Теорія неймовірності

Найбільший виклик

Глобальна зміна клімату давно перетворилася на найбільший виклик сучасної епохи, проте ми її ігноруємо. І це тим більш прикро, зважаючи, що раніше людство вчасно розпізнавало такі проблеми та давало їм раду.

Згадайте стоншення озонового шару. У стратосфері на висоті від 15 до 35 кілометрів пролягає шар із високою концентрацією молекул озону. Він поглинає шкідливе ультрафіолетове випромінювання й тим самим захищає все живе на Землі. 1985 року вчені забили на сполох, зафіксувавши помітне стоншення цього шару. Причиною виявилися хлоровмісні холодоагенти, так звані фреони, які на той час використовували в холодильній техніці. Людство змогло мобілізуватися, фреони вивели з ужитку — й від кінця дев’яностих озоновий шар почав відновлюватися. До 2075-го концентрація озону має вийти на рівень 1980 року. Тобто ми не просто усвідомили проблему, а й успішно з нею впоралися. Натомість досі є купа людей, які вважають зміну клімату вигадкою. Чому так?

По-перше, тому що озонова діра з’явилася в доцифрову епоху, коли основні потоки інформації контролювали мейнстримні медіа. Ці медіа здебільшого виявилися відповідальними й одразу сформували серйозне ставлення до проблеми. Меседж був простий: якщо нічого не вдіємо, за сорок років усі страждатимемо від раку шкіри. Нині все інакше. Поява соцмереж надала кожному з нас голос, що, зрештою, не є погано, та водночас прирівняло голос фахівця, який пів життя присвятив вивченню певної проблеми, до голосу невігласа, який тямить у цій самій проблемі як свиня в апельсинах. І тепер, коли вчені попереджають про глобальне потепління, завжди знаходяться далекі від науки люди, які заявляють, що все не так однозначно, а зміна клімату — це ошуканство.

По-друге, є така штука, як повзуча нормалізація. Це коли повільні тенденції ховаються за сильнішими коливаннями. Спекотне літо, холодна зима. Знову спекотне літо, знову зима. За коливаннями важко відразу зауважити, що середня температура поступово зростає. Що ще гірше — в окремих регіонах глобальне потепління, хай як це парадоксально не звучить, спричинить нетривале похолодання. Й один із таких регіонів — Україна. Пригадайте, яким незвично холодним був початок літа 2021-го. Україна лежить між 44-ою та 52-ою паралелями північної широти, тобто ближче до полюса, ніж до екватора, а тому не варто дивуватися, що навіть улітку тут буває прохолодно. Питання в тім, чому ж тоді раніше було спекотно? Й відповідь на нього проста: Гольфстрім. Могутня атлантична течія слугує помпою, яка перекачує тепло із тропіків у північні широти. Там тепла волога випаровується, суне на схід і пом’якшує клімат у Британії, Скандинавії, центральній Європі, а також в Україні. Через потепління світового океану градієнт температури, який штовхає теплі водні маси на північ, вирівнюється, Гольфстрім поступово зупиняється, і без теплої вологи з північної Атлантики літа в перелічених регіонах стають прохолоднішими, а зими — сухішими.

