Чарівне горнятко

БАТЬКО Й СИН[19]

Жив один господар. Коли був ще молодий та моцний, йому велося добре, а коли зістарівся, то мусив жити з того, що син дасть. Правда син не шкодував нічого для рідного тата. Одягав його, не примушував тяжко робити. А невістка ніколи не забувала покликати старого на сніданок, обід і вечерю. Онук теж любив діда і не питав, коли той помре.

Одного дня старий сказав синові:

— Я хочу тобі віддати все, що є в мене. Ходім до панів, аби повиробляли нам папери.

Пішли вони до міста і переписали маєток на сина. Того-таки дня невістка зітхнула:

— Ой, як мені набрид старий у хаті. Виведи його, чоловіче, до стайні, най не плентається під ногами.

Син наказав татові:

— Ану забирайтеся до стайні!

Що мав робити старий батько? Зігнувся і тяжко подибав до стайні.

Син згадав, що тато не має чим накритися. Знайшов якусь верітку й сказав своєму хлопцеві.

— Петрику, ану кинь дідові до стайні, аби не змерз… Хлопчик взяв верітку, розстелив у сінях.

— Чому не несеш?

— Почекайте, най її розріжу.

— Нащо?

— Та якщо дам цілу верітку дідові, то чим ви, тату, будете накриватися, коли постарієте і я вас вижену до стайні? Мушу залишити одну половину для вас.

Син забрав старого знов до хати і дозирав до самої смерті.