Теорія неймовірності

Фріц Габер

Цей учений, з одного боку, врятував мільярди людей від голодної смерті, а з іншого — доклав руку до безжального знищення сотень тисяч собі подібних. Його винаходи були такими жахливими, що коли 1918-го він прибув до Швеції на вручення Нобелівської премії, чимало його колег, лауреати попередніх років, відмовилися від присутності на церемонії нагородження.

Проте почнімо з іншого. А саме: з доповіді президента Британської академії наук Вільяма Крукса, яку той виголосив у бристольському мюзик-холі восени 1898 року. Наприкінці XIX століття сільське господарство вже провадили на всіх більш-менш придатних рівнинних просторах планети, і Крукс переконував, що стрімкий приріст населення поставить цивілізовані народи перед загрозою голоду. Його слова не були перебільшенням. 1900 року з одного акра землі вдавалося прогодувати лише десятеро людей, і навіть якби фермери на всіх континентах обробляли кожну п’ядь родючих земель, отриманих харчів вистачило б не більше ніж на 4 мільярди ротів. Вільям Крукс виснував, що після 1930-го люди на Землі ризикують масово гинути від голоду.

Утім, Крукс також окреслив можливий розв’язок проблеми. Рослинам для росту потрібен азот. Поки в ґрунті є азот, вони ростимуть. Одначе після збирання врожаю ґрунт зазвичай виснажується, тобто в ньому зменшується кількість азоту. Для того щоби продовжити вирощувати сільськогосподарські культури, землю треба підживлювати, знову насичуючи азотом. І це не так просто. До XX століття люди брали для цього природні добрива, як-от гній, пташиний послід, озерний мул тощо. Усі ці субстанції ефективно поновлювали концентрацію азоту в ґрунті. Проблема лише в тім, що на кінець XIX століття природних добрив уже не вистачало. Крукс припустив, що з наявних земель можна збирати значно щедріші врожаї, якщо хіміки знайдуть спосіб зв’язувати азот, який міститься в повітрі, й виготовляти штучні добрива.

І тут на сцені з’являється Фріц Габер, учений-хімік із заможної німецької сім’ї. Для Німеччини проблема добрив звучала особливо актуально. На початку XX століття населення країни сягнуло 58 мільйонів осіб, більшість із яких жили в густонаселених містах. 1900 року Німеччина імпортувала з Чилі 350 тисяч тонн нітратів. За десять років обсяг імпортованих добрив виріс до 900 тисяч тонн, а це становило понад третину всіх нітратів, які на той час використовували у світі. Не зупинятимемося на технічних подробицях, але 1909-го Габер таки зробив те, на що не спромігся жоден хімік до нього: винайшов установку, в якій за високої температури та наявності осмієвого каталізатора атмосферний азот з’єднувався з воднем, утворюючи аміак для виробництва добрив. Цей процес дав змогу видобувати такі конче необхідні азотні добрива в буквальному сенсі з повітря. Перший завод із виробництва аміаку відкрили в німецькому місті Оппау 1913 року.

Він працював цілодобово, продукуючи 60 тисяч тонн аміаку на рік. За пів століття — 1963-го — у світі функціонували вже 300 аміачних заводів, щороку видаючи 130 мільйонів тонн азотних добрив. На сьогодні на планеті живуть майже 8 мільярдів людей, і щонайменше половина з них має що їсти завдяки Фріцові Габеру, який відкрив спосіб хімічно зв’язувати атмосферний азот. За це досягнення вченому присвоїли Нобелівську премію з хімії. Ту саму, вручення якої Габерові колеги закликали бойкотувати.

Причина ж крилася в тім, що Габер був не тільки геніальним ученим, а й відчайдушним патріотом Німеччини. Він відіграв головну роль у розробленні отруйних речовин для газових атак під час Першої світової війни. Він сам навчав бійців газових підрозділів; він стежив за доправленням балонів і особисто відкривав вентилі, випускаючи отруйний хлор для першої газової атаки на Західному фронті неподалік бельгійського міста Іпр; він першим застосував такі жахливо отруйні гази, як фосген та іприт, а ще курував розроблення «Циклону» — хімічної речовини, за допомогою якої нацисти знищуватимуть тисячі євреїв під час Другої світової війни. І щонайгірше — Габер ніколи не розкаювався. Навіть після того, як дізнавався про жахливі наслідки газових атак. Навіть після того, як його дружина, тиха й сором’язлива жінка, що була категорично проти хімічної війни, скоїла самогубство, вистреливши собі в голову. Вона вчинила це 2 травня 1915-го, тієї ночі, коли Фріц святкував перше застосування винайденої ним зброї масового знищення та своє підвищення до звання капітана. Габер вірив, що в мирний час наука має служити всьому людству, зате під час війни коритися лише державі. До кінця Першої світової понад мільйон солдатів стали інвалідами, а 26 тисяч загинули через використання Габерових хімічних речовин.

Історія Фріца Габера напрочуд трагічна. Виходець із єврейської сім’ї, він мусив після приходу Гітлера до влади залишити посаду керівника Інституту кайзера Вільгельма. У серпні 1933-го він покинув Німеччину. В пошуках роботи Габер поневірявся готелями Іспанії, Нідерландів, Франції й Англії.

Менше ніж за рік — у січні 1934-го — помер під час одного з переїздів.

Моралі в цій історії не буде. Завдяки Фріцові Габеру на Землі живе на 4 мільярди більше людей, ніж будь-коли було можливо. Водночас Габер — монстр, чиї винаходи призвели до трагічних смертей сотень тисяч людей. За лихою іронією в німецьких концтаборах від «Циклону Б», який німці розробляли під керівництвом Габера, загинули й такі родичі Фріца як донька його зведеної сестри Фріди, Гільда Глуксманн, її чоловік і двоє їхніх дітей. Син Габера, Герман Габер, так соромився звірячих учинків свого батька, що 1946-го наклав на себе руки, так само як за 31 рік до того його матір. На момент смерті Герману було 44 роки. Він жив на Лонг-Айленді та працював патентним адвокатом.