Міжконтинентальний вузол

Запитання: Як англійська й американська розвідки обумовили надалі зв'язок з вами після вашого від'їзду з Англії?

Пеньковський: Надалі зв'язок вимальовувався в кількох варіантах. Перший: передача мені вказівок по радіо. Передбачався повторний приїзд Гревілла Вінна, бо саме тоді готувалася англійська промислова виставка в Сокольниках; я, відповідно, підтримуючи з ним зв'язок, міг би одержати вказівки через нього.

Запитання: Через кого ви мали передавати зібрані шпигунські відомості й експоновані фотоплівки?

Пеньковський: На першому етапі роботи я повинен був це робити через Вінна як у Москві, так і в разі мого приїзду за кордон.

Запитання: Який висновок ви зробили про роль Вінна в цій справі?

Пеньковський: Оскільки я переконався, що Вінн приїздить до Москви кілька разів на рік у справах фірми, то зрозумів: на той час, поки я працюю в Держкомітеті Ради Міністрів з координації науково-дослідних робіт, — це зручна форма зв'язку з розвідками, бо ділова сторона його приїздів була камуфляжем шпигунського зв'язку.

Запитання: Що ви зробили, виконуючи завдання іноземних розвідок після повернення до Москви?

Пеньковський: Повернувшись із Лондона, я підібрав і сфотографував ряд науково-технічних матеріалів на двадцяти фотоплівках.

Запитання: Кому ви передали ці дані?

Пеньковський: У травні я поклав двадцять експонованих плівок у коробку від цигарок і заклеїв її клейкою стрічкою. Коли прилетів Вінн, я його зустрів у Шереметьєвському аеропорту і в машині по дорозі до Москви передав йому коробку з плівками.

Запитання: Ви передали через Вінна листа для розвідників?

Пеньковський: Так.

Запитання: Про що йшла мова в листі?

Пеньковський: Я повідомив їм, що розпочав роботу: підібрав матеріал з різних галузей промисловості й техніки, сфотографував його на двадцяти плівках (це були звіти про відвідання радянськими делегаціями різних промислових підприємств Англії, Америки, Японії) і просив дати оцінку цим даним. Я також попередив, що поки не маю можливості давати інформацію політичного й во-енного характеру.

Запитання: Іноземні розвідники мали з вами зв'язок по радіо?

Пеньковський: Так. Після від'їзду Гревілла Вінна з Москви я одержав по радіо шифром відповідь на моє запитання про те, чи правильно я використав аркуш копіювального паперу для листа розвідникам. Мене повідомили, що я з блокнота помилково вирвав аркуш, який вважав копіркою, а насправді це була прокладка, тобто звичайний папір, і тому з моєї спроби нічого не вийшло. Розвідники самі розшифрували причину моєї невдачі. Це було перше радіоповідомлення, яке я прийняв.

Запитання: Ви були в Англії ще раз?

Пеньковський: Так. Я вилітав до Лондона в службове відрядження.

Запитання: Чи були у вас зустрічі з іноземними розвідниками під час цього приїзду?

Пеньковський: Так.

Запитання: З ким із розвідників ви зустрічалися?

Пеньковський: Цього разу я зустрівся з чотирма розвідниками: Александром, Майлом, Ослафом і Грільє. Крім того, мене познайомили з розвідником на ім'я Радж.

Запитання: Про що йшла мова?

Пеньковський: На цих п'яти зустрічах проаналізували матеріали, які одержали від мене, і дали їм оцінку. Мені розвідники сказали, що з цих технічних матеріалів можна зробити дуже цікаві висновки. Мене вчили користуватися радіопередавачем далекої дії, інструктували, як фотографувати, запитували про моїх знайомих, кого я знаю серед співробітників нашого посольства…

Запитання: Ви були керівником делегації. А що ж у цей час робили без вас члени делегації?

Пеньковський: Члени делегації займалися своєю справою згідно з планом. Кожна група мала свого керівника за профілем роботи. Я ж очолював делегацію в цілому.

Запитання: Отже, ви багато часу приділяли «роботі» з іноземними розвідниками?

Пеньковський: Так. Удень я працював у посольстві або їздив у справах делегації, а ввечері зустрічався з іноземцями.

Запитання: Крім відомостей, які ви передавали в пакетах через Вінна, зустрічаючись там з розвідниками, ви сповіщали їм ряд відомостей усно?

Пеньковський: Так.

