Злочинця викривають зорі

15

Блискучі скляні двері з великими золотими літерами не знали спокою. Не встигали вони причинитися, як зовні їх знову штовхали.

Доктор Тербовен обвів нерішучим поглядом цілий ряд віконець і попрямував до найближчого. Замість відповіді на запитання, службовець приязно посміхнувся й відіслав його до віконця № 6.

Проходячи через довжелезну залу, Петер мимоволі уповільнив ходу, бо якраз перед віконцем № 6 жваво розмовляла якась дама. Наблизившись, він зміг розгледіти її зовнішність, що мимоволі впадала в око. Руде, з металевим відблиском волосся м'якими хвилями спадало на плечі. Ця аж надто елегантна зачіска не зовсім пасувала до спортивного пальта і черевиків на низьких підборах.

Петер почув, як службовець бюро подорожей сказав дамі:

— Само собою зрозуміло! Буде зроблено!

Дама подякувала густим, звучним голосом і обернулася, щоб іти. Петер на мить зустрвся з поглядом її блискучих, сірозелених, як у кішки, очей.

Він, мов зачарований, дивився, як вона пружними кроками виходила з приміщення. «Яка ж красуня, — подумав він, — звідки вона взялася тут?»

Коли дама зникла за скляними дверима, Тербовен обернувся до віконечка і побачив, що за ним спостерігали. Службовець співчутливо й дещо іронічно посміхався до нього. Петер і собі посміхнувся:

— Небезпечно гарна! Чужоземка?

— На жаль, не можу вам сказати, — відповів службовець, з виглядом людини, яка добре розуміє все, що тільки-но відбулося.

Тимчасом Петер Тербовен витяг з кишені квиток до Веракрус, який він знайшов після сутички на набережній.

— Скажіть, будь ласка, цей квиток був куплений у вас?

З цими словами він подав службовцю свою знахідку. Молодий чоловік перевірив квиток і відповів ствердно.

— Я знайшов його на вулиці, — вів далі Петер, — чи не могли б ви глянути, кому він належить?

— Одну хвилиночку!

Молодий чоловік послужливо розшукав якийсь список.

— Ми реєструємо прізвище кожного, хто купує квиток на пароплав чи на літак. Вам відомо, що ви маєте право претендувати на винагороду за знахідку?

— Знаю, знаю! — коротко відповів Петер і почастував молодого чоловіка сигаретою, яку той, подякувавши, одклав набік.

Досвідчені очі і пальці службовця забігали по шпальтах списків.

— Ось! Номер 506, Веракрус! — раптом вигукнув він. — Квиток належить пану Майєру з Мюнхена! Фріц Майєр, — доповнив він інформацію.

Тербовен запитливо глянув на нього.

— Точної адреси дати, на жаль, не можу, бо ми її від наших клієнтів не вимагаємо, — сказав службовець співчутливо.

— Шкода! А з такими відомостями багато не зробиш.

— Дайте нам вашу адресу, — порадив службовець, — щоб ми могли послати до вас пана Майєра.

Петер подякував, але заперечливо махнув рукою.

— Нате вам квиток! Так буде простіше!

— Будь ласка, як хочете! — погодився молодий чоловік.

Застібаючи пальто, Петер сказав:

— Передайте панові Майєру: людина, що знайшла квитка, бажає йому щасливої дороги!

— Я передам.

Виходячи, Петер вирішив піти ще до комісара Альтмана.

«Може, він довідається, хто криється за прізвищем Майєр», думав він.