У пошуках Оґопоґо

Люди-поплавці та інші місцеві дивовижі

Озеро Хевіз, яке й дало назву містечку, що лежить на його берегах, страшенно старе — йому 22 тисячі років. Саме тоді в розламі земної кори утворився кратер, в якому вирувала розпечена лава. На згадку про ті прадавні події залишилося єдине й неповторне — найбільше в Європі й друге за розміром у світі гаряче озеро. Тут і справді на глибині 36 метрів б'ють гарячі джерела, і температура у цій водоймі влітку сягає +35 градусів, а в найхолодніші зимові дні не опускається нижче +23! У це важко повірити, але навіть тоді, коли навколо лежить сніг, на озері цвітуть чудові рожеві, бузкові й білі лотоси, які привезли сюди з далекої Африки.

Коли ми підійшли до озера й побачили, що на поверхні стирчать плечі й голови відпочивальників, які, немов поплавці, похитуються на хвилях у пінопластових яскравих рятівних колах, я з подивом запитала, чому ж вони не плавають.

— А в озері не можна плавати, треба ось так висіти на спеціальному колі і робити це не довше години — бо посадиш серце! Тут страшенно концентровані корисні мінеральні сполуки, що лікують кості та суглоби. А ще на дні лежить грубезний шар грязюки, якою обмащують хворих.

-І це допомагає?

— А як ти думаєш? — запитала подруга. — Поглянь, скільки сюди приїхало народу! Австрійські й німецькі пенсіонери прибувають сюди цілими автобусами і не тільки лікуються, а й розважаються.

— Ага, я вже бачила одного такого веселого пенсіонера, — уїдливо зауважила я, але подруга лише знизала плечима, і ми подалися до цілющої водойми приймати чудодійні ванни.

Щоправда, ні в неї, ні в мене, на щастя, жодних артритів-ревматизмів та відкладення солей не було, але ми мудро вирішили, що наше купання буде завчасною профілактикою проти тих підступних недуг.

— А ще шкіра після купання в озері стає просто оксамитною, — похвалилася подруга, погладжуючи себе по руці після того, як ми побували у цілющій купелі.

Я також відчула, що після купання у воді, яка тхнула сіркою та іншими не менш пахучими сполуками, не тільки шкіра помолодшала і стала ніжна, як у немовляти. Раптом світ засяяв усіма барвами, навколишні дерева, трава й маленькі зірочки маргариток, що розквітли, здається, якраз до нашого приїзду, здалися на диво красивими. І все містечко зі зворушливими саморобними сувенірами, що продавалися у маленьких крамничках, і гірлянди червоного перцю, що висів біля кожного ресторанчика, і чудові череп'яні кухлики, розмальовані наївними дзвіночками й ромашками, — все це було справжнє! Мудрі мешканці Хевіза ще й досі не пустили до себе фастфудівські забігайлівки з однаковісінькими по всьому світі гамбургерами й хотдогами. Тут у кожній кнайпочці страви, приготовлені за власними рецептами, і вина, виготовлені на сусідніх виноградниках, що рясно вкривають пагорби навколо озера Хевіз і головної водойми Угорщини — чудового озера Балатон. До речі, Балатон розташований лише за шість кілометрів від Хевіза, тож ми вирушили туди вже наступного дня. Але в цей перший день знайомства приятелька хотіла показати мені всі дивовижі цього крихітного містечка.

— Обідати ми будемо он у тому ресторані, бачиш? — Леся вказала на симпатичний будиночок, на даху якого стояв старовинний дерев'яний віз. — Я його вподобала ще в перший приїзд — зараз покуштуєш суп з олениною, качку з яблуками й місцеві пундики і зрозумієш, що це — справжня Угорщина!

Офіціант у національному вбранні, що підійшов до нас з меню, уперто намагався порозумітися з нами німецькою мовою. Ми відповідали англійською, але дійти згоди ніяк не могли. Врешті я здогадалася й почала тицяти пальцем у картинки з апетитними наїдками — і вже за десять хвилин на дерев'яній, вкритій чудовим різьбленням стільниці стояли два чималі круглі хлібці з рум'яною запеченою шкоринкою (м'якуш із них повитягали), всередині яких було налито густий суп з олениною. І це ще було не все, бо, як виявилося, порція качки — це половина великої домашньої птиці, обкладена апетитними кружальцями домашньої ковбаси, шинкою й всілякою вуджениною та ще й горами овочевих салатів та зелені.

— Чому ж ти не попередила, що тут такі величезні порції?

— Хотіла, щоб ти на власні очі побачила, як уміють пригощати у справжніх мадярських ресторанах! Але ти не переймайся: якщо не подужаєш, я тобі допоможу! Гаплик моїй стрункій фігурі й осиній талії! — радісно зауважила моя подруга, яка завжди була схильна до епікурейства, і накинулася на сердешну птаху з таким ентузіазмом, що скоро від неї лишився обгризений кістяк.

— А тепер перейдімо до солодкого, — промовила Леся, сито відкинувшись на спинку зручного крісла й попиваючи улюблений токай.

— Зажди, у нас же ввечері в готелі бенкет, — несміливо зауважила я, безнадійно дивлячись на гори недоїдених страв.

— Ну то й що? — здивувалася вона. — До вечора ми ще сто разів зголодніємо.

І ми замовили неймовірно смачну чорну каву й тістечка. Офіціант подивився на нас із повагою й знову про щось запитав німецькою.

— Ну все, мені це набридло, — обурилася приятелька і, дивлячись просто в очі нетямущому хлопцеві, дуже серйозно промовила:

— Гітлер — капут!

Найдивніше, що цього разу він усе зрозумів і заговорив з нами ламаною англійською.