Наглядач

Розділ 17. Сер Абрагам Гепгазерд

Містера Гардінга провели в затишну приймальню, яка більше скидалася на гостьову кімнату в домі якогось джентльмена, ніж на кабінет адвоката. Там наглядач сів чекати на сера Абрагама. Чекати довелося недовго — через десять-п'ятнадцять хвилин містер Гардінг почув із коридору чиєсь завзяте базікання, і майже одразу показався генеральний адвокат.

— Вибачте, що вам довелося чекати, містере наглядачу, — перепросив сер Абрагам, тиснучи гостю руку. — А ще вибачте, що обрав таку пізню годину, але ви повідомили мене запізно, тому, як ви й просили, я обрав найближчий час, коли буду вільний.

Містер Гардінг запевнив того, що йому самому варто перепросити.

Сер Абрагам був високим, худорлявим чоловіком, що посивів надто рано, бо більше жодна риса не видавала його віку. Він трохи горбився, але горбився радше шиєю, ніж спиною. Це все через звичку схилятися вперед при розмові з численними гостями. На вигляд йому десь п'ятдесят років, і якби постійна робота не надала його рисам твердості, від чого чоловік скидався на машину з розумом, його можна було б назвати молодшим. Обличчя сера Абрагама сяяло інтелектом, але йому бракувало природного виразу. До таких завжди звертаються в екстрених ситуаціях, але вони не звикли робити щось буденне. Такого ви б радо попросили захищати ваше майно, але навряд довірили б таємницю про своє кохання. Сер Абрагам сяяв, наче діамант — так само пронизливий, так само невразливий. Він знав, з ким знатися за честь, але не мав друзів. Утім, він їх і не хотів, бо не розумів значення цього слова в позапарламентському сенсі. Друг! Хіба йому не було досить самого себе, і зараз, у п'ятдесят, хіба варто довіритися комусь іще? Сер Абрагам мав і дружину, і дітей, але звідки йому взяти час на ніжні лінощі шлюбного блаженства? Його робочі дні й години були зайняті з часу пробудження до пізнього вечора, коли вже лягав спати. Навіть під час відпустки роботи в нього було більше, ніж у кого-небудь в його найбільш клопітний день. З дружиною сер Абрагам не сварився, але й не розмовляв. У нього не було часу на балачки, він усього себе віддавав розмовам. Однак ту бідолашну леді не назвеш нещасною — вона мала все, що могли дати гроші, вона, певно, стане пером, а сера Абрагама щиро вважала найкращим у світі чоловіком.

Сер Абрагам був чоловіком розумним, сяяв кмітливістю серед найясніших політичних умів за святковими столами. Він, по правді, сяяв завжди: чи то серед людей, чи в Палаті громад, чи в судах блиск аж розлітався від нього. Той блиск був як від сталі, а не як від жарких іскор. Жодне холодне серце не могло сподіватися на втіху і тепло від нього, жодна нещасна душа не могла перекинути часточку своєї ноші на його плечі.

Якщо успіх, то тільки із сером Абрагамом, бо він не знав нікого так само успішного, як і він. Ніхто не підштовхував його, в нього не було впливових друзів, які би протягували його на тому шляху до влади. Ні, сер Абрагам став генеральним адвокатом і, найімовірніше, став би лордом-канцлером лише завдяки своїй наполегливій праці і таланту. Хто ще у всьому світі піднявся так високо взагалі без нікого? Лише найкращі, справді! А хто коли-небудь ставав найкращим без впливових друзів? Архідияконом! Так, коли ти син або онук великого вельможі або бодай його учень… Але в сера Абрагама не було могутнього лорда за спиною. Його батько був сільським аптекарем, а мати — донькою фермера. Чому б то сер Абрагам мав поважати когось, окрім себе? Ось так він і сяє — найяскравіший серед яскравих. А коли блиск зникне і сер Абрагам відправиться до праотців, у жодному оці не зазяє сльозинка, жодне серце не горюватиме за упокоєним другом.

— То що, містере наглядачу, у вас уже немає жодних проблем у тій справі.

Містер Гардінг висловив своє сподівання щодо цього, але він зовсім не зрозумів, що цим хотів сказати сер Абрагам. Сер Абрагам, хай би яким проникливим не був, не міг зазирнути в серце наглядача і прочитати його думки.

— Все скінчено. Вам більше немає через що перейматися. Звісно, треба буде заплатити, але для вас з доктором Ґрентлі всі витрати будуть мізерними… ну, якщо порівнювати їх із тими, що могли би бути в разі продовження справи.

— Боюся, я вас не до кінця розумію, сер Абрагаме.

— Хіба ви не знаєте, що їхні представники зауважили нас і відкликали позов?

