УПА у вирі боротьби

Розділ 20. ЗАСІДКА

Легенький теплий вітерець гнув вершки дерев Порубського лісу. Трохи нижче, поміж селом Порубами й лісом, доспівав лан жита, і цей вітерець, сягнувши до нього, перетворювався у вітер, нагинав збіжжя величезними хвилями у сторону заходу, причому ці хвилі змінювали колір лану з ясно-зеленого на темно-зелений, неначе хтось малював їх величезною магічною щіткою.

В лісі кипіло повстанське життя. Почет, як звичайно, працював олівцями, а між деревами рої переводили військовий вишкіл. Темою сьогоднішнього вишколу було ведення рукопашних боїв і боїв у місті. Ройовий Ворон, який недавно вернув із другого випуску підстаршинської школи, у своїх вправах застосовував японську методу боротьби джудо. Спосіб цих вправ був дуже цікавий, і до роя Ворона долучилося кілька інших роїв.

У терені було спокійно. Над лісом здіймалися кільканадцять клубків диму, які підхоплював зі собою вітер і гнав на захід. Це ройові кухарі підігрівали обід.

Обсерватори, які стояли на краю лісу, мали перед собою велике поле спостереження. Перед ними, за широким пасмом двокілометрової рівнини, була ріка Сян, а за нею дорога, на якій зненацька показалися досить великі ворожі з'єднання. Перед рікою наліво видніло спокійне село Володж, а на віддалі кількох кілометрів направо в селі Селиськах переправлявся через Сян багаточисленний ворожий відділ. Дві його сотні набралися такої відваги, що зайшли на край села Порубів, що лежало на віддалі біля двох кілометрів від Селиськ.

Вислухавши звіт одного з обсерваторів, командир Громенко глянув довкола по лісі на зайняті вправами рої і покликав до себе Чумака.

- Друже Чумак, - сказав швидко, - на Поруби прийшло дві сотні польського війська. Зробіть біля мосту засідку й відітніть їм шлях!

Чумак зголосив свій відхід підійшов до свого роя і через дві хвилини вже маршував із ним на засідку. Таких засідок сотня Громенка робила дуже багато. Деякі переводилися цілим її складом, інші - чотами, але найчастіше в засідках брали участь рої, бо рій міг легше підійти до потрібного місця або відступити від нього, мав кращу можливість маскування, а сила вогню тринадцяти автоматів була вистачальною. Деякі рої мали в засідках величезні успіхи, але рій Чумака ними аж так дуже похвалитися не міг. Остання засідка в Дилягові була майже невдала. Тоді вбили тільки одного бандита і здобули одного кріса. Але сьогодні всі знаки на небі й на землі вказували на те, що засідка матиме успіх, її місце не далі як півкілометра від постою сотні, підхід до мосту зарослим потоком, отже, в разі якоїсь біди, буде добрий відступ.

Ось рій уже в потоці під мостом. Гірський потік був досить глибокий і широкий, але зараз мав мало води. Міст дерев'яний, біля десяти метрів довжини, з обидвох боків дуже добрі позиції, і їх рій зайняв. Спереду тяглася рівна дорога, із правої сторони був лан жита, а дещо вище, паралельно з ланом і дорогою, тягнувся ліс, у якому таборувала сотня. По лівій стороні дороги, на віддалі ста кроків, починалися хати, між якими час від часу лунали постріли.

Чумак замислився. Не знати, як довго доведеться чекати на ворога. Він недавно ввійшов до села й може вертатися аж під вечір. Чи не спровокувати його? Ця думка Чумакові здавалася доброю, і він дав наказ:

- Смиче, ти добре на все вважай! Ти, Буче, триматимеш зв'язок помежи мною й роєм, а я піду на розвідку.

Рів між дорогою й ланом був досить глибокий, і ним Чумак посувався й напрямі села, а Бук у тому ж самому рові займав необхідну позицію між роєм і Чумаком, який повільно віддалявся. Вправним стрибком Чумак перескочив через дорогу і став за деревом біля стодоли. Із-за рогу стодоли вийшла перелякана старша жінка. Побачивши Чумака, вона ще більше зблідла й замахала тремтячими руками, мовби хотіла відіпхати повстанця від небезпеки. Та, замість відступити, Чумак підбіг до жінки, заглянув із-за рогу на подвір'я й остовпів. Там було повно ворожого війська, а совєтський старшина щось викрикував до нього московською мовою. Чумак не здивувався. В той час польська держава носила свою назву тільки для пропаганди назовні в ООН і для польського населення, а насправді знаходилася під московською окупацією. Військом командували москалі, кінцева літера прізвищ яких часто була змінювана на «і».

