Твори в 4-х томах. Том 2

ПІСЛЯМОВА

Із книги

«СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»

«Смерть пополудні» — за обсягом досить велика книжка, понад десять друкованих аркушів. Видана 1932 року в США; в Радянському Союзі в повному обсязі не виходила. Це не роман, не збірка оповідань, а щось на зразок своєрідного посібника з тавромахії — бою биків — для неіспанців.

Вперше відвідавши Іспанію в 1921 р., Хемінгуей полюбив її на все життя. Знайомство з Іспанією припало на той час, коли молодий письменник шукав сенс буття, осмислював світ, порушений війною, осягав людину в її найсуттєвіших проявах. Корида зацікавила його найбільш як вияв національного іспанського характеру і як можливість «вивчати» людину, що раз у раз стикається зі смертю, вивіряючи нею життя.

Хемінгуей сам вчиться мистецтва тореро, стає другом найвизначніших тодішніх тореадорів — Маери, Бельмонте, матадора-американця Сіднея Франкліна. Частину сезону 1929-го і весь сезон 1930 р. письменник супроводжував Франкліна і його квадрилью у їхніх гастролях. Згодом у автобіографії матадор згадував вироблену ними систему знаків, які Хемінгуей подавав йому під час бою з трибун Глядачів. Франклін запевняв, що саме завдяки дружній підтримці Хемінгуея він зажив тієї слави, яку приніс йому цей сезон.

Хемінгуей виявляє в «Смерті пополудні» грунтовні і точні знання із тавромахії, які й самі по собі вже цікаві для читача. Але ще цікавіші роздуми автора про сутність мистецтва. Адже проаналізувавши бій биків як певне мистецтво, що має свої закони, свої злети і періоди занепаду, Хемінгуей вдається до аналогій, поширює узагальнення на інші, звичніші для нас види мистецтв — живопис, скульптуру, літературу. Основою творчості письменник вважає прагнення митця якнайточніше, якнайвідчутніше відтворити правду життя. Найближчі йому ті митці, що зневажають штучну красивість, прагнуть відтворити істину, сутність через її зримі, відчутні ознаки. Навіть тоді, коли ця істина страшна. Особливо близький Хемінгуею великий іспанець Гойя. «Гойя не вірив у костюми, але він вірив у чорне і сіре, в попіл і світло… і в те, що він бачив, почував, чого торкався, тримав у руках, нюхав…»

Промовиста вже сама назва твору: адже під нещадним промінням полудневого іспанського сонця на двобій із смертю виходять тільки справжні матадори, майстри кориди. Вони демонструють високе чисте мистецтво, для якого не потрібне штучне освітлення вечірньої арени.

Хемінгуей прагне донести це високе мистецтво до свого читача. Книжку написано у формі розповіді, роздумів таї діалогу автора зі Старою пані. Стара пані — оёраз вигаданий, це співбесідник, що уособлює американського міщанина, який у пошуках незвичних розваг та екзотичних вражень заполонив повоєнну Європу. Стара пані — персонаж мало симпатичний, але композиційно потрібний: дискусії З нею пожвавлюють, полегшують читання та сприйняття твору.

Книжка має своєрідний коментар: словник спеціальних термінів з тавромахії, серію спеціально дібраних фотографій.

Представлені в перекладі українською мовою уривки з книги дають уявлення про книгу в цілому. Вони містять: розповідь про специфіку кориди, роздуми прб долю мистецтва; особливості іспанського характеру тощо.

ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ

Збірка вийшла в світ 27 жовтня 1933 року і за своєю тональністю є, мабуть, найпохмурішою, найбезрадіснішою з усіх книжок Хемінгуея. Травмований війною та особистими переживаннями ліричний герой, що присутній в усіх оповіданнях збірки, бачить у житті так багато темного, що світ здається йому безпросвітно похмурим. Це для нього «усе довкола — ніщо, і людина також ніщо».

Коротеньке оповідання «Чиста, ясно освітлена місцинка» за загальним визнанням є одним з найяскравіших творів Хемінгуея того часу. Воно майже безсюжетне і обмежене в часі й просторі, складається фактично з діалогу офіціантів маленького кафе. І, як на стрижень, нанизане на іспанське слово «пасіа» — «ніщо». «Ніщо» обступає людину зовні, заповнює зсередини, це порожнеча' і морок, холод і відчуження. Але навіть у ці важкі для письменника роки, коли навколишній світ уявляється йому як темне, аморфне, всеохоплююче «ніщо», він обстоює необхідність людської гідності й людяності, необхідність чистої, ясно освітленої місцинки для кожної людини.