Запитання: Яке значення мали для розвідок відомості, передані вами усно?

Пеньковський: Оскільки розвідники запитували про моїх знайомих — де вони працюють, що мені розповідають, — я вважав: до цих людей вони виявляють певний інтерес, і розповідав те, що чув від цих людей про німецьку проблему та й про інші політичні питання. Мушу сказати, запитання ставили мені цілеспрямовано, і я намагався давати такі ж відповіді.

Запитання: Як розвідники оцінювали ті матеріали, котрі ви їм передавали?

Пеньковський: По-різному. Деякі відомості мали загальний характер, а їх більше цікавили конкретні матеріали й не від руки написані. До тих матеріалів, які я написав на шістнадцяти аркушах, вони поставилися критично, як до непідтверджених джерел, серед них була записка на трьох сторінках про ракети. Вони не сказали, що не вірять цим даним, але чекали від мене конкретних даних, знятих на плівку.

Запитання: Розвідники не говорили, чому вони вам не вірять? Може, ви їх дуже щедро постачали матеріалами, й це викликало сумніви?

Пеньковський: Ви, очевидно, не так мене зрозуміли. Перший раз у Лондоні я передав інформацію для того, аби зацікавити розвідників і звернути їхню увагу на той факт, що я маю певні можливості. Це були матеріали загального характеру, їх оцінювали не за те, що їх було багато, а за їхню неконкретність. Пізніше, коли я став щедро постачані розвідку матеріалами, які були в мене по лінії Держкомітету, розвідники казали, що я веду велику роботу, й високо оцінювали її як за обсяг, так і за важливість одержаних ними матеріалів…

Запитання: Ви проходили під час зустрічей з розвідниками інструктаж щодо шпигунської діяльності?

Пеньковський: Так, вони мене наставляли, вчили форм та методів роботи.

Запитання: Яких саме, зокрема?

Пеньковський: Вчили, як використовувати оперативну техніку. Контролювали, як я розумію устаткування техніки, радіопередавача, приставок до нього й до приймача, як я користуюсь інструкцією.

Запитання: Розвідники пропонували вам прийоми безособового зв'язку?

Пеньковський: Про це мене докладно інструктували в Парижі. Коли я зустрічався з ними в Лондоні, мені говорили, що це найбезпечніший засіб зв'язку, пояснювали переваги цього засобу, вказували приблизні місця, де бажано обладнати тайники. Про тайник «номер один» того разу розмови не було.

Запитання: Що це за тайник?

Пеньковський: Він містився на Пушкінській вулиці, в під'їзді будинку № 5/6, між магазинами «М'ясо» і «Взуття», це майже навпроти Театру оперети; з правого боку, коли заходиш до під'їзду, була батарея опалення, пофарбована в темно-зелений колір. Ця батарея прикріплена на спеціальних залізних скобах. Між батареєю й стіною був отвір завширшки п'ять-шість сантиметрів. Розвідники показали мені місце, де розташований цей будинок на плані Москви. Щоб закласти повідомлення в тайник, треба було його помістити в сірникову коробку, загорнути в голубий папір, заклеїти целофановою стрічкою, обмотати дротом і за дріт підвісити коробочку на гачок за батареєю опалення. Після цього я повинен був дати відповідні сигнали, про які докладно сказано в обвинувальному висновку.

Запитання: Хто підібрав цей тайник?

Пеньковський: Іноземні розвідки.

Запитання: А конкретно?

Пеньковський: З інструктажу я зрозумів, — особливо з прізвищ людей, яким мав дзвонити, — що в цьому було зацікавлене американське посольство і що цей тайник мали забезпечувати представники американського посольства в Москві.

Запитання: Про які ще можливі зв'язки йшла мова в Лондоні?

Пеньковський: В Лондоні йшла мова про підтримання зв'язку через жінку на ім'я Анна. Її прізвище я взнав уже після арешту: Анна Чізхолм, дружина другого секретаря англійського посольства в Москві.

Запитання: Які умови зв'язку з Анною запропонували вам розвідники?

