Її ім’я було Татьяна

1

18 червня 1953 року в Східний Берлін терміново прибув Маршал Радянського Союзу Берія і наказав Головнокомандувачу групою радянських військ у Німеччині генерал-полковнику Андрію Антоновичу Гречку вивести на вулиці танки.

Повстання було придушено. Генерал-полковник Гречко, той самий, який дав хрущовським колгоспам трофейних коней, тут-таки отримав звання генерала армії. Він незабаром стане Маршалом Радянського Союзу і двічі Героєм Радянського Союзу. Гречко пройшов усю війну, але на війні героя з нього не вийшло. Зате в мирний час — двічі!

Гречко за наказом Берії народний протест задушив, але Берія повернувся до Москви й заявив, що наступного разу цей номер не пройде, треба шукати інший шлях вирішення німецького питання. Від будівництва соціалізму в Німеччині слід відмовитися.

Берія пропонував Німеччину об’єднати на умовах Маленкова. Тобто зробити її нейтральною.

Він мав рацію!

Зі спроби побудувати соціалізм у Східній Німеччині все одно нічого не вийшло. Соціалізм там будували рівно 40 років. Він зазнав краху за один день.

Пропозиція Берії відмовитися від будівництва соціалізму в Східній Німеччині вельми не сподобалася Хрущову, Булганіну й Жукову. Сталіна вони відправили в інший світ, проте це зовсім не означало, що вони вирішили звернути зі сталінського шляху.

У зовнішній політиці Булганін, Хрущов і Жуков твердо стояли на позиціях сталінізму. Віддавати Східну Німеччину вони не збиралися.

Берія повернувся з Берліна й доповів, що соціалізму в Німеччині не вийде. Населення Східної Німеччини голосує но-гами, тікаючи до Західної Німеччини. Ті, хто залишається, розуміють, що життя в Західній Німеччині краще, ніж у Східній. Рано чи пізно Радянській Армії звідти доведеться піти. Краще йти зараз за умови, що американці підуть, ніж чекати моменту, коли нас змусять іти, а вони залишаться. Краще піти зараз, виторгувавши вічний нейтралітет Німеччини.

Довго товаришеві Берії ці ідеї проповідувати не дозволили.

Микита Хрущов, а був він мужиком хитрим, зумів уламати Маленкова виступити проти Берії. Як це йому вдалося, я не знаю. Маленков і Берія дотримувалися майже однакових поглядів на шляхи подальшого розвитку країни й були дружні між собою.

Хрущов щось запропонував Маленкову.

Маленков погодився.

2

Повстання в Берліні вибухнуло 17 червня 1953 року. Берія придушив його рішуче та швидко. 25 червня він повернувся до Москви. 26 червня Маршал Радянського Союзу Берія був заарештований у Кремлі.

З пісні слів не викинеш. Маленков був серед учасників змови проти Берії. Він про це згодом пошкодує.

Незабаром були зарештовані найближчі сподвижники Берії — Меркулов, Владзимирський, Кобулов, Мешик, Гоглідзе, Деканозов.

Групу захоплення Маршала Радянського Союзу Берії особисто очолив Маршал Радянського Союзу Жуков. Помістити до в’язниці заарештованого Берію не можна було. У всіх в’язницях — його підлеглі.

Однак армія має свою систему утримання заарештованих — гауптвахти і дисциплінарні (під час війни — штрафні) батальйони.

Першу ніч під арештом Берія провів на Московській гарнізонній гауптвахті.

Але начальник гауптвахти не має права приймати заарештованих без відповідного документа. Начальник, який накладає арешт, зобов’язаний заповнити документ, що називається «Записка про арешт». У цьому документі вказують дату, посаду заарештованого, військове звання, прізвище, ім’я та по батькові, ким і коли заарештований, причину арешту, на який термін заарештований, у якій камері утримувати, коли помитий у лазні, висновок лікаря та підпис того, хто заарештував.

Жуков вимогу статуту не порушив. «Записку про арешт» заповнив.

Маршалу Берії він виписав п’ятнадцять діб. Більше не мав права.

Берія цей строк не відмотав. Наступного дня його перевезли в підземний бункер штабу Московського військового округу на вулиці Осипенка. Це на Хорошовці, недалеко від того місця, де незабаром збудують «Акваріум».

