Злочинця викривають зорі

13

— Ось тут, як бачите, розрахунки нашої найновішої астрорадарної установки!

Доктор Фельзенштейн, керівник астрофізичного інституту, показав Петеру Тербовену розгорнуті на письмовому столі креслення модернізованого ехолота високої частотності.

— Як вам відомо, перші виміри за допомогою ехолота, що були проведені багато років тому, точно визначили відстань між Землею і Місяцем. Від тодішньої, ще дуже недосконалої установки і до цього сучасного приладу пройдено довгий і нелегкий шлях. У цьому ви можете мені повірити, — додав дещо гордовито доктор Фельзенштейн. — За допомогою цього чудо-приладу і нових інфрапеленгових апаратів ми змогли цілком точно виявити і виміряти великі темні зорі.

Розглянувши з зацікавленням і знанням справи схеми та розрахунки, Петер Тербовен сів на стілець і запитав:

— Шановний докторе, ви ще не опублікували цих точних результатів ваших вимірювань? Крім фізичних журналів, я читаю ще й астрономічні, але там досі нічого про це не писали.

Фельзенштейн, який сів напроти Тербовена, повернув до нього обличчя з незвичайно довгим носом.

— Тут ви маєте цілковиту рацію, шановний колего! Досі про це нічого не опубліковано, — і, засміявшись, додав: — Віднині ви належите до тих небагатьох обраних, які в тій чи іншій мірі обізнані з роботою нашого інституту.

— Дуже вдячний вам за інформацію. Мій візит до вас має свою особливу причину, про яку я поки що не хотів би говорити.

Лукаво примруживши очі за блискучими скельцями окулярів, доктор Фельзенштейн зауважив:

— Сподіваюся, ви не збираєтесь конкурувати з нами!

Петер, посміхаючись, заперечливо хитнув головою.

— Не турбуйтесь! Адже в мене є тепер ще й додаткова спеціальність — я став Шерлоком Холмсом; тому мене цікавлять темні особи і темні зорі.

— Хм, справді темна справа, шановний Тербовен! Якщо мої зорі можуть стати вам у пригоді, я охоче розповідатиму далі.

Ми знаємо в наші часи три різних групи нерухомих зір: по-перше, ті, що світять яскравим світлом, по-друге, радіоактивні темні зорі, що надсилають радіохвилі, — ці зорі були відкриті вже тоді, коли провадились перші радарні виміри в напрямку до місяця; по-третє, темні зорі, які надсилають тільки інфрачервоні промені. Відстань до цих нових зір та їх величина відомі лише небагатьом. Тільки співробітники інституту та кілька сторонніх колег — до них належить, між іншим, і колишній асистент вашого батька, доктор Нево — обізнані з цими даними.

Без будь-якої видимої причини Петер Тербовен раптом схопився з місця і кілька разів пройшовся перед Фельзенштейном, що здивовано поглянув на нього. Нарешті він зупинився перед ним і спитав:

— А яка віддаль цих зір від землі?

Керівник інституту поклав ногу на ногу й відповів:

— Коли за допомогою радарної установки ми виміряли відстані до обох крайніх планет нашої сонячної системи, тобто до Нептуна та Плутона, і визначили його цифрами порядку п'яти-шести мільярдів кілометрів, то ми гадали, що досягли межі можливого в наші часи.

Він зробив невелику паузу.

— Тому ви можете уявити собі наше здивування, коли одної ночі доктор Мюллер з нашого інституту відкрив зорю, про існування якої ніхто нічого не знав, тому що вона темна. Вона не сяє, проте, як ми дізналися за допомогою інфрапеленгатора, випромінює інфрачервоні промені і тепло. Тепер ми знаємо, що таких зір є чимало. Вони знаходяться на найрізноманітніших відстанях од Землі, і деякі з них багато більші за наше сонце.

Тербовен перебив його запитанням:

— Яка відстань до найближчої темної зірки?

Фельзенштейн відповів:

— Найближча знаходиться в сузір'ї Оріона і віддалена від нас на дві третини світлового року, отже, вона далеко за межами нашої планетної системи.

Схвильований Тербовен почав підраховувати:

— Як ви сказали? Дві третини світлового року? Та це ж вісім місяців!

Фельзенштейн був здивований.

— Звичайно! А що ж у цьому особливого?

— Разом це становить шістнадцять місяців, — впевнено рахував Петер далі.

Керівник інституту похитав головою.

— Що ви, там підраховуєте?

— Ну от, дуже просто! Світло проходить від землі до вашої темної зірки за вісім місяців і на зворотний шлях потребує теж вісім місяців. А разом — шістнадцять місяців.

Фельзенштейн дивився на нього, нічого не розуміючи:

— Що ви там затіваєте? Хочете виміряти зірку за допомогою радарної установки? Ну, то бажаю успіху! Тоді можете чекати шістнадцять місяців, поки одержите результати.

Петер Тербовен дивився відсутнім поглядом кудись повз астронома, а коли його серйозний погляд з далини повернувся до дійсності, він сказав, якось незвичайно підкреслюючи слова:

— Це ж саме минає шістнадцятий місяць!

— Ви сьогодні говорите загадками! — сказав Фельзенштейн, потім в'їдливо додав: — Ви себе погано почуваєте? Може, вам чимсь допомогти? Може, дати таблетку?..

Але гість, не прийнявши жартівливого тону, цілком серйозно підхопив:

— Так, ви можете мені допомогти. Дайте мені, будь ласка, точні координати вашої темної зірки з Оріона!

— Любий друже, вас зрозуміти стає все важче. І все ж я охоче назву вам ці дані.

Фельзенштейн поволі, ніби роздумуючи, взяв свій блокнот і назвав кілька цифр, які його гість одразу ж записав.

— Ви так і не хочете розповісти мені, що задумали? — з притиском запитав Фельзенштейн, ховаючи блокнот у кишеню.

Тільки-но він сказав це, як Тербовен нетерпляче глянув на свій наручний годинник і відповів:

— Пробачте, будь ласка! Про це я вам колись згодом розповім. Тепер мушу йти.

Він поспішно попрощався, відмовившись від послуг господаря, що зібрався був його проводжати.

Похитуючи головою, керівник інституту дивився йому вслід. Коли двері за гостем зачинилися, він пробурмотів собі під ніс:

— Дивак якийсь! Раптом згадав, що йому ніколи…

Фельзенштейн заходився обома руками виловлювати з своїх кишень сигарету. За старою звичкою він клав їх у кишені врозсип. Нарешті видобув якусь зігнуту і наполовину порожню сигарету, покрутив її, розрівнюючи між пальцями, і пробурмотів:

— А як він змінився!..