Наглядач

Розділ 16. Довгий день у Лондоні

Наглядачу довелося використовувати всі свої дуже посередні навички обману, аби вислизнути з-під недремного ока зятя і вибратися з Барчестера так, щоб його ніхто не помітив. Жоден школяр ще не втікав зі школи більш обачно і з більшим страхом бути поміченим. Жоден ув'язнений, що втікає з мурів в'язниці, не боявся зустріти тюремника так сильно, як містер Гардінг боявся зустріти свого зятя, коли зранку їхав у запряженій поні кареті до залізничної станції з метою втекти в Лондон.

У вечір перед від'їздом наглядач написав архідиякону записку, в якій розповів, що наступного ранку вирушає в дорогу з наміром за можливості зустрітися з генеральним адвокатом і прийняти рішення щодо подальших планів відповідно до того, що почує від згаданого джентльмена. Наглядач перепросив, що не попередив доктора Ґрентлі раніше, і пояснив це тим, що рішення було прийнято дуже раптово. Містер Гардінг залишив лист Елеонорі, яка й без пояснень чудово розуміла, що не треба квапитися надсилати його до Пламстедської резиденції. Аж тоді наглядач вирушив у дорогу.

А ще наглядач підготував лист для сера Абрагама Гепгазерда. Там містер Гардінг зазначив своє ім'я і пояснив, що він підсудний у справі «Королеви від імені шаповалів Барчестера проти повірених заповіту покійного Джона Гірама». Таку офіційну назву отримала та справа. У тому листі наглядач прохав славетного і знатного джентльмена про десятихвилинну авдієнцію в будь-який зручний для нього час. Містер Гардінг підрахував собі, що того дня він у безпеці. Зять, поза всяким сумнівом, прибуде в місто ранковим поїздом, але до того часу втікач уже втече з готелю після сніданку і встигне того ж дня зустрітися з правником, так що діло буде зроблене до того, як архідиякон встигне втрутитися.

По прибутті в місто наглядач за звичкою поїхав у готель і кав'ярню капітула неподалік собору Святого Павла. Останнім часом містер Гардінг не часто бував у Лондоні, але в ті щасливі дні, коли «Церковна музика Гардінга» не сходила з уст преси, він вчащав до міста. Оскільки будинок його видавця розташовувався на вулиці Патерностер-роу, а саме видавництво — на Фліт-стріт, готель і кав'ярня капітула чудово підходили для зупинки. То була тиха, понура церковна будівля, що належала братам по службі наглядача, тож він часто там зупинявся. Якби містер Гардінг наважився, цього разу міг би поїхати куди-небудь інде, аби збити архідиякона зі сліду, але він ще не знав, до яких жорстоких заходів може вдатися зять задля повернення наглядача, якщо його не знайдуть у звичному місці зупинки, тож вирішив, що нерозумно буде робити себе об'єктом переслідувань по всьому Лондону.

По приїзді в готель наглядач замовив собі вечерю, а опісля подався до кабінету генерального адвоката. Там містер Гардінг вивідав, що сер Абрагам зараз при дворі і, певно, того дня вже не повернеться. Із двору він поїде одразу в парламент, але оскільки всі зустрічі зазвичай проходять у кабінеті генерального адвоката, секретар не міг пообіцяти організувати розмову наступного дня, однак сказав, що на його думку, така розмова може й не відбутися. Та цього вечора сер Абрагам буде в парламенті, тому відповіді від нього можна спробувати добитися саме там.

