Злочинця викривають зорі

20

— Дозвольте відрекомендуватись, пане Гофстраат! Мене звуть Кеннеді, Джон Кеннеді.

Адвокат підвівся з крісла у вестибюлі, де він чекав прийому. Перед ним стояв елегантно одягнений молодий чоловік і ввічливо запрошував його до свого кабінету.

Перш ніж зайти, адвокат на якусь мить завагався. На ньому було темне зимове пальто, в руці — капелюх. Молодий чоловік провів відвідувача у свій зі смаком умебльований кабінет. Тільки тут Гофстраат несміливо запитав:

— Я так і не знаю, чого ви, власне, від мене хочете?

Його зразу же дуже ввічливо перервали:

— Мушу просити пробачення, пане Гофстраат, від свого імені і від імені пана статс-секретаря. На превеликий жаль, його в останній момент викликали на термінову нараду.

Гофстраат вертів у руках свого капелюха.

— Я не знайомий з паном статс-секретарем де-Хаасом, отже, я не знаю…

Усміхнувшись, Кеннеді зробив заперечливий жест рукою, а потім допоміг адвокатові зняти пальто. Нарешті вони сіли за маленький столик, що стояв біля великого вікна, з якого можна було бачити всю Віллемсграхт аж до церкви Милих Жінок, до місця, де починається великий залізний висячий міст. Елегантний молодий чоловік продовжив розмову:

— Пап статс-секретар доручив мені поговорити з вами від його імені про одну справу, просити, так би мовити, вашої поради…

Гофстраат уважно подивився на нього. На обличчі Кеннеді блукала люб'язна посмішка. Вона не зовсім в'язалася з холодним критичним поглядом, яким той крізь скельця окулярів допитливо дивився на адвоката. Тепер молодий чоловік замовк і грайливо ворушив тонкими пальцями рук, очевидно, не знаючи, що йому говорити далі.

Адвокат прийшов йому на допомогу:

— Мені це дуже дивно, бо я справді не можу собі уявити, в якій справі ви могли б потребувати моєї поради. Адже моя практика обмежується…

— О пане Гофстраат, — перебив його Кеннеді, — не применшуйте своїх здібностей і можливостей. Нам добре відомо, що у вас не тільки добра голова, але й…

Адвокат жестом зупинив його.

— Але ж, пане Гофстраат, дайте мені спокійно договорити. Пан статс-секретар до того ж особливо цінує в вас людину, на яку можна цілком звіритися.

Гофстраат здивовано підвів очі. Спантеличений цими лестощами, він розмірковував, що йому можуть тепер запропонувати.

— Ми знаємо, що ви чимало зробили для нашої країни, так би мовити, як патріот, розумієте?

Гофстраата це не зворушило. Не змінюючи виразу обличчя, він заперечливо похитав головою.

— Ні, на жаль, не розумію. Ніяк не можу догадатися, чим я заслужив таку похвалу.

Кеннеді збентежено покашлював, йому, видно, заважало те, що його улесливі слова не справили на адвоката відповідного враження.

— Так от, — продовжував він, — нам рекомендували вас як радника в правових справах.

Допитливий погляд сірих очей ковзнув по обличчю Гофстраата.

— Я хочу, щоб ви мене правильно зрозуміли: ви, звичайно, й надалі матимете свою приватну практику. І тільки час від часу ми проситимемо вас дати свій висновок у тій чи іншій справі, само собою зрозуміло, за відповідний гонорар.

Молодий чоловік замовк і чекав, спостерігаючи, як вплинуть його слова на адвоката.

Проте адвокат мовчки дивився в вікно. Вдалині височіли два гостроверхі церковні шпилі, по свинцево-сірому небу пливли густі хмари. Звук корабельної сирени прорізав тишу.

Гофстраат знову обернувся до молодого чоловіка, який все ще уважно дивився на нього.

— Ви чекаєте зараз же остаточної відповіді від мене, пане Кеннеді?

— Та що ви, пане Гофстраат, — заперечив той, — я маю доручення тільки викласти вам цю пропозицію і поки що нічого більше. Само собою зрозуміло, ви не можете негайно сказати мені «так» чи «ні». Та цього й не треба.

Гофстраат замислився, на чолі у нього лягла зморшка. Вся ця пропозиція здавалася йому недосить умотивованою і тому особливо дивувала його.