Епізоди, події, змальовані в цій збірці, сумні, в них ідеться про втрати, про біль, про порожнечу, про безвихідь.

Своєрідним зачином у збірці є перше оповідання «Після шторму». Його напружений ритм, обумовлений ще не затихлим штормом, підкріплюється концентрацією в місці і в часі. Все доведено до повної відповідності характеру героя — сильної, грубої, прямолінійної людини, для якої життя — це щоденна боротьба за своє місце під сонцем: з людьми, зі стихією, з суспільством. Саме з такими героями зустрівся письменник, оселившись у рибальському селищі Кі-Уест.

В цьому оповіданні знову звучить хемінгуеївський лейтмотив — відчуття втрати, виражене назвою збірки: «Переможець нічого не здобуває». Адже герой перший знайшов, затонулий пароплав, але йому не дісталося нічого — здобич потрапила в інші руки.

Про втрату, розлад, кінець розповідається в новелі «Переміна». Тема її ніби продовжує те, що було розпочато в попередніх збірках оповіданнями «Канарка для дочки», «Гори як білі слони»: розриви останніх зв'язків між людьми — любовних, родинних, суспільних.

Автор відкрито експериментує в оповіданні «Швейцарії — з повагою». Це своєрідний «триптих». У кожній з трьох його частин — те саме тло, той самий зачин, ті самі обставини, однотипний герой. Відбуваються зміни лише в його поведінці, та, як би він не повівся, самотність — єдине, що йому лишається.

В жодній іншій збірці Хемінгуея немає стільки страшних, жорстоких історій, як у цій. Не лише подив, а й розгубленість викликає в оповідача жорстокість молодого матадора з оповідання «Кралина» мати», який шкодує дати двадцять доларів за… постійне місце на кладовищі для своєї померлої матері. Контраст між назвою і трагічною сутністю того патологічного випадку, про який ідеться в оповіданні «Щасти вам, панове», передає сумну іронію, з якою автор сприймає граничну невлаштованість світу, де чистий хлопчик калічить себе так безглуздо і через власну наївність, і через холодну байдужість старших. І немає тут ніякої необхідності — тільки лихий і нерозумний випадок.

У збірці «Переможець нічого не здобуває» письменник оповіданнями «Ви такі не будете» та «Батьки і діти» прощався зі своїм улюбленим героєм Ніком Адамсом. Після смерті автора знайшлося ще вісім, досі не відомих, новел про Ніка Адамса. Герой цей був, мабуть, найближчим, найдорожчим двійником письменника.

«Ви такі не будете» — чи не найтрагічніша із згадок про війну. За своєю тональністю новела ця «вписується» в гаму збірки, бо предмет її — покалічена, травмована війною психіка юнака.

І навіть такий, по суті, світлий епізод, який передано в оповіданні «Вайомін-зьке вино» — розповіді про дуже добрих, гостинних, щирих людей, — пройнятий гіркотою, забарвлений у темні тони: адже кінцівка його підкреслено сумна — милі Фонтени вже дуже старі, і смерть витає над ними, і гіркотою оповите розставання.

В листі до І. Кашкіна Хемінгуей виклав історію створення новели «Картяр, черниця і радіо». 2 листопада 1930 року він попав у автокатастрофу. Тяжкий перелом правої руки на п'ять місяців позбавив його можливості писати. «Нарешті,— згадував письменник, — нерв відновлюється, і через п'ять місяців я знову можу володіти рукою. Але тим часом не важко впасти в розпач. Потім я згадав ці дні фізичної муки і відчаю, згадав людей у лікарні й усе інше і написав оповідання «Картяр, черниця і радіо»…» (В журнальному варіанті було опубліковане під назвою «Дайте нам рецепт, лікарю» — «Give Us a Prescription, Doctor»). Герой новели письменник Фрейзер — близький автору. Він спостерігає людей, поважає мужність і намагається ні про що не думати. Та в фіналі думки прориваються. Це напрочуд відверті для стриманого лірика суспільно вагомі думки — цілий величезний абзац нанизано на вислів «опіум народу» — і абзац цей свідчить про глибину сприйняття головних процесів, що відбувалися в світі на той час, і разом з тим про певну політичну незрілість авторської позиції.