Містер Гардінг поїхав туди, але, оскільки сера Абрагама там не знайшов, залишив йому записку. До неї додав жалібне прохання того ж вечора отримати відповідь, за якою він повернеться. Потім наглядач сумний поїхав назад у готель, щосили намагаючись перетравити свої думки в деренчливому омнібусі, затиснений між якоюсь літньою леді й склярем, який повертався з роботи з інструментами на колінах. У журливій самоті містер Гардінг міркував над відбивною з баранини і пінтою портвейну. Хіба буває у світі більш журлива вечеря? Однак якщо вечеряти наодинці десь у сільському готелі, така вечеря може наповнити тебе енергією. Якщо тебе знають у закладі, офіціант обслужить тебе якнайкраще. Власник вклониться і подасть на стіл рибу. Варто задзвонити у дзвоник, тебе тут же обслужать. Вечеря в лондонському ресторані теж доволі бадьоре заняття, якщо немає чим більше розважитися. Там панує галас і метушня, а стрімкий вихор з голосів і бряжчання тарілок розганяють смуток. Але самотня вечеря у старому, поважному, похмурому, серйозному постоялому домі Лондона, де не чутно нічого, окрім порипування туфель старого офіціанта, де одна тарілка повільно й беззвучно змінює іншу, де двоє чи троє гостей радше повалять один одного з ніг, аніж заговорять, де прислуга шепочеться, а все господарство аж здригається, коли зробити замовлення підвищеним голосом — що в такому місці може бути ще більш журливим, ніж відбивна з баранини і пінта портвейну?

Поміркувавши над цим, містер Гардінг пересів на другий омнібус і знову повернувся до будинку парламенту. Так, сер Абрагам уже там, і просто зараз він завзято бореться за сто сьому статтю до законопроекту про жіночі монастирі. Йому вже доставили записку від містера Гардінга. Якщо містер Гардінг почекає дві-три години, можна буде спитати сера Абрагама, чи надасть він відповідь. У парламенті зараз не людно, тому містер Гардінг може сподіватися на авдієнцію в галереї для відвідувачів, але доступ туди містер Гардінг може отримати за п'ять шилінгів.

Законопроект сера Абрагама проходив уже друге читання, його передали на комітет. Обговорили вже сто шість статей, на що пішло тільки чотири ранкових і п'ять вечірніх засідань. Дев'ять зі ста шести статей були прийняті, п'ятдесят п'ять відкликані за згодою, чотирнадцять змінені так, що докорінно змінювалася й першочергова задумка, одинадцять відклали на подальший розгляд, а сімнадцять були відхилені. Сто сьома стаття мала уможливити літнім священникам обшуки черниць на наявність єзуїтських символів, і саме її вважали наріжним каменем усього законопроекту. Ніхто не збирався ухвалювати такий закон, але уряд не хотів відступати доти, доки не доб'ється свого шляхом обговорення цієї статті. Усі розуміли, що вона викличе шалену підтримку з боку ірландських протестантів і не менш шалений осуд з боку римо-католиків. Цілком логічно було сподіватися, що після такої баталії на коаліцію цих партій можна навіть не сподіватися. Простакуваті ірландці, як завжди, повелися на приманку, і так віскі і попліни стали вважати мало не наркотиками.

Рум'янощокий джентльмен із пишною копицею сіна на голові родом із півдня Ірландії вдало прикував до себе погляд промовця до часу, коли містер Гардінг дістався до галереї, і саме висловлював свій осуд проти такого блюзнірського закону. Його обличчя аж горіло театральним сказом.

— І хіба це християнська країна? — обурювався він. (Схвальні вигуки, несхвальні вигуки у відповідь з боку лави міністрів. «Дехто в цьому сумнівається», — підтримав хтось з проходу.) — Ні, так не може бути у християнській країні, у якій голова ради баристерів, правовий радник (голосний сміх і вигуки)… так, саме правовий радник корони (схвальні вигуки і сміх)… може встати зі свого місця в цьому домі (затяжні схвальні вигуки і сміх) і намагатися легалізувати негідне насилля проти церковного сестринства. (Оглушливі вигуки і сміх, які не вгавали, доки поважний депутат не сів на своє місце.)

Наслухавшись цього і багато подібного впродовж трьох годин, містер Гардінг пішов до дверей і отримав від посланця свою ж записку, на звороті якої олівцем було нашкрябано таке: «Завтра, 10 вечора, мій кабінет. А. Г.».

