Злочинця викривають зорі

26

В елегантно обставленому ресторані лунала якась дика, але хвилююча музика. Пахло ароматними сигаретами й жіночими парфумами. На дзеркальній поверхні танцювальної площадки кілька пар рухалися під хрипкі звуки пісні, яку співав негр перед мікрофоном. Саксофон в руках мулата то завивав, то плакав, то сміявся. Майже всі столи були зайняті.

В той час, коли джаз пхикав свої синкопи, Нево протискувався між рядами, щоб зайняти місце в тихих бокових кімнатах великого ресторану-дансінга.

Ці кімнати були розкішно умебльовані, обслуговували тут краще. Вони призначалися спеціально для тих гостей, які бажали лишитися наодинці. Відвідувачі сиділи тут в кабінах-нішах, у м'яких, зручних кріслах за низенькими столиками.

Підійшов послужливий офіціант. Нево щось запитав його. Той кивнув і показав у глибину ресторану.

Джазову музику тут ледве було чути. За єдиним столиком сиділа секретарка Маккорміка й посміхалась до гостя. Нево галантно вклонився, подаючи їй маленький букетик червоних троянд.

З-під довгих чорних вій на нього вдячно дивилися великі очі. Вона лукаво спитала:

— Ну як ти, звик уже до Нью-Йорка, чи там було краще?

— Як ти можеш взагалі питати про це! Там, на мій смак, надто вже затхла атмосфера. Я радий, що знову повернувся сюди. — Нево полегшено зітхнув і сів.

Секретарка, посміхаючись, розглядала троянди. Відкривши перед нею свій золотий портсигар, Нево спитав:

— А що б ти хотіла випити?

Вона кивнула в бік пляшки, що стояла на столі, й підняла тонку, з лакованими нігтями руку, щоб узяти сигарету. Під м'яким скісним світлом оксамитова шкіра її руки здавалася золотистою. Погляд Нево упав на той матовий відблиск, ковзнув по красивих плечах до вирізу в блузці, де виглядали округлені груди.

— Сьогодні вранці до тебе не можна було підступитися, — сказала вона.

Нево дав їй припалити. Від маленького вогника запальнички на скельцях його окулярів спалахнули крихітні блискавки.

— Не розумію, як ти тільки можеш працювати у цього Маккорміка, — сказав він. — До речі, ти його знаєш ближче?

Жінка повільно, задумливо вдихнула дим сигарети і потім уже відповіла:

— Ніхто близько не знає його. — Раптом її голос зазвучав якось зовсім інакше: — Холодний він і безсердечний. Всі інтереси в грошах. За гроші досягає всього, чого захоче.

Нево уважно слухав її. Потім підняв келих і привітно запропонував:

— Давай вип'ємо за нашу зустріч!

Перш ніж узяти свій келих, жінка якийсь час дивилася на Нево. Не витримавши її погляду, він опустив очі й так, немов бажаючи відвернути подругу від неприємних думок, сказав:

— Від мене він більш нічого не доб'ється — я й без містера Маккорміка обійдусь!

Задзвенів кришталь келихів.

Коли секретарка Маккорміка знову поставила келих на стіл, її обличчя набрало серйозного виразу:

— Ти не повинен так легковажно дивитися на свою сьогоднішню суперечку з Маккорміком!

— А що? — здивувався він. — Ти щось знаєш про це?

Вона струснула попіл з своєї сигарети.

— Випадково я підслухала уривки розмови, яку бос мав з однією довіреною особою. Він забув вимкнути свій мікрофон.

— Яке це має відношення до мене? — нетерпляче спитав Нево.

— Безпосереднє, — промовила вона досить переконано. — За кожним твоїм кроком стежитимуть. Бос, як видно, страшенно розлютився на тебе. Ти, певно, дуже роздратував його.

Нево вимушено засміявся:

— А хоч би й так! Я вмію оборонятися.

Взявши келих, вона замислено дивилася крізь прозоре жовте вино.

— Я б на твоєму місці не говорила так упевнено!

— А, що там! Старий у моїх руках. Зрештою, тепер він залежить від мене, а не я від нього.

— Ой, помиляєшся, до Маккорміка і ти не підбереш ключів. Ти затіяв небезпечну гру.

