Лицедії

VI

Два тижні Майкл ходив на репетиції, потім йому вказали на двері, а роль його віддали іншому. Протягом наступного місяця, поки йому підшукували якусь іншу роль, він змушений був байдикувати. Врешті він таки виступив в одній виставі, але вона протрималася на нью-йоркській сцені менше місяця, після чого трупі довелося виїхати з нею в турне по провінції; там спектакль також не мав успіху, і незабаром від нього відмовилися. Ще через якийсь час Майклу дали роль у історичній драмі. Там його врода нарешті прислужилася йому, і глядачі майже не помічали його поганої гри. В цій ролі він і завершив сезон. Про відновлення контракту не могло бути й мови, а імпресаріо, який наймав Майкла на роботу, якось не витримав:

— Ех, чого б я тільки не дав, щоб поквитатися з отим сучим сином Ленгтрном. Він знав, що робив, коли підклав мені цю свиню.

Джулія писала Майклові мало не щодня, заповнюючи сторінки любовними клятвами й плітками, тоді як він відповідав раз на тиждень і кожен лист його складався точно з чотирьох сторінок, списаних чітким, акуратним почерком. Свої послання Майкл щоразу закінчував стереотипними запевненнями в коханні і підписувався «твій назавжди», але загалом ті листи мали характер скоріше інформативний, аніж емоційний. І все ж Джулія чекала їх з болісним нетерпінням, а одержавши, перечитувала знову й знову. Хоч тон його листів був досить бадьорий, а про свою роботу він писав мало, зазначаючи лише, що ролі йому випадають паскудні, а п’єси, в яких доводиться грати, — бездарна писанина, новини в театральному світі поширюються швидко, і Джулія знала, що його спіткала невдача.

«Може, це й підло з мого боку казати таке, — думала вона, — але слава богу, слава богу!»

Коли Майкл повідомив про дату свого від’їзду додому, Джулія не тямилася від щастя. Вона примусила Джіммі змінити програму так, щоб їй можна було поїхати до Ліверпуля зустрічати Майкла.

— Якщо пароплав запізниться, я, мабуть, залишуся там на ніч, — сказала вона Джіммі.

Той іронічно посміхнувся.

— Я бачу, ти покладаєш великі надії на радість повернення. Сподіваєшся, либонь, домогтися свого!

— Який же ти підлий!

— Ну-ну, облиш цей тон, люба. Знаєш, що тобі треба зробити? Трохи напоїти його, потім замкнутися разом з ним у кімнаті й заявити, що ти не випустиш його звідти, поки він не збезчестить тебе.

Втім, Джіммі прийшов проводити її на вокзал. Біля вагона він узяв і погладив її руку.

— Нервуєш, серденько?

— Ах, Джіммі, любий, я не тямлю себе від щастя і тремчу від хвилювання.

— Ну, бажаю тобі успіху. І не забувай — ти набагато краща за нього. Ти молода й вродлива, і ти найкраща актриса в Англії.

Коли в клубах пари поїзд рушив, Джіммі зайшов до вокзального буфету й випив віскі з содовою. «Ох, і дурні ж ці люди!» — зітхнув він. А Джулія в цей час стояла в порожньому купе й розглядала себе в дзеркалі.

— Рот надто великий, підборіддя надто важке, ніс надто широкий. Зате, слава богу, гарні очі й стрункі ніжки. Чудові ніжки. Чи не надто багато на мені косметики? Він визнає грим тільки на сцені. Без помади у мене жахливий вигляд. Гм, повіки підфарбовані добре. Ні, я таки симпатична, чорт забирай!

Джулія до останньої хвилини не була певна, що Джіммі її відпустить, а тому не могла попередити Майкла, що приїде його зустрічати.

Побачивши її, Майкл здивувався й щиро зрадів. Його очі аж засяяли.

— Ти прекрасний, як ніколи, — сказала вона.

— Ах, облиш це, — засміявся він, ніжно стискаючи її руку. — Сподіваюсь, тебе відпустили до вечора?

— Мене відпустили до завтра. Я найняла помешкання в «Адельфі», щоб ми мали змогу поговорити в спокійній обстановці.

— «Адельфі» — це щось розкішне, га?

— О, пусте, адже ти не щодня повертаєшся з Америки! Чорт з ними, з грошима.

— Впізнаю мою маленьку марнотратницю! Я не знав, коли ми прибудемо в порт, отже написав батькам, що надішлю їм телеграму, коли приїду до Челтнема. Повідомлю їх, що буду завтра.