Не знаю, що Жуков написав про лазню і висновок лікаря. Можливо, просто поставив прочерки. Відомо тільки те, що він вписав у графу про причину арешту.

Учасник тих подій генерал-майор Зуб потому багато років розповів, що Жуков, заповнюючи документ, замислився на мить і рішуче черканув: «За втрату пильності».

3

2–7 липня 1953 року в Москві проходив пленум ЦК. Берію звинуватили в «злочинних антипартійних і антидержавних діях».

У перший день роботи пленуму Хрущов уніс пропозицію перевести Георгія Костянтиновича Жукова з кандидатів у члени ЦК. Пропозицію було прийнято одностайно.

Пленум піддав жорсткій критиці діяльність Берії та його спільників. Задля економії місця та часу наводжу тільки одне звинувачення. Виступає член Президії ЦК КПРС товариш Анастас Іванович Мікоян:

Це ж треба бути таким гадом! Культ особи товариша Сталіна хотів підірвати! Та за це розстріляти його мало!

В останній день роботи ЦК КПРС ухвалив постанову:

Оцінимо хоча б дві ці пропозиції. Берія не пропонував розпустити колгоспи у Радянському Союзі. Проте Берія дуже критично ставився до насильницького перенесення нашого сумного досвіду на сільське господарство Польщі та Східної Німеччини, Чехословаччини та Албанії, Болгарії, Угорщини, Румунії. Пильні товариші вчасно схаменулися: але ж він і наші колгоспи недолюблює! Ось тут Жуков Берію і заарештував!

Особистий внесок Жукова в збереження рабства в нашій країні до нині гідно не оцінено. Більшість населення Радянського Союзу в той час жила в сільській місцевості. Усе сільське населення ще на початку 1930-х років було насильно загнане в колгоспи. Хто чинив опір — тих убивали. Мільйонами. У колгоспах грошей за роботу не платили. Замість грошей у відомість уписували палички. Паспорти колгоспникам мати — зась: щоб не розбіглися. Більшість населення країни у ті часи взагалі жодних особистих документів не мала. Тобто більшість населення країни громадянами власної країни не були.

Хрущов і Жуков мріяли не тільки російських і українських, білоруських і литовських, естонських і латиських, узбецьких і таджицьких мужиків тримати в рабстві, а й поширити цю систему на всі країни Європи, які Червона Армія звільнила від «коричневої чуми».

Улітку 1953 року Берія проти рабства в нашій країні ще не виступав. Однак у таких намірах було запідозрено. І вчасно знешкоджено.

4

Кріпак означає закріплений, тобто такий, який не може піти з власної волі.

Нам кажуть, що радянський колгоспник різнився з кріпаком тим, що колгоспника не можна було продати. Правильно. Однак кріпаки до 1861 року були чотирьох категорій: поміщицькі, заводські, монастирські й казенні. Поміщицьких продавали й купували. Заборони на продаж заводських, монастирських і казенних не було. Проте їх не продавали з багатьох причин.

Отже наш колгоспник за всіма статтями відповідав поняттю «казенний кріпак».

Маніфест Павла I від 5 квітня 1797 року прописував триденну панщину: кріпак працював на пана лише три дні на тиждень. Крім того, не працював у свята. А свят у православному календарі не бракувало. У наших рідних колгоспах гарували весь тиждень. Хто б узяв на себе сміливість дозволити колгоспникам гарувати на Хрущова і Жукова тільки по три дні на тиждень?

Поміщицький кріпак міг сам себе викупити з рабства. Або хтось його міг викупити й зробити вільним. Так шанувальники таланту скинулися й викупили Тараса Шевченка. А хто міг з колгоспу викупити сталінсько-хрущовсько-жуковського кріпака?

Поміщик міг мужиків своїх відпустити на волю. Згадаймо «Кому на Русі жити добре» Миколи Олексійовича Некрасова: «Адмірал-удівець по морях ходив, по морях ходив, кораблі водив... Умираючи, заповіт написав: усім своїм мужикам вільную дав».

Поміщик міг панщину замінити на оброк. Згадаймо «Євгенія Онєгіна». Мужики не гарували більше на панських полях, а платили йому грошима чи натурою.

