Міжконтинентальний вузол

«Заум Ейнштейна — не наше діло!»

Академік — провідний спеціаліст у галузі космосу — знайшов Степанова через радянське представництво: приїхав на кілька днів як науковий експерт; з людьми сходився швидко; рудоволосий, голубоокий, він випромінював доброзичливість; глянувши на Кузані, сказав:

— Я прочитав сьогодні вашу кореспонденцію в «Нью-Йорк трибюн». Мені сподобалось. Хоч ви й не дуже компетентні в нашій проблематиці, але широкий читач вас зрозуміє більше й краще, ніж спеціалістів, що засідають у Палаці націй…

— Спасибі, — відповів Кузані. — Я знаю ваше прізвище з листопадової зустрічі, коли ви супроводжували Горбачова, тому мені дуже приємно почути саме від вас таку похвалу.

Степанов пішов на кухню ввімкнути плитку: можна зробити непогану яєчню з плавленим сиром; академік гукнув з номера:

— Дмитре, знаєш, у кого я щойно був?!

— Звідки ж мені…

— У Сіменона, уяви собі! І він чудово пам'ятає дев'ятсот десятий рік, коли до землі наблизилась моя комета Галлея.

— Чому «ваша»? — спитав Кузані.

— Бо я її вивчаю. Серйозно. Кожного дня. І чекаю її наближення до Землі, — весна вісімдесят шостого… Так от, слухайте, люди… Дмитре, ти чуєш?

— Чую, — відповів Степанов, орудуючи сковорідками.

— Сіменон, виявляється, пам'ятає, — академік розповідав, наче добрий казкар, — як його дядько фотографував комету на темні, задимлені скляні касети… Він розповідав також про страшенну паніку, яка піднялася тоді в Америці: «Настає кінець світу!» А тепер, коли людство стоїть на грані загибелі через можливість реалізувати ідею космічних воєн, — усі спокійні! Ідіоти якісь, слово честі! Людська логіка зовсім непідвладна розрахункам! Сіменон мене спитав, чому з появою комети Галлея пов'язані такі жахливі уявлення про майбутні земні катастрофи… Я розповів ряд епізодів, вони справді цікаві…

— А нам? — крикнув з кухні Степанов. — Це справді цікаво?

Академік подивився на Кузані.

— Ще й які —відповів той.

— Історія зберігає опис про те, як напередодні однієї з найважливіших битв Вільгельма-завойовника Нормандського в небі з'явилася комета Галлея, — почав академік. — Він вирішив, що це хороша прикмета для нього й погана для ворогів і сміливо кинувся в бій під Гастінгсом, тисяча шістдесят перший рік… І, справді, битву виграв. Його дружина, Матільда, замовила напрочуд фантастичний гобелен чи, не знаю, як це тоді називалось, родина Гобеленів, казав Дмитро, почала своє виробництво набагато пізніше… Не так важливо… Це був велетенський настінний килим, майже п'ятдесят метрів завдовжки, уявляєте?! І над полем битви було зображено символіку перемоги: сяюча величезна комета… Тобто, ми маємо перше документальне підтвердження приходу комети Галлея, під час битви при Гастінгсі… І зафіксовано це мистецтвом… Ну як?! Цей гобелен, до речі, зберігається в Нормандії, в містечку Байо… — Академік зітхнув, — Як мало знають про це у Франції…

Треба рекламувати б, — і новий туристський. бум! До речі, відтоді прихід комети Галлея став вважатися символом війни… А Сіменон, говорячи про паніку дев'ятсот десятого року, правильно зауважив, що той прихід люди потім, через три-п'ять років, асоціювали з передднем першої світової війни. А може, символіка наших днів полягає в тому, що росіяни й американці намагаються домовитись про роззброєння напередодні чергового приходу комети?! Цікаво, чи усвідомили це, чи розуміють обидві сторони сокровенну суть події?

— Скажіть, академіку, — замислено спитав Кузані, — отже, саме ви можете передбачити, що станеться з людством, коли «Веги» зблизяться з кометою?

— Запитання поставлено неправильно, лагідно, але чітко відповів академік. — Наше завдання в іншому — зрозуміти, що являє собою комета Галлея з близької відстані. Запитання треба формулювати гранично просто. Кожне запитання — це ж завдання. Відповіді можна по-різному тлумачити, це, будь ласка, але завдання… Між іншим, Сіменон сказав, — якось розгублено мовив академік, — що наближення комети Галлея викликало в Америці масову епідемію самогубств…

Кузані несподівано схопився з стільця, потім знову сів, поліз у кишеню по сигарети.

— Початок, початок фільму, чорт візьми! — сказав він радісно. — Це ж блискучий початок кінострічки!

