Злочинця викривають зорі

39

Закінчувався старий рік. За кілька днів наставав новий, а для професора Тербовена — початок нового життя. Вчений сидів дома у колі рідних та друзів і розповідав про Юкатан, про занепаде місто, про знайдений ним дорогоцінний скарб народності майя.

Його слухали дуже уважно. Було так тихо, що, коли професор замовкав, чулося ніжне цокання маленького стінного годинника.

Але його більш не приваблював украдений Нево золотий скарб.

— Облишмо те золото! Воно зробило з Нево вбивцю і його самого довело до смерті. А нам лишилася наука — служитимемо їй; адже, коли б не було її, я б не повернувся до вас, до життя.

В його очах проступили сльози. Всі зворушено слухали.

Тут Бергер підхопив останні слова Тербовена:

— Коли згадаєш про минуле, про те, як усе повернулось на краще, то хіба можна не повірити в існування долі? Складається враження, що існує якесь вище правосуддя. А насправді все відбулося цілком природно: перемогла наука.

— Телевізор, який дозволяє бачити минуле, ваш власний винахід, — сказав лікар, звертаючись до професора Тербовена, — допоміг повернути вас нам. А енцефалограф (при цьому всі звернули свої погляди на Петера, який з щасливим виразом обличчя сидів поруч з Евеліною), допоміг зцілити вас. І нам нема чого шукати захисту у вірі в якусь долю, ми повинні пишатися вами і вашим сином, завдячувати щасливим кінцем тільки вашим науковим подвигам.

Професор, посміхаючись, заперечив:

— Ну, шановний Бергер, нехай ви навіть маєте рацію, проте ми не можемо надто пишатися досягнутим. Ще так багато треба зробити. Скільки загадок ще треба розв'язати! Але ми не схильні сумувати, бо наше безсилля — це тільки неповне знання багатьох законів природи, в якій нічого немає незбагненного, а навпаки — все з математичною точністю відбувається відповідно до цих законів. Завдяки науці я повернувся до вас, до вашого світу. — І, ніби на сповіді, він ще додав: — Науці я хочу присвятити все своє життя.

Простота цієї урочистої обіцянки зворушила всіх присутніх. На кілька хвилин запанувала благоговійна тиша. Потім професор Тербовен перевів свій погляд на сина; щаслива посмішка розквітла на його обличчі. Він підвівся і сказав, звертаючись до своїх гостей:

— Я весь час говорю про себе, а тимчасом у мене є щось важливіше: у перший місяць нового року Евеліна і Петер одружуються. І всіх вас ми вже тепер сердечно запрошуємо на весілля.

Тут Гофстраат непомітно передав господині якусь річ. Вона здивовано взяла її й побачила, що то був футляр з низкою перлин.

Пані Тербовен запитливо поглянула на адвоката. Але той лише кивнув, показуючи головою на молодих. Вона зрозуміла. Нічого не сказавши, встала й наділа Евеліні, своїй майбутній невістці, коштовне намисто.