Лицедії

XXI

Та за тиждень чи за два Майкл згадав про неї:

— Послухай, ти коли-небудь чула про дівчину на ім’я Евіс Крічтон?

— Ні, ніколи.

— Мені сказали, що вона непогана актриса. З хорошої сім ї і таке інше. Її батько — кадровий офіцер. Я оце думаю, може, взяти її на роль Онор?

— А хто тобі рекомендував її?

— Том. Він знайомий з нею, каже, розумна дівчина. Зараз вона виступає в недільному театрі. Том каже, на неї варто піти подивитися.

— Ну, то що ж тобі заважає?

— Я хотів у неділю поїхати в Сендвіч — пограти в гольф. Послухай, а може, ти б сходила туди, подивилась? Вистава, напевно, паскудна, але ти могла б сказати мені, чи варто брати її. Можеш взяти з собою Тома.

Серце Джулії закалатало.

— Ну, звичайно ж, я піду.

Вона подзвонила Тому й запросила його перекусити перед тим, як іти до театру. Він приїхав, коли Джулія ще не була готова.

— Чи я забарилася, чи ти прийшов надто рано? — сказала вона, коли він зайшов до вітальні.

Джулія помітила, що він з нетерпінням чекає, поки вона збереться. Том був збуджений, нервував.

— Там дають останній дзвінок рівно о восьмій, — сказав він. — А я страшенно не люблю спізнюватися на виставу.

З його хвилювання Джулія дізналася про все, про що вона хотіла знати. Їм саме подали коктейль, і тепер вона навмисне зволікала час.

— Як звуть цю актрису, на яку ми йдемо дивитися? — спитала вона.

— Евіс Крічтон. Мені страшенно цікаво, яке враження вона справить на тебе. На мою думку, ця дівчина — справжня знахідка. Вона знає, що ти прийдеш сьогодні. Хвилюється — просто жах, але я їй сказав, що боятися нема чого. Ти ж знаєш, які умови в цих недільних театрах — майже без репетицій і все таке інше. Я їй сказав, що ти чудово все розумієш і зважиш на всі обставини.

За столом він тільки те й робив, що поглядав на годинник. Джулія грала роль світської жінки. Вона розмовляла про всяку всячину, помічаючи, що він слухає її зовсім неуважно. Щойно вона замовкла, як він знову заговорив про Евіс Крічтон:

— Певна річ, я їй про це нічого не казав, але, на мою думку, вона чудово підійшла б на роль Онор. — Він уже прочитав «У наші дні», як читав заздалегідь усі п’єси, в яких грала Джулія. — Принаймні, зовнішні дані її цілком відповідають авторській характеристиці. Вона вже давно поневіряється в отому недільному театрі, і для неї це був би чудовий шанс. Ти для неї — кумир, і вона страшенно хотіла б грати в одній п’єсі з тобою.

— Нічого дивного. Це означало б дістати на рік роботу, а крім того, потрапити в поле зору багатьох імпресаріо.

— І колір волосся у неї такий, як треба, вона яскрава блондинка; на сцені вона б чудово контрастувала з тобою.

— Ну, зараз, завдяки перекису водню, блондинок на сцені скільки завгодно.

— Але ж вона справжня блондинка.

— Правда? Між іншим, я сьогодні отримала листа від Роджера. Він пише, що чудово проводить час у Відні.

Це повідомлення не дуже зацікавило Тома. Він позирав на годинник. Коли подали каву, Джулія заявила, що її неможливо пити, й зажадала, щоб заварили іншу.

— Ах, Джуліє, не треба. Ми ж запізнюємось на виставу!

— Ну, і що ж з того? Якісь кілька хвилин не мають значення.

— Але ж я пообіцяв, що ми приїдемо вчасно, — з мукою в голосі сказав він. — У неї дуже хороша сцена на самому початку.

— Мені дуже жаль, але я не можу йти, не випивши чашки кави.

Поки вони чекали, вона щось говорила, а він майже не відповідав їй і нетерпляче поглядав на двері. А коли каву подали, Джулія пила її дуже повільно… На той час, коли вони, нарешті, сіли в машину, Том ледве міг стриматись від люті. Він дивився просто себе, стиснувши губи в сердитій гримасі. Що ж до Джулії, то вона була вдоволена собою. В театр вони зайшли за дві хвилини до підняття завіси, і глядачі вітали появу Джулії вибухом оплесків. Усміхаючись до публіки, немов вибачаючись за турботу, Джулія пробиралася до свого місця в партері. Вираз її скромно опущених очей мав означати, що вона зовсім не пов’язує ці оплески із своєю особою.