Кеннеді, певно, відчув його сумнів, бо зараз же пояснив:

— Бачите, пане Гофстраат, ви ж відомий адвокат і, я певен, маєте великий досвід у всіх галузях. Такі люди потрібні урядові, бо ж часто постають проблеми, яких ми не можемо розв'язати без поради і допомоги фахівців. Ось, наприклад, ця огидна афера з брильянтовим демпінгом. Не знаю, чи чули ви вже про неї?

Адвокат заперечив. Справа потроху почала цікавити його, бо йшлося, нарешті, про конкретні речі.

— На нашій брильянтовій біржі цілком несподівано з'явилась непомірно велика кількість катастрофічно дешевих брильянтових напівфабрикатів. Дійшло до того, що «Де Беерс Компані», здається, вже не має змоги тримати ціни на певному рівні. За попередніми підрахунками в разі демпінгу ми зазнаємо неймовірних збитків, бо всі запаси брильянтів на наших великих і малих промислових підприємствах, а також і в торгівлі знеціняться принаймні на п'ятдесят процентів.

Кеннеді зробив паузу, щоб подивитися, як реагуватиме на все це його співрозмовник.

Але адвокат, не роздумуючи довго, сказав:

— Мені не зовсім зрозуміло, звідки взялися ці брильянти. Відколи це брильянти продаються цілими центнерами, як вугільні брикети або картопля?

Кеннеді покашлював, граючи срібним олівцем, якого він вийняв з кишені піджака.

— Я не кажу, що це вже так і є, пане Гофстраат. Але є чимало торговців і компаній, які могли б запропонувати таку кількість брильянтів. Крім тою, у нас вільна торгівля, ми не можемо так просто заборонити продавцеві пропонувати свій крам…

Гофстраат допитливо подивився на молодого чоловіка і, подумавши, сказав:

— Це або «Де Беерс Компані» або ж «Даймонд Байінг Синдикат», бо тільки одна з названих компаній має змогу створити на біржі таку ситуацію. Це навіть мені ясно, хоч я й не дуже розуміюсь на торгівлі брильянтами!

Кеннеді уважно вислухав його і, дивлячись кудись повз адвоката, промовив:

— От бачите, ми ж не схибили, припустивши, що ви — саме та людина, яка нам потрібна! Виявляється, ви розумієтесь на цій справі.

Гофстраат засміявся:

— Облиште-бо, прошу вас! Хто ж у нашій країні не знає, що мало не всю світову торгівлю брильянтами контролюють виключно ці дві компанії!

Кеннеді не піддавався.

— І «Даймонд Байінг Синдикат» тепер, на жаль, не може витримати такої конкуренції. Ми вже вели з ними про це переговори. Ми справді перебуваємо в такому скрутному становищі, що голова йде обертом, пане Гофстраат. Шкода тільки, що від цього може потерпіти вся наша країна, розумієте?

Гофстраат уважно розглядав носки своїх черевиків і розмірковував. Через деякий час він підвів очі і глянув просто в обличчя Кеннеді.

— Не можу собі уявити, чим я можу допомогти вам у цій справі.

Тепер уже Кеннеді виявив зацікавлення до носків своїх черевиків. Не дивлячись на адвоката, він спроквола відповів:

— Ви, можливо, зумієте нам допомогти більше, ніж думаєте.

— Ну, тоді дуже цікаво, як саме, — з іронією сказав Гофстраат.

Кеннеді пояснив:

— Наплив брильянтів негайно припиниться — це нам твердо гарантували, — якщо цим людям буде продано апарат професора Тербовена.

Гофстраат рвучко випростався. Цього він ніяк не чекав. По обличчю видно було, що пропозиція приголомшила його.

«Нарешті, — подумав він, — мені стало ясно, до чого все ведеться».

Кеннеді не спускав з нього очей, тому адвокат знову надав своєму обличчю виразу байдужості.

Заступник статс-секретаря продовжував обережно прощупувати його.

— Ви як колишній друг професора і тепер ще маєте великий вплив на його дружину та сина, ми це знаємо, — підкреслив Кеннеді, — ось тому ви й могли б багато чого зробити в цій справі.

Гофстраат поклав ногу на ногу й допитливо подивився молодому чоловікові в очі.

— Отже, наскільки я зрозумів, ви схвалили б такий продаж?

— Та звичайно ж, пане Гофстраат! Бачте, цей продаж не тільки усунув би загрозу демпінгу, але й збагатив би країну. А ми, уряд, не можемо поставитись до цього байдуже. Адже й ви погоджуєтесь зі мною, правда?

