Злочинця викривають зорі

27

Доктор Бальє з допомогою одного студента встановив перед телевізором кіноапарат. Він запропонував зафіксувати події, пов'язані з зникненням професора, на кіноплівці.

Незважаючи на ранній час, усі вже були в лабораторії; стінний годинник на першому поверсі тільки що пробив вісім годин. Крізь підлогу глухо чулися його удари.

Редактор і адвокат сиділи поруч і вдвох стежили за ясним зображенням. Петер підключав електропроводку до кіноапарата. Поглянувши на екран телевізора, він зауважив:

— Після вчорашньої грози повітря стало чистішим. Сьогодні зображення значно ясніше й чіткіше, ніж було досі.

— Це якраз те, що треба для зйомки нашого фільму, — додав Бальє, вставляючи в кіноапарат плівку. — Зараз зробимо маленьку пробу, а тоді вже, про мене, хай і починається. — Він ще раз перевірив через рефлекторний візир чіткість зображення й натиснув на пускову кнопку.

Кіноапарат працював майже беззвучно. Асистент кілька секунд стежив за його роботою і, задоволений результатом, вимкнув. Помічник зайняв місце позаду кіноапарата, щоб у потрібний момент негайно ввімкнути його.

Бальє і Петер теж підсіли до редактора та адвоката. Тепер зображення намету на екрані було більше, ніж звичайно. Професор Тербовен і Нево стояли біля похідного столика, на якому лежала біла карта, очевидно, план зруйнованого міста. Вони, мабуть, щось обговорювали, бо професор час від часу показував на карту. Метрів за двадцять позаду них місцеві робітники розчищали вхідні ворота, що вели до якоїсь великої споруди. Деякі з них вирубували сокирами кущі й невеликі дерева. Інші розбирали купи щебеню перед воротами.

Самі ворота збереглися. Велетенська кам'яна брила лежала зверху над входом. Вона захищала ворота від руйнівного впливу лісової рослинності, дощу та вітру.

Через якийсь час Бальє повернув обличчя до Петера, що сидів поруч:

— Знаєте, пане Тербовен, мені неясно одне: що взагалі напоумило вашого батька організувати цю експедицію? Тут він зробив відкриття, яке перевершує всі досі відомі сподівання. І цю роботу він лишив напризволяще, проміняв її на поневіряння й небезпеку експедиції в тропіках! Хіба ваш батько, крім усього іншого, був ще й археологом?

Петер замислено дивився поперед себе.

— І так і не так, шановний Бальє! Звичайно, мій батько за своїм фахом — фізик, але не тільки фізик. — Він підвів голову й повернувся до колеги, який зацікавлено слухав його. — Не просто фізик, який нічим, крім своєї спеціальності, не цікавиться! Діапазон його знань досить широкий, і особливо цікавився він історією та політикою. Батько завжди говорив, що історію фальсифікують. Він вважав, що дослідження істориків не об'єктивні, бо самі історики перебувають у полоні поглядів свого стану, свого класу і своєї епохи.

Петер замовк, замислено дивлячись на екран. Потім повів далі:

— І от, нарешті, він зробив це відкриття — відкриття, яке дає змогу бачити минуле. Ви розумієте, що це означало для мого батька з його ідеями? Цілісінькі ночі він просиджував тут, не маючи сил одірватися від давно минулих часів, які показував йому цей апарат. Історія дедалі більше заважала йому займатися фізикою. Прилад потребував удосконалення, в ньому було ще багато недоліків. Апарат показував лише окремі частини північноамериканського континенту, відкритого нібито Колумбом у 1492 році. Але й це вже так захопило мого батька, що він майже не займався більше технічною стороною справи. Він прослідкував, як ще за незапам'ятних часів азіатські переселенці через Берінгову протоку невпинним потоком вливалися до Північної Америки. Він простежив за норманами, коли вони прибували з Гренландії й засновували свої колонії на Лабрадорі. Він бачив вікінгів, коли ті переправлялися через Гудзонову затоку і все глибше просувалися в глиб континенту. Він побачив стародавні індійські держави, яким ми навіть назви не знаємо.

Петер умів захоплююче розповідати. І тепер, у цю годину, коли всі вони сиділи тут, сподіваючись от-от стати свідками трагедії професора, йому хотілося без кінця розповідати про батька і про його роботу.