Завіса піднялася, і на сцену вийшли дві дівчини, одна дуже вродлива й молода, друга набагато старша й негарна. За хвилину Джулія обернулася до Тома й прошепотіла:

— Котра з них Евіс Крічтон — молодша чи старша?

— Молодша.

— Ах, так, звичайно, ти ж, здається, казав, що вона блондинка.

Вона пильно подивилася на нього. Том уже не був сердитий; на устах його вигравала щаслива усмішка. Джулія знову перевела погляд на сцену. Безперечно, Евіс Крічтон була дуже вродлива: прекрасне золотаве волосся, чудові блакитні очі, маленький прямий носик; втім, Джулії такий тип жінок не подобався.

«Ні риба ні м’ясо, — сказала вона собі. — Хористочка».

Кілька хвилин вона стежила за її грою, стежила дуже уважно; потім, зітхнувши, відкинулася на спинку крісла, подумавши: «Зовсім бездарна».

Коли завіса опустилася, Том, радісно збуджений, обернувся до неї. Поганого настрою наче й не було.

— Ну, що ти скажеш про неї?

— Гарненька, як лялечка.

— Це я знаю. Але якої ти думки про її гру? Сподобалася вона тобі чи ні?

— Так, гра непогана.

— От якби ти пішла за куліси і сказала це їй особисто! Це була б для неї така радість.

— Я?

Він, певно, не розумів, про що просить її. Щоб вона, Джулія Лемберт, пішла за куліси вітати якусь заштатну акторку? Це просто нечувано.

— Я пообіцяв, що приведу тебе після другої дії. Будь ласка, Джуліє. Вона так зрадіє.

«Дурень. Дурень нещасний. Що ж, гаразд, я витримаю і це».

— Ну, звичайно, якщо ти вважаєш, що це матиме якесь значення для неї, то я охоче піду.

Після другої дії Том провів її до артистичної убиральні Евіс Крічтон. Цю убиральню Евіс займала з негарною дівчиною, з якою виступала в першій сцені. Том відрекомендував їх одна одній. Евіс Крічтон трохи манірно простягнула Джулії мляву руку.

— Я дуже рада познайомитися з вами, міс Лемберт. Будь ласка, не звертайте уваги на цей розгардіяш. Не варто ж наводити порядок на один вечір.

Вона абсолютно не хвилювалася. Більше того, вона почувала себе, здавалось, цілком упевнено.

«Залізна вдача. І добре знає, що їй потрібно. Вдає з себе полковницьку дочку».

— Я така вдячна вам за те, що ви прийшли сюди. Боюся, що п’єса нічого цікавого собою не являє, але ми, початківці, не маємо права вередувати. Читаючи п’єсу, я весь час вагалася, але мені все ж сподобалася моя роль.

— Ви чарівно граєте її, — сказала Джулія.

— О, ви дуже люб’язні. Якби тільки в нас було більше репетицій! Я дуже хотіла показати саме вам, на що я здатна.

— Ну, ви ж знаєте, я працюю вже багато років у театрі. І я давно переконалася в тому, що талановиту людину завжди помічають. Чи не так?

— Я розумію, що ви маєте на увазі. Звичайно, мені ще дуже бракує досвіду, я це знаю, але мені так хочеться показати, на що я здатна. Грати я вмію — щодо цього я цілком певна. Мені б тільки дістати справжню роль, роль, яка могла б мене захопити.

Вона зробила паузу в надії, чи не скаже Джулія, що в новій виставі «Сіддонс-театру» є така роль для неї, але та тільки мовчки усміхалася, дивлячись на неї. З похмурим гумором Джулія думала в цю мить, що опинилася в ролі дружини сільського священика, яка вислухує компліменти від дружини сквайра.

— Ви давно вже виступаєте на сцені? — запитала вона нарешті. — Дивно, що я досі нічого не чула про вас.

— Якийсь час я виступала в ревю, однак потім вирішила, що просто марную там час. Протягом останнього сезону я мандрувала з гастрольною трупою, але мені хотілося б працювати в Лондоні.

— В Лондоні так багато безробітних акторів, — сказала Джулія.

— О, я знаю. Без знайомств і зв’язків влаштуватися в театрі майже неможливо. Я чула, що ви незабаром приступаєте до роботи над новою п’єсою.