Після смерті Хрущова і Жукова 28 серпня 1974 року Рада Міністрів СРСР затвердила нове положення про паспортну систему. Було вирішено російських, українських, білоруських та інших колгоспників теж якоюсь мірою визнати громадянами своєї країни і видати їм внутрішні паспорти.

Жуков помер за два місяці до запровадження внутрішніх паспортів для колгоспників. Інакше дуже засмутився б. Він же Берію заарештовував зокрема й заради того, щоб не допустити скасування рабства в Радянському Союзі.

5

А тепер трохи статистики.

Порівняно з Російською імперією 1913 року, виробництво зерна в Радянському Союзі 1953 року скоротилося на 3,5 мільйони тонн на рік, поголів’я корів — на 4,5 мільйони голів. Це не зла вигадка підлого антирадянщика, а виступ товариша В. В. Мацкевича на червневому пленумі Центрального комітету КПРС 1957 року. Товариш Мацкевич — Заступник Голови Ради Міністрів СРСР, Міністр сільського господарства, член ЦК КПРС (Молотов, Маленков, Каганович. 1957. Стенограма червневого пленуму ЦК КПРС. — Москва, 1998. — С. 633).

На своїх таємних збіговиськах вожді визнавали, що в питаннях виробництва сільськогосподарської продукції ще є певні недоліки. Пропаганда стверджувала, що «Сталін прийняв Росію із сохою», а вони на своїх тирлищах не приховували від самих себе, що своїм мудрим керівництвом опустили країну набагато нижче від тієї сохи.

Потрібно мати на увазі, що корів за сорок років не просто стало менше. Корова 1913 року — це одне, адже за нею, годувальницею, був індивідуальний догляд. А худа кістлява радянська корова в колгоспному стаді 1953 року — щось інше.

У царя Миколи не було колгоспів, не було тракторів і комбайнів, не було автомашин у сільському господарстві. Не було в нього мільйонів тонн добрив. У сільське господарство він ніяких казенних грошей не вкладав, нарад у Кремлі з питань тваринництва не проводив, орденів передовикам сільського господарства не роздавав.

На початку 1930-х років товариш Сталін й інші товариші знищили куркульство як клас. Знищили в прямому сенсі. А чому? А тому, що куркулі ховали хліб, заважали будівництву нового життя.

Дивно, але за Государя Миколи Олександровича ті ж самі куркулі чомусь хліб не ховали і нікому нічого будувати не заважали.

6

Після вбивства Сталіна Маршал Радянського Союзу Берія був найвпливовішим політиком Радянського Союзу. Арешт і відсторонення від влади маршала Берії — це державний переворот. Його здійснила нечисленна група військових.

До складу групи входили:

Маршал Радянського Союзу Жуков, генерал-полковник артилерії Недєлін, генерал-полковник Москаленко, генерал-лейтенанти Батицький і Бірюзов, генерал-майори Баксов і Брежнєв, полковник Зуб, підполковник Юферов.

Першим підвищення отримав Жуков. За тиждень після арешту Берії він з кандидатів у члени ЦК КПРС був переведений до числа членів ЦК.

Після перевороту минуло трохи більше ніж місяць. З серпня 1953 року Москаленко отримав звання генерала армії, Батицький і Бірюзов — звання генерал-полковників. Усі троє за декілька років стануть маршалами Радянського Союзу.

Наступного дня, 4 серпня 1953 року, інші учасники змови отримали чергові військові звання. Генерал-полковник Недєлін став маршалом артилерії, генерал-майор Брежнєв — генерал-лейтенантом, полковник Зуб — генерал-майором, підполковник Юферов — полковником.

За шість років Недєлін отримає звання Головного маршала артилерії, ще за рік загине на космодромі під час вибуху ракети 8К64.

За два десятки років генерал-лейтенант Леонід Ілліч Брежнєв, прорвавшись на вершину, пропустивши звання генерал-полковника, присвоїть собі звання генерала армії, ще за два роки — Маршала Радянського Союзу.

