УПА у вирі боротьби

Розділ 2. ОБОРОНА СЕЛЯН

В хаті Пашковського над потічком зібралося вже біля двадцяти людей. Одні приходили, другі відходили і зникали поміж хатами, шукаючи когось. Коли Чумак і Міша зайшли, то застали Сову й Журбу, оточених селянами. Про упівців вони досі тільки чули або читали в підпільній літературі, тож розглядали їх тепер з усіх боків.

До Чумака підійшов Онуфрій Троян, його дуже добрий приятель. Це був кремезний, міцно збудований чоловік, один із провідних членів ОУН цього терену - псевдо - «Камінь». Вони тепло привіталися, і Камінь запросив Чумака до іншої кімнати, так званого ванькира (тобто спальні чи дитячої кімнати). Чумак скинув мазепинку, поклав на стіл принесену літературу й набої та зняв із себе біленький кожух колишнього гештапівця.

Тим часом Камінь ходив широкими кроками по кімнаті й сам собі робив закиди, що дійшло до такої масакри. Як це могло статися? Таж у селі є ледве не тридцять членів ОУН, є зброя, й ці члени вміють нею володіти, бо пройшли військовий вишкіл.

Роздумування Каменя перервав Чумак, який відчинив двері до кухні і спитав Мішу, чи виставлені стійки. Почулася стверджуюча відповідь: на стійці стояло чотирьох хлопців Каменя, один із кулеметом Дехтярова. Чумак закликав до ванькари Мішу, Журбу, Сову й Щепка. Він чомусь цього чоловіка дуже поважав. Коли друзі ввійшли до кімнати, господиня внесла тепле молоко, хліб, масло й сир.

Чумак поспішав.

- Де ж це Сова? - запитав, побачивши, що його немає.

- Жартує в кутку з дівчиною, - почулася відповідь.

Саме в цій хвилині до ванькира ввійшла дівчина в чобітках і кожусі, замотана чорною хусткою. За нею ступав на голову вищий Сова.

- Що ж ти, Чумаче, - жартівливо загув Сова, - проміняв дівчину на тютюн та люльку?

В інших обставинах його жарт напевно викликав би сміх, але в цю мить він був цілковито недоречний. Правда, довідавшись від людей, що Марійка була нареченою Чумака, він не знав нічого про жахливу подію в її житті: того самого дня Марійчину рідню - батька, матір і сестру Ганнусю - зарізали посіпаки Барца…

Веселу і струнку Марійку ледве було впізнати, так вона змарніла за цей страшний день. Побачивши Чумака, кинулася до нього й упала йому в обійми. Хотіла щось промовити, але не могла, бо уста конвульсійно здригалися від безперервного схлипування. Притулилася міцно до свого обранця, й Чумак відчув на щоці нестерпний біль дівочих сліз. Пробував її потішити, але надаремно. Всього того, що вона пережила, для неї було забагато.

Чумак випростався.

- Андрійку, заведи її в безпечне місце й зараз же вертайся! Нас чекають пильні справи.

Пригорнув дівчину до себе востаннє, провів рукою по кучерях, які вибилися з-під хустки й легенько від себе відхилив. Супроводжувана Андрієм, вона вийшла з хати, так і не сказавши ні слова. Чумак закусив правий кінчик долішньої губи, блиснув очима й сів на ліжко.

Нарада в кімнаті тривала понад годину. Обговорювалися всілякі можливості, висловлювалися різні пропозиції, а Чумак сидів нерухомо на ліжку, курив одну цигарку за другою і, здавалося, не чув нічого.

Пораючись біля столу, господиня хати раз у раз поглядала на похилену постать Чумака. Знала його ще змалку, але найбільше вбилося їй у пам'ять, як він приїздив до села з Динова й у неділю із книжками під пахвою водив пасти батькові коні біля її хати. Пригадувала й пізніші роки, коли ходила до містечка на закупи й попри цілий ряд жидівських крамниць неодмінно простувала до однієї, яка мала українську вивіску «Склад мануфактури». Власне тут вона не раз купувала кілька метрів полотна чи матерії для себе і своєї дитини. Якою ж гордою відчувала тоді себе, що це українська крамниця Чумака!

А тепер втирала сльози й сама не знала, що з нею. Чи жаль їй Чумака, чи вона й далі горда за нього.

Вже була пізня ніч, коли Камінь запитав Чумака:

- А що ти думаєш? В цю мить почувся стукіт до дверей, без одержання відповіді вони відчинилися, й до кімнати ввійшов Андрійко, а за ним Кос, який одразу заговорив стурбованим голосом:

- Друзі, біда! Сьогодні, коли почалося насилля, я прожогом побіг до Динова. де стоїть восьмий запасний полк червоної армії. Говорив із майором, але він помогти нам не може нічим. Казав, що тут буде польська влада, й радив усім тікати до Сянока, а відтак їхати на схід…

Камінь зиркнув на Чумака і знову запитав:

- Що ж ти думаєш. Чумаче? Чумак рвучко підвівся.