Пеньковський: Мені було запропоновано зустрічатися; з нею в умовлений день. Такими днями були кожна п'ятниця визначених місяців о тринадцятій годині на Арбаті, район антикварного магазину, і кожна субота інших умовлених місяців о шістнадцятій годині на Цвєтному бульварі, де Анна завжди гуляла з дітьми. Коли виникала нагальна потреба, я мусив з'являтись у цей час у названому районі, не підходячи до Анни. Анна, побачивши мене, мала йти за мною на відстані, а я із своєї ініціативи повинен був знайти місце, щоб передати їй матеріали. Для цього я вибирав здебільшого під'їзди будинків у провулках, прилеглих до Арбату чи до Цветного бульвару. Я йшов метрів за тридцять попереду Анни, так, щоб вона могла мене бачити, заходив у той чи інший під'їзд і передавав матеріали Анні Чізхолм, яка заходила туди слідом за мною, або одержував від неї.

Запитання: Хто з представників іноземних розвідок, крім п'яти чоловік, яких ви назвали, зустрічався з вами під час вашого другого приїзду в Лондон?

Пеньковський: Під час другого приїзду в Лондон на другій чи третій зустрічі я побачив англійця, не відомого мені раніше, він знав трохи російську мову і був, як мені здається, судячи з того, як зверталися до нього розвідники, керівником однієї з секцій англійської розвідки. Розмову він вів зі мною конкретніше, цікавився, як я живу, працюю, моїми побутовими умовами, настроєм, моїм станом здоров'я, членами моєї сім'ї, можливостями подальшої роботи в Радянському Союзі. На закінчення він побажав мені успіхів у роботі.

Запитання: Яке завдання ви одержали від іноземних розвідників тоді, коли розмовляли з ними?

Пеньковський: Незважаючи на те що я вже передав їм багато матеріалів і фотозвітів, я дістав завдання й далі фотографувати ці документи, бо вони становлять інтерес. Крім того, мені веліли частіше зустрічатися зі своїми товаришами — військовослужбовцями, цікавитися питаннями воєнного характеру…

Запитання: Як було обумовлено подальший зв'язок з розвідниками після вашого від'їзду з Лондона?

Пеньковський: По-перше, було запропоновано односторонній радіозв'язок. По-друге, було сказано, що пан Вінн поїде на французьку промислову виставку, яка відбудеться в Москві у серпні 1961 року, не пригадую точно, здається, наприкінці серпня. Ось ці два канали, і третій канал — Анна Чізхолм.

Запитання: Чи передавали ви щось через Вінна іноземним розвідникам цього разу?

Пеньковський: Я двічі передавав пакети через Вінна. II них були: лист, експоновані фотоплівки, зламаний фота парат «Мінокс». Од Вінна я двічі одержував фотоплівку для фотоапарата «Мінокс», мені також передали новий фотоапарат замість поламаного, коробку від цукерок Драже», в якій я мав передати матеріали шпигунського характеру.

Запитання: Уточніть, які вказівки були про умови зв’язку за допомогою коробки цукерок?

Пеньковський: У цю коробку я мав покласти відповідні матеріали чи плівку й о шістнадцятій годині з'явитися на Цветной бульвар будь-якого дня, крім дощової погоди. Підійшовши до дітей Анни, звернути увагу на дитину (а їх у Анни було троє), зробити такий жест любові до дітей — дати дитині коробку цукерок. Шоколадні передавати не радили, бо вони ж дорогі й на це могли звернути увагу перехожі.

Запитання: Ви виконали вказівку іноземних розвідок про передачу відомостей через Анну Чізхолм?

Пеньковський: Так, цю вказівку я виконав, я передав їй коробку цукерок з чотирма фотоплівками, на яких сфотографував чотири звіти Державного комітету по КНІР.

Запитання: Розкажіть, за яких обставин ви передали коробку?

Пеньковський: Одного дня, не пригадую, в неділю чи в будень, у перших числах вересня, в призначений час — о шістнадцятій годині я прибув у цей район, без усяких труднощів знайшов вказане місце й побачив там Анну, що гуляла з дітьми. Підійшовши, я сіп на лавочку біля дітей, одне з них чи двоє, зараз не пригадую, але одне гралося в піску. Я поплескав дитину по щоці, погладив по голові й сказав: «Ось тобі цукерки, їж». Анна все це бачила.

Запитання: Скільки приблизно років було дитині?

Пеньковський: Діти були маленькі, десь від чотирьох до восьми років. Старша дитина була шкільного віку, а ті двоє — дошкільного.

Запитання: Анна сиділа на тій же лавочці, що й діти?

Пеньковський: Так, але я сів не біля Анни, а на другому кінці лавочки, ближче до дітей. Усе відбулося буквально за кілька хвилин; потім я встав і пішов. З Анною ніякої розмови в мене не було.