Ворог провірив три перші хати, виставив сильні застави на шляху, що вів на Ясенів, й, очевидно, мав намір посуватися далі в село. Обдумуючи ситуацію, Чумак не міг вирішити того, що має робити, а налякана жінка тягла його за полу й шепотом говорила:

- Втікайте, бо згинете! Не бачите скільки їх тут є?… В Чумака з'явилася думка пустити автоматну чергу по ворожому збіговиську, але він здавав собі справу з того, що рій не матиме змоги йому допомогти, і здобуття зброї та амуніції стане неможливою річчю. Але саме в цю мить прийшло щось неочікуване. Коли рій біля мосту зробив засідку і скерував свою увагу в сторону села, щоб зустріти ворога вогнем тоді, коли він вертатиметься, він був приготований на це. Але несподівано ззаду над'їхала ще одна ворожа частина й уже була близько мосту на закруті із села Селиськ. Повстанці обстріляли її і затримали, але поляки залягли по ровах і відповіли вогнем. Перебігаючи на другий бік потоку, Смик забруднив замок кулемета, він при першій же серії затявся, і рій почав потоком відступати до лісу.

На перший постріл біля мосту ворог за хатами зчинив крик: «бандєрофце!». Чумак сипнув на нього серію з автомата і, зробивши кілька великих стрибків, опинився в рові за дорогою, Бук також відступив, а до мосту вже посувалася ворожа лава й вела сильний вогонь. Доступ до потоку, щоб ними відступити, був неможливий, а тут, почувши своїх біля мосту, ворог відважно повів наступ із села.

Для Чумака не було виходу. Він вискочив із рову і, пригнувшись, майнув житом до лісу. Жито було високе й виявляло кожний рух Чумака, на рух збіжжя звернув увагу ворог і посіяв по ньому кулями. Чумак приліг у борозні, вкритий стятим колоссям і стеблами. Йому пригадався вишкіл: «стрибок управо - два вліво». Такими зигзагами він скакав по житі, наближаю чись до лісу. Ворог уже біг крізь лан, але сотня Громенка заявила йому, що до лісу йти не можна. Чумак опинився між двома вогнями, але біг далі. Щось шарпнуло мазепинкою, щось запекло під поясом, та Чумак не зважав на ніщо, поки не дістався до лісу. А ворог, почувши сильний вогонь із лісу, відступив до Селиськ, щоб пізніше відійти за Сян.

Чумак іще довго не міг зловити віддиху. Він узяв під кухаря ферфляшу з водою, напився трохи, а решту вилив собі на голову. Тоді встав, повісив автомата на ліву руку й пішов звітур командирові. Звітувати, але що? Підійшов до почту, став И струнко, підніс руку до дашка й не говорив нічого.

Сотенний по хвилині сказав із докором:

- Щастя, що людей не втратили! Тепер ідіть відпочивати, а на майбутнє пам'ятайте, що командири на розвідку не ходять!

Ввечері сотня зайшла до села на квартири. Після вечері Чумак подався до тієї хати, біля якої стояв сьогодні під час засідки. Тепер господиня вже не була перестрашена й весело сказала:

- Але ви, друже, мали щастя!

- Зовсім ні, - жартував Чумак, - дивіться, як вони мені мазепинку подерли! - І показав діру в шапці.

- А знаєте, що ви трьох поранили?

- Та де? А вбитих не було?

- Ні. Один поранений навіть кріса залишив, і я його кинула у грядку.

- Добре зробили, господине, - похвалив Чумак, а сам подумав: «Дві засідки підряд. Там кріс, і тут кріс. А най то шляк трафить!…»

Та на цьому справа не скінчилася. Через кілька днів у денному наказі бунчужний Соколенко прочитав, що рій Чумака має відійти в інший терен для виконання особливого завдання.

«Чумаківці» стрепенулися. Що ж. кожної хвилини вони були готові на «прогулянку» в будь-яку сторону. Під час вечері стрілець Когут висловив припущення, що треба буде йти знову по ту кругленьку корову.

- Ой, ні, - заперечив стрілець Павук. - Зрештою, вона вже не є кругленькою. Після слів бунчужного виглядає, що нам стелитиметься дальша дорога. Може, навіть до Криму - на пляжу.