Містер Гардінг пояснив, що нічого подібного він не чув, хоча мимохідь і до нього дійшли чутки про такий намір. Зрештою йому таки вдалося дати серу Абрагаму зрозуміти, що такий розвиток подій його все одно не вдовольняв. Генеральний адвокат підвівся, сховав руки в кишені бриджів і здивовано підняв брови, поки містер Гардінг продовжував у подробицях оповідати про лихо, якого тепер хотів спекатися.

— Знаю, що не маю права тривожити особисто вас, але оскільки для мене це життєво важливо, оскільки від цього залежить усе моє щастя, я подумав, що можу спробувати попросити у вас пораду.

Сер Абрагам вклонився і заявив, що його клієнти можуть розраховувати на найкращі поради від нього, а особливо такий шанований клієнт, як наглядач Барчестерської богадільні.

— Слово з перших уст, сер Абрагаме, часто буває ціннішим від цілих томів писаних порад. Правда в тім, що мене не влаштовує теперішній стан справ. Я бачу… не можу не бачити, що в богадільні справи ведуться не так, як того хотів її засновник.

— І так у всіх подібних установах, містере Гардінгу, по-іншому бути не може. Ми живемо в інших обставинах, і в них неможливо забезпечити цілковите дотримання старих заповітів.

— Це правда… це правда, але я не розумію, чому ці інші обставини повинні давати мені право отримувати вісімсот фунтів на рік. Не знаю, чи я взагалі коли-небудь читав заповіт Джона Гірама, та якби мав таку змогу, я б його не зрозумів. Я, сер Абрагаме, хочу, аби ви мені сказали ось що: чи маю я як наглядач право розпоряджатися маєтностями після того, як забезпечу відповідне утримання дванадцяти старців?

Сер Абрагам відповів, що не може сказати точно і розлого, чи має містер Гардінг таке право, і так далі і тому подібне, а закінчив свою промову твердим переконанням, що здіймати подальші питання щодо справи буде божевіллям, оскільки справу скоро… та ні, вже облишили.

Містер Гардінг сидів у кріслі і вже починав затягувати повільну мелодію на уявній віолончелі.

— Ні, шановний, — провадив далі генеральний адвокат, — немає підстав висувати нові питання. Не думаю, що у вас є на це влада.

— Я можу піти у відставку, — відповів містер Гардінг, повільно граючи правою рукою, немовби смичок був під його кріслом.

— Що?! Ось так усе покинути? — випалив адвокат, не зводячи з клієнта ошелешеного погляду.

— Ви бачили ті статті в «Юпітері»? — жалібно спитав містер Гардінг, тиснучи на співчуття адвоката.

Сер Абрагам відповів, що бачив. Цей бідолашний дрібний священник, якого газетна стаття так сильно залякала, що змусила до такого прояву слабкості, видавався серу Абрагаму таким нікчемним, що він уже й не знав, як продовжувати з ним розмову як з істотою розумною.

— Хіба вам не краще почекати, поки до вас у місто прибуде доктор Ґрентлі? Хіба не краще відкласти серйозні кроки до часу, поки не почуєте його поради?

Містер Гардінг бурхливо заявив, що він не може чекати, і тоді сер Абрагам серйозно засумнівався в його здоровому глузді.

— Звісно, — відповів адвокат, — якщо ваших особистих засобів вистачить на ваші забаганки, і якщо…

— У мене й шести пенсів немає, сер Абрагаме.

— Господи милостивий! І на що ви, містере Гардінгу, взагалі сподіваєтеся жити?

Містер Гардінг заходився пояснювати, що він і надалі працюватиме дяком, а там платять вісімдесят фунтів на рік, а ще, що він хоче повністю покластися на виплати у Кребтрі, тобто на ще вісімдесят фунтів. Звісно, складно порівнювати дві такі посади, але, можливо, йому вдасться домовитися про обмін. Потім, пригадавши, що генеральному адвокату немає діла до того, як молодші каноніки ділять між собою службу в соборі, містер Гардінг враз припинив свої роз'яснення.

Сер Абрагам вислухав із відчуттям жалібного подиву.

— Я справді вважаю, містере Гардінгу, що вам краще почекати на архідиякона. Це дуже серйозний крок, у якому, на мою думку, зовсім немає потреби. Оскільки ви зробили мені честь і звернулися до мене за порадою, мушу просити вас не робити нічого без згоди ваших друзів. Людина ніколи не зможе якнайкраще розсудити власне становище.

— Людина зможе якнайкраще розсудити власні почуття. Я радше буду до смерті просити милостиню, аніж читати ще одну подібну статтю з відчуттям, як тепер, що правда на боці автора.

— Хіба у вас немає доньки, містере Гардінгу? Незаміжньої доньки?

— Є, — відповів наглядач і сам уже підвівся, тримаючи руку за спиною і не припиняючи грати нею на скрипці. — Є, сер Абрагаме, і наші переконання щодо цієї справи цілковито збігаються.

