УПА у вирі боротьби

РОЗДІЛ 38. ЗУСТРІЧ ІЗ «НОВИМ СВІТОМ»

Сьогодні вже третій день, як сотня перебуває поза роздутими кордонами московської імперії. Стрільці вже вдруге їли трохи зварене на вогні німецьке борошно, заощаджене під учора.

Повстанці жартували:

- Порейдуємо по Німеччині, Італії, Швайцарії, та й вернемося знову на Україну.

Командирові тепер не до жартів. Він, що завжди бував спроможний рішати у завзятих боях, не раз за секунди, чомусь вагався. Бажав би поради від Проводу, але це ж майже неможливе.

Контакт із Проводом можна було б нав'язати, вистачило вислати двох чи трьох зв'язкових, але вдержати зв'язок значно тяжче, треба щонайменше кілька днів, а відділ не може таборувати на одному місці, бо за ним слідкують американці.

У касі сотні не залишилося ані доляра і довше перебування у лісах Західньої Німеччини вимагало реквірування в німців харчів. А це вже не належало до доброї «пропаганди», тим більше, що завдання рейдуючих сотень ясне: іти на Захід і пропагувати нашу боротьбу, яку так старанно, за всяку ціну, приховувала від світу Москва.

Після короткої паради із старшинами, сотник Громенко передав команду сотенному бунчужному Соколенкові, а тоді із своїм заступником Лагідним вийшов на дорогу і поволі рушив у напрямі міста Пассав.

Не пройшли вони й двісті кроків, як перед ними спинилося польове легке авто-джип, а в ньому п'ятеро американців із військової поліції (МР). Американці щось нервово жували, що викликало досить погане враження, і настирливо щось питали їх незрозумілою англійською мовою. Один із них щось рапортував польовим радіо, а інші обступили старшин УПА і вимагали від них здати зброю, показуючи пальцями на пістолі.

За короткий час після радіорапорту до старшин УПА з великою швидкістю наближалось двоє авт американських старшин, а за ними їхало біля тридцяти вояків залоги і військової поліції.

Вони спинилися посеред дороги, а з авта вийшов гарний на вигляд полковник. Він подав руку командирам Громенкові й Лагідному і заговорив до них досить доброю німецькою мовою. Побачивши, що в командирів УПА порожні кобури, він негайно наказав військовій поліції повернути їм зброю.

Звернувшись до Громенка і Лагідного, говорив:

- Ми пильно слідкували за вашим рейдом і сподівалися вас уже кілька днів тому. Чи ви з групи Бурляка чи Гломенка?

- Я командир сотні, Громенко, а це мій заступник Лагідний. У лісі таборує моя сотня, - відповів Громенко.

Полковник дуже зрадів. Перепросив старшин УПА і почав щось розповідати своїм старшинам, згадуючи кілька разів прізвище «Гломенко».

Незабаром усі рушили пішки в напрямі таборування сотні.

Тепер американський старшина засипав командира Громенка питаннями:

- Скільки вас? У якому стані ваше військо?…

А одне питання звучало так:

- Чи не підкуповували ви чеських старшин, щоб перепустили вас через їхню територію?

- Так, зброєю, - з усмішкою відповів Громенко. Соколенко за той час привів сотню ближче дороги, де вона зупинилась у густому лісі. Повстанців не було видно, але вони бачили на дорозі своїх командирів, а з ними й чоту американського війська.

Командир Громенко дав знак рукою, щоб сотня підійшла до нього, тоді повстанці почали виходити з густого в рідший ліс. Їм назустріч поволі й обережно підходили американці у напівбойовому поготівлі.

А повстанці, приглядаючись їм, не могли вийти з дива: що ж це за військо? Мундири зелені, рукавиці білі, пояси білі, а до цього чудернацтва ще й кожен з вояків щось нервово жував.

Два відділи сходилися, мовчки, все ближче й ближче.

Упіст Нічний не витримав і голосно сказав:

- Ох, брате! Якби так пустити їм кулю біля вуха, то рвали б на всі боки!

Ціла сотня вибухнула голосним сміхом. Американці не розуміли, що сказав Нічний, але сміх повстанців змінив їхній настрій.

Ще кілька кроків і почалося стискання рук.

Радіопередавач увесь час щось говорив через польове радіо. Незабаром з'їхалося ще більше авт із військовими і цивільними, видно, агентами. Один з них дуже швидко говорив якоюсь слов'янською мовою і захоплювався повстанцями. Це був серб.

- Чекай, братку! Говори повільніше! - спинив його упіст, що колись служив в Українській дивізії і деякий час перебував у Сербії. І вони обидва з кожною хвилиною почали все краще порозуміватися.

- Я служив в армії Михайловича, - говорив серб. - Я ж казав американцям, що в Східній Европі є багато партизанів, які боряться проти комуністів. Учора ввечорі я вас бачив…

- Почекай, почекай! - промовив упіст. - Ви бачили нас учора? Де? Коли?

- Як ви вчора забрали в німця муку, він зголосив на поліцію, і дві американські сотні рушили до млина.

- Почекай! Почекай! - стримував упіст. - Ми муку не просто забрали, а заплатили за неї німцеві!

- Він так зголосив, - не вгавав серб. - А коли ми приїхали до млина, вас уже не застали і почали роздумувати, в котрий бік ви пішли, але не могли догадатися. Щойно ввечорі побачили кілька палаючих ватр і подалися в тому напрямі. Військо поволі вас оточувало, а я з двома американцями підсунувся ближче і бачив вас біля ватри, чув, як ви співали якусь пісню «Боже Великий». Потім ви погасили ватри і в лісі запанувала тиша, а я з американцями вернувся.

- Що ж сталося далі? - питав, усміхаючись, упіст.

- Тоді американці оточили ліс і чекали цілу ніч, а рано ми застали тільки кілька погашених ватр. За вами ні сліду, ні знаку не залишилось. Як ви вийшли?

- Ми знали, що американці за нами слідкують, - відповів упіст. - Але не бачили потреби конспіруватися, тому палили вогні в рідкому лісі, а вийшли, за звичкою партизанської тактики, краєм потоку.

Десь із годину тривала ця зустріч, Американці із захопленням робили знімки нашої сотні. Нарешті, всі вибираються до Пассав.

Повстанців американці примістили на двох великих вантажних автах, а на охорону приділили німецьку міліцію, озброєну американськими рушницями.

Вирушають у дорогу. Попереду кілька лімузинів, з американськими і нашими старшинами, за ними сотня УПА і довга колона американського війська.

Навколо гарний зелений ліс, через який в'ється серпантиною асфальтова дорога.

Кілька «ві гетс?» і на тому закінчилася розмова з охоронцями-німцями. Вони чомусь виглядали дуже пригноблено і справляли враження справжніх «унтерменшів».

На передньому авті хтось почав повстанську пісню «Із гір Карпат несеться гомін волі…», її підхопили всі повстанці. Голос пісні розлягався по баварських лісах, які так нагадували повстанцям Лемківщину. До того ж у долині показалася річка, подібна до Сяну. Тут повстанці перестали співати. Напевне, кожен полиігув думкою до Сяну, де вони так героїчно захищали своє право жити на власній, рідній землі.

Але той чудовий Сян залишився понад тисячу кілометрів за ними, а перед ними горішня частина Дунаю. Дунай також не чужий українському війську. Знали його добре давні княжі вої, пили його воду лицарі козацькі, а тепер споглядають його вояки Української Повстанської Армії.

Колона проїхала крізь місто і заїхала до військових касарень, розташованих над самим Дунаєм.