Лицедії

VII

Перший рік їхнього подружнього життя був би дуже бурхливий, якби не врівноважена вдача Майкла. Настроїти його практичні думки на любовний лад могли лише такі радісні й хвилюючі події, як одержання нової ролі, виступ у прем’єрі або участь у бенкеті, де він мав нагоду випити кілька бокалів шампанського. Ніякі лестощі, ніякі спокуси на нього не діяли, якщо наступного дня він мав ділове побачення, що вимагало ясності думок, або зустріч з гольфа, що потребувала твердої руки. Джулія робила йому дикі сцени. Вона ревнувала його до приятелів з клубу «Зелена кімната», ревнувала до ігор, які відривали його від неї, ревнувала до обідів «без дам», що їх він одвідував, посилаючись на потребу підтримувати знайомства з людьми, котрі можуть колись стати в пригоді. Вона просто сатаніла, коли, бувало, сльози градом котилися по її щоках, а він сидів собі спокійнісінько, згорнувши руки на грудях, з добродушною усмішкою на своєму гарному обличчі, немовби даючи їй зрозуміти, що вона робить із себе посміховисько.

— Сподіваюсь, ти не гадаєш, що я маю якусь коханку? — спитав він її одного разу.

— А звідки мені знати? Мені ясно тільки, що ти мене зовсім не любиш.

— Ти ж знаєш, що з усіх жінок на світі для мене існуєш тільки ти.

— О господи!

— Я просто не збагну ніяк, чого ти хочеш.

— Я хочу любові. Я гадала, що одружуюсь з найвродливішим мужчиною в Англії, а одружилася з кравецьким манекеном!

— Не верзи дурниць. Просто я звичайнісінький, нормальний англієць, а не якийсь там італійський катеринщик.

Вона розлючено ходила по кімнаті. Вони мешкали в маленькій квартирі в районі Бекінгем-гейт, і особливо розвернутися тут було ніде, але Джулія робила все, що можна було. Вона зняла руки до неба.

— Можна подумати, що я зизоока чи горбата. Можна подумати, що мені п’ятдесят років. Невже я така вже відразлива? Боже, яке це приниження — просити кохання! Як це гірко, як гірко!

— Оце в тебе щойно був чудовий жест, люба. Немовби ти запускаєш крикетний м’яч. Запам’ятай його.

Вона кинула на нього погляд, сповнений презирства.

— Це єдине, про що ти можеш думати. Моє серце крається, а ти в цей час верзеш щось про мій випадковий жест.

Але з виразу її обличчя він бачив, що вона реєструє цей жест у своїй пам’яті, щоб скористатися з нього, коли трапиться нагода.

— Зрештою, люба, кохання — це ще не все. Це річ хороша, звичайно, але кожна справа має свій час. Ми досхочу натішилися під час нашого медового місяця, на те він і є медовий, але тепер нам треба вже братися до роботи.

Їм пощастило. І він, і вона дістали досить пристойні ролі у виставі, яка мала успіх. У Джулії була одна чудова сцена, наприкінці якої вона зривала бурю оплесків, а врода Майкла викликала справжній фурор. Майклові джентльменські манери й весела, добродушна вдача сприяли їхньому успіхові серед публіки, і їхні портрети почали з’являтися в ілюстрованих газетах. Їх запрошували на численні обіди, і Майкл, в свою чергу, незважаючи на свою ощадливість, сам без вагань витрачав гроші на прийоми й частування «корисних» людей. Його щедрість у таких випадках завжди вражала Джулію. Художній керівник одного театру запропонував Джулії головну роль у своїй новій постановці, і хоч у цій п’єсі не було ролі для Майкла, він не дозволив їй відмовитися від пропозиції, сказавши, що бізнес — це бізнес і сентименти тут ні до чого. Сам він згодом одержав роль в історичній драмі.