Замість відповіді і відвідувач продовжував допікати чиновника своїми запитаннями:

— Значить, винахід піде за кордон?

Очевидно, все ще чекаючи на відповідь, Кеннеді кивнув. Проте Гофстраат продовжував говорити ніби з самим собою:

— Це якась дивна компанія по торгівлі брильянтами, якщо вона цікавиться апаратом Тербовена! Ви не згодні зі мною? — звернувся він до заступника статс-секретаря де-Хааса.

Той зневажливо махнув рукою.

— Нас це не повинно турбувати, пане Гофстраат. Однаково ми не можемо встановити, хто, власне, ті люди. Та нам до них і байдуже, Головне те, що ми виліземо з цієї халепи!

Кеннеді вийняв срібний портсигар з ароматизованими американськими віргінськими сигаретами і, розкривши його, простягнув адвокатові.

Подякувавши, Гофстраат підмовився.

— Дозвольте мені, будь ласка, запалити свою сигару…

Минуло кілька хвилин; обидва співрозмовники думали кожен про своє. Лише розкуривши сигару і випустивши кілька густих клубів синьою диму, Гофстраат відновив перервану розмову.

— Чи відомо вам взагалі, яку вартість має винахід Тербовена?

Кеннеді знизав плечима.

— Яка б вона велика не була, ці люди, я думаю, сплатять належну ціну.

Адвокат нічого не відповів; стежачи поглядом за щойно випущеним кільцем диму, він сказав:

— До речі, вам мусить бути відомо, що прилад уже не є власністю Тербовена. Він належить одному докторові на прізвище Нево, колишньому асистентові професора.

— Цілком слушно, пане Гофстраат, усе це нам відомо. Я певний того, що пан Нево погодиться на продаж. Була б запропонована відповідна сума! Однак ми знаємо й дещо більше. Продаж винаходу панові Нево відбувся, на жаль, при одному застереженні, а саме: винахід не може бути переданий за кордон. Бачте, це й є вирішальним пунктом у всій справі.

— Гм, і я повинен знайти спосіб, як обійти це юридичне застереження? Правильно я вас зрозумів?

Кеннеді не поспішав з відповіддю.

— Не зовсім так, пане Гофстраат, — сказав він трохи згодом, — обійти застереження, на нашу думку, було б надто рисковано. Довелося б розворушити багато дечого, що вже припало порохом, не кажучи про те, що так ми б завдали багато неприємностей сім'ї Тербовена. Цього ми від вас не вимагаємо, бо знаємо, які дружні стосунки у вас з удовою і сином професора.

— Ви помиляєтесь, пане Кеннеді, вона ще не вдова, — поправив його Гофстраат. — Професор лише пропав безвісти, але чи помер він — ще остаточно не встановлено.

— Так, тут ви маєте рацію. Та невже ви самі ще вірите в повернення цього бідолашного винахідника?

Обличчя Кеннеді виражало безнадійний сумнів.

— Я віритиму доти, доки не буду переконаний в протилежному, а цього ще не сталося, — впевнено і твердо відповів адвокат.

— Ну, звичайно, — поспішав запевнити Кеннеді, — для вас як для адвоката і, крім того, як для друга… Одначе повернемось до вашого попереднього запитання… Отже, про те, щоб якось обійти юридичне застереження через цілу низку причин не можна й думати. Громадськість неминуче прийшла б у цьому випадку до неправильного висновку, ніби нашу країну якось обдурено. Але ж ідеться якраз про зовсім протилежне. Це має бути зроблено на благо нашому народові.

Кеннеді помітив, що при останніх його словах по обличчю адвоката промайнула іронічна посмішка. Але за мить Гофстраат знову чемно слухав молодого чоловіка.

— До того ж ми цілком випадково дізналися, що сім'я Тербовена нині зазнає фінансових труднощів. — Кеннеді запнувся і допитливо глянув на Гофстраата. Але побачивши, що той спокійно попихкує сигарою, він продовжив:

— Тому було б прямо-таки щастям, якби вони в такий спосіб позбулися всяких турбот.

— А Тербовени повинні були б вам ще й подякувати за те, що дістали гроші від ваших загадкових торговців брильянтами, — саркастично зауважив адвокат.

