У пошуках Оґопоґо

Єгипетські спокуси, або Помста фараона (Кулінарні поради та застереження…)

Тепер, коли до Єгипту легше поїхати, ніж до рідного Криму, юрми українців, спраглих сонця, моря й шари, що зветься шведським столом, посунули до Шарм-ель-Шейха й Хургади. Про що ж згадує пересічний турист, повернувшись із цього омріяного краю? Ну, звісно, про піраміди, сфінксів з пооббиваними носами, отари грайливих рибок, котрі вихоплюють частування просто з рук, неймовірну сексуальну активність смаглявих єгиптян та екзотичні східні страви.

Хтось, прицмокуючи язиком і мрійливо мружачись, вимовляє слово «кус-кус», і у вашій уяві постає фантастична вишукана страва, що її подають на розмальованій блискучій таці. Насправді ж це гостра густа кулеша зі шматками м'яса, цибулею, картоплею й квасолею. Вона обпікає піднебіння й змушує літрами пити все, що трапиться під руку.

А ще вам радитимуть скуштувати кюфту — соковиту котлету, схожу на колись популярний у наших забігайлівках люля-кебаб. Що вже казати про неймовірний вибір морепродуктів — такого розмаїття риб, молюсків та членистоногих ви не зустрінете ніде в світі. А потім досвідчений мандрівник почне розповідати про велетенські купи екзотичних фруктів, що громадяться на щедрих столах у готельному ресторані, де ви можете брати всього СКІЛЬКИ СХОЧЕТЕ. Це і дивовижний плід ґуава, схожий на нашу грушу, але зовсім інший на смак, це й харанкеш — маленькі помаранчеві кульки, сховані в сухих хатинках-коробочках. Вони неймовірно смачні, кисло-солодкі, саме харанкеш, або, як його називають у наших супермаркетах, фейзалес найкраще тамує спрагу й збуджує вовчий апетит.

Вабитиме ваше око й гігантська полуниця, але не та штучно-ватяна, що її цілий рік продають у наших холодних краях, а соковита й ніжна, щойно зірвана з грядки. Ясна річ, що ваша рука тягтиметься й тягтиметься до свіжих, а не засушено-заморених фініків, соковитого інжиру і розкішної перестиглої хурми. І ви, прицмокуючи й непристойно сьорбаючи, всмоктуватимете в себе цю медово-солодку жовтогарячу масу і пригадаєте, як на рідному київському базарі лагідний чорнявий продавець з чесними карими очима, продаючи вам за скажені гроші тверду, як зелені яблука, хурму, примовляв:

Не самневайтесь, девушка, беріте: пала- вина — мьод, палавіна — сахар!

І як, прийшовши додому, ви довірливо відкушуєте шматок жовтогарячого плоду і ваші щелепи зводить так, що потім довго треба відпльовувати терпкі й шорсткі, як терпуг, шматки недостиглого фрукта.

Ви не втримаєтесь і наберете повну тарілку різних загадкових плодів, а потім довго намагатиметеся прожувати скибки помаранчево- червоної папаї, такої схожої на нашу диню, тільки з дрібненькими, мов намистинки, чорними кісточками. Ви будете гірко розчаровані, бо та папая не лізтиме вам у горло, а залишати повну тарілку буде незручно. Але тим і чудовий шведський стіл, що харчів на ньому — неміряно і ви починаєте зауважувати, що ваші сусіди також залишають їжу на тарілках і, як відважні дослідники-першовідкривачі, знов і знов кидаються до столів, де розставлено частування.

Так, любі друзі, вам не пощастить оминути цієї наркотичної залежності від єгипетської кухні, і ви допадетеся до східних ласощів. З насолодою споживатимете чудовий пиріг, схожий на наш яблучний, тільки в ньому замість яблук буде запечено крихітні, немов іграшкові, бананчики. Поглинатимете маленькі й великі тістечка, зліплені з мільйона шарів тонюсіньких коржів, просякнутих медом, напханих товченими горішками й невідомо ще чим. І, облизуючи пальці, ви вбиратимете в себе цей чарівний смак і врешті зрозумієте, чому ж герої тисяча й одної ночі тільки те й робили, що кохалися і їли-їли-їли. Недарма ж розпусників віддавна називають сластолюбцями. Певно, на Сході насолоду від кохання й від витончених солодощів вважають нерозривно пов'язаною між собою.

Але! Ще в дитинстві мудрі батьки раз у раз нагадували нам, що за всі задоволення треба платити. А ви й забули цю просту, але стовідсотково правдиву істину? А дарма! Бо саме в цю мить вашої найвищої харчової насолоди надходить гірка розплата! Мої друзі-поляки, які вже давно вподобали єгипетські курорти, влучно називають це поширене серед туристів явище «помстою фараона». Отож, необачно кинувшись у вир невтримного гурманства, ви раптом відчуваєте, що вам уже не хочеться відвідувати піраміди, зазирати у безносі морди сфінксів і навіть хлюпатися у теплому Червоному морі, полохаючи табуни барвистих рибок! Тепер ви не можете й на десять хвилин покинути свій готельний номер і відлучитися від приміщення, що в народі називають гаванною. І коли врешті, похитуючись і тримаючись за живіт, ви з'являєтеся на люди, якась добра душа простягає вам півлітру рідної вкраїнської горілки і пояснює, що це — єдині ліки від «помсти фараона». Треба зауважити, що це й справді самовідданий вчинок, бо в Єгипті алкоголю, крім слабенького місцевого пива, ви не дістанете. Тепер

ваша дієта — підсушені тут-таки, біля розкішних страв, що височіють на столах, тости і спілкування із колегами по нещастю:

А ви пробували дуже міцний чай?..

— А мені сказали, що пепсі-кола найкраще допомагає…

Ой, вибачте, мені вже час бігти…

Ось так драматично закінчуються ваші єгипетські вакації. Але ви ще встигаєте придбати у готельному сувенірному кіоску кілька маленьких тканих килимків із зображенням верблюда, що суне пустелею у бік пірамід, дві-три прозорі пляшечки з насипаним у них різнокольоровим піском (вони, скоріш за все, розіб'ються у валізі, і вдома ви довго витрушуватимете з речей дрібненький, мов пудра, пісок), ви прихопите ще й синю голову священної богині-кицьки, вирізьблену, як вас запевнить смаглявий продавець із чесними східними очима, з чистісінького лазуриту.

А потім, повернувшись до рідного міста, у підземному переході біля станції метро ви побачите точнісінько такі котячі голови і збагнете, що вас надурили і що шляхетний лазурит — то звичайнісінька фарбована пластмаса. Але ви не засмутитеся, а раптом радісно всміхнетеся й підете на роботу, розповідати про казкову країну, що зветься Єгипет, про ніжне й лагідне Червоне море, про тисячолітні піраміди й сфінксів і, головне, про неповторні, фантастичні, смачнючі єгипетські страви!