Вони обоє були зайняті у виставах, коли почалася війна[23], Майкл одразу записався добровольцем-рядовим (як Джулія пишалася ним і як боялася за нього!), але дуже скоро за допомогою батька, один із старших братів якого обіймав високу посаду в воєнному міністерстві, одержав офіцерський чин. Коли він одплив до Франції, Джулія почала гірко картати себе за те, що так часто завдавала йому прикрощів, і вирішила заподіяти собі смерть, якщо він загине. Вона хотіла записатися сестрою-жалібницею, щоб також поїхати у Францію і бути там, хоча б на одній землі з ним, але Майкл відрадив її — мовляв, патріотичний обов’язок вимагає, щоб вона і далі грала на сцені, і Джулія вирішила послухати його поради, тим більше, що вона могла бути останньою. Для Майкла війна обернулася на веселу розвагу. Він здобув популярність у полковій їдальні, і офіцери-кадровики майже одразу прийняли його в своє середовище, забувши, що він, власне, актор. Його походження, його офіцерський рід немовби пробудив у ньому професіонального солдата з усіма відповідними рисами вдачі й складом думок. Майкл відзначався тактовною поведінкою й приємними манерами, він знав, де і за яку саме нитку треба потягти; отже, він неминуче мав опинитися в штабі у якого-небудь генерала. І справді, останні три роки війни він провів у ставці головного командування, виявляючи при цьому неабиякі організаторські здібності. Закінчив він війну майором, з Воєнним хрестом і орденом Почесного Легіону.

Тим часом Джулію, яка виступала в багатьох складних ролях, визнали найкращою молодою актрисою Англії. На протязі всієї війни театр процвітав; Джулія виступала у виставах, що довго не сходили зі сцени, і слава її зростала. Акторам тепер платили більше, і, згадуючи Майклові поради, Джулія здирала з імпресаріо по вісімдесят фунтів на тиждень. Кожну свою відпустку Майкл проводив у Англії, і в цей час Джулія перебувала на сьомому небі. Хоч на фронті йому не загрожувала ніяка небезпека (якби він, скажімо, пас вівці в Новій Зеландії, вона була б не більшою), Джулія поводилася так, неначе ті коротенькі відпустки, які він проводив з нею, були останніми днями життя приреченої на смерть людини. Вона ходила коло Майкла з таким виглядом, ніби він щойно виліз з окопів, була з ним ніжна, дбайлива й лагідна.

Джулія розлюбила Майкла десь незадовго до закінчення війни.

В той час вона була вагітна. Майкл не хотів дитини — в такій ситуації, мовляв, це було б нерозважливо, але Джулія, якій незабаром минало тридцять років, вирішила, що родити треба або зараз, або взагалі ніколи. Репутація її була настільки міцна, що вона могла залишити сцену на кілька місяців, а коли зважити на те, що Майкла будь-якої миті можуть убити — щоправда, він запевняв її, що перебуває в цілковитій безпеці, але казав це, певно, лише для того, щоб заспокоїти її, адже іноді навіть генералів убивають, — і припустити, що вона переживе це, то хай у неї буде хоч дитина від нього. Дитина мала народитися десь наприкінці року. Джулія ніколи так не чекала чергової відпустки Майкла, як цього разу. Вона почувала себе чудово, але їй страшенно бракувало його обіймів, його пестощів, вона почувала себе трохи самотньою, трохи безпорадною, і їй потрібна була його підтримка. Нарешті він приїхав, чарівно гарний у своїй добре пошитій уніформі, з червоними петлицями й короною на погонах. Труднощі служби в ставці головного командування далися взнаки: він погладшав, засмаг. Коротко підстрижене волосся, браві манери, військова виправка — чим не кадровик! Настрій у нього був чудовий, і не лише тому, що він приїхав на кілька днів додому, а й через те, що війна мала уже ось-ось скінчитися. Він мав намір демобілізуватись при першій же нагоді. Яка користь з того, що в тебе хороша посада, якщо ти не можеш скористатися з неї? Стільки молодих акторів залишило сцену — хто з щирого патріотизму, хто через те, що тилові патріоти не давали їм жити, хто, нарешті, просто по мобілізації — і провідні ролі перебували тепер у руках або тих, хто був звільнений від військової служби по хворобі, або ж тих, кого на фронті так покалічило, що їх відпустили додому. Отже, можливості зараз були чудові, і Майкл вважав, що, коли він вчасно встигне запропонувати свої послуги, то зможе вибирати ролі за власним бажанням. А після того, як публіка знову заговорить про нього, можна буде подумати й про власний театр — тут і репутація Джулії стане в пригоді.