— Так,

Джулія все ще приязно усміхалася.

— Якби в ній знайшлася роль для мене, я б щаслива була грати в одній п’єсі з вами. Я так шкодую, що містер Госселін не зміг сьогодні прийти.

— Я розповім йому про вас.

— Ви гадаєте, я можу сподіватися на щось? — крізь її самовпевнені манери, крізь позу аристократки, яку вона прибрала, щоб справити враження на Джулію, прорвалося палке бажання. — Якби ви замовили за мене слово, то це б, напевно, мало вирішальне значення.

Джулія задумливо глянула на неї, потім, усміхнувшись, відповіла:

— Я частіше прислухаюся до чоловікових порад, аніж він до моїх.

Коли вони виходили з артистичної — Евіс Крічтон мала ще переодягтися до третьої дії, — Джулія перехопила її запитливий погляд, адресований Тому. Джулія скоріше відчула, аніж помітила, що у відповідь він злегка похитав головою. Всі почуття Джулії були в цю мить вкрай загострені, і вона зрозуміла цей німий діалог так:

« — Ти прийдеш потім вечеряти?»

« — Ні, не зможу, чорт забирай. Мені треба буде одвезти її додому».

Третю дію Джулія дивилась з похмурим виразом на обличчі. Це нікого не могло б здивувати, оскільки зміст п’єси був вельми серйозний. Коли завіса опустилася й слово надали блідому, змученому авторові, який після кожного речення робив довгу паузу, Том спитав її, де б вона хотіла повечеряти.

— Давай поїдемо додому й там побалакаємо, — сказала вона. — А якщо ти голодний, то ми знайдемо щось поїсти на кухні.

— Додому, тобто до Стенхоуп-плейс?

— Так.

— Гаразд.

Джулія відчула, що Тому одлягло від серця, коли він почув, що вона не їхатиме до нього. В машині він увесь час мовчав, очевидно, роздратований тим, що йому доводиться проводжати її. Джулія догадувалася, що Евіс Крічтон, мабуть, запросили на якусь вечірку і він хотів піти разом з нею.

Коли вони приїхали, в будинку було темно. Слуги вже спали.

Джулія запропонувала спуститися в кухню і там перекусити.

— Не знаю, як ти, а я зовсім не голодний, — відповів Том. — Я б випив віскі з содовою й пішов спати. У мене в конторі завтра дуже багато роботи.

— Гаразд, тоді принеси його до вітальні. Я ввімкну світло.

Коли він повернувся, вона пудрилася й підфарбовувала губи перед дзеркалом, і лише після того, як він налив чарки й сів, вона скінчила цю процедуру й обернулася до нього. Сидячи у великому кріслі в своєму бездоганному костюмі, він мав дуже юний і надзвичайно привабливий вигляд, і вся гіркота, що сповнювала її протягом вечора, і ревнощі, що краяли їй серце останні кілька днів, раптом зникли, розчинившись у хвилі жаги, яка наринула на неї. Вона сіла на бильце його крісла й ніжно провела рукою по його голові. Том одсахнувся й сердито вигукнув:

— Не роби цього! Ненавиджу, коли мені куйовдять волосся!

Це було наче ніж у серце. Джулія ще ніколи не чула від нього такого тону. Але вона грайливо засміялася, підвелася, взяла налиту ним чарку віскі й сіла в кріслі навпроти нього. Його реакція й слова були інстинктивні, і тепер йому стало трохи соромно. Він уникав її погляду, й обличчя його знову зробилося сердитим. Це була вирішальна мить. Якийсь час вони сиділи мовчки. Серце Джулії болісно калатало, та, нарешті, вона примусила себе заговорити.

— Скажи-но мені, — промовила вона, посміхаючись, — ти спав з Евіс Крічтон?

— Ні, звичайно! — вигукнув він.

— Чому ж? Вона така гарненька.

— Евіс — не така. Я поважаю її.

Джулія зовні була абсолютно спокійна. Говорила вона недбало, немов розмова йшла про загибель імперій чи королів.

— Ти знаєш, що я помітила? Я помітила, що ти безтямно закоханий у неї. — Том усе ще уникав її погляду. — Чи ви часом не заручилися?

— Ні.

Тепер він дивився Джулії в очі, але погляд його був ворожий.

— Чи ти не освідчився їй?

