Квіти для Елджернона

15 травня

Моє навчання просувається добре. Університетська бібліотека тепер стала моєю другою домівкою. Вони виділили для мене приватну кімнату, бо мені вистачає однієї секунди, щоб проглянути друковану сторінку, й цікаві студенти неодмінно юрмляться навкруг мене, коли я гортаю свої книжки.

До моїх найбільших інтересів нині входять етимології стародавніх мов, нові дослідження з числення варіацій та історія Індії. Просто дивовижно, як об’єднуються, здавалося б, нічим не пов’язані теорії. Я піднявся на новий рівень знань, і тепер нитки, які тягнуться від різних дисциплін, взаємно наблизилися, ніби вони витікають з одного джерела. Тепер, коли я приходжу до кав’ярні коледжу й чую, як студенти сперечаються про історію, політику або релігії, їхні погляди здаються мені вкрай дитячими.

Я не знаходжу ніякого задоволення в обговоренні ідей, а тим більше на такому елементарному рівні. Люди терпіти не можуть, коли їм показують, що вони перебувають дуже далеко від складності проблеми, — вони не знають, що існує під брижами поверхні. Не менша складність існує на вищому рівні, і я облишив усі спроби обговорювати ці речі з професорами університету.

Берт познайомив мене в кав’ярні з професором економіки, відомим своїми працями про вплив економічних факторів на банківські облікові ставки. Я давно хотів поговорити з економістом про деякі ідеї, що виникли в мене у процесі читання книжок. Мене цікавили моральні аспекти воєнної блокади як зброї в часи миру. Я запитав у нього, що він думає про пропозицію деяких сенаторів, які запропонували використовувати тактику внесення в чорні списки й морської блокади, що застосовувалася в роки Першої і Другої світових воєн, проти невеликих держав, нині налаштованих проти нас.

Він спокійно вислухав мене, дивлячись кудись у простір, і я подумав, що він збирає думки для відповіді, але через кілька хвилин він прочистив горло й похитав головою. Його інтерес обмежувався банківськими ставками, і воєнна економіка цікавила його мало. Він запропонував мені зустрітися з доктором Вессі, який одного разу написав статтю про воєнні торговельні угоди під час Другої світової війни. Можливо, він мені допоможе. Перш ніж я встиг сказати щось іще, він схопив мене за руку й міцно її потиснув. Він був радий зустрітися зі мною, але йому треба зібрати матеріал для лекції. І він пішов собі. Те саме сталося, коли я спробував обговорити творчість Чосера з фахівцем з американської літератури, розпитати орієнталіста про островитян Тробріанда й намагався зосередити увагу на проблемах безробіття, спричиненого автоматизацією, в розмові із соціальним психологом, який спеціалізувався на опитуваннях громадської думки про поведінку підлітків. Вони завжди знаходили виправдання, щоб вислизнути від мене, боячись відкрити обмеженість своїх знань.

Якими іншими здаються вони мені тепер. І яким я був дурнем, коли думав, що професори — інтелектуальні велетні. Вони звичайні люди — і сподіваюся, що світ незабаром у цьому переконається. Й Аліса також звичайна людина — жінка, а не богиня — і завтра я поведу її на концерт.