Наглядач

Розділ 7. «Юпітер»

Хоча з Джоном Болдом Елеонора розпрощалася з високо піднятою головою, не варто гадати, що всередині вона була така сама весела, як ззовні. Найперше вона відчувала природну нехіть втратити коханого, а ще вона сама, попри позірну впевненість, сумнівалася у своїй правоті. Батько казав їй, казав не раз, що Болд не робить нічого несправедливого чи нешляхетного. Тоді навіщо дівчині дорікати йому, навіщо цуратися його, якщо сама не зможе зносити таку втрату? Але така вже людська вдача, а особливо вдача дівоча.

Коли вона йшла від нього в затінку в'язів, її погляд, голос, кожен рух і жест тіла видавали почуття її серця. Вона ладна була віддати все на світі за можливість взяти Болда за руку, порозумітися з ним, переконати його, вмовити його, відрадити його від того задуму, ладна була вдатися до найпотужнішої жіночої зброї, собою врятувати свого батька, але на заваді стала власна гордість, тож вона пішла від коханого без милого погляду, без доброго слова.

Якби Болд дивився збоку на якусь іншу пару закоханих, він би зрозумів усе так само чітко, як ми, але у власних любовних справах чоловікам туманиться зір. Кажуть, що боязке серце нізащо не завоює прекрасну леді. Чоловічі серця такі боязкі, що я не можу начудуватися, як прекрасні леді стають завойованими! Якби не їхня ласка, вміння розгледіти слабкість нашої відваги і час від часу спуститися з висоти своїх уявних мурів, якби не їхня допомога у завданні поразки самим собі, вони б так і втікали неподоланими, неушкодженими, звільнялися б від поривів плоті, а може, й серця.

Бідолаха Болд відступив і занепав духом. Йому здавалося, що коли він не згодиться облишити завдання, якому присвятив себе і облишити яке буде не так і просто, то його доля з Елеонорою Гардінг приречена на невдачу. Та що вдієш, коли за справу вже взялись адвокати, коли вона набула сякого-такого розголосу. А до того ж як може така благородна Елеонора Гардінг по-справжньому закохатися в того, хто знехтував своїм же обов'язком! Чи продасть вона свою приязнь в обмін на його самоповагу?

Що стосується справи реформування богадільні, Болд не мав причин журитися своїм успіхом. Весь Барчестер стояв на вухах. Єпископ, архідиякон, наглядач, управитель і ще кілька сановників збирали щоденні наради, обговорювали свою тактику й готувалися до великого наступу. Звернулися й до сера Абрагама Гепгазерда, але поки що той не відповів. Йому відправили копії заповіту Гірама, копії журналів наглядача, копії договорів з орендарями, копії всього, що тільки можна й не можна скопіювати. Справа почала набирати неабиякого розмаху. Та що найважливіше, про неї написали у щоденній газеті «Юпітер». Коли розгорталася справа Сент-Кросу, одна з перших шпальт того всемогутнього народного глашатая вразила таким повідомленням: «Ще одна справа меншого розмаху, але подібна по суті, ймовірно, невдовзі сколихне громадськість. Нам повідомили, що наглядач і керівник старої богадільні при Барчестерському соборі отримує у двадцять п'ять разів більші річні виплати, ніж ті, які належать йому за заповітом засновника, тоді як сума благодійних витрат так і залишилася незмінною. Інакше кажучи, справжні спадкоємці волі засновника не отримували жодних вигод від здорожчання вартості володінь упродовж останніх п'яти століть, бо їх привласнював собі так званий наглядач. Важко уявити собі більшу несправедливість. Не треба казати, що якісь шість, дев'ять чи дванадцять старців отримують стільки благ, скільки їм треба. На яких підставах, моральних чи Божих, традиційних чи законних, базується право наглядача отримувати більші виплати просто так? Задоволення потреб цих старців, якщо вони справді задоволені, не дає йому привілею на ці багатства! Коли той наглядач простягає свою широку церковну долоню за грошима десятка ревних священників, чи запитує він себе, за яку службу йому така винагорода? Чи думала його совість про те, чи має він право на такі виплати? А чи таке питання взагалі не поставало в його голові, і сам наглядач не замислювався, що впродовж багатьох років отримував і ще впродовж років буде отримувати, якщо Бог подасть, плоди благочестивої праці минулих поколінь, і йому байдуже на правомірність цих діянь і на несправедливість щодо ближніх! Мусимо висловити думку, що таку духовну байдужість неможливо виявити ніде інде, окрім як в англіканській церкві, окрім як серед її священників».

Я зараз дам читачам змогу уявити настрій містера Гардінга після прочитання цієї статті. Кажуть, що «Юпітер» розходиться числом у сорок тисяч примірників щодня, а кожен примірник прочитає щонайменше п'ять людей. Двісті тисяч читачів дізнаються про обвинувачення в бік наглядача. Двісті тисяч сердець сповняться злобою до захланної несправедливості, до нахабного пограбування, яке наглядач вчинив у Барчестерській богадільні! І як йому на таке відповісти? Як зможе він вивернути душу перед цим натовпом, перед тисячами, перед освіченими, витонченими, обдарованими співгромадянами? Як довести, що він не грабіжник, не ледачий, зажерливий священник, який тільки золота й хоче, а простий, скромний отець, який невинно взяв те, що йому невинно запропонували?

