Злочинця викривають зорі

28

— Ви розумієте, в чому тут справа? Я просто збагнути не можу!

Комісар Альтман трохи підняв руки й безпорадно опустив їх.

— Це ж тепер треба розпочинати слідство. Я згораю від нетерпіння!

Він стояв з колегою біля дверей свого кабінету, де вони випадково зустрілися.

— Чи вдалося хоч з'ясувати, як прізвище цього шофера?

Альтман заперечив:

— Його тільки доставили в слідчу камеру і нічого не встигли добитись.

— У нього повинні бути покровителі, інакше втеча просто неможлива. Я так гадаю.

Це прозвучало, як докір. Альтман обійшов це неприємне питання. Невиразно хмикнувши, він удав, ніби струшує якусь порошинку з рукава свого піджака.

— Ну, та час покаже… Можливо, я зараз узнаю більше про це — мене викликає до себе старик. Мабуть, у справі шофера Нево.

— Може, він хоче доручити вам слідство. Адже досі ви займалися справою Нево.

Замість відповіді Альтман поглянув на годинник і сказав:

— О, пора. Треба йти, а то з самого початку буде прочуханка. Ви ж знаєте, який він!

Колега кивнув:

— На жаль, так, шановний Альтман!

Альтман нічого не відповів. Він стримано посміхнувся, і з тим вони розійшлись.

На дверях було написано: «Д-р Фріз, кримінальний радник».

Почувши скрипуче «можна», Альтман увійшов до кабінету свого начальника. За широким письмовим столом спиною до вікна сидів чоловік років п'ятдесяти. Побачивши Альтмана, він підвівся і, всупереч своїй звичці, приязно подав йому руку.

— Прошу, сідайте, колего Альтман!

У доктора Фріза було широке обличчя з випнутим підборіддям і незвичайно плоским носом. Коли б не дощечка на дверях його кабінету, можна було б подумати, що перед вами боксер. З еластичними, мов у спортсмена, рухами він анітрохи не був схожий на людину, яка більшість свого часу проводить за письмовим столом.

Альтман сів напроти й чекав. Доктор Фріз почав підшивати якісь папери і, не відриваючись від цього заняття, між іншим, спитав:

— Що ви можете сказати про втечу цього шофера?

Альтман вирішив бути якомога обережнішим.

— Нічого певного не можу сказати, бо я ще не знаю подробиць.

— Та, знаєте, про це багато й не скажеш. Як виявляється, наглядач зовсім не замикав камери. За це він, звичайно, ще відповість.

Це здивувало Альтмана. Доктор Фріз, як видно, закінчив підшивати папери і глянув прямо в обличчя своєму підлеглому.

— Можливо, що завдяки цій втечі ми уникли багатьох неприємностей.

Це прозвучало настільки загадково, що Альтман негайно спитав:

— Як це слід розуміти?

— Дуже просто, шановний колего: та людина — американський громадянин!

— Це для мене новина. Вперше чую, — Альтман був прямо-таки приголомшений.

— І все ж таки це факт, доведений факт. І, можливо, що нам довелося б просто передати його американцям, бо цей Нево теж американець, а бомбу, зрештою, було знайдено на його приватній ділянці. Ви взагалі цілком певні того, що вона могла вибухнути? Адже, кажуть, ніби її можна було привести в дію лише по радіо — так?

— Це мав установити шостий відділ. До речі, мене досі про це не поінформували, — відповів йому Альтман.

— Правда! Я потім подзвоню туди, — сказав кримінальний радник і, вийнявши хусточку, голосно прочистив носа.

Альтман чекав. Він розумів, що все це була лише підготовка до серйозної розмови; він знав свого начальника.

Фріз сховав хусточку в кишеню і, ніби між іншим, запитав:

— Що, власне, сталося з апаратом, про який іде мова?

Його підлеглий зробив вигляд, ніби нічого не второпав:

— Який апарат ви маєте на увазі?

— Ну, цей винахід професора Тербовена.

— А-а!.. Знаєте, я не інженер і мало розуміюсь на техніці. На жаль, тут мої пояснення вам мало що дадуть. Кажуть, це дуже складний прилад.

Начальник не відставав під нього:

— Але ж цей прилад, як і взагалі весь будинок, належав докторові Нево. Так же?

Альтман вдумливо подивився на нього, потім, не кваплячись, відповів:

— Про це я також недосить поінформований. Я тільки чув, ніби в договорі про купівлю-продаж є різні застереження, які показують, що цей продаж був не остаточний, умовний.

У нього весь час було таке враження, що сам Фріз добре поінформований про все, але хоче вивідати особисту думку й позицію свого підлеглого, якому було доручено вести слідство.