Поки що все складається добре. Але десята вечора… ну що за годину сер Абрагам обрав для юридичної консультації! Містер Гардінг не сумнівався, що до того часу доктор Ґрентлі вже буде в Лондоні. Однак доктор Ґрентлі не буде знати, чи домовився наглядач про зустріч, не буде знати доти, доки сам не дістанеться до сера Абрагама раніше, а це було малоймовірно. Тож містер Гардінг вирішив виселитися з готелю раніше і сказати там, що повечеряє деінде. Якщо пощастить, зможе втікати від архідиякона доти, доки не повернеться з кабінету сера Абрагама.

О дев'ятій годині містер Гардінг поснідав і вже удвадцяте почав роздивлятися розклад поїздів, щоби довідатися, коли найшвидше доктор Ґрентлі прибуде з Барчестера. Наглядач розглядав ті стовпчики і раптом закляк, коли зрозумів, що архідиякон може прибути нічним поштовим поїздом! Дух у п'яти сховався від такої жахливої думки. На мить наглядачеві, який не досяг мети ні на йоту, здалося, що його затягує назад у Барчестер. Тоді містер Гардінг подумав, що якби доктор Ґрентлі вирушив саме тим поїздом, він би вже був у готелі і розпочав би пошуки.

— Офіціанте, — соромливо покликав наглядач.

Офіціант мовчки, порипуючи туфлями, підійшов.

— А ви не знаєте, чи, бува, якийсь джентльмен чи священник не приїхав сьогодні поїздом вечірньої пошти?

— Ні, сер, ніхто не приїхав, — прошепотів офіціант, ледве не притулившись губами до вуха наглядача.

Містер Гардінг заспокоївся.

— Офіціанте, — знову мовив наглядач, і офіціант знову зарипів туфлями. — Якщо хтось мене шукатиме, то знайте, що я не вечерятиму тут сьогодні, а повернуся вже після одинадцятої.

Офіціант кивнув, але цього разу не обдарував наглядача відповіддю. Містер Гардінг узяв капелюх і подався проводити залишок дня в місто, так щоб не потрапити на очі архідияконові.

Розклад руху поїздів уже разів двадцять сказав наглядачеві, що доктор Ґрентлі не прибуде на станцію Паддінґтон раніше другої години в полудні, тож наш бідолашний друг міг ще кілька годин цілком безпечно користатися притулком готелю, але він нервував. Містер Гардінг не знав, яких заходів може вжити архідиякон. Зять міг відправити власнику готелю телеграму з проханням спостерігати за наглядачем. Міг відправити якогось такого листа, якого наглядач не зміг би ослухатися. Хай там як, містер Гардінг не міг почуватися в безпеці в місці, де його міг знайти архідиякон, тож о десятій ранку він подався в Лондон гайнувати решту дванадцять годин.

У містера Гардінга були друзі в місті, наглядач міг би піти до них, але в нього не було настрою для звичайних посиденьок, а ще він не хотів ні з ким розмовляти про велике завдання, яке вже намірився виконати. Як наглядач уже казав доньці, ніхто не знає, де черевики натирають, крім того, хто в них ходить. Є питання, в яких не варто дослухатися до чужих порад, теми, в яких можна радитися тільки із самим собою. Наш наглядач твердо вирішив, що йому буде легше, якщо за будь-яку ціну спекається цього горя. Його донька, єдина, чия думка важила для нього, а її думка щиро збігалася з татовою. У таких обставинах наглядач, якщо зможе, не буде радитися з ким-небудь іншим, бо з тих порад нічого не вийде. Якщо містера Гардінга спіймає архідиякон, він наслухається чимало порад і повчань, від яких не зможе відкараскатись, але треба сподіватися на краще, а оскільки зараз наглядач не міг обговорювати будь-яку іншу тему, то постановив собі до розмови з генеральним адвокатом ні з ким не зустрічатися.