Можна сміливо поставити знак рівності між письменником і героєм, бо в основному думки їхні тотожні. «Мені байдуже до держави», — писав Хемінгуей в листі до Кашкіна в 1935 році. А в нотатках на захист свого друга, іспанського художника Луїса Кінтанільї, якого було ув'язнено за участь у народному повстанні 1934 року, Хемінгуей дає основні прикмети революції, якими їх бачить. Це безпосередня дія, насильство, заколот, а не тривалий творчий процес.

Герой оповідання навмисно «виключає» себе з роздумів про життя і переключається на слухання радіо — адже «радіо можна ввімкнути так, щоб ледвё було чути». І письменник самою композицією збірки ніби теж переключається на інші, «тихіші», регістри. За цим насиченим громадянськими мотивами оповіданням іде новела «Батьки і діти», що ніби «зводить» всю книжку на знайомі ліричні камерні інтонації. Дорослий Нік і його маленький син — її герої. Є в цьому оповіданні і ще один «герой» — минуле Ніка, таке близьке самому Хемінгуею. «Він позбувся багатьох спогадів, написавши про них», — каже письменник про свого героя. Певне, бажання звільнитися від того тягаря, який він відчував після самогубства батька, спонукало Хемінгуея написати це оповідання. Власне, більше письменник ніколи не звертався до образу батька (за винятком спогадів про нього в романі «По кому подзвін»), і не через те, що більше не мав чого сказати, а саме тому, що «ще надто багато людей лишалося живих», і писати про це не можна було.

Автор робить тут спробу знайти хоча б з точки зору дитини зв'язок поколінь* Тужлива й іронічна фінальна нота тепер уже всієї книги — це бажання хлопчика, Нікового сина, поховати усіх близьких в одному місці, щоб можна було не розлучатися з ними, відчути свій зв'язок з дідом, «спиняючись» коло його могили.

В дитячих устах тема смерті звучить не так трагічно, а швидше сумно і водночас дещо гумористично.

ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ

Взимку 1933–1934 років Хемінгуей з дружиною і з кіуестським приятелем Ч. Томпсоном, спортсменом і мисливцем, провели своє перше сафарі — полювання на великого звіра в Африці. На африканському континенті Хемінгуея приваблювало все — полювання, справжня небезпека, краса самої природи, можливість спілкуватися з близькими до неї людьми. Наслідком цієї поїздки стала книга «Зелені узгір'я Африки», видана 1935 року. Це не роман, не книга нарисів, не документ на зразок дорожнього щоденника, — жанр книги визначити важко. Це розповіді й роздуми, спостереження і описи, з яких складаються і картини африканської природи, і уявлення про саме полювання, і враження про життя місцевих племен, і портрет автора разом з його супутня* ками. З усього цього вимальовується авторське ставлення до життя, до мистецтва, до сутності майстерності, до покликання митця, до взаємозв'язку мистецтва і життя.

Чесність, правдивість, спостережливість, лаконічне і точне слово допомагають побачити далеку країну і відчути її аромати, стати ніби учасником експедиції, яка приносить таке задоволення мандрівникам. Пережите письменником у країні з незайманою природою допомогло йому по-новому побачити й оцінити власну батьківщину, де через хижацьке користування землею і її багатствами вже в середині нашого століття виявились вичерпаними багато природних ресурсів. Америка, що була колись прекрасним континентом, виснажується тими, хто безжально користується нею, знищуючи все живе і плідне, — про це з болем пише Хемінгуей, завершуючи свою книгу про Африку.

Він показує, як важко і голодно живе її тубільне населення, яка прірва існує між білими колонізаторами Африки і її чорним населенням. Його симпатії н& боці тих, хто близький природі,— досить згадати, яким теплом сповнені сторінки про прекрасне плем'я щасливих людей — бігунів-масаїв, — або щиросерде визнання, наскільки чорношкірі проеідвики й мисливці бувають чистіші й благородніші за своїх білих гостей.

І, нарешті, тут, як і в кожному творі Хемінгуея цієї пори, звучать ті думки, які хвилюють письменника найбільше, — думки про мистецтво, про його співвідношення з життям, про його завдання і про своє в ньому місце. Частину цих думок становлять міркування автора. Тут найщиріші слова про російських майстрів, про великого Толстого, завдяки якому Хемінгуей бачить і відчуває Росію.