— Я просив би вас, пане Гофстраат… — сказав Кеннеді з докором, — це не мої торговці брильянтами. І я хотів би тут-таки цілком недвозначно підкреслити: якщо ми втручаємося в справу, то робимо це зовсім безкорисливо, прагнучи тільки не допустити нашу національну економіку до збитків. І я вас прошу, пане Гофстраат, давайте не будемо випускати цього з уваги!

— О, ні в якому разі, пане Кеннеді. — В голосі адвоката забринів пафос. — Саме про це я й не забуваю ні на секунду!

Його співрозмовник був досить розумний, щоб відчути в цій репліці глузування, Бажаючи виграти час, знову запалив сигарету. Тимчасом друг професора Тербовена продовжував:

— Хіба немає інших можливостей запобігти цьому демпінгові? Я, правда, не економіст, але гадаю, що можна було б якось більш простіше відвернути замах — інакше я не можу й назвати весь цей маневр — на нашу економіку! Бо хто ж вам гарантує, що вже, скажімо, післязавтра такий демпінг знову не трапиться в цій самій або в зовсім іншій галузі? Що ви тоді робитимете? Не можемо ж ми дозволяти загарбати в такий спосіб наші винаходи і патенти!

Кеннеді роздратовано перебив його:

— Як ви можете говорити про загарбання, коли знаєте, що за все це добре, навіть дуже добре заплатять!

Гофстраат розсміявся:

— Вартість винаходу важко навіть обчислити. Отже, тільки з цієї одної причини не можна говорити про дуже добру оплату. Але давайте повернемось до інших, нормальних можливостей, що їх має національна економіка для захисту проти таких афер.

Кеннеді з незадоволенням, що все зростало, стежив за непередбаченим поворотом у розмові. Але зрештою не можна було перешкодити цій літній людині висловлювати свої думки. З похмурим виглядом він усе частіше випускав із рота світлий дим сигарети, солодкуватий запах якої розходився по кімнаті.

Гофстраат неухильно вів далі:

— Хто нам завадить відвернути цей наплив брильянтів з комерційного шляху, спрямувати його по лінії державної зовнішньої торгівлі, яка відверне демпінг назад, за кордон, хоча б і до США? Адже й там є біржі, адже й там торгують брильянтами.

— Помиляєтесь, — перервав його Кеннеді. — Там брильянтами не торгують, там можна щонайбільше збити ціну на акції брильянтових синдикатів. Однак усе це зовсім неможливе. Ми найкрупніші покупці брильянтових напівфабрикатів, бо у нас вони обробляються, шліфуються. Отже, ваша пропозиція припинити продаж брильянтів на біржі — нездійсненна.

Та Гофстраата це не переконало.

— Значить, уряд сам повинен скуповувати брильянти, а потім зробити те саме, що звичайно в таких випадках роблять синдикати, тобто обмежувати їх надходження на ринок, щоб зберегти стабільні і навіть високі ціни. Міністр фінансів зміг би при цьому ще й викроїти гроші для бюджету, бо розрив між продажною і купівельною цінами пішов би йому на користь.

Скельця окулярів Кеннеді неприязно поблискували на Гофстраата. Він роздратовано спитав:

— А чому ви вважаєте неможливим значно простіший вихід, а саме — продаж апарата?

Адвокат опустив руку з сигарою і подивився заступникові статс-секретаря просто у вічі.

— Бо, як патріот і друг професора, я не можу допустити, щоб цей винахід, який має колосальне значення для нашої країни, був переданий за кордон, потрапив би до невідомих нам рук і, очевидно, не до рук безкорисливих людей науки!

Після цих слів у кімнаті запанувала тиша… Кеннеді глянув на Гофстраата і різко спитав:

— І це ваша незмінна позиція?

Гофстраат ствердно кивнув головою:

— Цілком правильно, це моя незмінна думка. Мене тільки дивує, що ви як представник уряду не схвалюєте, очевидно, такої позиції.

Молодий чоловік раптом підвівся. Від його люб'язності, виявленої на початку розмови, не лишилось і сліду.

— В такому разі нам недоцільно вести дальші переговори, пане Гофстраат. Проте я не можу не сказати вам, що ми дуже добре поінформовані. Кажуть, що є адвокати, які грають подвійну роль!

Гофстраат і собі підвівся. З глузливою посмішкою в куточках уст він злегка вклонився.

— Я цілком задоволений, пане Кеннеді! Передайте, будь ласка, панові статс-секретареві мою щиру подяку за цю повчальну бесіду.