- Тебе там бракує, сафандуло, - зміряв зневажливим поглядом Павука Когут. - Якого дідька потаскаєшся на пляжу, як плавати не вмієш?…

Чумак прислухався до жартів, але вістка про виконання особливого завдання його дуже зацікавила. Вбрав мазепинку. підчистив чоботи й пішов до квартири почту. Зголосивши свій прихід, зняв шапку й сів біля стрільця Перця, який займався зшиванням командирового мапника. Громенко склеював мапи. Лагідний щось писав, бунчужний чесав свою гарну бороду, а Байда ходив замислено по кімнаті.

- Друже Чумак, я зараз буду з вами, - перепросив командир Громенко.

- Тим часом до Чумака звернувся командир Байда й запитав:

- Як далеко ви вже бували у світі?

«Еге, тут щось клюється!» - подумав Чумак і на запит відповів запитом: - Ви маєте на увазі ті часи, коли я був «цивіляком»?

- Так.

- У Варшаві, Кракові, Ченстохові, Львові, Перемишлі й Сяноку, - наче із книжки прочитав Чумак і додав: - А чому питаєте про це?

До розмови вмішався командир Громенко:

- Друже Чумак! Командир Рен просить мене, щоб я вислав йому два рої добрих будівельників на Хрещату для виконання спеціяльних завдань. Не знаю, навіщо ці будівельники йому потрібні, але вірю, що з покладеного на вас завдання ви зумієте вив'язатися. Завтра вранці підходите. До вас призначено ще один рій із сотні Крилача. Естафету до командира Рена вам уранці передасть бунчужний, а також повідомить про зв'язок і кличку. Майте на увазі, що ви можете бути у відсутності на протязі кількох місяців, тому провірте зброю, амуніцію. взуття й білизну, візьміть зі собою бандажі, ліки та всі інші необхідні речі.

Карту Сяніччини одержите від бунчужного теж. Будьте обережні й пильнуйте друзів. Бажаю успіхів!

- Дякую, - виструнчився Чумак, потис командирові руку і зголосив свій відхід.

Стрілець Когут запитав Чумака:

- Куди? До Кузьмини?

- О, ні, брате, трохи далі!

Повстанці не питали більше нічого, але видно було по них, що пашіли цікавістю. Чумак почав:

- Друзі! Чує мій ніс, що ця прогулянка не буде дуже весела. Йдемо щось будувати в терен Рена. Більше нічого не знаю. Прошу провірити зброю, амуніцію, чоботи, білизну й бандажі. А потім ідіть спати, бо завтра в дорогу. - Він також звернувся до кухаря: - Підіть до господаря, щоб вам приділив більше м'яса на «залізну порцію».

Раненько рій уже стояв готовий до вимаршу. Кухар мав на плечах великий баняк - ройову кухню. До «чумаківців» долучився рій сотні Крилача з ройовим Шулікою. Шуліці вже минув двадцять один рік, але він виглядав на вісімнадцять завдяки своєму дитячому обличчю, хоч говорили, що в бою проявляв досить велику відвагу. Повстанці Шулікового роя були здорові й сильні, але озброєні дещо легше: два автомати й кулемет, а решта кріси Вони пройшли багато менше боїв, як вояки сотні Громенк уже перші дні дискусії виявили, що вояки сотні Громенка ставляться дещо секптично до друзів із сотні Крилача.

Чота, яка тепер складалася із двадцяти восьми вояків, маршувала через Улюч, недавно окуповану Добру й повз Тиряву на захід. За Тирявою, в лісі над Сяном, її застала ніч. Кухар переварив воду, додав до неї ще попередньо зварене м'ясо, й кожному смакувала добра юшка та шматок м'ясива.

Десь у долині чувся спів, і лунали звуки гітари. За кількадесят кроків від місця таборування була велика скеля, а за нею глибоко внизу шумів Сян, оточуючи півколом невелике містечко Мриголод. У ньому колись жило багато українців, але тепер лишилися самі полякі. І хоч із цього лісу, здавалося б, можна було кинути каменем до містечка, відділи УПА сюди не заходили, бо берег був надто високий на великій довжині, й униз із нього можна було спуститися тільки на шнурові. Але й тоді той, хто спустився, опинився б по середині глибокої ріки, яка у цьому місці вже від віків безперервно воює із гранітними скелями.

Сівши на скелі, Чумак і Смик дивилися у страшну прірву.

- Як далеко буде до води? - по хвилині мовчанки запитав Смик.

- Понад п'ятдесят метрів, - відповів Чумак, а потім додав: - Ця скеля виглядає дуже гарно від сторони містечка. Я був у ньому кілька років тому.