Коли вони дісталися до готелю, Майкл, на запрошення Джулії, зайшов до її номера — «поговорити в спокійній обстановці». Вона сіла йому на коліна, обняла рукою за шию й притислася щокою до його щоки.

— Ах, як хороше знову бути вдома, — зітхнула вона.

— Кому, як не мені, знати це! — сказав він, не зрозумівши, що вона має на увазі його обійми, а не його повернення.

— Ти все ще любиш мене?

— Дуже.

Вона ніжно поцілувала його.

— Ах, ти не уявляєш собі, як я скучила за тобою.

— Я провалився в Америці, — сказав він. — Я не писав тобі про це в листах, бо не хотів засмучувати тебе. Всі казали, що я граю жахливо.

— Майкл! — вигукнула вона, удаючи, ніби не може повірити йому.

— Видно, це пояснюється тим, що я актор надто англійського складу. Вони не хотіли залишити мене ще на рік — я це відчував, але все-таки запитав, чи не хочуть вони продовжити контракт, а вони відповіли — ні, нізащо.

Джулія мовчала. Вигляд у неї був дуже співчутливий, але серце її радо калатало.

— Та мені це байдуже, їй-богу. Америка мені не сподобалася. Звичайно, я їм теж не сподобався, було б смішно заперечувати це, але й сумувати з цього приводу не буду. Якби ти бачила, з якими людьми мені там доводилося мати справу! В порівнянні з ними Джіммі Ленгтон — бездоганний джентльмен. То навіть якби вони запропонували мені залишитися, я б, певно, відмовився.

Хоч Майкл казав усе це бадьорим тоном, Джулія бачила, що він гірко розчарований і пригнічений. Певно, йому , довелося зазнати багатьох прикрощів. Вона жаліла його, але водночас відчувала величезне полегшення.

— Ну, а що ти робитимеш тепер? — спитала вона.

— Побуду трохи вдома, обміркую все як слід. Потім, мабуть, подамся до Лондона, спробую влаштуватись у якому-небудь театрі.

Вона знала, що безглуздо було б пропонувати йому повернутися до Міддлпула. Джіммі Ленгтон не візьме його назад.

— А ти поїхала б зі мною в Лондон?

В першу мить Джулія не повірила власним вухам.

— Я? Коханий, ти ж знаєш, що з тобою я ладна їхати хоч на край світу!

— Твій контракт закінчується в цьому сезоні, і тобі вже час подумати про Лондон. В Америці я заощаджував кожен цент, вони мене там називали скнарою, але я не звертав на це уваги. Тепер у мене є щось із півтори тисячі фунтів.

— Боже, Майкл, як це тобі вдалося?

— Зовсім мало витрачав на себе, — він щасливо посміхнувся. — Звичайно, цього замало, щоб заснувати власний театр, але досить для того, щоб одружитися. Тобто я маю на увазі, що у нас буде якийсь фонд на той випадок, якщо нам не пощастить одразу знайти собі ролі чи доведеться кілька місяців побути без роботи.

Джулії на кілька секунд відібрало мову.

— Ти маєш на увазі — одружитися зараз?

— Ну, звичайно, в цьому є певний риск, адже у нас поки що немає нічого в перспективі, але ж іноді треба ризикувати.

Джулія обхопила його голову обома руками й палко поцілувала. Потім глибоко зітхнула.

— Коханий, ти чудо, ти прекрасний, як еллінський бог, але такого дурня, як ти, я ще в своєму житті не бачила!

Того вечора вони пішли в театр, а потім випили шампанського на честь свого одруження й за щасливе майбутнє. Коли вони підійшли до дверей її номера, вона підставила йому обличчя для поцілунку.

— Ти хочеш попрощатися зі мною в коридорі? Може, я зайду на хвилинку?

— Краще не треба, любий, — відповіла вона із спокійною гідністю.

В цю мить вона почувала себе юною аристократкою, яка над усе дорожить традиціями свого великого й давнього роду, яка знає, що незайманість її — це неоціненний скарб; вона відчувала також, що справляє на Майкла надзвичайно добре враження; звичайно, він — справжній джентльмен, а тому, чорт забирай, їй належить поводитися як справжній леді. Власна гра так сподобалася їй, Що, зайшовши до свого номера й демонстративно замкнувши двері, вона пройшлася кілька разів по кімнаті, граціозно вклоняючись ліворуч і праворуч своїм відданим слугам. Вона простягла свою білосніжну руку для поцілунку старому дворецькому (в дитинстві він часто гойдав її на коліні), і, коли він торкнувся її руки своїми блідими губами, вона відчула, як щось покотилося по пальцях. Сльоза…