Запитання: Отже, для маскування шпигунських зв'язків використовували навіть дітей Анни?

Пеньковський: Виходить, так.

Запитання: Коли і з якою метою ви прибули до Франції?

Пеньковський: До Франції я вилетів керівником делегації радянських спеціалістів, які мали побувати на радянській промисловій виставці й відвідати ряд фірм за профілями своєї спеціальності.

Запитання: Ви використали це відрядження для продовження своєї злочинної шпигунської діяльності?

Пеньковський: Так, я використав його для цього.

Запитання: Коли ви прибули до Франції?

Пеньковський: Я прибув в аеропорт Ле-Бурже 20 вересня 1961 року, де мене зустрічав пан Вінн. З собою я привіз п'ятнадцять експонованих фотоплівок і передав їх у машині Вінну. З аеропорту Ле-Бурже ми поїхали в готель у районі нашого посольства в Парижі. Там для мене забронювали номер. У машині Вінн сказав, що я зустрінуся з іноземними розвідниками днів через два-три, і він покаже мені місце, де мене чекатимуть. Цього разу Вінн не возив мене в район конспіративної квартири, а тільки підвіз до мосту через Сену, неподалік від готелю, й сказав, що на другому кіпці мосту мене зустріне хтось із його знайомих. Так воно й було.

Запитання: Який характер мали матеріали, зняті вами на п'ятнадцяти фотоплівках і передані Вінну?

Пеньковський: Ці матеріали мали економічний і політичний характер.

Запитання: А відомості воєнного характеру були в них?

Пеньковський: Ні, не було. Воєнну інформацію я давав усно.

Запитання: Хто з розвідників був присутній на цих зустрічах?

Пеньковський: На цих зустрічах були присутні п'ять розвідників, яких я назвав: три англійські й два американські, і з ними всіма я зустрічався п'ять разів.

Запитання: Назвіть цих осіб.

Пеньковський: Ослаф, Радж, Грільє, Александр, Майл.

Запитання: Який характер мали ці зустрічі?

Пеньковський: Ці зустрічі мали конспіративний характер, і на цих зустрічах знову йшлося про необхідність вивчення шпигунської техніки. Я вивчав два радіопередавачі, контейнери для закладання шпигунських відомостей у тайники, різноманітні за своєю конструкцією. Ось такі повні завдання вирішувалися на цих зустрічах.

Запитання: Чи були розмови про матеріали, які ви передали раніше?

Пеньковський: Так, аналізували матеріали, які я передав. Крім того, розвідники цікавилися моїми знайомими серед працівників радянського посольства в Парижі, складом нашої радянської делегації.

Запитання: Чи показували вам фотокартки, на яких були ваші знайомі?

Пеньковський: Так, мені показували фотоальбом, де я побачив знайомих із посольства.

Запитання: А крім співробітників посольства ви ще когось із знайомих упізнали?

Пеньковський: З цією метою мені показали фотокартки співробітників торгпредства, радянських представників — економістів, техніків-спеціалістів, які бувають у Франції.

Запитання: А про військовослужбовців ішла мова?

Пеньковський: Так, вони запитували, кого я знаю з військовослужбовців. Я зустрів одного знайомого, якого трохи знав і який там працював військово-морським аташе. От про нього й говорили.

Запитання: Ви зустрічалися в Парижі з Анною Чізхолм?

Пеньковський: На передостанній зустрічі з розвідниками на конспіративній квартирі я побачив Анну; я був здивований, що вона в Парижі. Мені сказали, що Анна в Парижі проводить спою відпустку. Тоді ж ми з Анною знов уточнили місця і час зустрічей.

Запитання: Чи були вироблені інші способи зв'язку з іноземними розвідниками, крім зв'язку через Вінна й Анну?

Пеньковський: Так, тоді ж докладно обговорювалося питання, як використати тайник «номер один», який мені назвали, і йшла мова також про вибір місця, де я міг би обладнати інші тайники.

Запитання: Які ще, крім тайників, способи зв'язку запропонували вам розвідники?

Пеньковський: Мені запропонували ще один спосіб зв'язку, який можна було використати в разі гострої потреби й неможливості вдатися до попередніх варіантів зв'язку. Для цього я кожного місяця двадцять першого числа о двадцять першій годині мав приїздити в район готелю «Балчуг» і по заздалегідь обумовленому паролю діставати через зв'язкового вказівки або ж передавати йому шпигунські матеріали.