Містер Гардінг вирішив провести час на самоті у Вестмінстерському абатстві, тож знову сів на омнібус, прибув на місце, виявив, що двері абатства не відчиняли на ранкову службу, заплатив два пенси і увійшов як відвідувач. Містер Гардінг подумав, що йому немає де провести решту дня і що він геть замучиться перед розмовою, якщо від десятої ранку до десятої вечора буде весь час ходити, тож наглядач сів на кам'яні сходи і підвів очі на Вільяма Пітта, в якого був такий вигляд, наче він уперше увійшов у церкву і мало від цього тішився.

Двадцять хвилин містеру Гардінгу ніхто не докучав, аж поки один церковний служитель не спитав його, чи не бажає прогулятись абатством. Містеру Гардінгу не хотілося нікуди йти, тож він відмовив і сказав, що просто чекає на ранкову службу. Служитель зрозумів, що перед ним священник, і сказав, що хори зараз відчинені, і провів його на місце. Прийти сюди було чудовим рішенням. Архідиякон точно не прийде на ранкову службу у Вестмінстерському абатстві, навіть якби був у цей час у Лондоні. Там наглядач зможе посидіти в тиші, а коли прийде слушний час — помолитися.

Йому хотілося підвестися з місця, оглянути книги з музикою для хористів і примірник літанії, з якої правили службу, щоб перевірити, наскільки дрібниці Вестмінстера схожі на дрібниці Барчестера, і зрозуміти, чи зможе його голос так само наповнити собою всю церкву із місця Вестмінстерського дяка. Однак таке втручання ніяк не годилося, тож містер Гардінг сидів нерухомо і лише роздивлявся пишне склепіння, криючись від клопотів прийдешнього дня.

Поступово в церкву почали заходити по двоє, по троє людей. Серед них була та сама літня жінка, яка ледь не розчавила його в омнібусі, чи хтось дуже схожа на неї. Була пара юних леді з опущеними шалями і виразними позолоченими хрестиками на молитовниках. Був якийсь старигань із костуром. Якась компанія роздивлялась абатство й думала, що за два пенси заодно можна буде послухати ранкову службу. Була молода жінка із замотаним у носовичок молитовником, яка на службу запізнилась і через свій поспіх перечепилася через опалубку і здійняла такий галас, що навіть молодший канонік наполохався, а вона сама так злякалася відлуння від свого зіткнення, що в неї мало не почався припадок від хвилювання.

Служба Божа не надто зміцнила містера Гардінга у вірі. Уже згаданий молодший канонік, запізнившись, поспішив всередину в не надто охайному стихарі. Слідом за ним увійшла дюжина півчих, які теж були не такі чепурні, як би мали бути. Вони поспіхом тіснилися по своїх місцях, і служба скоро розпочалася. Скоро розпочалася і скоро закінчилася — музики не було, а гаяти зайвий час на співи теж ніхто не збирався. Загалом містер Гардінг дійшов думки, що в Барчестері службу правлять краще, хоча й там було над чим попрацювати.

Нам самим цікаво дізнатися, чи є в нас такий священник, який зміг би кожного ранку знову і знову правити службу у величезній споруді в оточенні, може, десятка слухачів. Найкращі актори не можуть добре зіграти перед порожніми лавами, і хоча тут, звісно, є вища мета, публіка впливає навіть на найкращих священників. Очікувати, що в таких обставинах обов'язок будуть виконувати якнайкраще, це те саме, що вимагати від людини чогось надлюдського.

Коли дві леді з позолоченими хрестиками, старий з костуром і якась економка, що не переставала тремтіти, пішли, містер Гардінг відчув, що і йому варто йти. Церковний служитель став навпроти, глянув на нього, а потім — на двері, і так містер Гардінг пішов. Та за кілька хвилин він повернувся і знову заплатив два пенси. Кращого пристановища для нього не було.

