Її ім’я було Татьяна

1

7-й стрілецький корпус Південно-Уральського військового округу звів на місцевості польову оборону. Корпус відвели на п’ять кілометрів від району оборони, залишивши на позиціях сотні танків, бронетранспортерів, гармат і мінометів, замінивши солдатів у траншеях і бліндажах коровами, кіньми, вівцями. За підготовленою обороною планували завдати послідовно три ядерні удари, прокладаючи коридор для атакувальників. Другий і третій удари імітувалися підривом сотень діжок з бензином, які були складені в спеціально викопаних котлованах. А перший ядерний удар — справжній.

Ядерні удари — це ті тарани, які проламують стіни фортеці. Проламують для того, щоб наші війська увірвалися крізь пригнічені опорні пункти противника у ворожий тил, увірвалися через пробитий пролом, через епіцентр ядерного вибуху.

Тоцький полігон. Ну, хіба не Європа?

Схема ядерних випробувань

Бомба ИДС-4 «Татьяна». 38 кілотонн

Навчання — тільки один день — 14 вересня 1954 року. Місцевість обрано так, щоби максимально відповідала типовій сільській місцевості Центральної Європи: пагорби, улоговини, ліси, гаї, поля, досить висока щільність населення. Село Махівка (173 двори) — за 4,5 км від центру цілі.

Орловка (87 дворів), Іванівка (62 двори) і Єлшанка-2 (143 двори) — за 5 км від центру цілі.

Сільські колодязі для води відкриті, шахтного типу. Школа в селі Єлшанка — за 6,6 км від центру цілі.

Носій — Ту-4А. Бомба РДС-4 «Татьяна». Потужність — 38 кілотонн. Тобто Хіросіма і Нагасакі разом узяті й ще трішки понад те. Скидання — з висоти 8000 метрів. Підрив — на висоті 350 метрів.

Реалізм навчань — максимально можливий.

2

За задумом навчань, «західні» створили потужну оборонну лінію.

«Східні» готували прорив оборони.

У складі «східних» військ у навчаннях брали участь:

управління і штаб фронту з полком зв’язку. Штаб фронту було сформовано з генералів й офіцерів управління та штабу Прикарпатського військового округу. На чолі фронту «східних» — командувач військ Прикарпатського військового округу Маршал Радянського Союзу І. С. Конєв.

Начальник штабу фронту — генерал-полковник В. І. Костильов. Начальник розвідки фронту — генерал-лейтенант X. Д. Мамсуров;

управління і штаб 25-ї армії з окремим батальйоном зв’язку. Командувач армією — генерал-полковник П. О. Бєлов.

Першому ешелоні оперативної побудови 25-ї армії — 128-й (реально) і 15-й (умовно) стрілецькі корпуси.

25-та армія отримала завдання під час фронтової наступальної операції прорвати фронт «західних» і завдати головного удару по Ульяновську, додаткового — по Куйбишеву.

Ульяновськ і Куйбишев уявлялися чимось на зразок Дюссельдорфа і Кельна, де Волга відігравала роль Рейну.

Завдання допоміжного удару було покладено на 128-й стрілецький корпус, який мав 12-ту гвардійську механізовану і 50-ту гвардійську стрілецьку дивізії (реально) у першому ешелоні, 51-шу стрілецьку дивізію (умовно) у другому.

Посилення корпусу (реально):

10-та Гумбіненська орденів Суворова і Кутузова артилерійська дивізія прориву РВГК (2-га гвардійська і 47-ма гаубичні артилерійські бригади, 154-та важка гаубична артилерійська бригада, 16-та важка мінометна бригада);

27-ма гвардійська ордена Кутузова армійська гарматна артилерійська бригада (зі складу Московського військового округу);

5-та гвардійська ордена Олександра Невського інженерно-саперна бригада.

Наступ підтримували (реально):

140-ва ордена Кутузова бомбардувальна авіаційна дивізія (Іл-28);

10-та гвардійська Воронезько-Київська Червонопрапорна орденів Суворова і Кутузова штурмова авіаційна дивізія (МіГ-15);

119-та Невельська Червонопрапорна ордена Суворова винищувальна авіаційна дивізія (МіГ-17);

511-й Ясський окремий розвідувальний авіаційний полк (ІЛ-28Р).

Загалом — 320 бойових літаків. Авіаційні з’єднання і частини прибули з Одеського, Київського та Закавказького військових округів.

Ядерний удар — по другій позиції оборони противника.

Удар по першій позиції завдали артилерія. Початок вогневого нальоту — негайно після проходження ударної хвилі і пилевого валу. Щільність — 133 гармати на кілометр прориву, тривалість вогневого нальоту — 25 хвилин.

