У пошуках Оґопоґо

Мандрівка десята Солодке життя у зимовій Анталії

Сине-сине небо, лагідне море, мальовничі гори і густа зелень фруктових садів. Обабіч дороги вусаті дядьки біля розкладок з фруктами. Тільки замість звичних для нас грушок-яблучок тут свіжі, щойно зірвані мандарини й помаранчі. Я в Анталії — одному з найвідоміших турецьких курортів. Важко уявити, що надворі грудень, і в Києві в цей час під ногами хлюпає брудний сніг, з неба сиплеться колюча холодна крупа, а над головою висить безнадійно сіре небо.

Зимова подорож до Туреччини спершу виглядала майже авантюрою. Але, коли мене запросили взяти участь у прес-турі по розкішних турецьких готелях, надто великою була спокуса хоча б на кілька днів втекти від холоду, вирватися з сірих київських буднів, і я згодилася. Звичайно, я не розраховувала, що купатимуся в Середземному морі і загорятиму на теплому піску: Туреччина не Єгипет, а Середземне море не Червоне. Моя програма-мінімум обмежувалася тим, щоб погуляти берегом моря, подихати свіжим повітрям і поплавати у теплому басейні.

Дві з половиною години перельоту до Анталії, півтори — комфортабельним автобусом до невеличкого селища Текірово, що на околиці курортного містечка Кемер, і я опиняюся у п'ятизірковому готелі «Амара Дольче Віта». Перед входом нас зустрічає усміхнений чорношкірий портьє, який приймає валізи, а у холі кожному гостеві вручають келих шампанського і частують свіжими фруктами, які тут-таки, на ваших очах, занурюють у рідкий шоколад.

Це «фішка» цього зовсім нового, суперсучасного готелю. Все має відповідати назві — Дольче Віта у перекладі з італійської означає солодке життя. І справді, з перших хвилин відчуваєш, що тебе тут люблять, і мимоволі починаєш усміхатися. Спершу трохи напружено й розгублено — адже надто свіжі спогади про цьогорічний відпочинок у рідному Криму, а потім усміхаєшся безтурботно й весело. До хорошого людина звикає дуже швидко!

Приємно дивує ідеальна чистота й затишок у номері, бездоганний смак і раціональність в оформленні кожного готельного приміщення: ресторану з десятками різноманітних страв, італійської кав'ярні з трьома десятками видів кави, ірландського пабу, тренажерного залу, скляна стіна якого виходить просто на море, кімнат, де роблять усі види масажів, фінської, російської і турецької лазень, де НІКОЛИ! немає черг, а замість суворого крику мордастої тітоньки в засмальцьованому халаті тебе мало не попід руки ведуть на чергову процедуру і усміхаються, усміхаються, усміхаються!

Але найбільше мене потішило море, температура якого була 17–18 градусів! Не скажу, що на пляжі ніде було ступити — у воду лізли найвідчайдушніші, та коли я занурила руку у морську піну, то відчула, що не поїду звідси доти, доки не відчую, яке воно, Середземне море у грудні.

Море виявилося лагідним і спокійним, хоча молоді туркені, що прогулювалися узбережжям з діточками, дивилися на мене як на божевільну. Згодом я довідалася, що кілька років тому, коли температура в Анталії опустилася до +3, дітей не пустили до школи — для них це був неймовірний холод.

А пізно ввечері можна піти до дивовижної турецької лазні хамам, де тебе просто огорнуть з голови до ніг ніжною білою піною, а тоді змиють і зчистять з тебе спеціальними рукавичками, тканими з кінського волосу, всю втому, що накопичилася в тобі за останні роки. А після цього вийти надвір і пірнути у басейн з підігрітою морською водою і плавати, час від часу перевертаючись на спину, і дивитися на зорі.

Коли я запитала у жінки-гіда на ім'я Небохат (вона супроводжувала нас під час екскурсії), чим пояснити це готельне диво, вона розповіла, що років двадцять тому в Туреччині прийняли закон, за яким приватним підприємцям, які хотіли займатися готельним бізнесом, держава почала здавати землю в оренду на 49 років БЕЗКОШТОВНО! Отже, збудувавши готель, ти майже півстоліття отримуєш з нього прибутки, а після цього повертаєш і землю, і все, що на ній побудував.

