Квіти для Елджернона

10 травня

Я розповів про це професорові Немуру, й він наполягає, що я невинний спостерігач, і немає ніякого сенсу мені вплутуватися в ситуацію, яка може бути вельми неприємною. Той факт, що мене використовували як посередника в злочині, схоже, анітрохи його не турбує. Якщо я в той час не розумів, що навколо мене діється, тоді мені нема чого турбуватися. Я винен не більше, аніж той ніж, який хтось устромив у тіло людини, або автомобіль, що налетів на інший автомобіль.

— Але я не неживий об’єкт, — заперечив я. — А людина.

Він на мить збентежився, а тоді засміявся.

— Звичайно, Чарлі. Але я говорив не про твій сучасний стан. Я мав на увазі тебе, яким ти був до операції.

Самовдоволений, зарозумілий — мені захотілось йому дошкулити.

— Я був людиною й до операції. Якщо ви про це забули…

— Так, Чарлі, звичайно. Ти мене неправильно зрозумів. Але ти був зовсім іншим…

І він раптом пригадав, що йому треба переглянути якісь схеми в лабораторії.

Доктор Штраус завжди говорив мало протягом наших сесій із психотерапії, але сьогодні, коли я розповів йому про свою проблему, він сказав, що я морально зобов’язаний розповісти про все містерові Доннеру. Але що більше я про це думав, то менш простою здавалася мені моя проблема. Я мусив знайти когось, хто розплутав би для мене цей вузол, і міг подумати лише про Алісу. Нарешті, о пів на одинадцяту, я не міг більше витримати. Я телефонував їй тричі, щоразу уривав дзвінок на середині, але на четвертій спробі я примусив себе дочекатися її голосу. Спочатку вона й слухати не хотіла, щоб ми побачилися знову, але зрештою я умовив її зустрітися зі мною в тій самій кав’ярні, де нещодавно ми разом пообідали.

— Я дуже тебе шаную — ти завжди давала мені добрі поради.

І поки вона ще вагалася, я правив своєї:

— Ти повинна допомогти мені. Ти почасти відповідальна за те, що сталося. Ти з цим погодилася. Якби не ти, я ніколи не поліз би в цю історію. Ти не можеш тепер знехтувати мою проблему.

Вона, либонь, відчула терміновість мого прохання, бо зрештою погодилася побачитися зі мною. Я поклав слухавку й подивився на телефон. Чому для мене було так важливо знати, щó вона подумає про цю справу, які почуття її опанують? Протягом більш як року мого перебування в Центрі для недорозвинених дорослих єдине, що мене турбувало, це догодити їй. Чи не тому я й погодився на операцію?

Я ходив туди-сюди перед кав’ярнею доти, доки полісмен не став дивитися на мене підозріливим поглядом. Потім увійшов і замовив каву. На щастя, стіл, за яким ми тоді сиділи, був незайнятий. Вона насамперед подивиться сюди й відразу мене побачить.

Вона побачила мене й помахала мені рукою, але спочатку підійшла до прилавка, щоб замовити каву й собі. Вона всміхнулася, і я знав: це тому, що обрав той самий стіл. Дурний романтичний жест.

— Знаю, що вже пізно, — попросив я пробачення, — але я геть заплутався, й мені конче треба поговорити з тобою.

Вона повільно пила каву й спокійно вислухала мою розповідь про те, як я спіймав Джімпі на крадіжці, про мою реакцію і про суперечливі поради, які я вислухав у лабораторії. Коли я закінчив, вона відкинулася на спинку стільця й похитала головою.

— Чарлі, ти мене дивуєш. З одного боку, ти досяг великих успіхів, а проте, коли доходить до того, щоб ухвалити рішення, поводишся як дитина. Я не можу розв’язати цю проблему за тебе, Чарлі. Відповідь на це не можна знайти в книжках або спираючись на поради інших людей. Якщо ти не маєш наміру залишатися дитиною протягом усього свого життя, ти повинен знайти відповідь у собі — відчути, як вчинити правильно. Чарлі, ти повинен навчитися довіряти собі.

Спочатку я був роздратований її лекцією, а потім несподівано зрозумів, що вона має сенс.

— Ти хочеш сказати, я повинен вирішувати сам?

Вона кивнула головою.

— Правду кажучи, — мовив я, — тепер, коли про це думаю, я вірю, що почасти відповідь я знайшов. Я вважаю, що Немур і Штраус обидва помиляються.

Вона подивилася на мене пильним, збудженим поглядом.

— Щось відбувається з тобою, Чарлі. Якби ти міг лише побачити своє обличчя.

— Ти справді маєш чортову слушність — щось таки зі мною відбувається! Хмара диму затуляла мені очі, а ти розвіяла її одним своїм подихом. Яка проста ідея! Довіряй собі! І вона ніколи не спадала мені на думку раніше.

