Теорія неймовірності

«Армагеддон»

«Армагеддон» став найкасовішим фільмом 1998 року та швидко набув статусу культового, але позаяк від моменту виходу на екрани минуло понад два десятиліття, навряд чи ви його бачили. Менше з тим, бо продюсери «Армагеддону» взялися за вкрай цікаву тему: що може вдіяти людство, коли Землі загрожуватиме зіткнення з велетенським астероїдом чи кометою?

Отже.

Ідея стрічки проста: до Землі наближається астероїд завбільшки зі штат Техас, зіткнення прогнозують за 18 днів, і в штаб-квартирі НАСА науковці ламають голови над тим, як запобігти катастрофі. Вони перебирають різноманітні варіанти: знищити астероїд лазером, поставити на ньому сонячні вітрила, закидати ядерними бомбами, — але всі ж і забраковують. Астероїд надто великий. Зрештою вчені вирішують… відрядити на астероїд експедицію нафтовиків, щоб ті пробурили в ньому 250-метрову свердловину, заклали туди водневу бомбу та підірвали її, сподіваючись у такий спосіб розколоти астероїд навпіл, щоб обидва уламки пролетіли повз Землю.

В останньому реченні маячнею є буквально все.

По-перше, в чому сенс буріння 250-метрової свердловини? Протяжність штату Техас із заходу на схід перевищує 1200 кілометрів, а це дає підстави сміливо припустити, що в астероїда з фільму діаметр десь із тисячу кілометрів. Якщо зменшити його до масштабів яблука, то очевидно, що 250-метрова свердловина не пробурить навіть його шкірку. Якщо вже геть точно порахувати, то в масштабі яблука бур зануриться на одну п’ятдесяту товщини яблучної шкірки. За таких умов байдуже, де підривати водневу бомбу: у свердловині чи на поверхні астероїда. Ефект буде однаковий. Тобто не буде ніякого.

По-друге. Навіть якби нафтовики пробурилися до самісінького ядра, одна-єдина бомба аж ніяк не зашкодить тисячокілометровому астероїду. Для того щоб розколоти таку громіздку брилу, потужність термоядерного заряду мала б у сотні разів переважати потужність усіх ядерних боєголовок Росії, США та Китаю разом узятих.

По-третє. Уявімо, що нафтовики все ж пробурили свердловину завглибшки 500 кілометрів і заклали в неї достатньо потужний заряд. Питання: з якого дива астероїду після його детонації розколюватися саме навпіл? Це нісенітниця. Його розірве на шматки, і що найгірше — всі ці шматки й далі мчатимуть у напрямку планети. Для контексту ви маєте знати, що астероїд, який 66 мільйонів років тому знищив динозаврів і ще 70 % усього живого на Землі, був завбільшки з Мангеттен. Унаслідок підриву тисячокілометрового астероїда десятикілометрових уламків утвориться десь із мільйон. І лише одного з них вистачить, щоби знищити людську цивілізацію.

У фільмі все завершується хепіендом. Брюс Вілліс останньої миті підриває бомбу й гине. Астероїд розколюється на два великі шматки, що оминають Землю. Менші уламки згорають в атмосфері. Людство на Землі святкує порятунок. Утім, реальність була би трохи інакшою, і справа закінчилася б… ну, армагеддоном. І це повертає нас до запитання на початку: а що насправді можна вдіяти, коли Землі загрожуватиме великий астероїд чи комета? Необов’язково тисячокілометровий, хай удесятеро чи навіть у сотню разів менший. Чи є ефективні способи уникнути катастрофи?

Простих рішень не існує. Та й непростих, якщо відверто, небагато. Одні вчені пропонують підривати ядерні заряди над поверхнею астероїда (не для того, щоби зруйнувати його, це неможливо, а з метою розплавити породу на поверхні та згенерувати тягу, яка змінить траєкторію). Інші — за наявності на астероїді водяного льоду — розміщувати на поверхні потужні ракетні двигуни, які використовуватимуть кисень і водень як паливо і, працюючи тривалий час, переведуть його на безпечну орбіту. Були ще ідеї кінетичного тарана, гравітаційного буксирування тощо, але всі вони надзвичайно затратні та вимагають часу. Тобто шанс на успіх — і так чи не примарний — з’явиться лише за умови, що астрономи виявлять небезпечний об’єкт за багато років до зіткнення.

Добрі новини: у США вже понад пів століття працює Центр малих планет, який веде спостереження та каталогізує інформацію про малі тіла Сонячної системи, а його спеціалісти регулярно публікують дані про орбіти комет й астероїдів. Погані новини: не всі малі тіла Сонячної системи тримаються стабільних орбіт. Теоретично комета може вигулькнути практично нізвідки, якщо мандрівна зоря чи згусток темної матерії виштовхне її з хмари Оорта (про це американська фізикиня Ліза Рендалл написала цілу книгу). Або може трапитися, що два астероїди зіштовхнуться в поясі астероїдів, після чого один із них шугоне просто на Землю. Тож коли до Землі прямуватиме астрономічне тіло діаметром кількадесят кілометрів і до катастрофи буде рік чи менше, людям залишиться тільки одне: молитися. На сьогодні наша цивілізація абсолютно неспроможна запобігти зіткненню з таким об’єктом.