Злочинця викривають зорі

18

На сходи, що вели до верхнього поверху, крізь вікна падав слабкий відсвіт ясної зоряної ночі. На східцях лежали м'які килими. Глибока тиша панувала в будинку. З квартири домоуправителя, що містилася на першому поверсі, теж не було чути ні звуку. На затіненому підйомі сходів важко було що-небудь розгледіти.

В темряві з'явився якийсь чоловік, що беззвучно і обережно підіймався навпомацки по сходах. Дійшовши до верхньої площадки, він зупинився й прислухався. Тиша. Незнайомець зробив кілька кроків, легенько, без будь-якого шуму натиснув на ручку дверей і почав поступово, сантиметр за сантиметром, прочиняти їх.

У приміщенні, до якого він увійшов, було ще темніше, ніж на сходах, бо вікна тут були позавішані. Стиха цокав годинник. М'які килими глушили кожен звук; чоловік пішов швидкими кроками, так, наче він давно знав цю кімнату.

Він знову зупинився, прислухаючись. До його вух долинув якийсь дивний звук: тихе, рівномірне капання. Що б це могло бути? У смужці різкого світла від кишенькового ліхтарика блиснув водопровідний кран над раковиною. Наче рука якогось привиду, промінь обмацав меблі спальні і нарешті спинився на дверях великої, вбудованої в стіну шафи для одягу.

З темряви в смугу світла простяглася рука в коричньовій шкіряній рукавичці і обережно повернула ключ. Двері, немов опираючись, заскрипіли. Ліхтарик одразу ж погас і спалахнув лише через кілька хвилин.

Потім рука занурилась у глиб шафи, де висіли костюми, й відсунула вбік кілька вішалок. Стало видно кусок задньої стінки шафи, а на ній — кілька вимикачів і автоматичних запобіжників. Незнайомець покопирсався в запобіжниках, замкнув шафу і вийшов із спальні, обережно причинивши за собою двері.

В передпокої він підійшов до бічних дверей. Почувся звук тертя металу об метал, потім приглушено клацнув замок — двері повільно й беззвучно відчинилися. Чоловік обережно протиснувся в кімнату. Тут було трохи світліше. Крізь широкі вікна заглядав вузький сріблястий сери місяця. Неясно виступали контури предметів, що були в кімнаті. Просто проти дверей можна було чітко розпізнати обриси якогось великого апарата.

Таємничий відвідувач причинив за собою двері й замкнув їх. Вузенька смужка світла з його ліхтарика шугала по кімнаті, зеленим фосфоричним блиском спалахнув великий телевізійний екран; потім у промінь світла потрапив телефонний апарат. Рука в шкіряній рукавичці вхопилася за трубку й підняла її. Тихо прозвучали позивні. Невідомий набрав номер і вимкнув ліхтарик. Йому хтось відповів. Невідомий заговорив. Він сказав лише кілька слів; голос його прозвучав якось глухо, очевидно, мікрофон був прикритий рукою…

Запанувала тиша; на мить спалахнув ліхтарик. Чоловік пройшов у глиб кімнати. Раптом його нога наштовхнулась на якийсь твердий предмет. Щось загуркотіло. Знову засвітилася лампа. Незнайомий побачив перед собою великий ящик без кришки, заповнений пакувальним матеріалом. Уздовж стіни стояло ще кілька ящиків.

Промінь ліхтарика обмацав зовнішній бік ящика. На світлій деревині великими чорними літерами було витаврувано місце призначення «Нью-Йорк».

— Так я й думав, — пробурмотів тихенько невідомий. Він ще раз скерував свій ліхтарик на апарати і розподільні щити. Ознак демонтажу не було помітно.

Невідомий швидко подався назад до дверей. У світлі ліхтарика на внутрішній стороні дверей справа і зліва виднілися чорні скляні пластинки.

Кілька секунд промінь ліхтарика світив на них.

— Непогана штука, така сигнальна установка з інфрапроменями! Особливо коли сам її змонтував!

Глузливо посміхнувшись, нічний відвідувач зник на сходах, що вели вниз.