Квіти для Елджернона

1 вересня

Я не повинен панікувати, хоч скоро мусять з’явитися ознаки емоційної нестабільності та забудькуватості — перші симптоми мого занепаду. Чи помічу я, коли вони в мене з’являться? Усе, що я можу робити тепер, це записувати дані про стан свого розуму так об’єктивно, наскільки це можливо, пам’ятаючи, що цей психологічний журнал буде першим із журналів такого роду, а може, й останнім.

Сьогодні вранці Немур доручив Бертові відвезти мій звіт і статистичні дані до університету Гелстона, аби кілька найвідоміших у цій галузі вчених перевірили мої результати й застосування моїх формул. Протягом усього минулого тижня Берт повторював мої експерименти й користувався моїми методологічними схемами. Я не маю підстав бути роздратованим такими заходами обережності. Зрештою, я, Чарлі, утворився зовсім недавно, і для Немура важко прийняти той факт, що моя праця може бути поза межами його розуміння. Він повірив у міф про свій високий авторитет, і для нього я людина стороння.

Мене вже не турбує, щó він про це думає чи що думають інші. Я не маю часу. Роботу я зробив, дані готові, й залишається лише побачити, чи я акуратно накреслив криву, користуючись цифрами, які описували поведінку Елджернона і які передбачали, щó діятиметься зі мною.

Аліса заплакала, коли я повідомив їй висновки, до яких дійшов. Потім вона вибігла. Я повинен переконати її, що вона не має підстав почуватися винною в усьому цьому.