Злочинця викривають зорі

25

Доктор Бальє, блідий від безсонної ночі, стояв перед телевізором.

— Ви б хоч трошечки поспали, поки ми тут, — запропонував Петер Тербовен.

— Все в порядку, — сказав асистент. — Уже шість годин, як зображення знову стало ясним. Але я б хотів лишитися тут.

Петер серйозно поглянув на нього:

— І все ж буде краще, шановний Бальє, якщо ви відпочинете. Ідіть в кімнату на антресолі, там є канапа.

— Та ще ж точно не відомо, що сьогодні ми побачимо те, чого чекаємо! — почувся з-за відчинених дверей лабораторії голос. Роньяра, який тільки що прийшов разом з Тербовеном і в цей час вішав свій плащ у коридорі.

Петер ствердно кивнув:

— Звичайно, це може статися і завтра. Точно сказати не можна.

— Ну, то ви розбудите мене, якщо треба буде, — сказав Бальє і пішов униз.

— Гофстраат буде лише за півгодини, — повідомив Роньяр, заходячи до лабораторії. — Він дзвонив мені кілька хвилин тому.

Петер став перед екраном, розглядаючи руїни. У верхньому лівому кутку екрана стояв намет. Перед ним рухалися людські постаті. То були робітники, які, видно, прийшли до професора за вказівками. Нево ніде не видно було. Мабуть, він ще не вийшов з намету.

Роньяр присунув собі крісло й вийняв з кишені блокнот.

— Думаю, ви нічого не матимете проти, якщо я належно висвітлю цю достопам'ятну годину в своїй газеті.

Петер обернувся до нього:

— Сподіватимемось, пане Роньяр, що цей прилад допоможе нам розгадати таємницю.

Вони мовчки дивилися один на одного. Нарешті Петер, схиливши голову, промовив:

— Не моя остання надія!

Редактор кивнув і перевів погляд на зображення, що тьмяно миготіло на екрані. Тимчасом уже з'явився і Нево. Професор з одним робітником пішов кудись у руїни. Нево з іншим залишився на місці.

Тільки-но редактор зібрався спотворити аркушики блокнота своїми пресловутими ієрогліфами, як раптом внизу в вестибюлі щось ухнуло — почувся такий звук, ніби хтось дунув у велику трубу. Стривожений Роньяр рвучко підвів голову, проте Петер уже кількома кроками досяг дверей. Редактор побіг слідом за ним. Коли вони перехилилися через поручні сходів, внизу навстіж відчинилися двері і звідти вискочив Бальє. Він ледве не наштовхнувся на Гофстраата, який в капелюсі й плащі досить спокійно наближався до сходів.

— Що тут трапилося? Ви чули цей звук? — Асистент трусив адвоката за плечі.

— Що саме?

— Ну, ви чули цей гучний вибух?

Якусь мить адвокат оторопіло дивився на доктора Бальє, потім незвичним для нього голосом невпевнено й боязко сказав:

— Прошу пробачення, пане Бальє, у мене жахливий нежить…

— Так то ви чхнули?..

Гофстраат тільки кивнув головою.

Бальє вибухнув таким нестримним сміхом, що ті двоє нагорі мимоволі теж зареготали. Пирскаючи від сміху, доктор насилу вимовив:

— А я вже подумав, що вибухнула друга атомна бомба.

Гофстраат трохи знітився. Підіймаючись вгору по сходах, він сказав, захищаючись:

— Тільки нездорова людина може не захворіти в таку погоду на нежить.

Усе ще сміючись, Бальє повернувся в свою кімнату. Весело привітавшись з Тербовеном і Роньяром, адвокат грунтовно прочистив свого носа.

— Видно, у всіх вас нікудишні нерви, — зауважив він.

Всі троє попрямували до лабораторії. Роньяр звернувся до адвоката:

— Ну, знаєте, такою трубою ви можете навіть мертвого…

Він раптом замовк, бо Петер, побачивши темний чотирикутник екрана, схвильовано скрикнув:

— О, прокляття! Прилад не працює!

В той час як обидва друга приголомшені стояли посеред кімнати, Петер стрибком кинувся до апарата. Він окинув поглядом контрольні лампи й вимірювальні прилади, потім полегшено перевів подих і сказав:

— Це тільки регулятор напруги. Він і раніше не раз заклинювався.

Не гаючи часу, Петер підняв захисний ковпак і натиснув на якір. У ту ж мить на пульті управління щось тріснуло і знову почулося рівномірне гудіння трансформаторів. Стрілки приладів поволі повзли вгору.

