У пошуках Оґопоґо

Як я (випадково) опинилася в Альберті

До Канади я приїхала майже випадково. Сталося це так. Якось одному гарному й розумному дядечку Іванові Соколовському (далі стане зрозуміло, чому він одразу ж видався мені таким), що працював у Міністерстві освіти канадійської провінції Альберта, потрапив до рук дитячий український журнал «Соняшник», де він прочитав мою пригодницьку повість. Іван довго реготав над тими писаннями, потім почав переповідати мої історії своїм родичам, друзям та знайомим, а тоді з подивом виявив, що його дітки, яких ніяк не можна було змусити читати українською, цитують улюблені уривки з моєї книжки і просять дістати продовження.

Ось так і трапилося, що мене запросили на роботу до Едмонтона — столиці провінції Альберта. Просто панові Соколовському здалося, що коли замість повчальних історій на зразок: «Одна ґречна дівчинка на ім'я Марічка якось пішла на прогульку до лісу. «Йой, — сказала дівчинка, — а чи не зробити мені перекуску?..» канадські діточки з українських сімей читатимуть веселі й захопливі історії, то користі буде більше, та й мову вони вивчатимуть не деформовано-діаспорну, а таку, якою сьогодні розмовляють їхні однолітки в Україні.