Злочинця викривають зорі

21

Вітер струшував з дерев останнє листя. Голі віти, немов омертвілі, стирчали в холодній вечірній імлі. На мостовій і на тротуарах у пилюці жовтими, червоними і рудими плямами лежало різнобарвне листя. Час від часу поривчастий вітер великою незримою мітлою зривав його з землі, і тоді воно шелестіло, крутилося в повітрі й збивалося докупи, поки новий порив вітру знову не розганяв його.

Петер підійшов до вуличного ліхтаря і глянув на годинник. Було 19 годин. Він круто повернув через мостову на другий бік вулиці і зразу ж поспішив убік — в густу тінь паркана.

В саду за парканом почулися голоси. Розмовляли чоловік і жінка. Потім недалеко від вуличного ліхтаря заскрипіли залізні ворота. Співрозмовники вийшли на тротуар і попрямували до невеличкого спортивного автомобіля, що стояв під ліхтарем.

Коли вони, постоявши біля машини, розпрощалися, дама обернулась, і яскраве світло ліхтаря впало на її обличчя. Петер впізнав її. В ту ж мить у його голові промайнула коротка сцена біля квиткової каси. Це була та сама дама з яскраворудим волоссям і блискучими зеленими очима.

Вона сіла за руль. Кілька жартівливих слів на прощання.

— До побачення, мадмуазель Бельмонт! — почув Петер.

Чоловік захлопнув дверцята автомобіля.

Коли машина, набираючи швидкість, проїжджала повз Тербовена, він ледве встиг прочитати її номер.

«Отже, це Бельмонт», подумав він.

Лунко клацнувши замком, ворота зачинилися. Чути було, як бряжчала низка ключів. На посипаній гравієм доріжці віддалялися квапливі кроки; потім грюкнули двері будинку.

Петер вийшов на світло ліхтаря й записав номер машини, поставивши біля нього жирним шрифтом знак запитання.

Потім швидкими кроками підійшов до воріт садиби й уважно подивився у напрямі будинку. Нічого підозрілого не помітив. На вулиці теж не видно було жодної живої душі. Тільки шелестіння листя порушувало тишу.

Сильним ривком Тербовен зіпнувся на ворота, перемахнув через них і обережно спустився на землю. Якусь мить він, подавшись уперед, напружено прислухався, потім, тихо крадучись, попрямував до будинку. Біля декоративної сосни він зупинився й поглянув угору на вікно.

На першому поверсі світилося двоє вікон. На розквітчані гардини час від часу падала тінь людини. Повільно спливав час.

Нарешті світло погасло; на короткий час воно блиснуло у вікнах клітки сходів і знову зникло. Потім в темний палісадник упали широкі смуги світла з вікон другого поверху.

Коли Тербовен вийшов з-під сосни, в цих вікнах уже спустили завіси.

Він перескочив через кілька східців і опинився біля дверей. Потім було чути, як відчиняються двері, і за якусь мить Петер крізь темний отвір безшумно проник у будинок.

Блискуча дверна ручка повільно повернулася вниз і зупинилась. Двері безшумно прочинились. Якусь мить зяяла лише темна щілина з долоню завширшки, потім двері швидко розчинилися навстіж.

У темному отворі стояв Петер Тербовен.

— Добрий вечір, пане Нево!

Доктор рвучко обернувся на голос; безмежне здивування було на його обличчі. Широко розплющеними очима він дивився на непрошеного гостя, ніби то був якийсь привид; з несподіванки йому відібрало мову.

Поверх елегантного костюма на Нево був білий робочий халат, який він не встиг застебнути. На підлозі купами лежали тонкі дерев'яні стружки і гофрований картон. В кутку кімнати стояв великий порожній ящик. Нево заплющив і знову розплющив очі, але Петер усе ще стояв біля входу; тепер він, не повертаючись, однією рукою причиняв за собою двері, його іронічна посмішка і підкреслено спокійні рухи не віщували нічого доброго.

— Як ви потрапили сюди? — спромігся нарешті сказати Нево.