— Е, пусте! — презирливо сказав Нево. — Доки я потрібен йому, нічого страшного не буде. А хто, власне, та довірена особа, яку він нацькував на мене?

Секретарка відповіла не одразу. Спершу допитливо подивилася йому в очі і, нарешті, трохи вагаючись, сказала:

— Це дуже красива особа.

— Ти ревнуєш? — Нево глузливо скривив обличчя.

— Що ти взяв собі в голову! Можливо, ти вже знаєш її.

— Ну, говори ж!

Дівчина якийсь час мовчала, роздумуючи, чи не сказала й без того чогось зайвого.

— Якщо бос дізнається, що я проговорилась, мені — кінець.

— Та від кого ж він дізнається? Ми з тобою повинні триматися одне одного! — не досить вміло спробував він переконати секретарку Маккорміка в своїй щирості.

Вона ще раз допитливо глянула на нього своїми великими очима:

— Це ти сказав так, для красного слівця. А ти коли-небудь дотримаєш свого слова? — І після невеличкої паузи додала: — Ти майже зовсім не писав мені звідти; я одержувала від тебе листи лише тоді, коли ти через мене хотів щось довідатись! Адже так! — енергійно підкреслила вона останні слова, коли помітила, що Нево хоче заперечити.

Трохи знітившись, Нево почав виправдовуватись тим, що у нього було багато роботи. Він узяв її руку й почав ніжно гладити.

— А чого б же я тут сидів з тобою?

Дівчина нічого не відповіла, тільки дивилася на нього.

— Отже, — голосом переможця продовжував він, — ти перейдеш до мене, як тільки я все влаштую. Ми втечемо звідси, поїдемо в Європу чи куди ти захочеш і. заживемо безтурботним життям. Грошей у мене досить!

Її скептичний настрій не проходив:

— Коли тебе отак послухаєш…

Нево підняв келих.

— Чи, може, хочеш навічно лишитися секретаркою Маккорміка? Він ніколи не одружиться з тобою. Як бос, він не потребує цього, навіть якщо…

— Мовчи! — поспішно перебила вона. — Ти зовсім нічого не знаєш! — Роздратована дівчина роздушила свою сигарету.

— Та знаю я цього Маккорміка, — презирливо зауважив Нево.

— Ти теж цяця! — секретарка блиснула очима.

Нево відхилився назад.

— Значить, ти все-таки ревнуєш! І це тепер, коли я її навіть не знаю. — Він очікувально глянув на неї.

— Ти тільки хочеш вивідати, хто вона така.

Нево одразу став серйозним:

— Я справді сподіваюсь, що ти скажеш мені це.

Минуло кілька хвилин. Секретарка не зводила з нього своїх допитливих очей.

— Це агентка Дейзі.

Нево спокійно подивився їй в очі.

— Не знаю такої.

— Але ж вона була з Європі.

Він знизав плечима й запитав:

— А як її ще звуть?

— Лю Бельмонт.

Нево знову поставив келих, навіть не пригубивши його. Він не міг приховати свого подиву.

— Лю Бельмонт? — повторив протяжно.

Вона кивнула:

— Значить, ти все ж таки знаєш її?

Нево замислився, вдивляючись у вогник сигарети, яку він тримав у руці, його гладко зачесане назад волосся яскраво блищало в світлі електричної лампи.

Секретарка повторила своє запитання:

— Ти знаєш її? Відповідай же!

Він підвів очі, удаючи, ніби забув її запитання і тепер пригадує.

— Я там познайомився з нею.

— Ти близько знаєш її? — Зміна в його поведінці не лишилася непомітною для неї.

— Ні-ні! — сказав Нево, затинаючись, і тут же зацікавлено спитав: — Яке завдання вона мала там, у Європі?

— Ти ж знаєш, що про такі речі мене не інформують, цим займається спеціальний відділ, — відказала вона.

— Гм, правда. Я забув.

Якусь мить Нево замислено дивився поперед себе, потім повернув голову до своєї партнерки й сказав уже іншим тоном:

— До неї тобі справді ревнувати не слід!

— Чому? — недовірливо спитала жінка.

— Вона так розпутно жила там!.. — Він погасив у попільничці свою сигарету. — Але, звичайно, не зі мною!

Нево підвівся і, злегенька вклонившись, запросив секретарку до танцю.