— То, виходить, цей будинок з усім, що в ньому є, в певному розумінні взагалі не має хазяїна? — тоном запитання констатував кримінальний радник.

— До цього часу про апаратуру піклувався пан Тербовен, а за будинком наглядає домоуправитель. Він усе ще на місці, — зауважив комісар.

— Ні, так не годиться, шановний Альтман! — посміхнувся Фріз. — Хоча речі колись і належали сім'ї Тербовенів, тепер пан доктор Тербовен ніякого відношення до будинку не має. Вам же це ясно, пане комісар Альтман?

Той не заперечував, тільки ніяково дивився на свого шефа. Кримінальний радник вів далі:

— Кімнати, в яких стоять ці прилади, ми опечатаємо! — Він зробив паузу. — Може, навіть буде краще, якщо ми візьмемо прилади під охорону, навіть перевеземо їх сюди, до нас.

— Навряд чи погодиться на це пан Тербовен. У мене склалося враження, ніби він знову вважає прилад власністю свого батька, — сказав Альтман.

Доктор Фріз насупив брови і раптом ні з того ні з сього різко зауважив:

— Взагалі, пане комісар Альтман, ви занадто вже піклуєтесь тут про інтереси сім'ї Тербовенів. Ми ще не знаємо, чим усе це скінчиться. Зрештою, Нево — американець, як вам відомо. Ми повинні бути строго нейтральними й об'єктивними, саме цього я і вимагаю від вас, колего!

Знаючи норов свого шефа, Альтман мовчав. Він очікував, що буде далі. І чекати йому довелося не довго.

— Чи належить цей прилад Тербовенам, чи ні, це ще буде з'ясовано, але ж сам професор ще не повернувся. Я зовсім не впевнений у тому, вельмишановний колего Альтман, що ми повинні передати прилад його синові, панові доктору Тербовену.

— А якщо повернеться професор?.. — спитав Альтман.

— Тоді, звичайно, прилад знову стане його власністю, але… в такому разі, природно, Тербовен повинен буде повернути Нево суму, за яку його дружина продала будинок і лабораторію.

— Нево навряд чи об'явиться, — з сумнівом сказав Альтман. — Він утік і замітатиме свої сліди.

— Але ж у нього в Америці можуть бути родичі, які заявлять про свої права на його власність.

Комісар задумливо кивнув. Тепер йому все було ясно.

Фріз підвівся:

— Та я запросив вас зовсім не заради цього питання, шановний колего. Навпаки, тут ідеться про нову справу, яку я хотів би передати вам. Слідство в справі картин, украдених з музею Рубенса, зайшло ь глухий кут. Між іншим, шановний Альтман, це справа, на якій ви можете висунутися?

— А як же справа Нево?

— Нею займеться колега Снетчер. Отже, скажіть там, щоб вам видали всі документи цієї справи з картинами! Бажаю вам всіляких успіхів!

Повернувшись від начальника, Альтман, на своє здивування, застав у себе в кабінеті редактора.

— Ну, пане Роньяр, ви напевно прийшли в справі цього шофера. Я вгадав?

Той засміявся:

— Ви, Альтман, справжній провидець!

— Провидець? — Комісар якось дивно повторив це слово. — Справді так, треба бути провидцем!

Роньяр уважно подивився на нього.

— У вас якась неприємність, любий друже? — спитав він через якийсь час, коли комісар, здавалося, безпорадно зупинився перед письмовим столом і, щось роздумуючи, став дивитись у вікно так, наче прислухався до власних слів.

Альтман нічого не відповів, сів за стіл і тільки розгублено дивився на редактора.

— Неприємність? — раптом повторив він. — Ні, пане Роньяр, з чого б їй бути у мене? — І в'їдливо посміхнувся: — Оце тільки-но я вийшов від свого начальника, пана доктора Фріза, який дав мені зрозуміти, що я надто суворо обійшовся з тим високошановним шофером. І більш нічого!

— І справу Нево, яку, на мій погляд, швидше можна назвати справою Тербовена, відібрали у вас! Правда ж? — доповнив його редактор.

Альтман пильно подивився на нього:

— Значить, і ви припускаєте, що за цією справою криється щось більше?

— Припускаю? Шановний Альтман, це не те слово. Я переконаний у тому, що з Америки вже надійшли претензії на цей винахід! Он звідки вітер віє!

Комісар не зводив очей зі свого гостя:

— А кримінальний радник Фріз?

Редактор зневажливо махнув рукою так, ніби викинув геть щось непотрібне:

— Знаєте, за гроші і, можливо, ще за перспективу підвищення по службі у нас можна добитися всього. Ось що я повинен вам сказати!

— В такому разі, пане Роньяр, нам треба бути насторожі! — серйозно відповів Альтман.