— Перепрошую, містере Гардінгу, якщо мої слова здадуться вам зухвалими, але зараз ви маєте бути мудріші за неї. Вона ще молода і не знає, як воно — жити на сто шістдесят фунтів на рік. Облиште цю затію заради неї. Повірте, це чисте донкіхотство.

Наглядач відійшов до вікна, знову підійшов до крісла, а потім, так і не надумавши, що сказати, знову повернувся до вікна. Адвокат виявив неабияку терплячість, але й він уже почав думати, що розмова їхня затягнулася.

— Та що коли виявиться, що теперішні виплати я отримував несправедливо, і нам обом доведеться жебракувати? — зрештою різко відповів наглядач. Його голос так відрізнявся від того, яким він розмовляв дотепер, що сер Абрагам був заскочений. — Якщо так, то я вже радше проситиму милостиню.

— Шановний, зараз ніхто не ставить під сумнів справедливість ваших виплат.

— Ні, сер Абрагаме, хтось усе ж ставить її під сумнів, і той хтось є найважливішим свідком проти мене — я сам ставлю її під сумнів. Мій Бог знає, чи люблю я свою доньку, та я б радше жебрав разом з нею, аніж жив у затишку на гроші, які справді належать біднякам. Вам, сер Абрагаме, може бути дивно, бо й мені самому дивно, що я десять років щасливо жив у затишному домі і навіть не думав про такі речі аж до пори, коли їх грубо уткнули мені у вуха. Не можу вихвалятися своїм сумлінням, коли для його пробудження знадобилось обурення громадської газети, але оскільки воно таки пробудилося, мушу коритися йому. Коли я прийшов сюди, ще не знав, що містер Болд відкликав позов, я хотів прохати вас більше не займатися моїм захистом. Оскільки звинувачень уже немає, то й захисту бути не може, та, хай там як, вам слід знати, що відзавтра я вже не буду наглядачем богадільні. Ми з друзями маємо різну думку щодо цього, сер Абрагаме, і від цього мені стає ще печальніше, але зарадити тут ніяк не можу. — Завершивши цю промову, містер Гардінг затягнув таку мелодію, яку ще не чув кабінет жодного генерального адвоката. Наглядач благородно стояв обличчям до сера Абрагама, а його права рука описувала нахабні й рвучкі помахи, немов він обняв якийсь здоровенний інструмент, через який треба стояти так виструнчено. Пальцями лівої руки містер Гардінг із надприродною швидкістю перетискав незліченну кількість струн, що тягнулися від вершечка його комірця аж до низу лацкана пальта. Сер Абрагам заворожено слухав і споглядав. Оскільки він бачив містера Гардінга вперше, то не розумів значення цих несамовитих жестикуляцій. Та адвокат усе ж зрозумів, що джентльмен, який ще кілька хвилин тому понурився так, що й говорити без вагання не міг, зараз став палким… та ні, майже нестямним.

— Ви переспите з цією думкою, містере Гардінгу, і завтра…

— Я зробив більше, ніж просто переспав з нею. Вона будила мене кожної ночі знову і знову. З нею я не міг заснути, а тепер, сподіваюся, зможу.

На таке адвокат не знайшов відповіді, тож висловив сподівання, що таке очікуване завершення цієї справи вдовольнить наглядача. Містер Гардінг подякував люб'язному співрозмовнику за його увагу і пішов.

Ця розмова цілком задовольнила містера Гардінга. Коли наглядач спускався на стару невеличку площу перед Лінкольнз-інном, відчував тепло від спокою всередині. Стояла тиха, ясна, чарівна ніч, і при світлі місяця навіть каплиця Лінкольнз-інну і понурі ряди кабінетів, що оточували квадратне подвір'я, мали приємний вигляд. Містер Гардінг на мить завмер зібратися з думками й обміркувати те, що вчинив, і те, що ще вчинить. Він знав, що генеральний адвокат сприйняв його мало не за дурня, але йому було байдуже. У них із адвокатом мало спільного. А ще містер Гардінг знав, що інші, до яких йому теж було байдуже, подумають так само. Та наглядач не сумнівався, що Елеонора стрибатиме від радості, а єпископ, його вірний друг, зрозуміє його.

Тим часом треба зустрітися з архідияконом, тож містер Гардінг повільно спустився з Ченсері-лейн на Фліт-стріт із певністю, що робота на сьогодні ще не скінчилася. Коли він дійшов до готелю, тихо і з трепетом у серці подзвонив у дзвінок. Містеру Гардінгу кортіло втекти кудись за ріг і відкласти грядущу бурю прогулянкою по подвір'ю собору Святого Павла, але він почув повільне порипування туфель старого офіціанта і мужньо залишився стояти на місці.