Відповів і заслухався у звуки гітари, на якій хтось грав унизу біля ріки. Не знати, що зараз думав Смик, але Чумакові бренькіт гітарних струн дражнив душу і зроджував далекі спомини. Він пригадав собі стільки приємних хвилин, проведених над оцим самим Сяном спочатку в Динові, а відтак у Перемишлі. Той самий Сян, але які різні обставини!… І перед очима виріс образ незабутньої Наталочки, яка колись грала на гітарі в Перемишлі на Знесінню мелодію «Взяв би я бандуру»… І попливли згадки. Рідна хата… Тепла вечеря… Чиста постіль… Дівчата… Хлопці… Забави…

Чумак стрепенувся, кинув недокурок зі скелі вниз і пішов до друзів. Запитав, чи змінені стійки, а потім поклався спати. Гітара за Сяном уже давно втихла, а її звуки й тієї, з Перемишля, ще довго бриніли Чумакові у сні.

Смик хропів давним-давно.

Коли ранком рушили в дальшу дорогу, недалеко гримнуло кілька пострілів. Чумак зарядив денне таборування в густому лісі, і щойно ввечері чота продовжувала марш попри Тиряву, а потім Голичку Ракову. День перебула на горі в лісі біля Пашови, а вночі перейшла залізничний шлях і Сян коло села Постолова. Вода в ріці була досить глибока, до того ж дуже рвучка, і треба було держатися за руки, щоб когось не пірвала зі собою. Після переправи всі вояки були мокрі. Правда, тут були інші броди, як інформував зв'язковий, але цей набагато безпечніший.

Чумак був замислений і цілий час мав діловито-зосереджене обличчя. Коли ще кілька днів тому він мало звертав уваги на небезпеку, то тепер цілковито змінився. Адже ніс на собі далеко більшу відповідальність, мусив дбати про все, всім журитися, і про все пам'ятати. Вояки тільки зиркали на свого командира - напевно помітили цю зміну також.

Уже поза рікою, замість відпочивати, чота продовжувала марш. Мокрі однострої мусили висихати в дорозі. Траса маршу проходила поміж Ліськом і Загір'ям, тобто двома додатковими Бірчами. Ще дві лишалося на півдні - Балигород й Тісна, куди чота тепер простувала.

Схід сонця застав її на горі Гочев, розташованій на віддалі кількох кілометрів від Бібрки, де вона й отаборилася. Повстанці розпалили вогонь, уживаючи сухих патиків, щоб не було багато диму, з'їли останню залізну порцію, висушили добре уніформи й поклалися спати. Десь біля обіду їх збудив літак, що кружляв над лісом.

Чумак виліз на дерево й через далековид оглядав терен. Відтак вийняв із мапника карту й дивився то на неї, то на просторий ліс. Тут і там було чути кулеметний вогонь, а за Балигородом десь біля Душатина розривалися артилерійські стрільна. Але Чумак зліз із дерева веселий.

- Тут, браття, можна погуляти! - відмітив задоволено. - Це вам не перемиські гайочки. Тут такі лісові масиви, що куди!

Перед вечором чота маршувала далі в напрямі Стежниці. Там вояки поїли картопляної юшки з вівсяними паляницями, а потім у лісі два дні чекали на теренового господарчого, до якого мали зв'язок. Рання осінь була чудова, й вони опалювалися на галявині. Настрій у всіх був бадьорий, лише стрілець Когут цілий час кривився й нарікав, кажучи:

- Я йду назад у Перемищину, бо мій шлунок є заделікатний до вівсяних паляниць.

Як звичайно, Павук не витримав.

- А варений ячмінь тобі вдома не шкодив? - запитав уїдливо.

Когут хотів щось відповісти, але саме в цю мить із недалекого потоку донісся стук якихось бляшанок. Бук пішов на перевірку й, вернувшись, повідомив, що там якась «дама» жене самогон, але навіть покуштувати не дала.

В Павука одразу «заболів» шлунок.

- Я піду туди, може, вона дасть мені цих ліків, - заявив він.

- Ти хворий на голову, й тобі алькоголю не можна питати, - всадив йому шпильку Когут, - то, власне, я розхворівся від тієї паляниці й конечно мушу підлікувати свій шлунок.

- Дідько тебе не вхопить, - віддячився йому Павук. - Твій шлунок як у вола!