З усього видно, що закон цей діє надзвичайно успішно, бо все морське узбережжя вкрите розкішними і не дуже будівлями, а в останні роки в Туреччині почали зводити величезні готелі на кшталт зовсім новенького «Кремля» з багатьма позолоченими вежами і навіть з до болю знайомою зубчастою «кремлівською» стіною з червоної цегли. Я запитала, чи не збираються спорудити там і міні-мавзолей з муляжем Ілліча, на що ввічлива пані Небохат відповіла, що, здається, поки що ні…

У мене була можливість разом з колегами- журналістами, які брали участь у цьому прес- турі, відвідати кілька п'ятизіркових анталійсь- ких готелів: Ріксос, Сангейт та Конкорд (останній за своїми обрисами нагадує велетенський літак). І скрізь вражала прекрасна архітектура, чудове оздоблення, стильні меблі, скульптури й картини. В Ріксосі, що розташувався у 30 кілометрах на південний захід від Анталії в районі Белек і де я прожила останні два дні своєї бліц-подорожі, головний корпус оточений каналами, штучними затоками й озерцями, по яких влітку мешканців готелю на гондолах доправляють до моря. Хоча й пішки туди йти зовсім близько — хвилин п'ять.

Всередині головної будівлі є дельфінарій, що діє цілий рік, є ціла італійська вулиця із затишними кав'ярнями, бутиками, ювелірними магазинами найвідоміших фірм.

І в кожному готелі є своя дільниця вілл, де відпочивають просто заможні і дуже-дуже заможні клієнти. У грудні тут дозрівають банани, квітнуть троянди і милує око смарагдово-зелена трава.

Звичайно, не можна розраховувати на те, що під час короткого зимового відпочинку в Анталії погода весь час буде по-весняному лагідна й безхмарна. В останній день перед відльотом до Киева почався дощ, який вночі перетворився на справжнісіньку бурю. З неба лилися потоки води, раз у раз спалахували блискавки й гуркотів грім. Але й без морських прогулянок готель міг запропонувати стільки спа- процедур, які входили в оплату путівки, що нудьгувати не було часу. До того ж вишукані страви та напої також створювали святковий настрій.

— Невже в таку погоду можна літати? — раз у раз запитувала я веселого бармена, що завзято змішував коктейлі для відвідувачів бару.

— Можна, можна, — відповідав він і наповнював келихи різнобарвними трунками. — Ось випийте трохи лікеру бейліс і побачите — дощ припиниться.

Я вирішила перевірити, чи й справді це допоможе, але, на всяк випадок, ще й глянула на щойно придбане у сувенірній крамничці «око пророка» — скляну кульку, зроблену у вигляді синього ока з чорною зіницею посередині. Вважається, що це око відводить біду й допомагає від пристріту. Не знаю, котра з прикмет подіяла, але наступного ранку наш літак хвилина в хвилину злетів з аеродрому в Анталії. А вже за кілька годин ми ступили на рідну українську землю, і водій маршрутки, що йшла з аеропорту Бориспіль до Києва, кричав, підштовхуючи мене у спину:

— Женщіна, шо ви сталі на праходе, как статУя! Піхайтє сумку пад сіденьє і садітесь, в багажном атделєнії нет места!

А тепер корисні поради:

Відпочинок у Туреччині взимку приблизно вдвічі дешевший, ніж під час туристичного сезону. Так, наприклад, тижнева путівка на дві особи в п'ятизірковому готелі «Амара Дольче Віта» (включно з авіаперельотом, чудовим номером, сніданком-обідом-вечерею, спа-процедурами і ще багатьма безкоштовними й дуже приємними додатками) коштує $ 900.

Завзято торгуйтеся з продавцями не тільки на базарі, а й у крамницях. Ціни можуть бути завищені вдвічі і більше.

Типові сувеніри: «око пророка» ($ 1–2); декоративна тарілка з вишуканими східними візерунками або ядуче-яскравим пейзажем і написом ANTALIA ($ 10–25); рукавички для сауни з кінським волосом — збоку на них пришито фірмовий значок-метелик ($ 1–2): хустки- шалики та шалі (залежно від розміру та якості від 5 до ЗО дол.).

Солодощі: рахат-лукум, пахлава, халва, шербет. Не піддавайтеся на вмовляння екскурсовода завезти вас на фабрику, де ці ласощі виробляють. По-перше, ви побачите, як продавщиці братимуть голими руками довжелезні «ковбаси» рахат-лукуму й різатимуть їх ножицями на кружальця, перед тим як цими ж таки, сумнівної чистоти, руками запхати їх до коробок. По-друге, ці солодощі коштуватимуть удвічі дорожче, ніж на базарі (коробка від З до 7 дол.); слоїки з медом і горіхами — надзвичайно смачна, корисна і поживна страва, але немає жодної гарантії, що замість меду у слоїку не виявиться перепалений цукор, а вишукані фісташки, мигдаль та к'еш'ю будуть вправно викладені на передньому плані, а всередині ви знайдете потеруху із зіпсованого арахісу (ціна $ 5-10)

Шкіряні сумки, взуття, одяг можна купити набагато дешевше, ніж в Україні, але раджу робити це лише тим, хто добре на цьому розуміється (ціни вказувати не наважуюся…).