Запитання: Який було обумовлено пароль?

Пеньковський: Я повинен був прогулюватись по набережній з цигаркою в зубах, а в руці тримати книжку чи пакет, загорнуті в білий папір. Очевидно, опис мого зовнішнього вигляду був відомий тому, хто прийде на зв'язок. До мене мав підійти чоловік у розстебнутому пальті, також з цигаркою в зубах і сказати: «Містер Алекс, я від ваших двох друзів, які шлють вам свій великий, великий привіт». Повторення двічі «великий, великий» та «від ваших двох друзів» і означало умовний знак.

Запитання: Якою мовою мала вестися розмова?

Пеньковський: Англійською.

Запитання: Чи була домовленість у Парижі про встановлення зв'язку в Москві з якимсь американським дипломатом?

Пеньковський: Ні, в Парижі мені про це нічого не говорили. Я дізнався про це з інструктивного листа, одержаного від Гревілла Вінна в липні 1962 року, й по тих фотокарточках, які мені тоді ж показав Гревілл Вінн.

Запитания: А коли ви дізналися про ім'я Джонсон?

Пеньковський: Про ім'я Джонсон я дізнався з того самого листа, якого одержав 2 липня 1962 року через Гревілла Війна, в день його приїзду до Москви.

Запитання: Як ви домовилися про вашу зустріч із Джонсоном, і як ви його мали впізнати?

Пеньковський: Мене повідомили, що Джонсон приїхав до Москви недавно, здається, якщо мені не зраджує пам'ять, на посаду другого секретаря американського посольства з питань чи то культури, чи то сільського господарства (я зараз точно не пригадую). В листі було сказано, що я повинен ознайомитися з особою Джонсона по його фотокартках, які мені покаже Гревілл Вінн, і що після цього я зможу з ним зустрічатися на офіційних дипломатичних прийомах, куди мене запрошуватимуть.

Запитання: Крім фотокарток, про які ще ознаки домовлялися, щоб упізнати Джонсона?

Пеньковський: У Парижі була розмова, що надалі, якщо виходитиме на мене нова людина для підтримання зв'язку, то в неї має бути булавка на галстуці, інкрустована червоними камінцями.

Запитання: Отже, в Парижі про це була розмова?

Пеньковський: Так. Вибачте, я забув про зміст цієї розмови, але вона мала зональний характер і не стосувалася Джонсона чи будь-кого іншого.

Запитання: Джонсон — це справжнє прізвище?

Пеньковський: Ні, його справжнє прізвище — Карлсон.

Запитання: А коли ви про це дізналися?

Пеньковський: Я про це дізнався пізніше, коли ми з ним познайомилися.

Запитання: Які завдання ви одержали від розвідників у Парижі?

Пеньковський: У Парижі я одержав завдання і далі фотографувати матеріали в Комітеті, причому намагатись фотографувати матеріали післявоєнного періоду, останніх років і ті, що стосуються найбільш розвинутих у промисловому відношенні капіталістичних країн.

Запитання: Яке ще завдання вам дали в Парижі?

Пеньковський: Мені дали завдання бути готовим прийняти інструкції по радіопередачі, уважно їх вивчити на базі тієї практичної підготовки, яку я дістав під час перебування в Парижі, й підготуватися до одержання самої техніки.

Запитання: Чи давали вам завдання розширити ваші знайомства серед військовослужбовців Радянської Армії та Військово-Морського Флоту?

Пеньковський: Так, мені запропонували розширити коло таких знайомств.

Запитання: З якою метою?

Пеньковський: Щоб одержувати від них різну воєнну Інформацію, яку я повинен був запам'ятовувати й передавити розвідникам.

Запитання: Яке ще завчання ви дістали?

Пеньковський: Дістав потвердження підтримувати зв'язок з Анною. Це було пов'язано з тим, що пан Гревілл Війн не скоро приїде до Москви. Так воно й вийшло.

Запитання: Чи цікавились іноземні розвідники якимись документами військовослужбовців Радянської Армії та Військово-Морського Флоту?

Пеньковський: Іноземні розвідники запитували, які я маю можливості доступу до документів військовослужбовців. Я сказав, що можу попросити в товаришів під будь-яким приводом особисте посвідчення, просто, мовляв, заради цікавості. Вечеряючи з одним офіцером (прізвище його не пригадую), я попросив у нього особисте посвідчення й потім описав його в донесенні…