Щільність — менше, ніж на завершальному етапі минулої війни. Однак застосовувалися гармати більших калібрів — 100-мм і 130-мм гармати, 160-мм і 240-мм міномети, системи залпового вогню БМ-14 і БМ-24. Режим вогню було значно збільшено.

Крім того, і це головне, на війська супротивника, що захищали першу позицію, повинен мав уплинути ядерний вибух за спиною.

Авіація «східних» у момент вибуху мала знаходитися в повітрі, винищувачі — за 30 кілометрів від епіцентру, бомбардувальники — за 100 кілометрів. Завдання — не дозволити противнику швидко закрити пролом в обороні. Для цього завдавали зосередженого бомбового удару, щільність — 218 тонн на кожен квадратний кілометр оброблюваної площі.

Прорив оборони здійснювали ударом суміжних флангів двох гвардійських дивізій у напрямку епіцентру для того, щоб найефективніше використовувати результати атомного вибуху.

З виходом наступальних військ до третьої позиції супротивника послідовно завдавали ще двох ядерних ударів меншої потужності. Ці удари імітували.

3

3 серпня 1954 року на аеродром Володимирівка поблизу міста Ахтубинська приземлилися два бомбардувальники Ту-4А. Командири екіпажів майор В. Я. Кутирчев і капітан К. К. Лясников.

Ахтубінськ — це Астраханська область, але від Ахтубінська до Сталінграда рукою сягнути, а до Астрахані — трохи далі. Найближче до Ахтубінська — Капустин Яр. В армійському побуті — Кап-Яр, або Капустине, — наш найперший ракетний полігон.

Від того, що Кап-Яр і все навколо — суцільна заборонена зона, тут можна без ризику розташувати носії, заряди, персонал.

З 12 серпня екіпажі розпочали тренувальні польоти. Їх супроводжували розвідники ІЛ-28Р, завдання — зйомка параметрів вибуху.

7 вересня на аеродром Володимирівна спецешелоном було доставлено дві «Татьяни».

13 вересня під кожен з двох носіїв підвішено по бомбі.

Уранці 14 вересня обидва носії запустили двигуни. Про те, хто полетить, екіпажі літаків не знали. Повна готовність для обох. О 5 годині 41 хвилин начальник 71-го полігону ВПС генерал-майор авіації В. А. Чорноріз віддав наказ на зліт екіпажу Кутирчева.

О 6.00 Чорноріз через урядові канали зв’язку доповів керівнику навчань Маршалу Радянського Союзу Жукову про зліт носія.

У польоті носія супроводжували два розвідники ІЛ-28Р. Кілька ланок винищувачів МіГ-17, змінюючись на маршруті, охороняли носій і літаки-розвідники з наказом без попередження збивати будь-який літальний апарат, який наважиться наблизитися до носія.

Другий носій з підвішеною бомбою та ввімкненими двигунами чекав на аеродромі моменту, поки перший набере висоту. Після цього другому носію було дано наказ глушити двигуни, однак другий екіпаж мав перебувати в літаку до моменту вибуху бомби на Тоцькому полігоні.

Це довге й тужливе очікування.

4

Майор Кутирчев: «Ціль бачу!».

Маршал Радянського Союзу Жуков: «Виконуйте завдання».

Майор Кутирчев: «Вас зрозумів. Працюю».

О 9 годині 33 хвилини 10 секунд лиходійка «Татьяна» тихо ковзнула з бомбового люка носія, з легким свистом ринулася до землі. Через 48 секунд вона досягла заданої висоти.

І прогриміла.

Австрійський письменник Роберт Юнг чотири роки потому опублікує свою знамениту книгу про американських і західно-європейських учених-атомників. Книгу він назве «Яскравіше за тисячу сонць». Це, мабуть, найбільш образний, лаконічний і точний опис ядерного вибуху. Це саме те, що відчули на собі десятки тисяч учасників військових навчань «Сніжок». Сліпучий, неймовірно яскравий спалах на десятки кілометрів осяяв місцевість мертво-білим світлом, яке можна було б порівняти зі спалахами електрозварювання.

Вибух «Татьяны» порівняно з Хіросімою та Нагасакі

У точці вибуху виникла вогняна світлова область сферичної форми, горизонтальним розміром у 713 метрів. І сильно хитнуло. Хитнуло так, немов одним ударом у скельну породу вбили стометрову сталеву палю. Хитнуло земну твердь з пагорбами та річкою, ярами та полями, лісами і гаями, селами та церквами, з танками і гарматами. Хитнуло десятки тисяч людських душ. Земля ніби зрушилася, пішла з-під ніг, загойдалася, як хвиля на морі.