— Ви ж самі бачите: через оці двері! — глузливо, проте спокійно відповів Петер.

— Що вам треба від мене? Це нахабство — вдиратися в чужий дім!

Непрошений гість мовчав. Нево, ніби в лихоманці, нервово застібав ґудзики халата і, щось розмірковуючи, скоса поглядав на телефон, що стояв на столику біля дверей.

Тербовен помітив ці погляди.

— Спізнилися, пане Нево! Я знав про цей апарат і подбав про те, щоб він не заважав нам.

— Це нечуване зухвальство! — Обличчя застуканого зненацька доктора пополотніло. Майже заїкаючись, він видушив з себе: — Що це значить? Негайно залиште мій дім! Я не потерплю такого зухвальства! Не хочу мати нічого спільного з зломщиками!

— А мені це байдуже!

Тербовен крок за кроком просувався вперед по кімнаті, тримаючи праву руку в кишені плаща.

Нево повільно відступав назад. Як видно, він хотів загородитися столом від цього страшного відвідувача.

— Пане доктор Нево, я звинувачую вас в убивстві мого батька! Ви…

— Ви повинні спершу довести це! — пронизливим голосом перебив Нево. — Ви, мабуть, божевільний! — Його обличчя перекривилося.

— Ви самі дасте потрібні докази, пане Нево! — твердо й упевнено сказав Тербовен.

Нево зайшовся гучним фальшивим реготом:

— Та це ж просто сміх! Чи ви не п'яний часом?

Його глузливі слова шипіли, а очі, сховані під виблискуючими в електричному світлі окулярами, горіли ненавистю до сина свого колишнього начальника.

Петер стояв біля самого столу посеред кімнати.

— Скоро ви засмієтесь на кутні, пане Нево! Яким би вправним артистом ви не були, вам уже ніщо не допоможе. Вас уже зрадили ваші власні думки. Щоб ви знали: у мене двоє крісел з апаратом, що реєструє чужі думки, і в одному і них ви вже сиділи під експериментом.

Колишній асистент здригнувся. Присуваючи до себе крісло, він на якусь мить не міг приховати тремтіння рук. Потім сів, міцно схопившись за бильця, і впився в Тербовена ненавидячим поглядом.

— Ви негідник! Що за брудний наклеп ви зводите на мене?

Але у відповідь на лайку Петер тільки сміявся.

— Наклеп? А погляньте-но на перстень, що у вас на руці, і пригадайте, де ви його взяли!

Нево, як несамовитий, підскочив у кріслі й закричав пронизливим уриваним голосом:

— Геть! Негайно забирайтеся звідси!

Його обличчя скривилося, на лобі набухли жили.

Від цього вибуху Тербовен інстинктивно відступив на крок назад. Високо підвівши голову, він зміряв колишнього асистента свого батька холодним, рішучим поглядом:

— Я бачу, що так ми нічого не досягнемо!

— В цьому ви маєте рацію! — відповів Нево з гнівним виразом обличчя.

Раптом ним оволодів незвичайний, але загрозливий спокій. Звичним рухом Нево поправив окуляри і, трохи примруживши очі, пильно подивився на Печера. Непомітно для Тербовена він просунув праву руку в кишеню свого білого халата.

— Або ви негайно залишите мій дім, або я скористаюсь своїм правом самооборони.

Говорячи це, він повільно вийняв руку з кишені. В світлі електричної лампи блиснув чорний ствол пістолета.

Але це вплинуло на Тербовена зовсім не так, як розраховував Нево. Одразу відчувши небезпеку, Петер одним стрибком кинувся вперед і, перш ніж противник підняв зброю, схопив його за руку. Нево скрикнув від болю й випустив пістолет. Недарма ж Петер Тербовен вивчав прийоми джіу-джітсу, а вправності йому ще ніколи не бракувало. Тепер у цьому впевнився і сам Нево.

Приголомшений, він побачив свою зброю в руці Тербовена, який в ту ж мить випростався перед ним.