Та найбільше розмов про мистецтво — спочатку жартівливих, а потім серйозних, майже болючих — у бесідах з вигаданим персонажем, австрійцем Кандіскі. Цей балакучий і мало симпатичний плантатор, випадково зустрінутий мандрівниками, ніби рідний брат Старої пані із «Смерті пополудні». Однотипними є і його функції в оповіді. Проте його завдання серйозніші, бо завдяки своїй освіченості він спонукає автора висловити думки про роль і призначення мистецтва, про на-бутки американської літератури, про її історію і сучасний стан. Дуже скупий — рсобливо в ті роки — на інтерв'ю і розмови з представниками преси Хемінгуей ніби сам собі влаштовує інтерв'ю в цьому діалозі. І виявляється, що він високо оцінює американську реалістичну літературу, зокрема, спадщину Марка Твена і Стівена Крейна, оцінює творчість великих французьких реалістів — Флобера і Стендаля.

Ці інтерв'ю пройняті однією, основною, такою важливою для Хемінгуея думкою — про спрямованість мистецтва на висвітлення істини, правди життя. І від цього набувають символічності навіть уривки, здавалося б, не зв'язані з мистецтвом, з провідною темою книги. Скажімо, пафосом ненависті пронизано абзаци про гієн — про страшних потвор, які живляться падлом.

Сповнені символіки і дуже незвичні для Хемінгуея роздуми про Гольфстрім. Величезний абзац, що фактично складається з одного речення і містить понад 400 слів, є підсумком спостереження людини, яка багато годин провела на Гольфстрімі,— адже течія омиває рідні береги й носить човен до берегів Куби на риболовлю… Гольфстрім поглинає покидьки Гавани, і очищається у своєму одвічному русі, і знов — чистий і прозорий — плине до далеких- берегів. І Гольфстрім виростає до символу великого мистецтва, яке відкидає все фальшиве і другорядне і несе в собі справжнє і цінне, — і ще ширше — до символу людської історії.

Здавалось би, в цей період свого життя Хемінгуей понад усе прагне дії, але в ньому відбуваються глибокі внутрішні процеси — митець осмислює нові завдання, готується долати нові рубежі — ДОСЯГТИ 'В прозі четвертого і п'ятого вимірів…

ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ

СТОЛИЦЯ СВІТУ

Оповідання було вперше опубліковане в журналі «Есквайр» у червні 1936 року під назвою «Роги бика» («The Horns of the Bull»). А вже в збірнику «П'ята колона» і перші сорок дев'ять оповідань» Хемінгуей дав йому нову назву, сумно-іронічну — «Столиця світу».

Оповідання надруковано вперше в журналі «Есквайр» у вересні 1936 року. Воно ввійшло до збірки «П'ята колона» і перші сорок дев'ять оповідань». Стрижнем новели стає момент психологічного зламу, контрапункт життя героя, що закінчується смертю. Характерно, що, наслідуючи європейських майстрів у докладному психологічному аналізі, Хемінгуей зберігає принципи американського short story, будуючи твір на моментах динамічних, базуючись на дії. І це поєднання збагачує жанр.

СНІГИ КІЛІМАНДЖАРО

Оповідання належить до найсильніших, найдовершені-ших творів Хемінгуея. Його було надруковано в «Есквайрі» в серпні 1936 року, а потім вміщено в збірнику «П'ята колона» і перші сорок дев'ять оповідань» (1938). За сюжетом оповідання гранично просте, простір його обмежений полем зору вмираючої людини, реальний час — менш, ніж добою. Композиція — двопла-нова: реальний час перемежовується спогадами і роздумами Гаррі, які навіть графічно виділяються курсивом. Там, у пам'яті і свідомості героя, і відбувається основна дія, лише завершуючись у африканській дійсності. І ця африканська дійсність своїми реаліями ніби поглиблює зміст, значення життя людини, бо реалії переростають у символи, надають додаткової філософської значущості конкретному. Кружляють грифи, чатують на смерть героя гієни — символ розкладу, ницості, небуття. І обступають людину гори, снігові вершини, куди вона може долетіти лише думкою, очистившись від скверни трагічних помилок.