Вони балакали допізна, а потім лягли в ліжко. Вона хтиво пригорнулася до нього, і він обняв її. Після тримісячної розлуки Майкл жадав любовних втіх.

— Ти найчудовіша жіночка в світі, — прошепотів він і припав губами до її губ.

Джулія раптом відчула легку огиду. Вона ледве стрималася, щоб не відштовхнути його. Досі їй здавалося, що його тіло, його юне прекрасне тіло пахло квітами і медом, і з тих пут, що прив’язували її до Майкла, ці були чи не найміцніші. І от зараз цей аромат зник. Вона зрозуміла, що він не пахне як юнак, він пахне як мужчина. Її трохи занудило. Його запах не збудив її, залишив холодною, і тепер їй хотілося тільки, щоб він скоріше вдовольнив свою жагу, перевернувся на бік і заснув. Потім вона довго лежала з розплющеними очима, заклякла й злякана. На серці в неї була порожнеча, бо вона розуміла, що втратила щось безмежно дороге і, жаліючи себе, вона готова була заплакати; але водночас її поступово сповнювало почуття тріумфу, бо це була й помста, солодка помста за страждання, що їх він їй завдавав; вона звільнилася від пут, які зв’язували її з ним! Так, тут є чого торжествувати. Віднині вона поводитиметься з ним, як з рівним. Вона випростала ноги й зітхнула з полегшенням.

-— Боже, як це здорово — думати тільки про себе!

Снідали вони у своїй кімнаті: Джулія — в ліжку, а Майкл — за маленьким столиком поруч з нею. Поки він читав газету, вона крадькома позирала на нього. Невже він так змінився за останні місяці? Чи, може, річ у тім, що всі ці роки вона дивилася на нього тими самими очима, що й тоді, на репетиції у Міддлпулі, коли він вийшов на сцену в сяючому ореолі своєї юної вроди й одразу полонив її — полонив, немов якась фатальна хвороба? Він усе ще був напрочуд гарний, власне, йому минуло тільки тридцять шість років, але це вже був не юнак: коротко підстрижене волосся, обвітрене обличчя, тоненькі зморшки під очима і на колись чистому чолі… Так, перед нею сидів мужчина! Ось і рухи його втратили колишню легкість, стали розміреними й точними… Все це були майже непомітні зміни, але холодні, тверезі очі Джулії склали їх воєдино і тепер бачили, що вони означають в усій своїй сукупності. Майкл став мужчиною — мужчиною середнього віку.

Вони все ще жили в невеликій квартирі, яку найняли, коли вперше приїхали в Лондон. Хоч останнім часом Джулія заробляла дуже добре, вони досі вважали, що міняти квартиру не варто доти, доки Майкл не демобілізується. Але тепер, коли мала народитися дитина, треба було подумати й про нове житло. Будинок у Ріджентс-парку дуже сподобався Джулії, і вона захотіла відразу туди перебратися.

Вікна будинку виходили в сад. На другому поверсі, над вітальнею, містилися дві спальні, а на третьому — дві кімнати для дитини. Майкл був задоволений усім; навіть ціна влаштовувала його. Протягом останніх чотирьох років Джулія заробляла набагато більше за нього, і тепер вона навіть запропонувала умеблювати будинок її коштом.

Вони стояли в одній із спалень і розмовляли.

— Для моєї спальні нових меблів майже не треба, мені досить і того, що в нас зараз є, — сказала вона. — А для твоєї я куплю який-небудь гарнітур.

— Ну, мені не треба купувати щось надто дороге, — посміхнувся він. — Адже в своїй спальні я ночуватиму не так уже й часто.

Він любив спати в одному ліжку з нею. Хоч і не палкий, але ніжний за вдачею, він мав якесь тваринне бажання відчувати її поруч з собою. Довгий час це було для Джулії найвищою втіхою. Але зараз навіть думка про це дратувала її.

— Ах, нам доведеться відмовитися від усіх отих дурниць, доки не народиться дитина. І до того часу ти спатимеш сам.

— Я не подумав про це. Звичайно, якщо ти вважаєш, що так буде краще для дитини…