Наглядач пройшовся нефом, потім — проходом, потім — знову нефом і ще раз проходом і заходився похмуро міркувати про крок, що йому судилося зробити. Містер Гардінг зараз добровільно відмовиться від восьмисот фунтів на рік і прирече себе на сто п'ятдесят фунтів річних на решту життя. Містер Гардінг знав, що до цього часу він це повністю не усвідомлював. Чи вдасться йому залишатися незалежним і утримувати доньку на сто п'ятдесят фунтів річних, так щоб не бути ні для кого тягарем? Зять у нього заможний, але після такого вчинку, який напряму суперечить пораді архідиякона, ніщо не змусить містера Гардінга покладатися на зятя. Єпископ теж заможний, але зараз містер Гардінг відмовиться від його найкращого подарунку і цим образить матеріальне заступництво свого дарувальника. Після такого наглядач не зможе ні сподіватися, ні прийняти щось від єпископа. Якщо містер Гардінг відмовиться від посади наглядача, він не те що не отримає похвали, він отримає справжню ганьбу, якщо не буде готовий жити без посади. Так, відтепер усі його і доньчині людські бажання будуть повністю залежати від жалюгідної часточки невеличкого доходу. Містер Гардінг знав, що не достатньо добре все обміркував, що його занесло ентузіазмом і що вдома він не до кінця зрозумів суть свого становища.

Найбільше наглядач, звісно, думав про доньку. Вона вже заручилася, і він знав свого ймовірного зятя достатньо добре, щоби бути певним, що зміна обставин їхнього життя не стане перешкодою до шлюбу. Та ні, містер Гардінг був певен, що його бідність ще дужче спонукатиме Болда наполягати на шлюбі, але йому не хотілося розраховувати на Болда в горі, яке, якщо вже на те пішло, Болд сам і спричинив. Містеру Гардінгу не подобалося казати самому собі, мовляв, Болд позбавив мене дому і заробітку, а тому саме він повинен зняти з моєї шиї доньку. Йому хотілося думати про Елеонору як про супутницю у своєму бідному вигнанні, як про ту, що ділитиме з ним його низький заробіток.

Містер Гардінг певною мірою вже давно забезпечив життя своїй доньці. Його життя було застраховане на три тисячі фунтів, і цю суму мала отримати Елеонора. Архідиякон кілька минулих років виплачував йому премію, і так містер Гардінг забезпечив себе невеличкими володіннями, які після батькової смерті мала отримати місіс Ґрентлі. Отже, ці клопоти, як і всі родинні справи, уже давно не тиснули на плечі наглядача, тож зараз містер Гардінг переймався радше власним заробітком.

Так. Сто п'ятдесят фунтів на рік — це дуже мала сума, але її може вистачити. Та як він зможе по недільних ранках одночасно правити молебень у соборі і проводити службу в Кребтрі-Парва? Так, церква Кребтрі розташована менш ніж за милю від собору, але містер Гардінг не зможе бути у двох місцях одночасно. Кребтрі — це маленьке село, тому там може вистачити й денної служби, але тоді містера Гардінга буде гризти совість. Неправильно позбавляти своїх парафіян їхніх привілеїв через власну бідність. Щоби відвернути це, можна спробувати домовитися про службу в соборі по буднях, але ту молебень у Барчестері містер Гардінг співав так довго і, як підказувала совість, так вдало, що йому не хотілось облишати цей обов'язок.

Міркуючи над усім, обдумуючи власні дрібні бажання і похмурі обов'язки, та водночас ні на мить не вагаючись щодо рішення піти з богадільні, містер Гардінг туди-сюди годинами ходив по монастирю, а часом замислено сідав на одну й ту саму кам'яну сходинку. Один служитель пішов, на заміну прийшов інший, але вони його не турбували. Час від часу вони прокрадалися ближче і дивилися на нього, але робили це шанобливо, так що містер Гардінг загалом був задоволений цим пристановищем. Десь о четвертій годині його спокій, наче ворог, потривожив голод. Треба повечеряти, але зрозуміло, що в абатстві вечеряти не можна. Містер Гардінг неохоче залишив свій притулок і у пошуках їжі подався в район Стренду.