Степанов пояснив академікові:

— Юджин готується до зйомок нового фільму про міжконтинентальний вузол, ти йому ідею подарував…

— Це ключ, а не ідея, — заперечив Кузані. — Це ключ до будь-якого твору! Масове самогубство на грунті страху перед силами, не відомими й не підвладними розумові людства… І спокійне нерозуміння того, що тисячі маленьких комет Галлея стирчать у шахтах, готові — на тридцять хвилин — стати новими зірками, щоб потім перетворитися в ядерні смерчі й знищити планету…

— Я сформулював би це трохи інакше, — зауважив академік. — Ваші військові в Пентагоні виступали кілька разів із заявами: «Всі ці Венери, Юпітери, комета Галлея — суєта суєт і всяка суєта. Треба думати про космічну оборону, це головне завдання моменту…» Дивні люди… Вони, мабуть, не розуміють, саме поняття ядерного стримування таке серйозне, що безглуздо оперувати лише тим, що там у них сховано в шахтах… Може, в них камуфляжу на півсотні процентів, хто їх знає? Військові — великі штукарі… А поняття ядерного стримування пов'язане з демонстрацією технічних можливостей людства, ось у чому річ… Смисл стримування не в тому, щоб будувати нові воєнні системи в космосі, а в тому, щоб продемонструвати світові найновітніші технічні можливості, зокрема пізнати комету Галлея, проникнути в таємницю Венери, спробувати встановити надійний космічний міст з Юпітером. Це і є справжнє стримування, а не асигнування коштів на зоряні війни… Якось я літав на повітряній кулі, — між іншим, — він усміхнувся до Кузані, — у вас, у Штатах… На землі вітрюга дув, жах, майже ураган, а коли я піднімався, то вітер зник, наче й не було його, і сталося це за якісь три хвилини… А насправді ж вітер не зник… Просто він поніс повітряну кулю, прийняв її в свої потоки, я став, коли хочете, його складовою частиною, розчинився в ньому, підкорився тому фізичному законові, який породив його в даному конкретному регіоні світу… Хоч би світ не понесло, хлопці, ось у чому жах… Світ може понести, немов повітряну кулю, і спочатку ніякого вихору не буде, — поки не пролунає вибух… Останній на Землі, який підведе риску під усім… Дмитре, кави завариш?

— Звичайно. А ти нам про Галлею іще розкажеш?

Але про Галлею академік розказати не встиг: подзвонили з місії, що йому треба спуститися вниз, машину вже прислали, надзвичайна подія, американська сторона несподівано попросила відкласти засідання на три дні; чекають нових вказівок із Вашінгтона…

Академік підвівся, подивився на Кузані й несподівано сухо сказав:

— Значить, у вас хтось злякався того, що ми були вже близько до певної домовленості… Точно. Повірте мені. Вчені мають надзвичайний дар відчуття… Особливо ваш радник Макгоні хворобливо сприймав будь-яке зближення в позиціях, у нього очі заморожені й пальці якісь істеричні…

Кузані пішов до себе в номер, подзвонив у Нью-Йорк, потім у Вашінгтон, повернувся через півгодини і похмуро мовив:

— Цей Макгоні — так принаймні пояснили мені хлопці з преси, — мабуть, представляє інтереси Ленглі. А його брат входить до директорату «космічного концерну» Сема Піма. Тепер, Дмитре, ти правильно говорив, я просто мушу придумати для фіналу мого фільму кров. Жах… Розумієш? Твій геніальний академік відчуває своє, а я — моє: справді, все це пахне кров'ю, або ж я перестав вбирати в себе те, що відбувається.

— Ти спочатку передай у газету, — Степанов здвигнув плечима. — Сенсація, передрукують усі телеграфні агентства.

— Я вже попросив Нью-Йорк викликати мене через п'ятнадцять хвилин по твоєму номеру…

Кузані витяг з кишені невеличкий плаский диктофончик і почав неквапливо, але твердо, наче цвяхи вбиваючи, говорити:

— Із Женеви спеціально для «Нью-Йорк трибюн» передає Юджин Кузані… Абзац, початок тексту: «Як і будь-яка монархія, наші могутні корпорації мають свої генеалогічні дерева…» — Він весело подивився на Степанова, не втримався і спитав-таки: — Нічого, правда?

— Ти краще зразу пиши на папері, відповів той. — Стенографістка з твоїм диктуванням просто замучиться.

Кузані дістав з кишені маленький шнур з присоском на кінці.

— Техніка, Дмитре, техніка! Все вирішує техніка і її демонстрація, як учив нас академік! Я з'єдную диктофон з телефонною трубкою, а в Нью-Йорку мене — точно таким же способом — записують на велику касету, а з неї уже йде на набірну машину…

От, чорт, подумав Степанов із заздрістю; бідолашні наші дівчата з стенографічного бюро; спробуй їм продиктувати без помилок якусь назву типу «Сан Плюї де Невейї», відразу ж: «Давай по буквах» — Даю: великий Семен, Анна, Никифор, великий Петро, Леонід, Юлій, Інга», будь воно неладне!