Вибух «Татьяни» на Тоцькому полігоні

Перший вражаючий фактор ядерного вибуху — світлове випромінювання. Назва ця — не зовсім точна. Ядерний вибух — це температура в мільйони градусів. Це не тільки світловий, а й тепловий імпульс, від якого загорілися вмить висушені дерева та кущі, фарба на танковій броні й солом’яні дахи в сусідніх селах, від якого почорніло, зморщилося і посипалося листя в далеких гаях.

Услід за світловим імпульсом, обганяючи власний звук, дроблячи й ламаючи все на своєму шляху, зриваючи вежі та кидаючи вгору гусеницями п’ятдесятитонні танки, ніби пушинки, здуваючи бронетранспортери й артилерійські тягачі, пішла ударна хвиля.

Швидкість ударної хвилі на початковому етапі — надзвукова. Тому гуркіт, що рве вушні перетинки, дещо відстає, запізнюється.

Страшна температура вибуху миттєво випаровує вологу на десятках квадратних кілометрів, ґрунт перетворюється на радіоактивний пил. Тому за ударною хвилею йде пружний, січний пиловий вал висотою в 200 метрів.

Вибух спалив мільйони й розігнав увсібіч мільярди кубометрів повітря, тому в епіцентрі — вакуум. І ця порожнеча, як пилосос, потягнула на себе всі ті мільйони кубів пилу, які щойно розносилися і розліталися на всі боки.

Вогненна куля пульсувала, кипіла і здригалася, ніби знехотя перетворюючись на величезну, у півнеба, яскраву хмару, вивергаючи сліпучі червоно-чорні вихори. Гудливе червоне полум’я знизу підпирало і штовхало вгору сатанинське місиво диму й вогню. Хмара змінювала форму і колір. Малинові тони переливалися в темно-бордові, далі — у попелясто-сірі й синяво-чорні. Клубочучись, хмара стрімко набирала висоту, захоплюючи за собою, засмоктуючи із землі стовпи ґрунту й пилу.

Отут і вдарила артилерія!

Отут своєю міццю блиснула авіація! Удар завдається не ланками, не ескадрильями, а полками! Одночасно — три полкові удари бомбардувальниками: лівіше від вибуху, правіше й позаду нього! О 9 годині 55 хвилин, на 21-й хвилині після вибуху, 39 бомбардувальників Іл-28 і 6 винищувачів МІГ-17 на висоті 7 кілометрів проскочили через стовбур радіоактивної хмари, через пиловий стовп атомного гриба!

Бомбардувальники стелили бомби килимами. Це були не окремі вибухи, а одночасний підйом сотень тонн ґрунту, зірваних із поверхні землі. Потім — три полки реактивних штурмовиків і ще три полки винищувачів. Вони йшли хвилями над самою землею з оглушливим свистом і ревом. Вони били, не шкодуючи дул, із сотень автоматичних гармат по тих, хто ще міг би вижити у цьому рукотворному пеклі.

Розриви снарядів артилерії та бомб авіації злилися в приголомшливу симфонію війни, в гімн нестримної потужності нашої звитяжної армії!

І тільки-но трохи стишилася артилерія, до епіцентру, пробиваючись крізь буреломи та вогнища пожеж, на танках рвонули дозори радіаційної розвідки. О 10 годині 13 хвилин, за 40 хвилин після вибуху, вони були в епіцентрі.

І дали добро!

І тоді в бій пішли дві гвардійські дивізії 128-го стрілецького корпусу. О 12 годині передові загони «східних» досягли епіцентру.

5

А попереду все зовсім не так, як було нещодавно. Жодних орієнтирів. Місцевість не впізнати. Пустельне похмуре поле.

Земля стала пухкою. Немов її орали трактористи-цілинники. І просівали.

Земля диміла. Ближче до епіцентру земля оплавлена. Землю вкривала склоподібна кірка розплавленого піску. Земля хрумтіла й ламалася, як лід.

На оплавленому ґрунті — зірвані танкові башти, зім’яті, як грубий обгортковий папір, корпуси бронетранспортерів, зав’язані хитромудрими вузлами гарматні дула.

Хіросіма після вибуху ядерної бомби. Майже так виглядав і Тоцький полігон

Пролом в обороні «західних» видався на диво чистим. Зупиняти наступ нікому. На тих, хто намагається чинити опір, — ураганний вогонь артилерії та повторний удар авіації.

О 13.00 «східні» завдали другого, цього разу умовного, ядерного удару по резервах «західних».

О 13.40, використовуючи коридор, прокладений другим вибухом, «східні» з новою силою рушають уперед.

О 14.40 «східні» завдали третього, теж умовного, ядерного удару.

«Західні», прикриваючись димами, почали відступ.