Теорія неймовірності

Усюдисущий пластик

1 червня 2021 року депутати Верховної Ради надали чинності закону, який суттєво обмежує використання пластикових пакетів. У чому з ними проблема, відомо всім (ідеться зараз про пакети, а не про депутатів): пластик не гниє. Після того, як пластмаса стає сміттям, вона не розкладається впродовж століть, зате подрібнюється на мікроскопічні частинки, які потім забруднюють повітря, воду та ґрунт. Мікропластиком із повітря ми успішно наповнюємо власні легені, а з водою крихітні шматочки пластмаси опиняються в тілах риб та інших морських тварин. Чи це погано? Звісно, так. Чи заборона використання пакетів розв’язує проблему? Певною мірою. Є нюанси, та зараз не про них.

Що ж тоді не гаразд?

Річ у тім, як у суспільстві сприйняли цей закон. Наступного дня після набуття ним чинності фейсбук вибухнув вітальними постами. Десятки людей, від ютуб-блогерів до найзахланніших політиків, тішилися, що ми нарешті взялися за порятунок планети. І ось тут із торбинками починаються проблеми.

Сама фраза «врятувати планету» безглузда. Бо з нашою планетою все гаразд, і з пластиком чи без нього все з нею буде гаразд іще принаймні кілька мільярдів років. Вона не потребує порятунку. Чотири з половиною мільярди років тому молода Земля зіштовхнулася зі своєю сусідкою Тейєю, планетою завбільшки з Марс, яка оберталася на тій самій орбіті. Тейя вирвала чималий шматок земної кори, сама повністю зруйнувалася, пустивши уламки на формування Місяця, а Земля, попри все, продовжила обертатися довкола Сонця. Нічого з нею не трапилося, й уже за кількасот мільйонів років, чи то на поверхні, чи то в надрах древніх океанів, зародилося життя. Вдумайтеся: наша планета пережила зіткнення з брилою завбільшки з Марс. А тому казати, що ми її рятуємо, позбавляючи напродукованого нами ж пластику… ну, це дещо зарозуміло. Ми надто нікчемні, щоби щось заподіяти Землі, й маємо бути чесні самі з собою: ми рятуємо себе. Не тварин, не атмосферу, не моря чи океани, а себе. Тому що з нами чи без нас Земля й далі обертатиметься довкола Сонця.

Але й із цим не все гаразд. Річ-бо в тім, що гори пластику не так щоби сильно нам загрожують. Так, це сміття. І погано, коли його багато. Напевно, ви знаходили в мережі фотографії коралових рифів, засмічених пластмасовими відходами. Знімки вражають, однак вони дещо маніпулятивні. Причина в тому, що пластик, який б’ється об коралову колонію, нічим їй не шкодить. Зате їй шкодить підвищення кислотності води. Якщо світовий океан потепліє хоча б на два градуси, його кислотність зросте настільки, що корали не зможуть розмножуватися й загинуть. Усі й одразу. За кілька десятиліть корали зникнуть як вид, навіть якщо до того часу ми повністю очистимо океани від пластикових пляшок.

І взагалі глобальна зміна клімату — проблема набагато серйозніша та страшніша, й у перспективі загрожує самому існуванню людської цивілізації. Ми, Homo sapiens, істоти теплокровні. Ми еволюціонували в порівняно прохолодному середовищі, де нашим теплим тілам завжди було куди скидати надлишкове тепло. Та вже найближчими роками на Землі з’являтимуться регіони, де людина без охолоджувального костюма чи транспортного засобу з кондиціонуванням просто не зможе існувати. Гинутиме від перегрівання за кількадесят хвилин. Через глобальне потепління колись родючі регіони дедалі більше перетворюватимуться на пустелі, прирікаючи на голод мільйони людей. Зміна клімату також спричинятиме пересихання річок, виснажуватиме підземні горизонти, вода з яких зараз живить велетенські мегаполіси. Усе це разом створить передумови для політичної нестабільності, збройних конфліктів і міграційних криз, схожих на які людство ще не бачило. І заходи, спрямовані на зменшення кількості пластикових відходів на наших сміттєзвалищах, абсолютно не стосуються розв’язання жодної з перелічених проблем.

Тому відмовлятися від соломинок і шити екоторбинки — це, звісно, важливо, проте не більше за прибирання за собою сміття. Значно важливіше усвідомити, що наш дім зараз охоплений полум’ям. І єдиним наслідком того, що ми кинемо всі сили на його прибирання, стане те, що дім згорить чистим.

Іще один нюанс. Чимало людей переконані, що викиди парникових газів здебільшого зумовлені спалюванням викопних палив у двигунах внутрішнього згоряння та в котлах під час обігрівання приміщень. Але це не так. Частка транспорту в загальних щорічних викидах CO₂ не перевищує 17 %. Значно більше вуглекислоти ми продукуємо, виробляючи різні матеріали. Наприклад, під час виплавляння тонни сталі в атмосфері опиняється майже дві тонни CO₂. Виготовлення тонни цементу генерує як побічний продукт тонну вуглекислого газу. Ми по-інакшому просто не вміємо. Парадоксально, але поки що є лише один матеріал, який ми навчилися робити не просто вуглецево нейтральним, а й вуглецево негативним.

Тобто під час виготовлення якого ми поглинаємо, а не виділяємо CO₂. І це — пластик. З погляду викидів він не такий уже й поганий.

Тому не варто заперечувати можливості того, що років за тридцять усе стане навпаки: ми винайдемо пластмаси, які можна буде нескінченно переробляти та використовувати заново, й надаватимемо чинності законам, які всіляко заохочуватимуть їхнє використання. І тоді пластиковим буде все: не лише торбинки, а й будинки, у яких житимемо, й автомобілі, на яких пересуватимемося.

І блогери у фейсбуці цьому так само радітимуть.