— І от одного дня звідкись появився цей доктор Нево. Моєму батькові він видався хорошим фахівцем. Кінець кінцем батько доручив йому всю справу технічного вдосконалення винаходу, яке він сам розробив теоретично. Те, що він бачив на цьому екрані, з часом цілком заполонило його. І от батько почав готуватися до експедиції в Мексіку, щоб зайнятись там розкопками стародавніх індійських міст. Він хотів перед усім світом довести правдивість своїх тверджень. У своєму винаході батько дедалі більше вбачав засіб для досягнення певної мети, а саме, удосконалення роботи вчених-істориків. Виключно цій меті мав служити його чудовий апарат.

В цю мить усі присутні побачили на екрані, що професор пішов кудись у руїни. Нево зайшов у намет.

Петер зменшив зображення, щоб можна було стежити одночасно і за асистентом і за професором, який віддалявся від намету.

— Він іде до того самого муру, біля якого працював учора, — сказав Роньяр.

Редактор мав рацію. Професор Тербовен зупинився біля темного отвору в мурі. Там усе ще стояли кирка і лопата, приставлені до кам'яної плити.

Раптом Гофстраат вигукнув:

— Дивіться, дивіться, он там Нево!

Насторожено оглядаючись навкруги, асистент вийшов з намету через задній вихід, очевидно, щоб не потрапити на очі робітникам. Звідси до густих зарослей чагарника було всього кілька кроків. Робітники не помітили його — вони саме прочищали вузький прохід до воріт.

Нево, пригнувшись, дуже повільно йшов по околиці руїн під прикриттям буйної порослі чагарника. Так він описав велике півколо.

— Якщо він і далі йтиме в тому ж напрямку, — схвильовано сказав Роньяр, — то він вийде просто до муру.

Нево з кожною секундою наближався до професора, який тим часом уже почав працювати, розширяючи отвір у стіні.

Асистент так близько підійшов до професора, що їх відділяло лише кілька метрів. Але між ними був густий чагарник. Професор, видно, і не підозрівав про те, що поблизу хтось є. Він спокійно продовжував працювати, повернувшись спиною до кущів.

Усі, хто сидів перед екраном, знали, що зараз трапиться щось жахливе. Кожен чув, як б'ється його серце. Петер мимоволі судорожно проковтнув слину. Він так напружено вдивлявся в мерехтливе зображення, що у нього почали боліти очі.

Бальє подав знак студентові: тихо задзижчав кіноапарат.

Пригинаючись, Нево підкрався ще ближче. В руках у нього була груба палиця. Професор так захопився роботою, що, здавалося, досі нічого не помічав.

Петер підвівся. Від хвилювання він не міг усидіти на місці.

Раптом Нево одним стрибком кинувся на професора, який несподівано обернувся. Нево з усієї сили вдарив його палицею. Професор поточився, хапаючи руками повітря, і, не знайшовши опори, як мертвий повалився на землю. Його капелюх з купи щебеню відкотився на кілька метрів униз і повис на кущі.

Якусь мить Нево очікувально дивився на професора, що лежав ниць перед ним. Потім узяв кирку і з шаленою швидкістю почав розширяти щілину між стіною й купою щебеню. За короткий час вона вже була досить широка й глибока, щоб у ній могло вміститися обм'якле тіло забитого.

Засипавши яму з професором щебенем, Нево приставив кирку і лопату до муру й подався в гущавину.

— Ах ти ж недолюдок! — у безсилому гніві заскреготав зубами Петер.

Він перший з присутніх вимовив ці кілька слів, притиснувши свої кулаки до покритого білим лаком металевого корпусу апарата. У нього потемніло в очах.

Бальє вже хотів подати знак вимкнути кіноапарат, як раптом Роньяр скрикнув, і всі знову підвели очі.

Що це? З гущавини кущів біля самої купи щебеню, де сталося вбивство, виткнувся індієць. Він просувався вперед так спритно, що при цьому не похитнулася жодна гілка. Мов сторожкий звір, індієць на мить зупинився і прислухався. Потім нахилився над ямою, в якій убивця поховав свою жертву, і голими руками почав розгрібати її, як собака розгрібає борсукову нору. Неймовірно швидко він вийняв тіло убитого з ями, приклав до нього вухо і почав прислухатися. Так минуло кілька секунд. Раптом індієць схопив лопату, швидко засипав яму і, не гаючись ні секунди, схопив тіло на плечі й поніс у непроглядні хащі одвічного лісу.

Тепер на екрані не видно було жодної живої душі. Самотньо стояли кирка й лопата біля муру стародавніх міських воріт, освітлені палючим тропічним сонцем Центральної Америки.