- Друзі, ми прийшли сюди з особливим завданням, одначе у створеній ситуації мусимо пристосуватися до обставин. Коли польські банди й боївки довідаються, що в околиці немає сотень УПА, вони знову почнуть мордувати наше населення. - Хвильку помовчав, а потім, дивлячись на Каменя, продовжував: - Тому я наказую: наш збірний пункт на Кривулі. Висилай туди людей, але тільки таких, які надаються до Самооборонних Кущових Відділів і УПА. Харчів треба брати на один день, зате якнайбільше зброї та набоїв. Постарайтеся сконтактуватися з юнацтвом і в найкоротший час поширити наказ про виїзд на схід, бо інакше банди виріжуть ціле село, так як зробили в Павлокомі.

Кинувши головою, Камінь вийшов із кімнати, й через кілька хвилин люди розбіглися по селі.

На другий день показалося тепле березневе сонце, пригріло, й почав танути глибокий по пояс сніг. У лісі на Кривулі, зламавши трохи правила конспірації, горіла маленька ватра, біля якої три упісти сушили свої однострої, а четвертий вартував на узліссі, змінюючись щодві години.

Час від часу сюди приходили люди, навантажені зброєю, набоями та іншим військовим вирядом. Вулицями села тяглися валки саней, запряжені кіньми, волами, коровами. Подекуди люди тягли їх самі. Це довговікові автохтони залишали свої оселі, багато з них перший раз у своєму житті. Залишали, йдучи в невідоме, не знаючи куди й навіть не маючи часу поховати тіл свої замордованих близьких.

Коли валка вже вийшла з села, над'їхало кілька сотень червоноармійців. Але вони були байдужі до людського горя й поневірянь, вони не шукали банд озвірілих убивників - питалися за бандерівцями

А в той самий час у Кривульському лісі готувалася до вимаршу інша група, складена із тридцяти осіб: двадцять сім дебелих молодців і три дівчини.

- Трохи заважкий багаж, - промовив Сова до Чумака, глянувши на двадцять шість таки добре навантажених людей. - Терен також нелегкий.

- Нічого, подужаємо, - підсміхнувся Чумак. - Хлопці бойові.

Відмовили спільну молитву, ще раз перевірили зброю й рушили в дорогу. А вона справді була важкою з огляду на глибокий сніг. Ішли «шнурком». Зробивши кілька кроків, передній відступав, той, що був за ним, ставав першим, і так, цілий час міняючись, протоптували собі стежку.

Коли вже розвиднілося, всі, до знемоги помучені, стояли у Варському лісі. Перед ними Сян, за ним село Володж, де квартирує сотня Громенка, а перед рікою головний шлях Перемишль - Сянік, де дуже легко можна зустрітися з большевицькими відділами, бо вони иим безперервно їздять. Така зустріч не віщувала б нічого доброго, й це примусило Чумака замислитися.

Тим часом на умовлений світловий сигнал з Володжі до Сяну прибіг рій УПА, і по хвилині два великі човни вже пересікали ріку.

- Друзі, - звернувся Чумак до членів групи, - надійшла дуже небезпечна хвилина. Над самою рікою проходить головна дорога, по якій вештаються большевики. Якби сталося так, що вони з'являться швидше, ніж ми встигнемо сісти до човнів, тоді всі муситимемо вертатися до лісу. А коли б застали нас уже в човнах, то всім треба буде лягти на дно. Пам'ятайте, що переправа через ріку триватиме біля десяти хвилин. - Озирнувши групу, він розділив її на дві рівні частини, тоді продовжував: - Важкенько буде вміститися, але якось порадимо. Ця трииадцятка йде до лівого човна, а ця - до правого. Ми ж четверо будемо на стійці. Зрозуміло?

Чумак запитав, маючи на увазі, що говорить до цивільних людей, для яких до вчорашнього дня революція була тільки романтикою. А от Журба й Міша вже вартували по обидвох сторонах дороги, їх ні про що не треба було запитувати - вони свою справу знали досконало.

Човни пристали до берега, й Чумак наказав:

- Бігом!

Побігли так швидко, як тільки могли, й через кілька хвилин усі вже сиділи в човнах. Легенький свист зняв Журбу й Мішу з варти, вони зайняли свої місця, й човни рушили. Веслярі запрацювали на повну пару, а решта гребла руками воду, яка мало що не сягала вершка човнів.

«Чи можна собі уявити гірше поле до оборони, як на середині ріки», - подумав Чумак і завзято запрацював руками.

Коли човни увігналися носами у протилежний берег, Міша вискочив перший і промовив урочисто:

- Ми на українській землі!