Роньяр і адвокат підійшли ближче.

— Ну й перелякався ж я, — мовив редактор.

— Коли б хоч не телевізійна трубка… — з сумнівом сказав Гофстраат.

Петер похитав головою:

— Ні, вона вже світліє.

І справді, тепер уже на екрані з'явилися світлі плями, з яких поступово утворювалось зображення. Присутні знову побачили руїни й намет.

Тербовен полегшено зітхнув.

— Я поставлю перемичку на регулятор — коливання напруги не такі вже й значні. А то, чого доброго, знову підведе нас.

Він вийшов у бокову кімнату, де містилась невеличка майстерня.

Роньяр показав адвокатові на екран:

— Бачите, професор відіслав робітника. Він лишився один.

Професор Тербовен стояв перед досить високим і товстим муром, на якому зверху буйно розрісся чагарник. Очевидно, професор хотів зміряти мур, бо в його руках була довга рулетка.

Петер повернувся в лабораторію. В одній руці у нього була викрутка й кусок дроту, а в другій — клаптик паперу, який він передав Гофстраату.

— Ось нате почитайте! Це я там знайшов. Телеграма для Нево… З Веракрус.

Він очікувально дивився на адвоката. Той передав папірець Роньяру й сказав:

— Телеграма прибула кілька днів тому. Але хто такий Норріс?

— Гм, хто ж такий Норріс? — запитав і редактор, опустивши руку з телеграмою.

— Цей Норріс пише «ми» — отже, туди прибуло кілька осіб, — констатував Петер.

Гофстраат задумливо дивився на телеграму:

— Я вже колись чув це ім'я. Не можу тільки пригадати де.

— Мені здається, що я теж чув. Можливо, ми ще пригадаємо.

Петер нахилився над приладом і закріпив кінці дротинки в двох клемах регулятора напруги.

Роньяр знову почав щось записувати в блокнот.

— Треба передати телеграму комісарові Альтману. Раптом адвокат, який весь час дивився на екран, обернувся:

— Здається, ваш батько щось викопує.

Петер підвів голову й негайно збільшив зображення. Тепер стало видно все до деталей.

Справді! Професор Тербовен вийняв з муру великий камінь, на місці якого зяяла тепер темна діра.

— Дивно, що цю роботу ваш батько виконує сам, — зауважив редактор, — Чому він знову відіслав робітника?

Петер відповів не одразу. Він напружено стежив за подіями на екрані і нарешті сказав:

— Я можу пояснити це лише тим, що він не хотів мати жодного свідка.

— Але ж у такому разі він повинен був знати заздалегідь, що він знайде, — докинув своє слово Роньяр.

— Уся його поведінка і особливо вимірювання рулеткою підтверджують вашу думку, — відповів Гофстраат.

— Як би це не здавалося неймовірним, — знову почав Петер, — мій батько з допомогою цього апарата заглянув на багато століть у минуле; він бачив місто, коли воно ще жило повнокровним життям, і мав можливість спостерігати діяльність людей. Очевидно, він побачив і такі речі, з яких переконався, що неодмінно знайде скарб.

Петер замовк, намагаючись зробити зображення яснішим. В останні хвилини екран ставав дедалі темнішим. Не маючи змоги пояснити де, Петер нервував.

— Ваш батько щось знайшов! — раптом схвильовано вигукнув редактор.

Але зображення потемнішало настільки, що вже не можна було розглядіти, що саме професор Тербовен витяг з отвору в стіні.

В той час як Роньяр і Гофстраат, подавшись уперед, напружено вдивлялись в екран, стривожений Петер перевіряв вимірювальні прилади.

Раптовий вигук Роньяра змусив його знову повернутися до екрана. На мить руїни яскраво освітилися, але одразу ж знову потонули в темряві.

І знову короткий спалах.

Гофстраат невпевнено спитав:

— Може, це гроза?

— Правильно! — полегшено вигукнув Петер, зрадівши, що в приладі ніяких вад немає.

Раз у раз спалахували блискавки, постать професора з'являлася лише на якусь частку секунди. Можна було зрозуміти, що він збирається залишити своє місце біля муру.

Тимчасом стало темно, як уночі.

Повільно спливав час. Гроза поступово слабшала, і коли вже блискавки перестали спалахувати, а зображення не світлішало, вони впевнилися, що в цей день їм більше нічого чекати: над містом руїн нависла ніч.