Злочинця викривають зорі

37

Петер запросив усіх, хто турбувався про долю його батька. Роньяр сидів біля Евеліни Норріс. Жвавий, як завжди, він розважав її бесідою. В товаристві молодої дівчини редактор почував себе у рідній стихії.

Навпроти них сиділи доктор Бергер і Гофстраат. Лікар саме розповідав адвокатові про поки що негативні результати своїх зусиль щодо професора, якого він лікував весь час після повернення з Мексіки.

Господар вітав свого останнього гостя комісара Альтмана, який у своєму незмінному сухому стилі одразу ж запитав:

— Так що? Можна вже поздоровляти? — При цьому він, лукаво посміхаючись, поглянув на Норріс.

— З цим доведеться ще трохи почекати, — відповів Петер, сміючись. — Проте можете поздоровити мене з щасливими результатами експедиції.

— Маєте рацію, я, справді, зовсім не вірив у ваш успіх!

— Точно такої ж думки був і я, — втрутився Гофстраат, перериваючи розмову з доктором Бергером. — Коли сюди з Реалеса надійшла телеграма, ми всі без винятку оніміли від здивування.

— Що правда, то правда, — докинув своє слово і Роньяр.

— Коли б ви тільки бачили, що було, коли я тієї ночі повернувся від Паручо в готель, — почав розповідати Петер, обмінявшись щасливими поглядами з Евеліною, яка мовчки слухала розмову й, посміхаючись, кивала головою. — Ми просто не тямили себе від радощів. Тієї ж ночі ми підняли з ліжка телеграфіста й надіслали депешу. Такої серйозної за змістом телеграми той добрий чоловік, мабуть, ніколи в житті не посилав, — додав Петер, пригадуючи і знову переживаючи зворушливі й щасливі хвилини в ту душну й моторошну ніч на краю одвічного мексиканського лісу.

Його сяюче обличчя знову набрало серйозного вигляду, коли він вибачався за відсутність своєї матері.

— Мати тепер, звичайно, і щаслива і сумує в той же час. Вона ні на мить не залишає батька одного, але, на жаль, її зусилля поки що марні. І вже зовсім тихо сказав — Він так і досі не впізнає нікого з нас!

Після цих слів у кімнаті запанувала гнітюча тиша; всі, задумавшись, мовчали.

— Ми потім ще поговоримо про це, — упевнено сказав Бергер. — Мені прийшла и голову нова ідея, і я хочу запропонувати вам, пане Тербовен, один метод.

Петер кивнув головою, кинувши на лікаря вдячний погляд. Проте з виразу його обличчя видно було, що він уже зневірився в успіху справи.

Молодий Тербовен свідомо примусив себе більше не думати про це і знову звернувся до гостей:

— А Нево закінчив своє жалюгідне життя раніше, ніж ми могли подумати, причому так, що ніхто з нас і припустити не міг. Уже на другий день його без зайвих церемоній закопали на сільському кладовищі в Реалес. Ніхто, крім поліції, не пішов на похорон.

— А що сталося з тим індійцем, що заколов його? — поцікавився Роньяр.

— З мого свідчення і дальшого розслідування виявилося, що Паручо скористався правом захисту. Його виправдали. Згаявши на суд лише один день, ми пішки вирушили в незайманий ліс, до далекого індійського селища, куди цей лісовий мандрівник відніс мого батька. З великими труднощами ми на четвертий день добралися туди. Я ніколи не забуду тієї хвилини, коли побачив перед собою батька. Він сидів на лаві біля хатинки з листя і щось вирізував, на палиці.

Петер був так зворушений, що не міг навіть говорити. Якийсь час він закам'янілим поглядом дивився на стіл. У кімнаті панувала мертва тиша.

— Я був уже готовий радісно обняти батька, але потім, коли він підняв голову і його байдужий погляд ковзнув повз мене, мало не втратив самовладання. Коли я звернувся до нього: «Батьку мій!», він спочатку пильно подивився на мене, а потім знову зайнявся своєю роботою. Він не впізнавав мене. Якийсь камінь або дерево могли б зацікавити його більше, ніж я. Для мене це була страшна хвилина; я стояв безпорадний, не знаючи, що робити далі. Потім підійшов Паручо і відвів мого батька в хатинку.

Петер замовк. Лише після довгої паузи він докінчив:

— Зворотний шлях був для нас легший, ніж я сподівався. Мій батько безвільно йшов, куди його вели. Через п'ять днів ми знову прибули в Реалес, де Евеліна нетерпляче чекала нас.

Першим з гостей знову заговорив редактор:

— Мене цікавить ще тільки одне: я хотів би знати, що цього Нево знову погнало на Юкатан.

— Це завжди та сама сила, яка тягне злочинця до місця злочину, — лаконічно відповів комісар Альтман.

Проте Гофстраат похитав головою.

— Мені здається, що в даному разі істотну роль повинні відігравати й інші причини.

— І що ж ви припускаєте? — спитав Роньяр.

— Як знати? Можливо, він знав про існування інших скарбів, а може хотів забрати решту того, що знайдено раніше.

— Так, а куди він, власне, збирався? Знову в те ж саме місто руїн? — спитав Альтман.

Петер ствердно кивнув:

— Нево хотів примусити Паручо провести його до міста руїн. Він і не підозрівав, що має справу з свідком свого злочину. Так дійшло діло до сварки, кінець якої вам уже відомий.

— Давайте не будемо більше думати про нього! — вигукнула Евеліна Норріс. — Що було, те минуло.