— Напишіть у «Юпітер», — порадив єпископ.

— Так, — підтримав батька більш обізнаний у мирських справах архідиякон, — так, щоби його там взяли на глум, щоби ще раз і ще раз вилили на нього всю зневагу, щоби розкидали на всі боки, як щуром у пащі натасканого тер'єра. Випустиш якесь слово чи букву — вони візьмуться твердити про безграмотність духовенства нашого собору. Варто допуститися дрібної помилки — тебе або тут же запишуть у брехуни, або розцінять її як визнання провини, як щиросердне зізнання. Виявиться, що ви безсоромний, сварливий, безграмотний, негідний поваги. Даю вам десять до одного, що через те, що ви священник, вас тут же звинуватять у богохульстві! Хай би людина мала найліпші підстави, найліпші таланти, найліпшу вдачу, хай би вміла писати не гірше від самого Еддісона чи вправно, як Юній, та навіть так їй не вдасться вдало відповісти на закиди «Юпітера». У таких справах він всемогутній. Як цар для Росії чи натовп для Америки, так «Юпітер» — для Англії. Надумали відповідати на таку статтю! Ні, наглядачу, робіть що хочете, але тільки не це. Самі знаєте, що такого треба було очікувати, але не варто нам звалювати на себе більше ніж треба.

Стаття в «Юпітері» вельми занепокоїла нашого бідолашного наглядача, тому для протилежної сторони вона стала неабияким тріумфом. І хоч Болду було прикро бачити ті нападки на особу містера Гардінга, хлопець був у захваті від того, що отримав такого могутнього прибічника у своїй справі. Фінні ж, повірений адвокат, не знаходив собі місця. Овва! Бути залученим в одну справу з «Юпітером» і опинитися по той самий бік барикад, обстоювати ті самі погляди, які «Юпітер» буде захищати, просувати й боронити! Можливо, його навіть згадають у газеті як добродія, чиї зусилля принесли стільки користі біднякам Барчестера! Його можуть викликати виступити перед комітетами з Палати громад, і сам Бог знає, скільки особистих витрат на це піде… Така справа може затягнутися на роки! Безконечні були мрії про золото і славу, що породилися у піднесеного Фінні через цю статтю на перших шпальтах «Юпітера».

Старці із богадільні теж почули про статтю, але вони мали дуже розмите, нечітке уявлення про цього чудотворця, що взявся обстоювати їхню справу. Абель Генді шкутильгав із кімнати в кімнату і повторював усе, що сам зрозумів із надрукованого тексту, додаючи дещо, як йому здавалося, потрібне від себе. Старий розповідав усім, як «Юпітер» нарік їхнього наглядача ніким іншим, як грабіжником, і що правдивість написаного в «Юпітері» визнає весь світ. Приповідав, що «Юпітер» підтвердив, наче кожен з них — «Кожен з нас, Джонатане Крампле, подумайте тільки!» — має повне право отримувати сотню на рік, а якщо так уже сказав сам «Юпітер», то й сам владика-управитель собору не зможе заперечити. А потім він приніс у богадільню документ від містера Фінні, який, хоч його й ніхто не міг прочитати, самою своє суттю стверджував правдивість сказаного старцям. Джон Крампл заходився ретельно міркувати над багатством, що невдовзі повернеться. Джоб Скалпіт переконався у правоті свого рішення підписати заяву і безліч разів повторив це. Спріґґс загрозливо косив своїм єдиним оком. Муді, що вже передчував скоре настання золотих віків, почав ще дужче ненавидіти тих, хто досі володів його законною власністю. Навіть Біллі Ґейзі і бідолашний, прикутий до ліжка Белл розворушилися і схвилювалися, а великий Бунс стояв собі осторонь і позирав на решту спідлоба, поки в серці чаїлася журба в передчутті скорого лиха.

З подачі архідиякона Барчестерський конклав ухвалив рішення не висловлювати жодного протесту і не надавати редактору «Юпітера» жодних пояснень. Іншого рішення вони не прийняли досі.

Сер Абрагам Гепгазерд із головою поринув у підготовку закону про придушення сил прихильників папи, який мав отримати назву «Закон про жіночі монастирі» і уповноважив би будь-якого протестантського духівника віком понад п'ятдесят років обшукувати будь-яку черницю, яку підозрював у зберіганні цінних документів чи єзуїтських символів. Той законопроект мав вміщувати тридцять сім статей, у кожній з яких була заготовлена колючка для папістів, а оскільки кожен його дюйм доведеться відстоювати в боротьбі проти п'ятдесяти подурілих ірландців, правильна розробка та відповідне узгодження займали левову частку часу сера Абрагама. Законопроект досяг усіх поставлених цілей.

Ясна річ, законопроект так і не перетворився в закон, але він добряче вдарив по лавах ірландців у парламенті, котрі ще раніше разом намагалися нав'язати міністерству законопроект, який зобов'язував усіх чоловіків пити ірландське віскі, а жінок — носити ірландський поплін, але до кінця зборів Великий поплін і Ліга віскі вже не становили загрози.

Отже, не було підстав очікувати на скоре втручання сера Абрагама, і через те барчестерську братію й надалі розпирало від непевності, надії і мук.