У пошуках Оґопоґо

Палац графа Фештетича і золоті рибки

— А чи не поїхати нам до Кестхея? — задумливо запитала моя подруга. — Знаєш, який там палац… з марципанів?

— Зажди, але ж ти казала, що там е розкішний палац графа, господи, як там його звуть? Дьйордь Феш-те-тич, — я ледве вимовила чудернацьке ім'я.

В Угорщині це одне з найважчих завдань — спробувати правильно повторити географічну назву чи ім'я якогось видатного діяча.

— Так-так! — заторохкотіла Леся. — Там і справді є чудовий палац з величезним парком. Уявляєш, сто одна кімната з розкішними колекціями порцеляни, зброї, картин і стародруків! Ми туди неодмінно забіжимо. Але я хочу, щоб ти скуштувала місцевих марципанів. Там, у марципановому музеї, зібрано такі експонати! Точна копія палацу Фештетичів, але марципанова! І кактуси марципанові такі, що їх не відрізниш від справжніх! І казкові дракони, принцеси й відьми, і герої з мультфільмів, і всілякі марципанові ведмедики-зайчики-білочки.

— До речі, якщо чесно, то я взагалі не знаю, що ж таке — марципани? Колись, у часи мого босоногого дитинства, продавалися рогалики з перемеленим арахісом, і вони називалися марципанами. Але як з тих булочок зробити палац чи кактус, не уявляю!

— Та ти що! Які там булочки-рогалики! Я не знала, що ти така відстала ціпа. Ні, гаразд, скоро все побачиш на власні очі, а головне — покуштуєш… — промовивши останні слова, Леся мрійливо замружилася.

Ясна річ, що вже за півгодини ми блукали залами старовинного замку й роздивлялися предмети розкошів, портрети й грубезні фоліанти, що їх назбирали ясновельможні господарі цих благодатних земель. Треба сказати, що правили вони своїми маетностями мудро й далекоглядно. Саме граф Дьйордь Фештетич звелів обладнати навколо озера Хевіз зручні купальні, впорядкувати реліктові ліси, що оточують це диво природи, і, власне, перетворив це нікому доти невідоме селище на чудовий міжнародний курорт.

Що ж до Кестхея, то вдячні мешканці цього міста спорудили бронзовий пам'ятник графові Дьйордю. Він сидить на зручній лаві у самісінькому центрі Кестхея, і туристи охоче фотографуються, сівши поряд з угорським аристократом. А дехто навіть дозволяє собі обійняти пана Фештетича за плечі чи по-дружньому поплескати його по коліну.

У Кестхеї, де розмістилася резиденція старовинного шляхетського роду Фештетичів, працює університет, тут є музей озера Балатон, середньовічна церква, що належить ордену францисканців, та міська ратуша. Але головне — це атмосфера старовинного міста, де кожному — ни то місцевому мешканцю, чи туристу — зручно й затишно. Адже будинки й вулиці Кестхея, що за нашими українськими масштабами видається зовсім крихітним (21 тисяча жителів), спів- вимірні з людиною, вони не придушують і не пригнічують своїми розмірами й агресивними формами, як це відбувається у хаотично забудованих мегаполісах.

Озеро Балатон, головна водойма й предмет особливих гордощів кожного угорця, приваблює сюди мільйони туристів, особливо з Німеччини та Австрії. Адже до початку XX століття це була частина єдиної могутньої Австро- Угорської імперії, тож більшість угорців ще й досі добре володіють німецькою.

— Ходімо, я покажу тобі свій улюблений ставочок, — запропонувала моя енергійна подруга, і я слухняно, ледь переставляючи ноги після кількагодинної екскурсії по розкішних залах графського палацу, понуро посунула за нею.

І не пошкодувала, бо такої кількості золотавих, червоних, сріблистих рибин я не бачила з часів відпочинку на Червоному морі. Місцеві мешканці ставків і ставочків були настільки розпещені туристами, що брали хлібні крихти мало не з рук.

— Слухай, а може, попросимо у цієї золотої рибки виконати якесь найпотаємніше бажання? — запитала я у своєї супутниці.

— По-перше, ту рибку треба спершу впіймати, а у графському парку риболовля суворо заборонена. А по-друге, спробуй тут розберися, котра з них чарівна…

На всяк випадок ми все ж вкинули до ставочка кілька дрібних монеток-філерів (так звуться угорські копійки), подумки проказали

кожна свое бажання, попрощалися з усіма золотими, сріблястими й червоними рибками і вирушили до головної мети нашої подорожі — місця паломництва усіх любителів марципанів.