— Хіба ж я можу? Хіба має право робити це такий жалюгідний нікчема, як я?

Він говорив так палко, що Джулія здивувалась.

— Що ти хочеш цим сказати?

— Навіщо про це базікати? Яка пристойна дівчина погодиться вийти за мене заміж? Адже я у тебе на утриманні, і ти про це прекрасно знаєш!

— Дурниці! Ну, подарувала я тобі кілька дрібничок — навіщо ж робити з цього трагедію?

— Мені не треба було брати тих подарунків. Я весь час знав, розумів це! Але все відбувалося так непомітно, поступово, що я схаменувся тільки тоді, коли загруз уже по самісінькі вуха! Ти нав’язала мені спосіб життя, який я просто не мав права, не міг дозволити собі вести. І я змушений був брати у тебе гроші.

— Ну і що ж з того? Зрештою, я дуже багата жінка.

— До біса твої гроші!

Він тримав чарку в руці і зараз, піддавшись раптовому імпульсові, жбурнув її об камін. Вона розлетілася вдрузки.

— Ну навіщо ж нищити цю щасливу оселю, — іронічно кинула Джулія.

— Пробач. Це у мене вийшло мимоволі, — він відкинувся на спинку крісла й одвернувся від неї. — Мені дуже соромно. Не так-то вже приємно втрачати самоповагу.

Джулія помовчала, не знаючи, що на це відповісти.

— Я не вбачала нічого поганого в тому, що допомагала тобі вилізти із скрути. Мені було приємно робити це.

— О, я знаю, ти робила це напрочуд тактовно. Тобі майже вдавалося переконати мене, що я роблю тобі послугу, дозволяючи сплачувати мої борги. Ти все робила для того, щоб мені легше було стати негідником.

— Я дуже шкодую, що ти так сприймаєш усе це.

Вона сказала це досить різко, бо вже починала дратуватись.

— Тобі нема про що шкодувати. Ти захотіла мати мене, і ти мене купила. А що я виявився нікчемою, який дозволив себе купити, то це тебе вже не обходить.

— І давно ти почав так думати?

— 3 самого початку.

— Це неправда.

Вона знала, що совість його заговорила через те, що він закохався в дівчину, яку вважав дуже чесною. Нещасний дурень! Невже він не розуміє, що Евіс Крічтон заради того, щоб одержати роль, готова лягти в ліжко з ким завгодно?

— Якщо ти закоханий у Евіс Крічтон, то чому не скажеш мені про це? — Він подивився на неї безпорадно, але нічого не відповів. — Може, ти боїшся, що після цього вона втратить шанси дістати роль у новій виставі? Ми, здається, досить довго знаємо одне одного, і ти міг би за цей час переконатися, що для мене насамперед — діло, а потім вже почуття.

Він аж нестямився від радості.

— Що ти хочеш цим сказати?

— На мою думку, ця дівчина — справжня знахідка. Я скажу Майклові, що вона годиться на роль Онор.

— Ах, Джуліє,. який же ти молодець! Ти просто чудо!

— Треба було спитати, і я б сказала тобі свою думку.

Він полегшено зітхнув.

— Ти така хороша.

— І ти хороший. З тобою весело проводити час, ти справжній мужчина, і будь-яка жінка може пишатися тобою. Мені приємно було лягати з тобою в ліжко, і мені здається, що й тобі так само. Але давай говорити відверто. Я ніколи не кохала тебе більше, ніж ти мене. Я знала, що те, що відбувається між нами, не може тривати довго. Що рано чи пізно ти закохаєшся в іншу жінку і між нами все скінчиться. І от тепер ти закохався, правда ж?

— Правда.

Вона хотіла будь-що примусити його зізнатися в цьому, але тепер, коли її підозри підтвердились, це завдало їй страшного болю. Але вона знову добродушно всміхнулася.

— Ми чудово проводили час разом, та чи не здається тобі, що треба поставити крапку?

Вона вимовила це так легко, майже жартівливо, що ніхто б, напевно, не здогадався, як крається в цю мить її серце. Вона завмерла, із страхом чекаючи його відповіді.

— Мені страшенно шкода, що так сталося, Джуліє. Але я далі так не можу. — Він збентежено глянув на неї. — Ти не сердишся на мене?

— Сердитися? Через те, що ти охолов до мене й віддав своє зрадливе серце Евіс Крічтон? — Її очі пустотливо сміялися. — Ну що ти, любий, звичайно, не серджуся. Зрештою, ти зберігаєш відданість представницям однієї професії.