Факти біографії героя — письменника Гаррі — багато в чому відповідають подіям з життя самого Хемінгуея. Але ототожнення автора і героя було б неправомірним. Пафос оповідання обумовлений у великій мірі силою відштовхування письменника Хемінгуея від долі героя — письменника Гаррі. Автори поставленого в США фільму «Сніги Кіліманджаро», ототожнивши героя оповідання з автором Ернестом Хемінгуеєм, намагалися зобразити в фільмі весь його життєвий шлях. Але вийшов тільки поверховий зліпок, що відбив банальний перебіг подій, завершений happy end'oM — рятівний літак під завісу доставляє героя до осяйних вершин… Цей фільм, знятий у 1952 році режисером Зануком, сам письменник жартома називав «Сніги Занука», не сприймаючи його серйозно.

МАЄШ І НЕ МАЄШ

Роман виріс із трьох оповідань («Один з рейсів», — «Кос-мополітен», квітень, 1933; «Повернення контрабандиста» — «Есквайр», лютий, 1936; останню, третю частину поспіхом дописано перед від’їздом в Іспанію, лютий, 1937). Саме тоді був дописаний незвичайний для письменника фінал: «Людина сама не може…» Прототипом головного героя Гаррі Моргана певною мірою послужив Джо Рассел — сусіда-рибалка, у якого письменник кілька років фрахтував човен «Аніта» для риболовлі в Гольфстрімі.

Як художнє ціле роман цей значно відрізняється від попередньої великої прози Хемінгуея, а, може, й поступається їй де в чому — скажімо, в композиційній довершеності. Автор відходить у цьому романі і від звичної техніки письма: замість ліричної оповіді, яку веде близький письменникові герой, маємо ліро-епічний твір, кожну частину якого довірено оповідати іншій особі. І серед оповідачів — сам автор у невластивій йому доти ролі іронічного деміурга. І це закономірно. Адже Гаррі Морган — не той герой, якому автор може довірити розповідь. Він сильний, мужній, але світ його обмежений і взаємини із світом спрощені. На відміну від героя попередніх творів письменника, Гаррі Морган не може споглядати суспільство здаля. Силою обставин він вимушений постійно перебувати у стані боротьби із світом, щоб вижити, щоб забезпечити існування — своє і своєї родини. Тому коли в «Фієсті» світ брався як щось таке, що існує само по собі, а в «Прощавай, зброє» автор подає його тільки через сприйняття героя, то в «Маєш і не маєш» світ наявний уже об'єктивно і герой вимушений контактувати з реальністю. Тому в цьому романі ми вперше в творчості письменника зустрічаємось з американською дійсністю 30-х років. Подана вона дуже критично: злиденне життя рибалок Флоріди, трагедія ветеранів війни, яку письменник раніше гнівно висвітлив у статті «Хто вбив ветеранів війни у Флоріді», розбещеність і марність життя бал гатіїв, фальшивий світ модного курорту… Все побудоване на підкреслених контрастах, і голос автора густо забарвлений іронією і жалем.

Квінтесенцією книги, її ідейним центром стають передсмертні слова героя. Запеклий індивідуаліст, котрий вірить тільки в себе, навчений трагедією власного життя, доходить висновку: «Людина сама не може, Людина¹ сама нічого не може… Хоч би як старалась, людина нічого, нічогісінько, ані біса не може сама одна… Він витратив багато часу на те, щоб сказати це, і витратив усе життя на те, щоб це зрозуміти…»

Вихід роману «Маєш і не маєш» ознаменував не тільки кінець кризового періоду в творчості Хемінгуея, а й показав, що у світосприйманні письменника відбулися докорінні зміни. Замість трагічної самозаглибленості героя, який відкидає вовчі закони суспільства і будь-що намагається зберегти внутрішні моральні цінності, з'являється активна позиція учасника подій, діяльного члена людської спільності. Це особливо відчутним стає в наступні роки — в іспанську епопею письменника.

П'ЯТА КОЛОНА

У липні 1936 року в Іспанії почалася громадянська війна: фашистські генерали підняли військовий заколот проти законного республіканського уряду, в який входили і комуністи. В січні 1937 року Хемінгуей підписує угоду з генеральним директором Північноамериканського газетного агентства і в лютому як військовий кореспондент американських газет відпливає в Париж, а звідти вилітає в Барселону.

