Теорія неймовірності

Метангідратний Апокаліпсис

Глобальне потепління — це встановлений факт. Утім, навіть люди, які цього не заперечують, у відповідь на запитання про найбільш руйнівні його наслідки згадують чомусь лише підняття рівня світового океану. Мовляв, до кінця століття всі прибережні міста поховає десятиметрова товща води. Важко з’ясувати, звідки взявся цей міф і чому він аж такий живучий, бо насправді підвищення рівня океану — чи не найменша з проблем, які загрожують нам у майбутньому.

Тут треба розуміти, що крига, яка вкриває Північний Льодовитий океан, уже є у воді. Вона витискає приблизно той самий об’єм, який займе, розтанувши, а тому на рівень океану ніяк не впливає. Рівень води підвищує танення багатокілометрових льодових щитів у Гренландії й Антарктиді, проте вони навіть за значного стрибка температур танутимуть іще щонайменше три тисячі років. За прогнозами вчених, до кінця нинішнього століття вода в океані підніметься не більш як на пів метра, й це, погодьтеся, не так і багато. Ми точно зможемо з цим упоратися. Не буде ніякого затопленого Амстердама чи Статуї Свободи, чий смолоскип ледве здіймається над хвилями, як це полюбляють показувати в Голлівуді. Через це може виникнути враження, нібито глобальне потепління — проблема несерйозна, віддалена й у часі, й географічно.

Проте це не так.

Зміна клімату — це не тільки підняття океану. Це й зникнення льодовиків, і пересихання річок, і розростання пустель. Це зменшення сільськогосподарських угідь, засолення ґрунтів і збільшення частотності природних катастроф. І все це вже зовсім незабаром псуватиме нам усім життя. У далекій перспективі на нас чекає зростання напруженості через нестачу ресурсів, поступовий занепад політичних інститутів і зрештою криваві громадянські конфлікти та перехід влади до ватажків озброєних банд. Комусь такий прогноз може видатися занадто апокаліптичним, однак уже не вперше в історії людські суспільства зазнають краху після раптової зміни клімату. Індіанці анасазі, цивілізація острова Пасхи, поселення вікінгів у Гренландії — всі вони занепадали тому, що кліматичні умови змінювалися швидше, ніж люди встигали адаптуватися. І в кожному з названих випадків занепад супроводжувався крахом політичної системи та кровопролитними міжусобицями.

Хоча насправді це ще не найгірший сценарій.

Найбільш небезпечним наслідком глобального потепління вчені вважають метангідратний вибух.

Метангідрати — це сполуки метану та води. Природний газ, тобто метан, виділяється крізь тріщини в земній корі, за низьких температур і високого тиску сполучається з океанічною водою та формує кристалічну, схожу на лід речовину. Метангідрати встеляють ложа всіх земних океанів, і майже всюди вони надійно притиснуті до дна багатокілометровою товщею води. Єдиний виняток становлять поклади метангідратів на дні Північного Льодовитого океану.

Проблема з метангідратами в Арктиці в тому, що їх стабілізує не тиск води, а «кришка» з вічної мерзлоти. Це дає змогу значній їхній частині залягати в мілкіших водах. І через зростання температури «кришка» починає танути, випускаючи метан на поверхню.

Раптове вивільнення великої кількості метану матиме, без перебільшення, катастрофічні наслідки. Одна молекула метану створює парниковий ефект такий самий, як двадцять п’ять молекул CO₂, а тому значний його викид призведе до різкого зростання температури. Це зумовить виділення ще більшої кількості метану та подальше зростання температури. Розгорнеться лавиноподібний процес, який підсилює сам себе і який уже не зупинити, — метангідратний вибух.

Унаслідок цього вибуху середня температура на Землі за лічені десятиліття підвищиться на 6–8 градусів, що абсолютно точно унеможливить існування людської цивілізації в її нинішній формі.

Звучить надто фантастично? Може. Ось тільки річ у тім, що нам достеменно відомо: метангідратні вибухи траплялися в минулому. Ба більше, вважають, що саме колосальний викид придонного метану став причиною Пермського вимирання, наймасовішого вимирання в історії Землі, під час якого загинули 95 % видів, що населяли планету. Для порівняння: під час Крейдового вимирання, коли в Юкатанський півострів врізалася десятикілометрова брила з космосу, вимерли лише близько 70 % видів. Удар метеорита спричинив цунамі, пожежі та виверження вулканів по всій Землі. Тонни вибитих гірських порід здійнялися на десятки кілометрів утору, а потім, падаючи, розігрівалися самі й розігрівали атмосферу. Місцями температура повітря сягала скажених 200 °C. Вдумайтеся: у цьому пеклі загинуло менше видів тварин, аніж через викид метану перед Пермським вимиранням. І це той самий викид, до якого ми зараз активно підштовхуємо планету.

Що ще гірше — цілком імовірно, що ми вже пройшли точку неповернення. Ми тільки цього не знаємо. Клімат — система інертна. Вона опирається змінам. Є таке поняття як час відгуку кліматичної системи. Суші, щоб нагрітися чи охолонути, потрібно від кількох годин до тижнів. Глибинні шари в океані реагують на зміну температури на поверхні впродовж сотень років. І минуть тисячі років, перш ніж льодовики Гренландії й Антарктиди розтануть повністю. Учені стверджують, що середній час відгуку клімату загалом становить від кількох десятиліть до однієї-двох сотень років. Це означає, що більша частина викидів парникових газів припадає на інтервал, сумірний із часом відгуку кліматичної системи. Тобто навіть якщо людство просто зараз зведе викиди до нуля, Земля однаково теплішатиме ще щонайменше на кілька градусів, поки кліматична система не досягне рівноваги з нинішньою концентрацією парникових газів. І ніхто з учених не може сказати з певністю, що температура, яка запускає незворотне вивільнення метангідратів у Льодовитому океані, не лежить у цьому діапазоні.

Важливий висновок із цього: лише змінивши свої звички, глобальне потепління не подолати. Ми мусимо не просто стати суспільством низького антропогенного впливу, а прибрати все, чим засмічували атмосферу протягом попередніх століть.