До речі, про Брежнєва. У деяких наших вождів почуття гумору таки є. Безсумнівним лідером у цьому питанні був, зрозуміло, товариш Сталін. Поки маразм не підкосив Брежнєва, він теж цінував жарт і сам умів жартувати. 1964 року, поваливши Хрущова, Брежнєв захопив головну посаду Радянського Союзу. У верхах розігнано всіх, хто колись виступав проти Брежнєва. Правда, вже не розстрілювали. Просто виганяли з верхніх щаблів. І товариш Суслов вирішив уточнити: з яким формулюванням гнати?

Брежнєв, не довго думаючи, мовив: «За недбалість».

7

У грудні 1953 року відбувся суд. Ясна річ, закритий. Головою був Маршал Радянського Союзу Іван Степанович Конєв. Він особисто зачитав смертний вирок Маршалу Радянського Союзу Берії, генералу армії Меркулову, генерал-полковникам Гоглідзе і Кобулову, генерал-лейтенантам Влодзімірському й Мешику, Надзвичайному і Повноважному послу Деканозову.

Генерал-полковник Батицький власноруч розстріляв Маршала Радянського Союзу Берію.

У червні 1953 року Булганін і Хрущов руками Жукова, Конєва, Недєліна, Бірюзова, Москаленка, Батицького, Брежнєва та інших товаришів здійснили державний переворот. З посади першого заступника Голови Ради Міністрів СРСР і Міністра внутрішніх справ було скинуто Маршала Радянського Союзу Берію. Його було викрито, оббріхано, розчавлено і знищено.

Змову проти Берії я виношу в особливе виробництво. Буде час, до цієї захопливої теми ще повернемося. Зараз тільки зазначаю, що наша країна у своїй історії мала безліч шансів змінити напрямок розвитку в кращий бік. Усі шанси було втрачено.

Маршал Батицький — людина, яка власноруч розстріляла Берію

Одна з можливостей існувала в особі Маршала Радянського Союзу Лаврентія Павловича Берії.

Але нам і тут круто не пощастило.

Ще в часи правління Леніна, Свердлова і Троцького було введено систему, яка давала змогу вождям підкуповувати своїх партійних холопів. Підкуп здійснювали за багатьма лініями.

Вожді вищого рангу жили в Кремлі, товариш Дзержинський — у палаці, який раніше належав найбагатшому мільйонерові Росії. Вождям меншого рангу дозволяли мешкати у квартирах царських міністрів і генералів. У республіканських і губернських центрах житлове питання вирішували за тим самим принципом — кожен цвіркун знай свій припічок: кому палац губернатора, кому купецький особняк, кому поміщицьку садибу.

Партійним лідерам було гарантовано найкваліфікованішу медичну допомогу, зокрема й за кордоном.

Для партійних вождів було відкрито спецсанаторії, спецполіклініки, спецрозподільники, спецресторани. Вожді вміли розважатися. Майбутній викривач Сталіна Федір Раскольников давав бенкет за бенкетом на борту царської яхти «Штандарт» з відповідним такому місцю розмахом.

Серед безлічі способів підкупу був і зовсім уже вульгарний. Називався він — «синій конверт».

Для вождів усіх рангів було встановлено так званий партмаксимум — рівень грошових доходів, який не можна було перевищувати. Отримав більше партійного максимуму — віддай до партійного общака! Нехай населення знає, що на чолі країни стоять пролетарі! Народ і партія — єдині!

Але ж як пролетарському вождю прожити на такі жалюгідні гроші?

Партія знайшла відповідь і на це питання. Раз на місяць кожен вождь отримував синій конверт. Чому саме синій? Тому що одного разу було так установлено. Конверти незабаром стали білими, сірими і коричневими. Та все одно так само називалися синіми.

У конвертах були грошики.

Залежно від рангу.

На ці грошики партмаксимум не поширювався. У жодних деклараціях чи відомостях про ці гроші не зазначали. Це був справжнісінький хабар. Однак це не нижчий давав хабар вищому за рівнем ієрархії, а навпаки. Цим досягали монолітної єдності партійних рядів.

Після смерті Сталіна Берія і Маленков прийняли рішення про скасування системи синіх конвертів.

Тим самим Берія сам собі підписав смертний вирок і забезпечив посмертну репутацію негідника, садиста й розпусника.

Тим самим Маленков обрубав верхівку гіллястого дерева, на якій сидів.

Тим самим Берія і Маленков проклали Хрущову дорогу до влади.