Чарівне горнятко

СІКЛОВИЦЯ[89]

Далеко від села, під великим дрімучим лісом, жив собі старенький дідусь, і була в нього красуня-донька.

Одного разу ходила вона по гриби й заблудилася. Гукала, гукала, та ніхто не озивався. Стомилася вона, сіла на полянці та й задрімала. А коли пробудилася, то побачила біля себе гарного-прегарного хлопця.

— Доведіть мене до рідної хати, — попросила дівчина.

— Нащо тебе вести, коли ти недалеко від неї.

Подивилася вона навколо і справді — полянка знайома.

— Прийди завтра ввечері сюди, — попросив леґінь.

Другого дня дівчина ледве дочекалася вечора. Прибігла на полянку, а хлопець уже чекає.

І зустрічалися вони щовечора, лише не обнімав, не цілував її хлопець і нічого про себе не розказував. Батько вже тривожився, допитувався:

— Куди ти, доню, бігаєш?.

— Гуляти, батьку, — відповіла дівчина, а більше з неї не можна було витягнути й слова.

Минула весна, настало літо, але звідки цей леґінь — дівчина не знала. А одного вечора, коли прийшла на галявину, його не застала. Страшно стало самій у лісі, і дівчина заблагала.

— Не покидай мене! Прийди!

Повіяв вітер, затріщали кущі, і леґінь з'явився.

— Я чув, як ти кликала мене, — сказав. — Але я не вірю, що ти мене любиш. Тоді повірю, коли принесеш мені голову свого батька.

Почорніло в очах дівочих, застогнала:

— Прощай!

Та коли він відійшов кілька кроків і сховався за високим дубом, дівчина зойкнула:

— Почекай!

— Тоді йди, я почекаю тут, — сказав хлопець.

Прийшла дівчина додому, взяла сокиру — наче трісок наколоти — та не встиг батько слова промовити, як замахнулася вона, і покотилася стареча голова на стіл. Вхопила вона її за довге волосся і побігла у ліс.

Гули вітри над нею, кричали сови, стогнали дерева, а вона, спотикаючись, спішила туди, де чекав парубок.

Прибігла і простягнула батькову голову:

— Бери!

Та він не взяв.

— Потанцюй із нею, — наказав.

Дівчина крутнулася раз, удруге, парубок засвистів і вона почала під цей свист танцювати швидше і швидше. А за якийсь час її вже не було, на цьому місці крутився вітер, забираючи за собою сухе листя, хворост, ламаючи кущі.

Танцюючий вітер пішов слідом за парубком. Хтось бачив це, і казали, що йшов чорт, а за ним тяглася Сікловиця.

З того часу народ каже, що не вихор танцює, а Сікловиця, яка за намовою чорта відсікла голову рідному батькові.