Його очі так звикли до похмурості церкви, що денне світло їх мало не засліпило. Містер Гардінг відчував збентеження і сором, немов усі довкола витріщаються на нього. Досі боячись зустрічі з архідияконом, наглядач квапливим кроком рушив уперед, доки не дійшов до Черрінг-кросс і не пригадав, що раз на Стренді на якійсь вивісці у вітрині бачив слова «Відбивні і стейки». Містер Гардінг добре пам'ятав ту крамницю. Вона розташовувалася в сусідстві з крамницею, де продавали скрині, а навпроти стояла сигаретна крамничка. Піти повечеряти в готель (а раніше в Лондоні за свій рахунок наглядач тільки там і вечеряв) містер Гардінг не міг, а тому доведеться замовити стейк у крамниці на Стренді. Архідиякон Ґрентлі нізащо не прийде вечеряти туди.

Будинок містер Гардінг знайшов без проблем — там, де й запам'ятав, між крамницями зі скринями і сигарами. Там стояли діжки з устрицями, безмірною кількістю лобстерів і кількома величезними крабами, а також тубус з маринованим лососем. Містер Гардінг, однак, не знав про зв'язок між ракоподібними і гріхом, тож увійшов усередину і скромно поцікавився в неохайної жінки, що саме діставала устриць із водного резервуару, чи можна замовити відбивну з баранини і картоплю.

Жінка видалася дещо здивованою, але відповіла ствердно, після чого неохайна дівчина провела містера Гардінга в подовгувату задню кімнату з окремими кабінками для компаній, в одній з яких містер Гардінг сів. Йому важко було уявити більш убогу і нещасну місцину: там тхнуло рибою, все довкола було брудне, мало неприємний і жалюгідний вигляд. Простелена перед ним скатертина була огидна, ножі й виделки — покручені, щербаті й брудні. Всюди кишіло рибою. Заспокоювало тільки одне — самотність. Ніхто там не бачив його смутку, ніхто не прийде й не побачить. Така собі лондонська їдальня, куди ходять вечеряти. О першій ночі тут буде доволі людно, але зараз самота містера Гардінга була така ж глибока, як і в абатстві.

Десь через пів години неохайна дівчина, що досі не нарядилася до вечірньої зміни, принесла йому відбивну з картоплею. Містер Гардінг попросив ще пінту хересу. Його вражала думка, яка побутувала кілька років тому і ще досі не покинула людських умів: мовляв, замовляти вечерю у таверні й при цьому не замовити пінту вина на догоду власника — це якесь шахрайство; за нього не карають законом, але такий вчинок вважають мерзенним. Містер Гардінг пригадав про свою грядущу бідність. Наглядач залюбки зекономив би собі пів крони, але не було вибору, тож невдовзі йому принесли якусь жахливу суміш із сусіднього пабу.

Відбивна й картопля, проте, були цілком їстівні. Поборовши як міг відразу до місцевих ножів і виделок, містер Гардінг таки примудрився проковтнути вечерю. Там його не турбували, хіба один юнак із блідим лицем, мокрими, як у риби, очима і капелюхом набакир увійшов і витріщався на нього, а потім вголос спитав дівчину:

— Що це за старий пердун?

Та більше його ніхто не дратував, тож наглядач спокійно сидів на дерев'яній лаві і намагався розрізнити різні запахи, що линули від лобстерів, устриць і лосося.

Містер Гардінг тоді ще не знав, як ведеться в Лондоні, тому подумав, що зайшов не в ту їдальню, і захотів піти звідти геть. Не було ще й п'ятої вчора — і як йому гаяти час аж до десятої? Ще п'ять паскудних годин! Містер Гардінг уже втомився, а гуляти весь цей час він точно не зможе. Тут йому спало на думку сісти в омнібус і проїхатися до Фулгема, а потім повернутися назад. Однак це ще більше його втомить, тому коли розраховувався, поцікавився в жінки, чи не знає вона місцини неподалік, де можна випити чашку кави. Хай та жінка й була власницею рибної їдальні, поводилася вона вельми ввічливо і спрямувала його в сигаретну крамничку навпроти.

