Теорія неймовірності

Докази еволюції

Прихильники креаціонізму, які не можуть змиритися з думкою про спільних для людини з приматами предків, часто вимагають неспростовних доказів дарвінівської теорії. Наприклад, просять продемонструвати проміжну ланку між мавпою та людиною чи щось таке. Здебільшого за цією вимогою стоїть тверде, але через те не менш хибне переконання, начебто доказів теорії еволюції немає. Чомусь такий погляд доволі поширений навіть серед тих, хто загалом погоджується з ученням Дарвіна про природний добір. Так, учені не можуть навести проміжну ланку між мавпою та людиною, ось тільки причина криється геть не в помилковості теорії еволюції. Річ у тім, що такої ланки просто немає. У природі не існувало та просто не могло існувати істоти, яка була б напівлюдиною-напівприматом. І це зовсім не означає, що теорія еволюції позбавлена беззаперечних доказів.

Найближчими нині живими предками людини розумної є шимпанзе. Палеонтологічні знахідки та генетичні дані вказують на те, що процес відокремлення людей і шимпанзе від спільного предка розпочався десь сім мільйонів років тому. Цей процес був повільним, поступовим і не завжди лінійним. Інакше кажучи, за сім мільйонів років на планеті змінилося приблизно тридцять видів гомінідів. Саме тому вимога креаціоністів надати їм одну проміжну ланку апріорі безглузда. Еволюція — це процес повільного накопичення крихітних змін, які призводять до кращої пристосованості; вона не створює нових видів за помахом чарівної палички, відповідно еволюційних сходинок від мавп до людини було декілька. Ба більше, згадана цифра — три десятки проміжних видів — насправді майже напевно є більшою, оскільки цілком імовірно, що за останні сім мільйонів років Землю населяли види гомінідів, які не залишили по собі викопних решток або чиїх решток учені поки не знайшли.

Важливо також розуміти, що шлях від спільного з шимпанзе предка до виду Homo sapiens — це не пряма лінія, вздовж якої розташовані щораз розумніші та розвиненіші гомініди. Цей шлях радше має вигляд розгалуженого дерева, окремі гілки якого виявилися еволюційними глухими кутами, метафорично висловлюючись, всохли. Цікавим також є той факт, що під час антропогенезу, тобто від моменту відокремлення роду Homo від спільного з шимпанзе предка до моменту появи сучасної людини, траплялися періоди, коли на Землі водночас жили кілька видів людей. Востаннє це сталося порівняно нещодавно — 25 тисяч років тому. Тоді на планеті сусідили 4 різні види з роду Homo: неандертальці на півночі Європи, Homo erectus, або людина прямоходяча, на Яві, крихітна людина флореська на острові Флорес і Homo sapiens у решті світу. Це просто випадковість, що серед усіх чотирьох видів до нинішнього часу дожили лише ми.

Були навіть періоди, коли на планеті водночас жили шість різних видів людей. Приблизно 2 мільйони 100 тисяч років тому Землю населяли австралопітек африканський, австралопітек гарі, більш високорозвинений австралопітек Homo habilis, парантроп ефіопський, парантроп Бойса та парантроп масивний.

Їх можна побачити на власні очі, відвідавши будь-який достатньо великий природничий музей. Ось у Музеї природничої історії Відня є окремий зал, присвячений антропогенезу, з викопними рештками цілої низки проміжних видів між мавпами та сучасною людиною.

Для тих, кому палеонтологічні знахідки все ж видаються недостатньо переконливими доказами еволюції, знайдеться яскравіший приклад. Він спростовує ще одне хибне твердження про те, що для спостереження виявів еволюції треба значні проміжки часу. Йдеться про нільського багатопера. Це прісноводна риба, яка, як зрозуміло з назви, водиться в заболочених заплавах Нілу. Нільський багатопер особливий тим, що має два органи дихання та здатний вибиратися з води й повзати суходолом. По суті, цей вид риб просто зараз відтворює еволюційний шлях первісних дводишних риб, які першими опинилися на суходолі 400 мільйонів років тому й потім еволюціонували в наземних амфібій. Професорка Емілі Станден з Університету Оттави провела серію експериментів із метою довести, що нільський багатопер у буквальному сенсі перебуває в процесі еволюційного переходу з одного середовища в інше. Дослідниця вісім місяців утримувала щойно вилуплених мальків багатопера на суходолі, після чого порівнювала їх з іншими багатоперами, які перебували у воді. Так ось, ті рибини, що росли на суходолі, повзали швидше та вправніше за тих, що росли у воді. Вони тримали голову вище та менше вимахували хвостами. Змінилася навіть анатомія: кістки в передній частині тіла набули такої форми, що плавці стали більше схожими на лапи. І це тільки за одне покоління!

Які ще докази еволюції вам потрібні?