Хемінгуей так пояснював мотиви поїздки; «Я бачив, як народжувалась Республіка. Я був у Іспанії, коли король Альфонс утік, і при мені народ створював свою Конституцію. Це була остання за часом Республіка, що народилася в Європі, і я вірив у неї. Я гадаю, що республіканці могли перемогти в цій війні, і в Іспанії була б тепер справжня Республіка…» Але, як ми знаємо, у 1939 р. Республіку було потоплено в крові народу іспанськими фашистами і їхніми поплічниками з Німеччини та Італії.

За роки громадянської війни Хемінгуей чотири рази приїжджав до Іспанії, бував на фронтах, під артилерійським обстрілом жив у Мадріді, брав участь у боях разом з іспанцями й з бійцями Інтернаціональних бригад. Писав із Іспанії нариси, кореспонденції. Разом з режисером Йорісом Івенсом та оператором Джоном Ферно знімав фільм «Іспанська земля».

Іще влітку 1936 року Хемінгуей задумав п'єсу, оскільки драматичний твір здавався йому найбільш відповідним жанром, щоб викласти свої роздуми про іспанські події. Навесні 1938 року він продовжував іще роботу над нею в Кі-Уесті, під час одного з своїх приїздів у Штати, потім улітку клопотався про її постановку.

У передмові до збірки «П'ята колона» і перші сорок дев'ять оповідань» (1938), де п'єсу було надруковано, Хемінгуей писав: «Цю п'єсу написано восени 1936-го і на початку 1937 року, коли ми чекали наступу…

Щодня нас обстрілювали гармати, встановлені за Леганес і на схилах гори Гарабітас, і, поки я писав свою п'єсу, в готель «Флоріда», де ми жили, влучило понад тридцять снарядів…

Назву п'єси взято із заяви фашистських заколотників, зробленої восени 1936 року, про те, що, крім чотирьох колон, котрі наступають на Мадрід, вони мають п'яту колону, яка перебуває у самому місті і готова атакувати його захисників з тилу…

Це просто п'єса про роботу контррозвідки в Мадріді. Хиби її пояснюються тим, що п'єсу написано під час війни, а якщо в ній є мораль, то вона полягає в тому, що в людей, які працюють в подібних органах, лишається мало часу для особистого життя».

Мораль цієї п'єси можна було б визначити ширше. Перш за все, це антифашистський твір, в якому йдеться про суперечність між почуттям обов'язку, згідно

з яким чесна людина повинна боротися за справедливість, і її особистими почуттями, коханням до жінки, прагненням спокою.

ОПОВІДАННЯ

ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ ВІЙНУ В ІСПАНІЇ

Повернувшись з Іспанії, Хемінгуей заявив: «Зараз мені треба писати. Поки триває війна, весь Час думаєш, що тебе, може, вб'ють, і ні про що не турбуєшся. Та' ось мене не вбили, і, отже, треба працювати… Жити набагато важче і складніше, ніж померти, і писати так само важко, як і завжди… В оповіданнях про війну я намагаюсь показати всі сторони її, підходячи до неї чесно і неквапливо й досліджуючи її з усіх поглядів. Тому не вважайте, що якесь оповідання цілком передає мій погляд, усе це значно складніше. Ми знаємо, що війна — це зло. Проте іноді необхідно боротися. Та все одно війна — зло, і кожний, хто б заперечував це, — брехун. Але дуже складно і важко писати про неї правдиво…»

старий коло МОСТУ

В березні 1938 року, коли фашисти прорвали фронт на Ебро, Хемінгуей був в Іспанії і став свідком страждань біженців, які залишали Каталонію разом з військами республіканців. Один з епізодів цієї сумної епопеї і описано в новелі «Старий коло мосту», яку в квітні 1938 року було передано телеграфом із Барселони, а 12 травня цього ж року надруковано в журналі «Кен». У тому ж році оповідання вийшло в збірці «П'ята колона» і перші сорок дев'ять оповідань».

ВИКАЗ

Оповідання має в своїй основі справжній випадок. Воно з'явилось в «Есквайрі» в листопаді 1938 року, коли сам письменник був ще в Європі.

МЕТЕЛИК І ТАНК

Надруковано вперше в «Есквайрі» в грудні 1938 року. В основу його покладено реальний випадок, що стався 1937 року в Мадріді і був уперше описаний Хемінгуеєм у п'єсі «П'ята колона» (дія І, сцена 3). У листі до автора Джон Стейнбек назвав це оповідання одним з найкращих оповідань усіх часів.

