Теорія неймовірності

Дефібриляція в кіно

Оригінальний фільм «Коматозники», головні ролі в якому зіграли Джулія Робертс, Кіфер Сазерленд і Вільям Болдвін, режисер Джоел Шумахер зняв іще 1990-го. Римейк трилера, який сюжетно не відрізняється від оригіналу, вийшов на екрани 2017-го. Кіно починається розповіддю про студента-медика, одержимого бажанням з’ясувати, чи існує життя після смерті. Він переконує кількох своїх однокурсників провести експеримент: за допомогою апарата для дефібриляції пропонує зупинити власне серце, а за хвилину реанімувати себе. Після клінічної смерті студент відчуває дивне піднесення, а його інтелект значно покращується. Його друзі один за одним повторюють дослід на собі. Спершу все ніби гаразд, одначе за якийсь час за законами жанру життя всіх героїв перетворюється на пекло. Ось тільки зараз ідеться не про це. Ви можете переглянути стрічку самі, вона не така вже й погана. Проблема лише в тім, що сюжет заснований на абсолютно безглуздій ідеї. Студенти-медики, які вивчають досвід клінічної смерті, впродовж усього фільму застосовують для реанімації пристрій, призначений для іншого.

І «Коматозники» — не єдина така стрічка. Ви легко пригадаєте не один фільм, де в пацієнта, що перебуває в палаті інтенсивної терапії, раптово зупиняється серце. Режисер зблизька показує кардіомонітор, на екрані завмирає рівна лінія, медики тулять дефібриляторні подушки до грудей пацієнта, а тоді, горлаючи «розряд!», луплять його струмом.

Сцена абсурдна та неправдоподібна. Бо дефібрилятор — це за визначенням апарат, який використовують для дефібриляції, тобто для зупинки фібриляції передсердь. А фібриляція передсердь є важким порушенням серцевого ритму, одним із найпоширеніших видів аритмій, коли передсердя хаотично тріпочуть із частотою від 350 до 700 скорочень на хвилину. Фібриляцію називають зупинкою серця не через те, що в ньому припиняється електрична активність, а тому, що в такому стані волокна серцевого м’яза скорочуються розрізнено та нескоординовано, серце, по суті, тремтить, а тому не здатне перекачувати кров. Дефібрилятор дає змогу вийти з такого стану. Він пропускає крізь груди короткочасний електричний імпульс напругою до 7000 вольтів. Це на кілька секунд зупиняє серце, після чого воно самовільно запускається і майже завжди відновлює нормальний ритм. Натомість той стан, який демонструють у фільмах, є асистолією. Це припинення будь-якої біоелектричної активності в серці — та сама пряма лінія на моніторі ЕКГ. За асистолії потрібно проводити серцево-легеневу реанімацію, тобто виконувати непрямий масаж серця та вдихати повітря в легені, сподіваючись, що робота серця відновиться. Лупити струмом, а відтак зупиняти серце, яке й так не працює, — це нонсенс. Ніхто до такого не вдається в реальному житті. Те, що ми бачимо у фільмах, є добиванням пацієнтів, які й так мертві.

Томас Морріс у книзі «За покликом серця» наводить приклад, який дає змогу краще збагнути різницю між фібриляцією, а саме важким порушенням ритму, й асистолією, або повною зупинкою серця. Уявіть оркестр, грою якого керує диригент. Посеред концерту диригент раптом опускає паличку та йде зі сцени. Спантеличені музиканти втрачають ритм і припиняють грати. У концертному залі западає цілковита тиша. Так ось, можна сказати, що оркестр перебуває в стані музичної асистолії. На сцені нічого не відбувається.

На противагу цьому під час фібриляції проблема не в диригенті. Оркестр не мовчить, а шалено імпровізує. Музиканти неначе злітають із котушок, кожен грає сам собі, і це призводить до оглушливої какофонії. Диригент досі на сцені, проте всі його спроби навести лад марні. У такому разі дефібрилятор відіграє роль чогось на кшталт спалаху феєрверка в залі. Музиканти під враженням лишають свою какофонію, на мить стишуються, а диригент здобуває нагоду взяти ситуацію під контроль. Він привертає увагу музикантів — і оркестр знову грає як належить.

Безглуздо запускати феєрверки, коли на сцені немає диригента. Попри всю їхню яскравість і оглушливість, вони не примусять оркестр ухопитися за інструменти.

Ну й насамкінець. У когось із вас могло виникнути запитання: навіщо тоді всі ці дефібрилятори в київському метро? І як із ними працювати, якщо невідомо, що саме сталося з людиною: фібриляція передсердь чи повна зупинка серця? Насправді перейматися цим не варто. Асистолія — рідкісний стан, що відповідає не більш як за 5 % усіх випадків зупинки серця. Міокард є дивовижним м’язом. Під час хірургічних операцій він продовжує скорочуватися навіть поза межами тіла, і припинити ці скорочення напрочуд важко. Тож коли ви бачите людину з усіма ознаками зупинки серця та поряд маєте дефібрилятор, ним усе ж доцільно скористатися.