Ситуація змінилася. Петер зрозумів, що його супротивник не зупиниться перед вбивством, і ним оволоділо почуття безпощадної рішучості. Він мусить викрити вбивцю батька, навіть якщо для цього доведеться вдатися до насильства. Чорне дуло пістолета дивилося на Нево, який, здавалося, був більше приголомшений, ніж наляканий.

— Нево, облиште свою гру! Я вчасно захопив вас — вам не вдалося втекти з апаратурою до Америки.

Той злякано відступив назад. Але одразу ж оволодів собою й сказав глузливо:

— Не робіть з себе посміховища, Тербовен! Заберіть геть оту небезпечну залізяку! — Він зовсім спокійно сів знову в крісло й упевнено продовжував: — А що я роблю з своїми приладами, вас це анітрохи не обходить! — Потім кивнув на пістолет і загрозливо додав — А про це ви ще пожалкуєте!

— Попереджаю вас, Нево, — холодно й непохитно відповів йому Петер, — я не зупинюсь ні перед чим; якщо ви знову щось затієте, я негайно стрілятиму!

— Хотів би я все ж таки знати: що ви хочете від мене? — зухвало посміхнувся Нево. © http://kompas.co.ua

— Саме про це я й хочу вам сказати, — спокійно, але рішуче відповів Петер, опускаючи вниз пістолет. — З допомогою цього апарата, що, як я бачу, ще не демонтований, зараз ви продемонструєте мені останні події в руїнах старовинного міста. Ви самі покажете мені, що сталося з моїм батьком.

— Комедія та й годі! — в'їдливо прошипів Нево. — Що ви собі вигадали? Вам добре відомо, що цей прилад не може відтворити подій, які сталися недавно.

— Та що ви кажете? — глузував Петер. — З нових часів ваш прилад, певно, показує лише кораблі?

Вражений такою обізнаністю Тербовена, колишній асистент відсахнувся і, примруживши очі, зміряв його допитливим поглядом.

— Я допоможу вам пригадати, пане доктор Нево, — продовжував непрошений гість тим же глузливим тоном. — У вас є додатковий пристрій до апарата, і з його допомогою ви маєте змогу продемонструвати події ближчих до нас часів. Інфрачервоні промені, що відбиваються від великих темних зірок, ви приймаєте через інфрачервоний фільтр. Це і є ті промені, що в свій час відбилися від землі і несуть у собі картину всіх земних подій минулого. Отже, ви можете показати і те, що сталося з моїм батьком в руїнах старовинного міста шістнадцять місяців тому.

Припертий до стіни Нево обхопив руками бильця крісла так міцно, що в нього на пальцях побіліли суглоби; і коли Пітер замовк, він, мов ужалений, скочив з крісла й засичав гадюкою:

— Ваші відомості, вельмишановний пане, нічого вам не допоможуть! Прилад не працює через брак однієї важливої катодної лампи.

Петер інстинктивно відступив на кілька кроків назад, не зводячи очей з противника. Нево вже почував себе переможцем: він визивно дивився на сина професора.

Але не так-то легко було позбутися людини, яка рішилася на все.

— Годі морочити мені голову різними вигадками! — грубо крикнув Петер на Нево і знову підняв револьвер. — Вибирайте одно з двох: або ви вмикаєте апарат, або… я застрелю вас на місці!

В кімнаті запанувала загрозлива тиша.

Нево зблід і повільно подався назад. В очах Тербовена світилася рішучість людини, готової на все. Як засуджений на смерть, Нево прихилився до стіни.

Але й тепер він ще сподівався викрутитися.

— Так на що ж я повинен настроїти установку? — спитав він, удаючи з себе простачка.

— Ви самі добре знаєте, яку зірку я маю на увазі. Наведіть приймальну установку на Оріон! Ось! — швидким рухом лівої руки він кинув картку. — Тут точні його координати!

Нево машинально схопив папірець і розгублено дивився на нього. Так минуло кілька секунд. Петер чекав.

На лобі у Нево, там, де починалося волосся, заблищали дрібні краплинки поту. Він важко зітхнув.

Нарешті він повернувся до пульта управління і ввімкнув апарат. Кожен його рух виявляв обурення й протест.