НІЧ ПЕРЕД БОЄМ

Оповідання було послано із Парижа в жовтні 1938 і надруковано в «Есквайрі» в лютому 1939 року. Воно стримано, але точно відтворює психологічний стан героя і атмосферу напруженого чекання вирішального для людини моменту.

ЗА УЗГІР’ЯМ

Написано під час перебування на Кубі в лютому 1939 року і надруковано в «Космополітені» в жовтні 1939 року, а потім у збірці «Найкращі оповідання», виданій О'Брайєном 1940 року.

Перебуваючи в Іспанії, Хемінгуей зустрічався з генералом Лукачем (Мате Залка), Михайлом Кольцовим, Іллею Еренбургом та іншими письменниками, що брали участь у боротьбі іспанських республіканців. У прикінцевому епізоді оповідання «За узгір'ям» письменник вивів образ Мате Залки.

Надруковано в «Космополітені» в березні 1939 року. Оповідання присвячене кубинському революціонеру-інтербригадівцю, якого після повернення з Іспанії вбили кубинські жандарми.

ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937–1939 РОКІВ

Репортажі й нариси, вміщені в цьому томі, написано Хе-мінгуеєм і передано телеграфом до Америки в 1937–1938 роках. Частина з них друкувалася тоді ж в американських журналах («Програма реалістичної політики США» — «Кен», 11 серпня 1938 року; «Правда про один неприємний випадок» — «Кен», 22 вересня 1938 року). Вже після смерті письменника їх було зібрано у книгу «Від власного кореспондента. Ернеста Хемінгуея» (Нью-Йорк, 1967),

В Іспанії Хемінгуей був не тільки кореспондентом — уважним і вдумливим спостерігачем, — а й активним учасником громадянської війни, бо боротьбу за Республіку вважав справою свого життя. Він збирав гроші в Штатах на допомогу республіканцям, обладнував санітарні машини на власний кошт, виїжджав на важкі ділянки фронту. В репортажах і описано ті бої й події, факти громадянської війни в Іспанії, які він бачив зблизька, учасником яких був сам.

У фокусі публіцистики Хемінгуея — іспанський народ, його сприйняття війни, його страждання, його мужність, його відданість справі Республіки. Війна давала для нарисів багатий матеріал. Висновок з «Мадрідських шоферів» — «Я ставлю на Іполіто» — спирається не тільки на поодинокий реальний факт (Іполіто був одним з шоферів, що возив кореспондентів на найважчі ділянки фронту і виявився людиною надзвичайно мужньою, сильною, надійною), а й на весь досвід спілкування письменника з іспанським народом.

Та був у цій війні й іншій аспект, який і став головною причиною поразки демократії. Це ділова підтримка фашизму чи не всіма провідними державами капіталістичного світу. Саркастично гострий нарис-роздум «Програма реалістичної політики США»-і продиктований обуренням письменника характером зовнішньої політики країни, для уряду якої основним і єдиним рушієм є тільки визиск, гроші, збагачення. В передвоєнні роки це означало фактичну підтримку фашизму, сприяння розв'язуванню світової війни. Саме так і розцінював політику США Ернест Хемінгуей.

ІСПАНСЬКА ЗЕМЛЯ

Це дикторський текст до фільму про Іспанію, який на гроші групи письменників, що об'єдналися під назвою «Історики сучасності» і в яку входили Ліліан Хелман, Мак-Ліш і Хемінгуей, було знято Ернестом Хе-мінгуеєм, голландським режисером комуністом Йорісом Івенсом і оператором Джоном Френо. Вони троє разом виїхали із США до Іспанії і в квітні 1937 року провели зйомки фільму. У травні 1937 року, закінчивши роботу над фільмом, Хріргуей приїхав у Штати, написав текст до картини і сам його начитав. Щоб домогтися в американського уряду матеріальної допомоги для Республіки, Хемінгуей доклав багато зусиль. Він розрахував, що демонстрація фільму в Білому домі дасть позитивні наслідки. Та хоча президент і прихильно прийняв фільм, але того обладнання для госпіталів, що було закуплено на зібрані Хемінгуеєм гроші, вивезти не пощастило, оскільки через американський нейтралітет було блоковано всі вантажі, які призначалися для Іспанії.

