Теорія неймовірності

Надмірна обережність, яка шкодить

Що таке рак? Ми часто чуємо слова «пухлина», «онкологія», «злоякісне новоутворення», тож що воно таке?

За сьогоднішніми уявленнями рак виникає, коли клітини людського тіла немовби починають рухатися назад у своєму розвиткові.

Людський організм є багатоклітинним, а це вимагає тісної співпраці різних типів клітин. На відміну від одноклітинних організмів, які можуть розмножуватися безконтрольно, розмноження м’язових, нервових, епітеліальних чи сполучних клітин у тілі людини відбувається під строгим контролем. Завжди є момент, коли ці клітини мають припинити ділитися, а за певних умов узагалі померти, скоїти щось на кшталт програмованого самогубства, звільнивши місце для нових клітин. Інакше кажучи, клітини всередині людського тіла жертвують власними інтересами задля забезпечення функціонування всього організму. Але іноді, здебільшого через мутації в ДНК, механізми, які стримують егоїстичні поривання клітин до безперешкодного розмноження, виходять із ладу. Це активує атавістичні програми агресивного поширення, клітини забувають, що вони — частина організму, стають примітивнішими та змінюють спеціалізовані функції, що їх виконували, наприклад, у печінці, легенях чи мозку, виключно на репродукцію та ріст. Це і є рак.

Лікувати рак складно, оскільки його спричиняють тисячі мутацій. Попри всі досягнення медицини за останні пів століття, рак не відступає. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, 2020-го у світі злоякісні пухлини виявили в майже 20 мільйонів людей і 10 мільйонів від них померли. Протягом життя онкологічне захворювання розвинеться в кожного п’ятого жителя планети, кожен восьмий чоловік і кожна одинадцята жінка від нього помруть. Утім, сприймати рак як смертельний вирок також неправильно. Це і є темою мого сьогоднішнього випуску.

Нещодавно вчені зрозуміли, що рак виникає частіше, ніж думали раніше, і нерідко залишається недіагностованим. Ідеться про чимало несмертельних його видів, коли людина помирає радше з раком, а не від нього. Це дає підстави для дещо контроверсійного висновку: через виявлення таких несмертельних видів раку лікарі заподіюють більше шкоди, ніж користі. Спробуймо розібратися чому.

Десятиліттями раннє діагностування вважали запорукою успішного лікування онкологічних захворювань. Зрештою так і є. Лікарі були переконані, що регулярні масові обстеження допоможуть виявляти рак до появи симптомів, а отже, якщо й не подолати його, то принаймні відчутно зменшити смертність. Нібито логічно, так?

Ну, ні. Як завжди, не все так просто.

І яскравий тому приклад — ситуація з раком щитоподібної залози в Південній Кореї. Уряд країни 1999 року започаткував загальнонаціональну програму скринінгу для раннього виявлення пухлин щитоподібної залози. Під час масштабного обстеження лікарі встановили 40 тисяч нових випадків раку на ранній стадії, і це в 15 разів перевищувало кількість діагностованих випадків до запуску програми. Більшість із цих пухлин вилікували шляхом тиреоїдектомії, тобто повністю видаливши орган. Спершу чиновники корейського міністерства охорони здоров’я тішилися, що діагностували стільки випадків раку до появи в пацієнтів симптомів, а потім… вони підбили статистику. Порахували, скільки життів їм удалося врятувати. Й неочікувано з’ясували, що різниці не було жодної. Кількість смертей від раку щитоподібної залози була однаковою і до, і після масового скринінгу.

У чому причина? Річ у тім, що ми розглядаємо рак лише під одним кутом зору, тобто що він або є, або його немає. Насправді ж існує безліч проміжних станів. Тіло може містити ракові клітини чи навіть зародки злоякісних пухлин, однак імунітет стримує їх від розростання та поширення й переважно стримуватиме достатньо довго, щоб людина померла з інших причин. Треба розуміти: йдеться не про доброякісні чи злоякісні новоутворення, а саме про різновиди злоякісного раку. Не всі вони призводять до смерті, а ті, що все ж призводять, вилікувати важко, навіть якщо їх виявили на ранній стадії. Відповідно, єдиним наслідком корейської програми раннього діагностування пухлин щитоподібної залози стало те, що десятки тисяч корейців тепер страждають від побічних ефектів тиреоїдектомії. А ці ефекти доволі серйозні. Операції супроводжуються ризиком пошкодження зв’язок чи значної кровотечі. Після видалення органа людина до кінця життя змушена приймати заміщувальні гормони, точну дозу яких дібрати важко. Надмір гормонів зумовлює сильне серцебиття та втрату ваги, їхній дефіцит — сонливість, депресію й ожиріння.

Аналогічна ситуація склалась у Сполучених Штатах із раком передміхурової залози. Унаслідок проведення масового скринінгу цей тип раку якийсь час вважали найбільш розповсюдженим у США, проте його раннє виявлення й агресивне лікування зовсім не вплинуло на смертність. Тобто у більшості випадків чоловіки помирають із раком простати, а не від нього. Підтвердженням цього слугують результати розтинів: у понад 50 % чоловіків, які померли з інших причин, був рак передміхурової залози, а серед чоловіків, старших за 85, ця частка сягає 75 %.

Те саме з раком грудей у жінок: регулярна мамографія дає змогу виявити рак на ранніх стадіях, але масове її застосування не позначається на смертності. За даними журналу New England Journal of Medicine, щорічно в США майже в 70 тисяч жінок діагностують рак молочних залоз, від якого вони ніколи не померли б. Відповідно, такі жінки наражаються на зовсім непотрібну хімієтерапію чи мастектомію.

Що з цим робити? Усе дуже непросто. Раннє діагностування все ж рятує життя, проте масове його впровадження пов’язане з надмірними витратами, психологічними травмами й тяжкими операціями. Власне, рішення немає: поки вчені не знайдуть способів точно розрізняти небезпечні та нешкідливі різновиди конкретно взятої злоякісної пухлини, пацієнти й далі страждатимуть від наслідків лікування раку, який насправді ніби як і не рак.