За ліками пішли Чумак і Смик. Пройшовши кільканадцять кроків, побачили, як на березі досить великого потічка, настільки зарослого зеленню, що й неба не можна було побачити, сиділа на колоді старша жінка й підкидала під машинерію для виробу самогону сухі гілки. З покручених рурок, які переходили через холодну воду, дзюркотіла рідина. Жінка була досить дрібного росту і трохи кульгала на одну ногу. В очі їй зайшов дим, і вона з великим трудом доливала до діжки велике відро води. Ціла ця «фабрика» разом із «фабриканткою» виглядала дуже мізерно.

- Добрий день, господине! - привіталися друзі, оглядаючи критичним оком устаткування.

Жінка відповіла чемно й напевно знала своїх льокальних повстанців, бо запитала:

- Чи здалеку прийшли?

- Шмат дороги чималий, - відповів Чумак і, звернувши увагу на гарну й чисту українську мову жінки, подумав, що вона аж ніяк не може бути лемкинею.

Тим часом Смик, дбайливо оглянувши всю машинерію, підійшов до бочки й побачив, що вона майже повна. Жінка вимила в потоці два великі кухлі, до них влила самогону й подала друзям.

- Пийте на здоров'я! - й одразу попередила: - Але вважайте, бо дуже сильна!

Смик подивився трохи скоса на «скупу» жінку й одним хлипком потягнув самогону. Одразу закашлявся, заплакався й не міг вимовити навіть слова. Жінка й Чумак розсміялися, а останній сказав:

- Пані добродійко! Здасться мені, що ви до цього підприємства не підходите.

- Чому ні? - знову засміялася вона. - Революціонерка повинна пристосовуватися до всяких обставин!

Чумак одразу зрозумів, у чому справа й запитав:

- Це для санітарного відділу?

- Так. Два рази перегнана, й вийшов майже чистий спирт. Чумак до своєї порції брався дуже поволі.

- Дайте баклажку, - сказала жінка, - наллю і для ваших друзів одноразівки.

Вернулися до відділу з «ліками». Але Чумак почав нетерпеливитися. Вже давно минув полудень, а господарчого як не було. так і не було. Повстанці голодні, кухарі не мають що варити. Коли б знаття, куди йти далі, то тут нема чого чекати. Але, власне, на цьому місці мав бути виділений харч і поданий дальший зв'язок.

Щойно перед вечором до постою чоти прийшла якась жінка з чоловіком у цивільному одязі, але із крісом на плечі. Жінка мала на собі беретку і плащ, була вище середнього росту й повненька, халяви чобіт обтискали її досить грубі, але гарні литки. З-під розіп'ятого плаща виглядав у малій кобурі бельгійський пістоль. Вона кудись післала «цивіля» із крісом, а сама почала розпитувати:

- Як почуваєтесь? Чи дуже змучені? Що нового в Перемишлі? Не відповівши на жодне з її питань, Чумак накинувся на жінку з докорами:

- Що ж то за порядки у вас? Я два дні чекаю з людьми, й раптом ні зв'язку, ані харчів! Коли це все буде?

- Друже, ви мені пробачте. Вина по моїй стороні. Я називаюся Христя, надрайонова господарниця, й дуже перепрошую вас за спізнення.

Чумак волів би був дістати ляпаса. Ніколи не сподівався, що скритикує цілу районову господарку, перед особою, яка цю справу очолює.

Побачивши його розгублений стан, жінка злегка усміхнулася і сказала:

- Не журіться, друже. Критика часами дуже потрібна.

- Але у вас тут справжня революція, й то цікава: жінки женуть самогон, жінки займають господарські пости, - вже жартував Чумак.

- А ви хотіли б, щоб жінки воювали, а мужчини гнали самогон? - відтяла йому жінка.

На галявині з'явилося ще двох озброєних чоловіків. Один ніс у міху вівсяні паляниці, а другий вів здоровенного барана. Кухарі з допомогою цілої чоти негайно взялися за готування вечері.

Провідниця Христя, яка виглядала на двадцятишести-семилітню й колись студіювала у Кракові, одразу стала «душею» чоти. Під час вечері, обгризаючи кістку, вона жартувала з повстанцями, оповідала різні смішні історії та переказувала ті розмови між поляками про УПА, які вона чула недавно в потязі до Кракова. Своїм способом оповідання доводила розсміяних повстанців до сліз, і з кожною хвилиною ставала цікавіша та приємніша.

- Подруго Христе! Нам усім, а мені зокрема, було дуже приємно зустрітися з вами, й вірю, що колись ми стрінемося знову! - сказав на прощання Чумак, салютуючи провідниці.