Кеннеді, стиснувши губи, стояв коло письмового столу і дзвоником викликав секретарку. Він не відповів нічого. Тільки-но адвокат надів пальто, як до кімнати ввійшла молода жінка, щоб провести його до виходу.

У дверях адвокат ще раз обернувся і сказав:

— До речі, пане Кеннеді, ви говорили про подвійні ролі. Ви, здається, фахівець у цих справах, правда?

Він не чекав відповіді. Коло дверей вестибюля гарненька секретарка з привітно-байдужим обличчям попрощалася з ним.

Опинившись нарешті на вулиці і перевівши дух, Гофстраат вирішив випити келих вина у «Марше». Це була відома винарня у бічній вулиці, недалеко звідси. Адвокат відчував потребу спокійно продумати все, що він тільки-но почув.

На розі цієї бічної вулиці стояла телефонна кабіна. Гофстраат був уже пройшов повз неї, коли щось спало йому раптом на думку. Він повернувся назад і ввійшов у скляну будочку.

Розмова по телефону тривала досить довго.

Тимчасом до бічної вулиці під'їхав чорний лімузин старої конструкції з чотирма дверцятами й зупинився на відстані кількох метрів від телефонної будки. З машини ніхто не виходив.

Нарешті двері будки клацнули, і Гофстраат швидкими кроками пішов уздовж бічної вулиці, де, на відміну від головної магістралі, не було майже ніякого руху. Незабаром він перейшов на другий бік вулички і наблизився до винарні, над дверима якої світилося скляне синьо-зелене гроно винограду.

За кілька хвилин туди під'їхав чорний лімузин і зупинився біля тротуару напроти ресторану. Два чоловіки вийшли з машини і теж зникли у винарні.

Гофстраат сів у тихому куточку, м'яко освітленому жовтуватим сяйвом красивої стінної лампи. В затишній винарні були приємні сутінки — тюльові гардини затримували денне світло, що пробивалося крізь вікна. Важкі різьблені дубові столи і стільці добре пасували кольором і формою до брунатного дерев'яного плафона і стін, оздоблених подекуди справжніми французькими гобеленами.

Адвокат зовсім не помітив обох відвідувачів, що прийшли слідом за ним, бо вони сіли за стіл біля самісінького входу. Думки Гофстраата все ще були зайняті пропозиціями Кеннеді.

Обслужили адвоката швидко й безшумно; кельнер вправно налив йому білого бордо з кришталевої карафки; вино в келиху виблискувало золотистим сяйвом.

Гофстраат, глибоко замислившись, запалив сигару. Він був задоволений собою, а результат бесіди, мабуть, не дуже його турбував. Тільки завуальована погроза Кеннеді, натяк на подвійну роль заслуговували, як йому здавалося, на увагу. Цей молодий чоловік, що виявився новим противником, очевидно, знав більше, ніж треба.

Сильне напруження розумових сил поступилося місцем перед спокійною розрядкою. За келихом охолодженого бордо і з доброю сигарою життя завжди здається привітнішим.

Продумавши все грунтовно, адвокат Гофстраат вирішив нічого не казати Петеру Тербовену. Він не вірив, що Кеннеді і надалі намагатиметься здійснити свої наміри. Зрештою він уже дістав недвозначну відмову.

А час ішов. Кельнер уже давно спустив щільні коричньові штори на вікнах, а ті двоє з чорного лімузина все ще сиділи за маленьким столиком біля дверей.

Нарешті Гофстраат покликав кельнера і розплатився. Поки кельнер допоміг йому одягти пальто, ті двоє раптом швидко залишили ресторан.

Тільки тепер, проходячи поміж столами до виходу, Гофстраат помітив, що у винарні за цей час зібралося чимало відвідувачів.

Перед самим виходом обер-кельнер, що стояв біля дверей, низько вклонився Гофстраатові, побажавши йому на добраніч. Гофстраат подякував і вийшов на вулицю, де вже зовсім завечоріло. Над входом сяяло синьо-зелене гроно. Вечір був сирий, мрячило. Поволі нависав туман, крізь який ледве пробивалося світло. В цю пору року часто бувають тумани, бо вологе і все ще тепле морське повітря стикається з уже по-зимовому холодними повітряними масами континенту.

Лімузин трохи від'їхав назад, він уже не стояв проти входу в ресторан. З невиключеним мотором машина зупинилася трохи збоку, в напрямі до головної магістралі, в найтемнішому місці вулиці.

