У пошуках Оґопоґо

Марципановий рай

— Бачиш он той невеличкий будиночок, вкритий черепицею? Це і е музей марципанів! До речі, тут дуже гостинна тітонька-господиня. Спершу вона нам усе покаже, а потім ми підемо до її крамнички-кав'ярні і накупимо й наїмося такої смакоти, що ти врешті затямиш: марципани — найкращі солодощі в світі!

Виявилося, що традиційні марципани виготовляють із дрібно перемелених мигдальних горіхів та густого цукрового сиропу. Коли їх перемішують, утворюється м'яка маса, з якої можна ліпити що завгодно. Такий собі солодкий пластилін. Ось чому в марципановому музеї ми й справді побачили цілу колекцію солодких скульптур.

«А чом би й ні?» — подумала я. Коли по всьому світу влаштовують виставки крижаних, піщаних, шоколадних та Бог знає ще яких скульптур, то, звичайно, можна ліпити усі ті шедеври й з марципанів.

— Здається, якась невихована дитина відгризла динозаврові хвоста, — зауважила Леся, бо щойно перед нами з музейної зали вийшла група галасливих німецьких дітлахів.

У доісторичного чудиська, створеного місцевим майстром, і справді не вистачало половини хвоста, а ось до неймовірно натурального марципанового кактуса ніхто не наважився доторкнутися: він і справді був настільки схожий на справжню колючу рослину, що відбивав апетит у будь-якого ненажери.

— Ось бачиш, бізнес можна робити на будь- чому, — сказала моя супутниця. — В Єгипті кмітливі араби навчилися продавати навіть пісок, бо цього добра в пустелі найбільше. Вони його розфарбовують, насипають у пляшечки так, що виходять цілі піщані картини, і туристи охоче купують ці сувеніри на згадку. А ось мешканці Кестхея придумали собі такий солодкий бізнес.

— Так, і з усього видно, що марципановий бізнес тут процвітає, - додала я після того, як ми вийшли з ошатного марципанового музею, тримаючи в руках чималі торбини з усілякими марципановими дивовижами, що продавалися у музейній цукерні. Усміхнена й приязна продавщиця (вона ж і екскурсовод по солодкому музею) ламаною російською пояснила нам, що до головних компонентів — марципанів, мигдальних горішків та цукрового сиропу вони додають різні прянощі та інші витребеньки: шоколад, родзинки, шматочки цукатів, посипають їх кольоровими хрумтячими прикрасами і, головне, роблять ті солодощі у формі кроликів, півників, ведмедиків, качечок та інших симпатичних пташок та звіряток, які охоче купують їхні численні клієнти.

— Так отож! — вдоволено підтвердила Леся, витираючи хусточкою замащені черговою цукеркою губи. — Все, я більше не можу! Треба зробити невеличку гастрономічну паузу, а то в мене відіб'ється охота від цих ласощів… Зі мною вже таке колись було… в Австрії. Я там просто об'їлася яблучним струдлем. Але нічого, згодом

це минулося. До речі, а чи не гайнути нам до Граца?

— А що, це якесь сусіднє село? — наївно запитала я.

— Та ти що, не знаєш, що Грац — славетне старовинне австрійське місто у передгір'ї Альп? Там ще Шварценеґґер народився.

— Ти що, жартуєш?

— А ти що, забула, що тепер в усі країни Євросоюзу можна їздити за єдиною шенгенською візою? Віза ж у тебе є?

-Є.

— До Граца поїхати хочеш?

— Хочу.

— Ну то завтра скупнемося вранці в нашому смердючо-цілющому озері і гайда. А струдлі в Австрії і справді неперевершені. Незабаром ти сама в цьому переконаєшся.