Квіти для Елджернона

Звіт 17, 3 жовтня

Я скочуюся вниз. З’являються думки про самогубство, поки я ще контролюю свої емоції й бачу світ, який мене оточує. Але потім я думаю про Чарлі, що чекає біля вікна. Я не можу розпоряджатися його життям. Я лише позичив його на короткий час, а тепер мене просять повернути його. Я повинен пам’ятати, що є єдиною людиною, з якою таке відбувається. Доки зможу, я повинен переносити на папір свої думки й почуття. Ці звіти є внеском Чарлі Гордона у скарбницю людства.

Я став злим і дратівливим. Став сваритися з людьми в домі за музику, яку вмикаю вночі. Я робив це часто, відколи перестав грати на фортепіано. Не годиться зовсім не вимикати її, але я роблю це, щоб не засинати. Я знаю, мені треба спати, але тепер шкодую втратити кожну секунду часу, якого так мало в мене залишилося. І я не хочу засинати не тільки через кошмари, а й тому, що боюся втратити розум уві сні.

Я переконую себе, що матиму досить часу на спання, коли на мене опуститься темрява.

Містер Вернор, що живе в помешканні піді мною, ніколи раніше не скаржився, але тепер він знову й знову стукає по трубах або в стелю свого помешкання, щоб я чув стукіт під своїми ногами. Я спочатку не звертав на це уваги, але учора вночі він прийшов до мене в купальному халаті. Ми посварилися, і я гримнув дверима перед його обличчям. За годину він прийшов із полісменом, який сказав мені, що я не повинен вмикати музику так гучно о четвертій годині ночі. Посмішка на обличчі Вернора так мене розлютила, що я насилу стримався, аби не врізати йому ляпаса. Коли вони пішли, я розбив свої платівки й програвач. Хай там як, а я себе обманював. Насправді мені більше не подобається така музика.