Гофстраат підняв комір пальта і пішов тим самим шляхом, яким прийшов сюди. Коли він порівнявся з лімузином, звідти вискочили два чоловіки, вдарили Гофстраата ззаду по голові і похапцем втягли в машину. Заревів мотор, автомашина помчала. Не минуло й кількох секунд, як на цьому місці вже з'явилися нові перехожі, які й не підозрівали про те, що тут тільки що був такий підступний напад.

Трохи згодом велика автомашина з недозволеною швидкістю перетяла Хендріксплац і завернула на Докстраде, що везе до гаван. Але тут-таки в густому тумані вона врізалася в вантажну машину, що без сигнальних вогнів стояла на розі вулиці На гучний тріск миттю збіглися перехожі й обступили потерпілі машини.

Лімузин повністю вгруз у вантажну машину; його передок був розбитий дощенту.

З легкової машини поквапливо вилізла людина і почала оглядати пошкодження. В цей момент до місця аварії наблизилися два яскравих прожектори. Хтось гукнув:

— Поліція! Патрульна машина!

Тут з легкової машини вискочили ще два чоловіки і непомітно зникли в натовпі, що обступив машини.

Прожектор поліцейського автомобіля освітив місце аварії. Машина мала жахливий вигляд. Усі вікна були розбиті, передні колеса застрягли під кузовом вантажної машини. Тхнуло бензином, певно, був пошкоджений бензобак або порваний бензопровід.

Поліція відтіснила натовп і спитала про водія. Ніхто не відгукнувся.

Нарешті чийсь жіночий голос вигукнув:

— З машини вилізли три чоловіки, я бачила дуже добре.

Але тих уже не було й сліду.

В цей час один з поліцейських помітив у лімузині людину, що непритомна лежала на дні кузова перед заднім сидінням. Він присвітив ліхтариком і побачив чоловіка в темному пальті.

Трохи пізніше непритомного забрала карета швидкої допомоги.

Наступного дня в відомій щоденній газеті «Ньюве Курант» з'явилася така замітка:

Увечері того самого дня пан Роньяр відвідав адвоката Гофстраата в його квартирі на околиці міста. Цього разу редактор був, здавалося, ще допитливіший, ніж звичайно, і навмисно зовсім не помічав кепського настрою господаря.

Роньяра дуже зацікавила стаття у вечірньому випуску газети «Хет Фольк». Він тримав у руках примірник цієї газети, що тільки-но вийшов з ротаційної машини і ще пахнув друкарською фарбою.

— Ви вже читали, що тут написано про вчорашню автомобільну катастрофу? — спитав він Гофстраата.

Не слухаючи його, адвокат неуважно перекладав якісь документи з одного боку письмового стола на другий, ніби даючи гостеві зрозуміти, що той своїм візитом потурбував його за роботою. Він кинув погляд на редактора і відповів заперечливо Роньяр зручно вмостився в крісло, не звертаючи уваги на те, що господар усе ще стояв.

Журналіст чекав сенсації.

— Я зараз прочитаю, — заявив він упевненим тоном, вдаючи, ніби Гофстраат попросив його про це. — Ну, де ж воно тут? — Роньяр похапцем перекидав сторінки великої газети, немилосердно бгаючи її. — Ага, ось!

Гофстраат кинув незадоволений погляд на свого галасливого гостя, але той уже почав читати:

Роньяр знову згорнув газету й очікувально дивився на адвоката. Але той удав, ніби ніяк не може знайти якусь конче потрібну річ; він порпався в шухляді свого письмового столу з таким виглядом, наче все це його зовсім не цікавило. А оскільки редактор і далі мовчав, то він якось непевно підвів очі й не дуже люб'язно запитав:

— Ну, то й що ж?

Роньяр цього не чекав і, спантеличений, пробурмотів:

— Чи не знаєте ви ще чогось про цю людину, яка є нібито відомим адвокатом? Адже це повинен бути один з ваших колег?

Гофстраат похитав головою:

— Не мию ніякого уявлення! У нас тут стільки відомих адвокатів…

Розчаровано махнувши рукою, Роньяр засунув газету до кишені пальта.

— А я думав, що саме тут про щось дізнаюсь, але виходить — марна справа…

Тут досі похмуре обличчя Гофстраата просвітліло, і на ньому з'явилася посмішка. Він схопив коробку з сигарами, що стояла перед ним на письмовому столі, і простягнув її Роньярові.

— Ось запаліть сигару, щоб скоріше забути про ваше розчарування.