Але Гофстраат благально підняв руки:

— Перш ніж ми закриємо справу Нево, ви повинні взнати ще дещо.

Всі з зацікавленням звернули до нього свої погляди, бо Гофстраат не мав звички привертати до себе загальну увагу.

Петер уважно чекав. Отже, він не помилявся у своєму передчутті про якусь загадкову роль свого друга у цій справі?

— Доктор Нево, — продовжував тимчасом Гофстраат, — зовсім був не Нево, а Оуен. Він просто перевернув своє прізвище.

— Що-о?

— А навіщо ж це?

— Оуен був агентом одного американського тресту і мав завдання або вивезти винахід професора Тербовена в Америку, або ж знищити його разом а винахідником.

— Та це ж просто неймовірно! — вигукнув Бергер, недовірливо захитавши головою.

Бергер був добрим лікарем, проте всім, що виходило за рамки його фаху, мало цікавився. Знайомі щиро співчували йому з цього приводу, бо відірваність Бергера від життя не відповідала духові часу. Йому здавалося, що все на світі влаштовано якнайкраще; «боротьбу за існування» він ще припускав у тваринному світі, а людськими проблемами вважав лише здоров'я і недуги. Хвороби, які не торкалися безпосередньо тіла людини, але від яких страждали цілі народи, були йому невідомі. Тому лікар і тепер здивувався, коли почув пояснення Гофстраата, які, правда, були новиною для всіх присутніх.

— Так, але ж звідки це вам відомо? — тільки й спромігся сказати Роньяр, почувши таку сенсацію. Тепер редактора більше цікавила роль, яку відігравав адвокат. Чиє завдання виконував Нево, він так чи інакше догадувався.

Гофстраат посміхнувся. Він охоче погодився відповісти на запитання Роньяра.

— Тільки хай це вас не дуже здивує. Як би неймовірно це не звучало, але саме я в певному розумінні був супротивником Нево!

Запанувала тиша. Бергер, нічого не розуміючи, здивовано підняв брови; Роньяр, Альтман і Петер чекали дальших подробиць.

— Моїм завданням було, — продовжував адвокат, — охороняти винахід, бо ті, чий наказ я виконував, розпізнали в особі Нево агента одного безпардонного американського тресту. На жаль, я не зміг запобігти замахові на життя професора. Я мав завдання охороняти прилад і тому не мав можливості поїхати на Юкатан.

— Я не міг би навіть подумати таке про вас, — бовкнув збитий з пантелику Бергер.

А Роньяр зацікавився так, як можуть зацікавитись лише редактори:

— А хто вам дав таке завдання?

Відповідати на це запитання Гофстраат вважав зайвим. Його обличчя одразу стало замкнутим.

— Є люди, для яких дуже важливо, щоб такі винаходи не використовувались в злочинних цілях. Вони хочуть, щоб винахід професора Тербовена був застосований на благо людства і для наукових досліджень. Завдання цих людей я й виконував.

Зворушений Петер встав, підійшов до адвоката й міцно потис йому руку:

— Я дуже вдячний вам. Одночасно я хотів би попросити у вас вибачення за те, що іноді у мене зароджувалось певне підозріння до вас. Але ж я навіть подумати не міг!..

— Облиште, пане Тербовен, — відповів Гофстраат, — ваша підозра була цілком виправдана. Однак у мене були зв'язані руки, я не мав права розкриватися перед вами.

— Це мені зрозуміло. — Петер випустив руку Гофстраата. — Проте я хотів би тепер просити вас і надалі лишитися другом нашої сім'ї…

— А чому повинно що-небудь змінитися? Сподіватимемось, що ваш батько швидко видужає!

Лікар більше не міг стриматися, щоб не висловити свою пропозицію:

— А що, шановний Тербовен, якби ми спробували лікувати вашого батька при допомозі енцефалографа?

— Справді, у нас же є ще одна можливість! — з захопленням вигукнув Петер. — Дивно, що ми раніше не додумалися до цього?

— Як ви собі це уявляєте, шановний Бергер? — спитав Роньяр.

Лікар розвинув свій план, і всі з великою увагою вислухали його.

— Ви говорили, що ніхто не зможе ухилитися від тих думок, які передає ваш енцефалограф. Так же?

Петер ствердно кивнув головою.

— Отже, є можливість навіяти вашому батькові цілком певні думки.

— Загіпнотизувати електрикою! — схвильовано докинув Гофстраат.

— Цілком правильно! Навіювані думки мають бути саме такими, щоб повернути вашому батькові ясну свідомість. Один з нас у думці повторюватиме ці думки, а ваш енцефалограф прийматиме їх. Це мають бути цілющі думки, наприклад, такі: «… Я — професор Тербовен!.. Я — професор Тербовен!.. Я професор Тербовен!..» Ці слова треба знов і знов втовкмачувати хворому в голову. Але вони повинні логічно розминатися й бути в безпосередньому зв'язку з його нинішнім оточенням.

Гофстраат обвів поглядом усіх присутніх по черзі:

— Я негайно віддаю себе в ваше розпорядження, хай енцефалограф знімає мої думки. Ми могли б одразу й почати. — І з посмішкою додав: — Я ж маю певний досвід у цьому.

— Домовились! — майже одночасно вигукнули Бергер і Петер.

Під час цієї бесіди, що почалася так жваво й захопила всіх присутніх, було вирішено вже наступного дня піддати професора Тербовена впливу енцефалографа.