Теорія неймовірності

Лайнус Полінг і вітаміни

Полінг був генієм. Квантовий хімік, біохімік, кристалограф і молекулярний біолог. 1931-го він перший спробував об’єднати квантову фізику з хімією. Стаття, яку Полінг надіслав на рецензування до наукового журналу, виявилася такою новаторською та передовою, що редакторові довелося добряче постаратися, щоби знайти достатньо кваліфікованого рецензента. Цим рецензентом виявився Альберт Ейнштейн, який, прочитавши статтю Полінга, заявив: «Це надто складно для мене».

1954-го Лайнус Полінг отримав Нобелівську премію з хімії за дослідження структури білка. Впродовж шістдесятих років він був одним із найрішучіших учасників руху проти ядерного озброєння, активно поширюючи інформацію про те, наскільки нищівним є вплив радіоактивного випромінювання на людську ДНК. Саме завдяки його зусиллям США та СРСР уклали першу угоду про заборону випробувань ядерної зброї. За це 1962-го Полінг одержав Нобелівську премію миру. До сьогодні він залишається єдиною людиною, яка здобула дві Нобелівські премії за особисті досягнення, тобто ні з ким їх не розділяючи.

А потім дещо трапилося, і з середини шістдесятих Лайнус Полінг гучно покотився з наукового олімпу.

Усе почалося з того, що 1966-го Полінг познайомився з Ірвіном Стоуном, псевдовченим-хіропрактиком, який убачав причину всіх хвороб у викривленому хребті. Невідь-як вони зблизилися, і Стоун порадив Полінгові вживати 300 міліграмів вітаміну C на день, щоб захиститися від застуди. Стоун був звичайнісіньким шарлатаном, одначе Лайнус із якогось дива його послухав. Учений узявся споживати аскорбінову кислоту в немислимих кількостях, поступово збільшував дозу, аж поки не зупинився на 18 тисячах міліграмів на день. Це в триста разів перевищує добову норму для людини.

Полінг стверджував, що став почуватися значно краще, й повсюди пропагував користь вітаміну C. 1970-го він опублікував книгу з назвою «Вітамін C і застуда», у якій закликав споживати не менше як 3000 міліграмів вітаміну на день. Полінг був відомий і популярний, менш ніж десять років тому його обличчя прикрашало обкладинку журналу Time, тож книга вмить стала бестселером. Мільйони американців, а за ними й увесь світ повірили в чудодійні властивості вітаміну C. І, власне, вірять досі. Ось тільки була одна проблема: висновки Полінга не підтверджувало жодне дослідження. Інакше кажучи, споживання кінських доз вітаміну C ніяк не впливає на перебіг застуди.

Та це був лише початок. 1971 року Полінг оголосив, начебто вітамін C запобігає виникненню раку. Вчений спершу переконував, що вживання аскорбінової кислоти зменшить кількість випадків смертельного раку на 10 %, за шість років ця цифра виросла до 75 %. Полінг знову написав книгу — «Рак і вітамін C», — вона знову стала бестселером, проте всі дослідження вказували на інше: вітамін C не працює.

Навіть гірше. 1973 року за гроші однієї швейцарської фармацевтичної компанії, на той час провідного виробника вітамінів і харчових додатків, Полінг заснував Інститут ортомолекулярної медицини. Далі він підрядив Артура Робінсона, одного з найобдарованіших випускників Каліфорнійського університету в Сан-Дієго, щоби той довів його гіпотезу про дієвість вітаміну C у профілактиці раку.

Робінсон був обдарованим і відповідальним. Він заходився працювати з породою мишей, які страждали на рак шкіри. Одним мишам він давав аскорбінову кислоту в значних дозах, іншим не давав узагалі. Результати приголомшували: миші, які споживали вітамін C, хворіли на рак частіше.

Полінг, дізнавшись, розлютився та звільнив Робінсона, проте дослідження останнього було не єдиним із такими висновками. Три незалежні групи вчених (із фінського Національного інституту охорони громадського здоров’я, Центру дослідження ракових хвороб у Сієтлі та Копенгагенського університету) вивчали вплив аскорбінової кислоти тепер уже на людей. Зроблені науковцями висновки були однозначними: надвисокі дози вітаміну C підвищують ризик виникнення злоякісних пухлин. Одначе Лайнус Полінг не зважав. Він стояв на своєму навіть після того, як його дружина, Ава Полінг, яка протягом десяти років щодня пила по 10 тисяч міліграмів аскорбінової кислоти, померла від раку шлунка. Полінг був двічі нобелівським лауреатом і навіть чути не хотів, що може помилятися.

Але він таки помилявся. Найгіршим же в цьому всьому є те, що нічим не підкріплене пропагування вітаміну C породило багатомільярдну індустрію БАДів і харчових добавок. Їхні виробники обіцяють зцілення від усіх можливих недуг, покращення пам’яті, миттєву втрату надмірної ваги тощо, але в кращому разі диво-пігулки, якими заставлені полиці магазинів спортивного харчування, просто не діють. У гіршому — шкодять.

Так, вітаміни потрібні. Дефіцит вітаміну C в організмі призводить до порушення формування міжклітинної речовини у сполучній тканині та кістках. Це зумовлює хронічну слабкість, дратівливість, розлади травлення, ослаблення імунної системи та зрештою цингу. Панацея ж від перерахованого — всього шістдесят міліграмів аскорбінової кислоти на день. Така кількість вітаміну C міститься в одному апельсині чи половинці плоду ківі. Цього досить. Не потрібно закидатися у стократ більшими дозами.

Висновок із цього простий: у природі немає суто корисних чи шкідливих сполук, усе залежить від концентрації чи дози. Навіть вода може бути отруйною, якщо влити в себе кілька літрів за раз. І ми мусимо пам’ятати це, навіть якщо двічі нобелівський лауреат стверджує протилежне.