Дикторський текст було видано окремою книжкою в 1938 р.

ПАМ'ЯТІ АМЕРИКАНЦІВ,

ЩО ЗАГИНУЛИ В ІСПАНІЇ

Цей своєрідний реквієм Хемінгуея, написаний ним на честь співвітчизників, що загинули в битві за Республіку в далекій Іспанії, було надіслано письменником в комуністичний журнал «Нью месіс» і надруковано в ньому в лютому 1939 року. Весь цей випуск щотижневика було присвячено бійцям Інтернаціональної бригади імені Лінкольна, які (3800 чоловік) таємно залишили батьківщину і переважна більшість яких загинули в березні 1938 року на берегах річки Ебро. Це вони, безвісні герої, що поховані в іспанській землі, знайшли безсмертя, бо загинули за свободу народу.

Над цим маленьким за обсягом, але великим за своїм героїчним пафосом текстом Хемінгуей працював п'ять днів. Є також платівка, де записано читання цього тексту письменником.

Тамара ДЕНИСОВА

ЗМІСТ

Із книги «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»

Частина друга

МАЄШ І НЕ МАЄШ Роман

Переклав Мар Пінчевський

Частина перша Гаррі Морган (Весна)

353

388

399

Частина друга Гаррі Морган (Осінь)

Частина третя Гаррі Морган (Зима)

П'ЯТА КОЛОНА П'єса

ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937—1939

Перші враження про війну

Переклав Сергій Сингаївський * 641

Обстріл Мадріда

Переклав Сергій Сингаївський 642

Незвичайна війна Переклала Оксана Тараненко

644

649

654

655 658 660

Мадрідські шофери Переклав Іван Лещенко

Поруч із смертю Переклала Леся Маланчук

Взяття Теруеля Переклав Микола Сизоненко

Біженці

Переклав Микола Сизоненко

Бомбардування Тортоси Переклав Микола Сизоненко

Тортоса спокійно чекає штурму

ЭРНЕСТ ХЕМИНГУЭЙ

СОЧИНЕНИЯ В ЧЕТЫРЕХ ТОМАХ

ТОМ ВТОРОЙ

Из книги «СМЕРТЬ ПОСЛЕ ПОЛУДНЯ» ПОБЕДИТЕЛЬ НЕ ПОЛУЧАЕТ НИЧЕГО РАССКАЗЫ 1936 ГОДА ЗЕЛЕНЫЕ ХОЛМЫ АФРИКИ ИМЕТЬ И НЕ ИМЕТЬ ПЯТАЯ КОЛОННА РАССКАЗЫ О ГРАЖДАНСКОЙ ВОЙНЕ В ИСПАНИИ ИЗБРАННАЯ ПУБЛИЦИСТИКА 1937–1939 ГОДОВ

Перевод с английского

Издательство «Дніпро»

(На украинском языкеу

Редактори

С. І. Наливайко, О. А. Підвишинська Художник Ю. Г. Новиков Художній редактор В. С. Мітченко Технічний редактор Л. І. Ільченко Коректори

А. В. Кудрявцева, Н. I. Прохоренко

Інформ. бланк N8 993

Здано до складання 31.07.79. Підписано до друку 01.09.80.

Формат 60Х84^,/ів- Папір книжно-журнальний.

Гарнітура балтика. Друк високий.

Умовн. друк. арк. 40,455. Обл. — вид. арк. 44,237. Тираж 100 000. Зам. 9—1959.

Ціна 4 крб. 60 к.

Видавництво «Дніпро».

252601/ Кшв-МСП, вул. Володимирська, 42.

Головне підприємство республіканського виробничого об'єднання «Поліграфкнига» Держкомвидаву УРСР. 252057, Київ-57, вул. Довженка, 3.

Хемінгуей Е.

Х37 Твори в 4-х томах. Том 2. Роман. Оповідання. П'єса. — Перекл. з англ. — К.: Дніпро, 1980.— 694 с. (Передплатне).

До другого тому творів видатного американського письменника Ернеста Хемінгуея ввійшли книги «Зелені узгір'я Африки», «Маєш і не маєш», п'єса «П'ята колона», кілька циклів оповідань та вибрана публіцистика.

70304—135

X- Передплатне. 4703000000 И(Амер)

М205(04)—80