По-третє, на зміну клімату впливає чимало факторів. Ці фактори мають дуже різні вияви, і через недбалість їхнього висвітлення в медіа навіть освічені люди іноді скептично ставляться до загроз потепління. Ви вже знаєте, що глобального потопу в найближчі сто років не відбудеться. Значного підвищення рівня океану варто очікувати, лише коли повністю розтануть льодовики Гренландії й Антарктиди, а цього в найближчі три тисячі років не станеться. Та найсуттєвіше: досить багато людей досі не усвідомлюють, що глобальне потепління — проблема не кліматична, а соціальна. Воно потенційно здатне призвести до занепаду світової економіки, краху політико-економічних структур, кривавих конфліктів і загибелі значної кількості людей. Так свого часу було з цивілізацією острова Пасхи, індіанцями майя та вікінгами у Гренландії. Хтось заперечить, що ми не індіанці й не вікінги та що не можна порівнювати нинішні розвинуті людські спільноти з варварами. У нас є культура, у нас є цінності, вони втримають суспільство від колапсу. Та ставка на останнє не завжди себе виправдовувала. Якщо історія чогось і вчить, то це того, що люди ніколи не сподіваються раптових соціальних змін, навіть коли ті під носом. Згадайте нацистську Німеччину 1933-го. Чи міг хтось припустити, що освічені та виховані на гуманістичних ідеалах люди не просто знайдуть сенс у найбільш антигуманістичних ідеях, а й легко інтегрують їх у своє життя? Пригадайте Німецьку Демократичну Республіку в жовтні 1989-го. Хто міг сказати, що за місяць упаде Берлінська стіна? Так само ніхто не спрогнозував геноцид у Руанді 1994-го. Було чимало спроб розібратися в тому, що трапилося, постфактум, але ніхто не передбачав цих потрясінь до того, як вони відбулися. Тому нинішній період відносної стабільності у світі не варто сприймати як даність, як щось незмінне. Сьогодні ви ходите в театр, але вже за кілька років під вашими вікнами цілком можуть пролунати перші постріли у війні всіх проти всіх за вбогі ресурси.

Що ми можемо з цим зробити?

Насамперед треба визнати, що проблема реальна, і переконати в цьому якнайбільше людей. Далі варто усвідомити, що тільки змінити звички недостатньо. Навіть якщо звести парникові викиди до нуля — чого вочевидь не станеться, — планета однаково продовжить нагріватися. Тому ми мусимо бути проактивними: виправляти шкоду, яку заподіяли, й одночасно вигадувати, як охолодити Землю.

Варіанти насправді є. Можна, наприклад, розпилювати в атмосфері сульфатні аерозолі, які відбиватимуть назад у космос частину енергії, отримувану від Сонця (вчені знають, що це спрацює, бо планета охолоджувалася щоразу, коли в повітря внаслідок потужних вивержень потрапляло багато вулканічного пилу). Можна ввести податок на вуглець і за отримані кошти зводити фабрики для вловлювання атмосферного вуглекислого газу. Можна також видобувати та розкидати в пустелях офіоліти — одні з найдивніших на Землі гірських порід, які виходять на поверхню в гористій місцевості Султанату Оман. Вони реагують із вуглекислотою, утворюючи карбонати магнію та кальцію. Реакція розгортається так стрімко, що офіоліти буквально висмоктують вуглекислий газ із повітря.

Усі названі методи вимагають політичних рішень і чималих затрат, однак до стримування потепління може долучитися кожен. Більшість товарів, продуктів і послуг уже сьогодні мають вуглецево нейтральні альтернативи. Всюди, де лише знайдеться змога, варто обирати екопластик замість звичайної пластмаси, рослинне м’ясо замість яловичини, біодизель замість палива з викопних вуглеводнів, електрокар замість бензинового авто й тощо, тощо, тощо.

Що це дасть?

Зазвичай вуглецево нейтральні альтернативи дорожчі. Так, рослинне м’ясо втричі дорожче за м’ясо тваринне. Проте саме тому його потрібно купувати. Споживаючи штучне м’ясо, ми сигналізуємо виробникові, що на цей товар є попит, його треба виробляти більше, ми також сприяємо появі нових виробників, і все це зрештою призведе до зниження ціни.

І щойно вартість вуглецево нейтрального продукту зрівняється з вартістю неекологічного аналога, ми на крок наблизимося до вуглецево нейтральної економіки.

Тож наступного разу, коли вирушатимете на закупи в супермаркет, пошукайте у м’ясному відділі котлетки із трави. Вони там є, будьте певні. Не факт, що вони вам сподобаються, зате потім похизуєтеся перед друзями. Розкажете, що начиталися Кідрука й тепер дбаєте про довкілля. В сенсі реально дбаєте. Не те що якісь хіпстери, які тільки й знають, що відмовлятися від пластикових соломинок і сортувати сміття.