— Я дуже вдячний тобі за все, що ти для мене зробила. Я не хотів би, щоб ти вважала мене невдячним.

— Ах, мій любий, не верзи дурниць. Нічого особливого я для тебе не робила. — Вона підвелася. — А тепер тобі, мабуть, час уже йти. У тебе ж завтра безліч усяких справ, та й я страшенно стомилася.

Для Тома це було так, наче з нього зсунувся якийсь важкий тягар. Проте цілковитого задоволення він усе ж не відчував, його спантеличив її тон — такий приязний і водночас з ледь помітними нотками іронії; у нього було таке почуття, наче його якось піддурили. Він підійшов до Джулії, щоб, сказавши «на добраніч», поцілувати її. На якусь мить вона завагалася, а потім з приязною усмішкою підставила одну щоку, потім другу.

— Тебе ж не треба проводжати до виходу, правда? — вона затулила рота долонею й позіхнула. — Ах, мені так хочеться спати.

Щойно Том вийшов, як Джулія вимкнула світло, підбігла до вікна і, обережно піднявши завісу, визирнула на вулицю. Вона почула, як грюкнули парадні двері, й побачила, що він вийшов на тротуар. Зупинившись, він подивився на всі боки. Вона одразу догадалася: шукає таксі. Та на вулиці машин не було, і тоді він попрямував до Ріджентс-парку. Джулія зрозуміла, що тепер Том поїде на вечірку, де на нього чекає Евіс Крічтон, і розповість їй радісну новину.

Джулія опустилася в крісло. Досі вона грала, грала чудово, але тепер почувала себе абсолютно знесиленою. Сльози, сльози, яких ніхто не міг бачити, покотилися по її щоках. Вона була дуже нещасна. Одне тільки полегшувало її біль: холодна зневага, якою вона тепер мимоволі переймалася до цього дурного хлопця, котрий проміняв її на бездарну акторку, яка нічого не тямить у мистецтві гри. Не знає навіть, як ходити по сцені, як тримати руки.

«Якби в мене було почуття гумору, я б зараз боки рвала від сміху, — плачучи, думала вона. — Це ж справжнісінький анекдот, я ще такого анекдота в житті не чула».

Потім вона почала думати, що ж тепер Том робитиме. Ось-ось йому доведеться платити за квартиру. Чимало речей в його квартирі належало їй. А повертатися назад до своєї убогої кімнатки на Тевісток-сквер йому, напевно, не дуже хочеться. Вона згадала людей, з якими він тепер знайомий завдяки їй. Він зумів утертися їм в довіру, створив собі репутацію корисної людини і, звичайно ж, знатиметься з ними й далі. Але ввести у їхнє коло Евіс буде йому нелегко. Ця дівка досвідчена й продажна — це напевне, — і вона не буде з ним церемонитися, коли кишеня його спорожніє.

А цей дурень піймався на її гачок — повірив у її чистоту й цнотливість! Джулія знала, що являють собою такі жінки. Ясна річ, Том потрібен їй лише для того, щоб пробратися в «Сіддонс-театр», а коли їй це вдасться, вона його відразу ж відшиє. Подумавши це, Джулія стрепенулася. Вона пообіцяла Тому, що Евіс одержить роль у п’єсі тільки тому, що такої обіцянки вимагала сцена, яку вона грала, і в ту мить вона не надавала значення своїм словам. Все ж залежало від Майкла.

— А вона таки одержить цю роль, їй-богу, одержить! — сказала Джулія вголос і зловтішно захихотіла. — Бог свідок, я жінка не зла, але всьому є межа.

Так, Том і Евіс Крічтон ще поплатяться за все, побачимо, хто сміятиметься останній. Сидячи в темряві, вона похмуро обмірковувала план помсти. Та раз у раз сльози наверталися їй на очі — коли наринали спогади, що завдавали їй страшного болю. Це були спогади про його струнке, молоде тіло, про палкі обійми і дотик його губ, про його усмішку — і соромливу, й пустотливу водночас, — і про запах його кучерів.

«Яка ж я дурна! Мені треба було мовчати, нічого не говорити. Я ж добре його знаю. Евіс — це тільки короткочасне захоплення. Він скоро забув би про неї і повернувся б до мене…»

Страшенно стомлена, Джулія підвелася й пішла до своєї спальні. Щоб заснути, вона прийняла снотворне.