Про сигаретні крамнички містер Гардінг мав те саме уявлення, що й про лондонські їдальні, але йому дуже кортіло відпочити, тож він пішов туди, куди йому сказали. Коли прийшов на місце, подумав, що помилився адресою, але чоловік за прилавком тут же впізнав у ньому нетутешнього і зрозумів, чого той хоче.

— Один шилінг, сер… дякую, сер… сигару, сер? Ваш талон на каву, сер… треба буде тільки покликати офіціанта. Якщо ваша ласка, сер, підійміться по сходах. Візьміть краще сигару, сер… завжди можете віддати її другові, самі знаєте. Гаразд, сер, дякую, сер. Якщо ви такі вже ласкаві, я сам її викурю.

Так містер Гардінг із талоном на каву і без сигари піднявся в кімнату для куріння.

Те приміщення видавалося йому вже більш годящим, ніж там, де вечеряв. Там, ясна річ, стояв сильний запах тютюну, до якого містер Гардінг не звик, але після риби тютюн видавався не таким уже й нестерпним. Було там багато книжок і диванів, складених у довгі ряди. Хіба можна знайти щось розкішніше, ніж диван, книжка і чашка кави? Підійшов старий офіціант із парою часописів і вечірньою газетою. Де ще побачите таку ввічливість? Містер Гардінг бажає чашку кави чи краще шербет? Шербет! Він що, десь на Сході, де від Лондона залишилася лише пара часописів? Однак містер Гардінг подумав, що шербет треба пити напівсидячи зі схрещеними ногами, а зараз йому хотілося зовсім не цього, тож наглядач замовив каву.

Йому принесли каву, та ще й яку! Цей заклад — справжній рай. Старий поштивий офіціант запропонував зіграти в шахи. Шахіст з містера Гардінга був такий собі, тож він відмовився, вмостив змучені ноги на диван і заходився ліниво посьорбувати каву і гортати сторінки часопису «Блеквуд». Так наглядач згаяв десь годину, а потім старий офіціант вмовив його на ще одну чашку кави, коли раптом заграв музичний годинник. Містер Гардінг згорнув часопис, затримавши палець на сторінці, і з заплющеними очима ліг слухати годинник. Скоро з годинника заграла віолончель в акомпанементі з роялем, і містер Гардінг почав уявляти собі, що старий офіціант — це єпископ Барчестерський. Він невимовно здивувався від того, що єпископ власноруч приніс йому каву. Потім увійшов доктор Ґрентлі з повним кошиком лобстерів, які той чомусь не залишив на кухні внизу. А потім наглядач почав дивуватися, чому в кабінеті єпископа так багато людей взялися курити, і так містер Гардінг заснув, поринувши уві сні далеко від звичного свого місця в Барчестерському соборі і дванадцяти старців, яких скоро покине назавжди.

Містер Гардінг дуже змучився, тому сон був міцний. Мелодія в годиннику раптом затихла, і від того наглядач прокинувся. Містер Гардінг ошелешено схопився на місці і з подивом виявив, що в кімнаті зараз повно людей. Коли він задрімав, там майже нікого не було. Містер Гардінг стривожено дістав свій годинник і побачив, що вже пів на десяту. Наглядач схопив капелюх, поспіхом збіг униз сходами і швидким кроком подався у Лінкольнз-інн.

Коли наглядач дістався до сходів кабінету сера Абрагама, до десятої залишалося ще двадцять хвилин, тож він почав неквапливо туди-сюди ходити приміщенням, щоби заспокоїтися.

Стояв чарівний серпневий вечір. Втому як рукою зняло. Сон і кава освіжили містера Гардінга, і той з подивом виявив, як сам втішився, коли годинник пробив десяту.

Не встиг годинник затихнути, як містер Гардінг уже заходився стукати у двері сера Абрагама. Секретар, котрий зустрів його, повідомив, що сер Абрагам зараз же прийме відвідувача.