— Чарлі, ти чудовий.

Я зловив її руку й тримав її.

— Ні, це ти чудова. Ти доторкнулася до моїх очей і допомогла мені все ясно побачити.

Вона почервоніла й висмикнула свою руку.

— Коли ми були тут, — мовив я, — то я сказав, що ти подобаєшся мені. Я мав би більше собі довіряти й сказати, що я кохаю тебе.

— Не кажи так, Чарлі. Поки що не треба.

— Поки що? — закричав я. — Так ти сказала й минулого разу. Чому поки що?

— Тихше, тихше… Зачекай трохи, Чарлі. Ти повинен закінчити своє навчання. Подивишся, куди воно тебе приведе. Ти змінюєшся надто швидко.

— До чого тут мої зміни? Моє почуття до тебе не зміниться, адже я стаю щораз розумнішим. Я кохаю тебе дедалі більше й більше.

— Але ти змінюєшся також емоційно. У якомусь розумінні, я перша жінка, яку ти справді знаєш — у такий спосіб. Досі я була твоєю вчителькою, кимось таким, до кого ти звертався, коли потребував допомоги або порад. Тому ти й думаєш, що закоханий у мене. Подивись на інших жінок. Дай собі більше часу.

— Ти хочеш сказати, що молоді хлопці завжди закохуються у своїх учительок і що емоційно я ще молодий хлопець.

— Ти перекрутив мої слова. Я не вважаю тебе молодим хлопцем.

— Тоді ти вважаєш мене емоційно відсталим.

— Ні.

— Тоді в чім причина?

— Чарлі, не підштовхуй мене. Я не знаю. Ти вже вийшов за межі мого інтелектуального світу. Через кілька місяців, а може, й тижнів ти станеш іншою особою. Коли дозрієш інтелектуально, ми, можливо, не зможемо з тобою спілкуватися. Коли дозрієш емоційно, то, можливо, не захочеш мене. Я мушу подумати й про себе, Чарлі. Почекаймо й побачимо. Наберися терпіння.

Вона говорила розумно, але я не дозволяв собі її слухати.

— Минулого вечора… — видушив я із себе. — Ти собі не уявляєш, як я прагнув цього побачення. Я мало не збожеволів, міркуючи, як мені поводитися, що казати, як справити на тебе найкраще враження, і з жахом думаючи, що якимсь своїм словом можу тебе розгнівати.

— Ти мене не розгнівав. Я була втішена.

— У такому разі, коли ми знову побачимося?

— Я не маю права втягувати тебе.

— Але я вже втягнутий! — закричав я, а потім, побачивши, що люди обертаються до мене, знизив голос, аж поки він не затремтів від гніву. — Я людина — чоловік — і я не можу жити лише з книжками, магнітофонними стрічками та електронними лабіринтами. Ти кажеш, подивись на інших жінок. Як я можу подивитися на них, коли інших жінок не знаю? Щось палахкотить у мені й примушує думати про тебе, а більш нічого я не знаю. Я дочитую книжку до середини сторінки й бачу на ній твоє обличчя — не розмазане, як обличчя людей у моєму минулому, але ясне й живе. Я доторкаюся до сторінки, і твоє обличчя зникає, й мені хочеться роздерти книжку й викинути її геть.

— Будь ласка, Чарлі…

— Дозволь мені побачитися з тобою знову.

— Завтра, в лабораторії.

— Ти знаєш, що не цього я хочу. Якнайдалі від лабораторії. Якнайдалі від університету. Тільки ти і я.

Мені здалося, вона готова сказати «так». Вона була здивована моєю наполегливістю. Я був здивований сам із себе. Я лише знав, що не можу перестати тиснути на неї. А проте в моєму горлі причаївся моторошний страх, коли я просив її. Мої долоні змокріли. Я боявся, вона скаже «ні», чи я боявся, вона скаже «так»? Якби вона не зруйнувала напругу, відповівши мені, я, напевне, зомлів би.

— Гаразд, Чарлі. Ми зустрінемося не в лабораторії й поза межами університету, але не самі-одні. Я думаю, нам не слід залишатися наодинці.

— Де завгодно, — видушив я із себе. — Тож я буду з тобою, не думаючи про тести… статистику… запитання… відповіді…

Вона на мить спохмурніла.

— Гаразд. У Центральному парку влаштовують весняні концерти. Наступного тижня ти можеш повести мене на один із цих концертів.

Коли ми підійшли до її дверей, вона швидко обернулася й поцілувала мене в щоку.

— Надобраніч, Чарлі. Я рада, що ти покликав мене. Побачимося в лабораторії.

Вона зачинила двері, і я стояв біля будинку й дивився на світло в її вікні, аж поки воно погасло.

Тепер у мене не залишилося запитань на цю тему. Я закоханий.