Тербовен не сходив зі свого місця. Мовчазний і грізний, стояв він за спиною противника, підозріло спостерігаючи його дії.

Екран замиготів. Поступово з туманних і світлих плям утворилася невиразна картина. Нево взявся за вимикач і погасив верхнє світло. Одразу ж зображення на екрані стало контрастним, чітким. Петер побачив велику морську затоку, що вигляділа, як рельєфна карта. Праворуч на зображенні, немов великий палець руки, далеко в море виступала Флоріда. Ліворуч на екран випливав півострів Юкатан.

В синюватобілому світлі екрана обличчя доктора Нево нагадувало маску мерця. Над гострими вилицями напнулася блідосіра шкіра. Він нерухомим поглядом втупився в екран, крутячи правою рукою регулятор настройки.

Мексіканська затока зникла, і на її місці з'явився півострів Юкатан. Він розростався, доки не заповнив увесь екран. Все чіткіше виділялися окремі деталі, У Петера було таке враження, ніби він розглядає землю з літака. Зображення весь час наближалось. Тепер уже було видно величезний тропічний незайманий ліс з деревами-велетнями.

Раптом одвічний ліс, який наче килим застилав землю, почав рідшати. Серед руїн, частково вкритих заростями, височіла величезна східчата піраміда. Вона була майже в центрі ясно видимого колишнього міського парку. Рядом з пірамідою, біля її підніжжя, стрічкою пролягла через заросле поле руїн майже зовсім чиста смута. На околиці, де колишня вулиця губилася в незайманому лісі, було видно якусь маленьку світлу пляму.

Петер наказав Нево настроїти на ту білу пляму і збільшити зображення.

Той беззаперечно підкорився.

Пляма все росла й росла, і через певний час можна було розгледіти великий намет, що стояв поблизу якоїсь своєрідної споруди. Зображення все збільшувалось, і Петер впізнав арку воріт, яку він бачив на одному з батькових фотознімків.

Біля намету рухалася людина.

У Петера завмерло серце. Від хвилювання йому перехопило дух. Його передчуття підтвердилось: то був його батько. Хоч у нього на голові була крислата панама, а на очах темні окуляри, Петер впізнав його знайомі рухи і жести.

Через рештки зруйнованого муру професор видерся на арку і став поратися біля фотоапарата, установленого там на штативі.

Мов зачарований, Петер вдивляйся в екран, витягши голову наперед. У нього почали боліти очі. Він провів лівою рукою по очах і в ту ж мить подумав: «Батько фотографував цю арку всього за кілька днів до того, як зник, але такий же самий час потрібний і для променів, що повертаються з світових просторів. Прокляття! Отже, я зможу довести злочин Нево лише через кілька днів, бо тільки тоді цей прилад покаже загадковий кінець».

Швидко прийнявши рішення, він наказав Нево знову навести фокус на намет, йому хотілося побачити, що в цей час робив асистент його батька.

А ось і він — стоїть біля самого намету. Перед ним, на розкладному столі, лежать різні речі. Спершу Петер не міг розглядіти їх. Проте, коли Нево взяв один з предметів, він побачив, що то була старовинна індійська статуетка.

Раптом, коли асистент почав повертати її в руках, на її поверхні переломилися сонячні промені і вона яскраво заблищала; без сумніву, то було чисте золото.

Вражений побаченим, Петер уже одкрив рота, щоб спитати Нево про цю знахідку, як раптом відчув дужий удар знизу в підборіддя. Напасник відскочив назад і миттю вимкнув апарат.

Петер помітив лише, як поступово бліднуло зображення на екрані. Він ледве витримав силу удару. А коли отямився, було вже пізно.

Поки він знайшов у темряві вимикач, Нево зник. Якусь мить ще було чути кроки, що поспішно віддалялися, потім на сходах усе стихло.

Петер обвів поглядом апаратуру, що стояла перед ним, інструменти, вимикач і регулятор. Тепер він знав, як працює додаткова апаратура і як нею користуватися. Навіть втеча Нево нічого в цьому не змінювала.