— Саме це генеалогічне дерево і створює ілюзію, — Кузані знову став диктувати, — квітучої життєвості: скільки гілок! Яка розложиста крона! Який цілющий затінок дає вона людям! Якщо перерву на нараді в Женеві оголосять завтра на прохання чи під впливом одного з членів нашої делегації, а конкретно — містера Макгоні, то можна легко простежити — за розгалуженим деревом корпорації — абсолютно унікальну генеалогію: Джозеф Спенсер Макгоні, брат тутешнього Макгоні, Чарльза Вільяма, е членом директорату «космічного концерну» Сема Піма, який з нетерпінням чекає голосування в конгресі про виділення асигнувань на його проект «космічної оборони», — дванадцять мільярдів доларів тільки в наступному бюджетному. році. Надалі кошти, які мають закладатися в його махину, зростатимуть у прогресії, близькій до геометричної… Центральне розвідувальне управління безупинно говорить про російську воєнну перевагу, а Пентагон розподіляє замовлення на поставку оборонних систем у космосі між провідними корпораціями країни… Таким чином містер Макгоні, один з босів нашої делегації в Женеві, представляє інтереси не просто і не так нашого державного інституту, тобто ЦРУ, як зацікавленість своєї родини в успіхові Сема Піма в його космічному підприємстві. Отже, будь-яка домовленість з росіянами, — на будь-якому рівні, — це удар по фінансових інтересах монополії Сема Піма, — ось воно, генеалогічне дерево, однією з гілок якого є брати Макгоні! То хто ж тоді править Америкою?! Хто думає про майбутнє її народу?»

… Закінчивши диктувати, Кузані переможно подивився на Степанова.

— Чудово, — сказав той. — Але фактів мало.

— Головний факт, — що я передаю це повідомлення в Нью-Йорк перший. Офіційного підтвердження про заморожування переговорів ще немає, ми ж чули останні вісті…

— Ти про Ейнштейна ніколи не писав? — запитав Степанов.

Кузані знизав плечима:

— Я ж нічого не розумію в техніці, Дмитре!

— Він був філософом, тому й став математиком… Введи в свою кореспонденцію такий пасаж, якщо, звичайно, у вас це дозволяється: всі доейнштейніиські школи філософії вважали, що інтуїція є суб'єктивним феноменом, певною категорією, котра з'єднує підсвідомість з логікою. І лише Альберт Ейнштейн, саме він… — Степанов раптом замовк, нахмурився, похитав головою і тихо спитав, немов звертаючись до себе:-А коли б Гітлер не переслідував євреїв? Адже тоді рейх став би першим володарем атомної бомби… Так от, саме Ейнштейн перший в історії філософії сказав, що інтуїція грунтується на інформації… Інтуїція за Ейнштейном є шлях від зовнішнього виправдання до внутрішньої досконалості… Ще простіше — для американців, як ти мене питав, треба писати просто — шлях від часткового до загального — інтуїтивний, від загального до часткового — логічний… Обіграй це в кінці… Ти писав свою кореспонденцію, інтуїтивно відчуваючи колізію. Ти йшов від часткового до загального, нехай тепер розбираються вчені й політики. І ще можна обіграти, що будь-яке генеалогічне дерево, — при всій буйності його гілок, — як правило, не має коріння, ось у чому річ, Юджин…

… У потоці газетної, журнальної і телеінформації коротка кореспонденція Юджина Кузані, опублікована до того ж органом далеко не першої величини і написана не так, як прийнято в Штатах, — суха інформація, позбавлена будь-яких особистих акцентів (для цього є колонка Арта Бухвальда чи Стефана Коєна), не привернула уваги серйозного рівня в ЦРУ; зрозуміло, рядовий співробітник, який сидів на комп'ютерах, поткнувся був до шефа свого сектора, але від нього відмахнулися: треба встигнути опрацювати інформацію, що надходила від людей із світовими іменами. Хто такий цей Кузані? Кіношиик. Які в нього зв'язки? Чию тенденцію виражає? Якби йшлося про замітку Гендріха Сміта чи Лесслі Гебла з «Нью-Йорк таймс» — це одне, вони близькі до Білого дому, а так нехай собі грається, тим наче закінчується його замітка якоюсь абракадаброю про часткове й загальне; Ейнштейн давно помер; його заум не наше діло…

Тому в Женеві за ним і не пустили стеження, — по лінії ЦРУ.

Отже, за Степановим також не стежили, бо практично він увесь цей час був разом зі своїм американським приятелем…