Її ім’я було Татьяна

1

Жуков наполягав на переданні військ КДБ і МВС під контроль Міністерства оборони. Хрущов упирався, добре розуміючи, що коли всі озброєні люди в державі перейдуть у підпорядкування Жукова, то вище керівництво країни стане абсолютно беззахисним.

Жуков тим часом руйнував підвалини державного устрою ще на одному фронті. З найперших днів існування Червона Армія була під повним контролем Комуністичної партії. Партія комуністів тримала Червону Армію, яка після війни перетворилася на Радянську Армію, на двох повідках-розтяжках так, як тримають з двох сторін хижого звіра.

З одного боку — Особливі відділи.

З іншого боку — комісари.

Особливі відділи НК-ДБ вербували стукачів на всіх рівнях військової ієрархії. Що вищий рівень, то густіше. Командири високого рангу були обкладені стукачами держбезпеки. Ними могли бути ад’ютанти, охоронці, водії, шифрувальники, радисти, кухарі, охоронці, писарі, креслярі, бойові та навчально-бойові подруги.

Крім нагляду таємного по лінії НК-ДБ, був ще нагляд гласний.

З часу створення перших загонів Червоної Армії Комуністична партія ставила до кожного командира від роти і вище свого наглядача. Наглядач звався комісаром.

Комісари оспівані всією радянською літературою та кінематографом: «Чапаєв», «Красна площа», «Котовський», «Оптимістична трагедія». Завжди і всюди комісар мудрою порадою наставляв командира на шлях істини.

У житті було інакше. Передусім тому, що комісар був у військових питаннях цілковито безграмотним. Як міг безграмотний контролювати грамотного?

Командир віддавав наказ, але без підпису наглядача наказ був недійсний. Спроба керувати військами, не питаючи дозволу комісарів, розцінювалася як зрада і заколот. З усіма наслідками. Комісар мав необмежену владу. Він міг зняти командира з посади й заарештувати його. Комісари командирам не корилися. Вони підпорядковувалися тільки вищим комісарам.

У жодній країні світу ніколи нічого подібного не було. Якщо командир воює за свою Батьківщину, за свій народ, то навіщо за його спиною ставити дармоїда-комісара з револьвером?

Але в тому-то й річ, що Червона Армія воювала не за свою Батьківщину і не свій народ, а за Світову революцію проти свого народу. Назва цієї армії не відображала ні її національної, ні територіальної приналежності. Червона! І це все.

Червона Армія створювалася задля підкорення свого й усіх навколишніх народів. Тому вона знизу до верху була пронизана комісарським контролем.

2

Щовищий командирський ранг, то суворіший над ним контроль. На рівні армій і фронтів за спиною кожного командувача стояв не один, а два або три наглядачі. На цьому рівні керівництво здійснювали органи, які називалися військовими радами. До складу Військової ради армії або фронту входив командувач і декілька так званих ЧВСів — членів Військової ради.

Ці члени були партійними ділками дуже високого рангу. У Громадянській війні, наприклад, товариш Сталін, уходячи до складу десятки найвпливовіших вождів країни, крім того, виконував обов’язки члена Військової ради Західного, Південного і Південно-Західного фронтів.

У Другій світовій війні членами військових рад армій, флотилій, фронтів і флотів, тобто наглядачами, були перші секретарі обкомів, такі як Брежнєв, члени ЦК, як Булганін і Мехліс, і навіть члени Політбюро, як Хрущов і Жданов.

3

Після Громадянської війни було поступово введено єдиноначальність.

Командир отримував право віддавати накази без підпису наглядача. Але це не означало відсутності контролю. Комісари перетворилися на помполітів — помічників з політичних питань. Помполіт перебував поруч, про всі дії командира доповідав угору через свою лінію підпорядкування.

1937 року Сталін розкрив змову в Червоній Армії, командний склад довелося очищати від ворогів народу, різноманітних Тухачевських і Якірів, Дибенків та Блюхерів. А щоб командири не повстали, 10 травня 1937 року всі помполіти враз знову перетворилися на комісарів з усіма драконівськими повноваженнями.

1940 року Сталін, очистивши Червону Армію, двовладдя скасував. Тепер комісари перетворилися не на помполітів, а на замполітів.

Настала війна. Для Червоної Армії вона мала, м’яко кажучи, несприятливий початок. Тому 1941 року замполіти знову стали комісарами. Командири не мали права віддавати жодних наказів без затвердження персональними наглядачами.

Щойно Червона Армія перейшла в наступ, комісарів знову перетворили на замполітів.

А на рівні армій, флотилій, флотів, фронтів, військових округів, груп військ і в мирний, і у воєнний час залишалися військові ради — командувач та ЧВСи, що його опікували.

Посівши пост Міністра оборони, Жуков усю цю систему вирішив зруйнувати. З якого дива Радянська Армія знаходиться під чиїмось контролем, якщо є Міністр оборони Маршал Радянського Союзу Жуков!

До ЦК КПРС посипалися пропозиції Жукова реформувати військові ради, перетворити їх із контрольних у дорадчі органи, а склад затверджувати не рішеннями ЦК КПРС, а наказами Міністра оборони (Жуков Георгій. Стенограма жовтневого (1957 р.) пленуму ЦК КПРС і інші документи. — М: Міжнародний фонд «Демократія», 2001. — С. 445).

Пропозицій було багато, суть одна — зняти партійний нашийник із горла Радянської Армії. Воно і добре б. Але тоді контроль над Радянською Армією цілком переходив до рук Жукова.

4

Жуков не чекав позитивної відповіді на свої запити. Він почав своїми наказами посади партійних наглядачів скорочувати.

Щоб нам зануритися в глибини того, що сталося, варто згадати, що владу у величезній Російській імперії в жовтні 1917 року захопила Комуністична партія.

І ні з ким тією владою НЕ ділилася.

Усіх, хто на ту владу ласився та зазіхав, комуністи винищували мільйонами нещадно в масовому порядку. Вони винищили дворянство, купецтво, офіцерство, було ліквідовано як клас куркульство, добряче дісталося інтелігенції, духовенству, козацтву, потім — і селянству.

Здійснювалася ж влада шляхом призначення й усунення начальників усіх і всіляких рангів. «Кадри вирішують усе» — так свого часу висловив суть системи товариш Сталін.

Ось, для прикладу, найпересічніший забитий районний центр. У великій і могутній, правдивій і вільній російській мові — найширший діапазон. І якщо є Срібний бір, то як обійтися без Хохотуя, Пропойська і Прохвостіна, без Холуя в Івановській області та без Мусорки в Куйбишевській?

Отже, сидить у тій самій Мусорці партійний комітет. На чолі комітету — перший секретар. А ув того секретаря — перелік посад, що на них можна призначати тільки за рішенням комітету: директор лазні, голова колгоспу, начальник цеху дрібного заводику, усі ці посади — номенклатура районного комітету. Спочатку комітет, а радше — його перший секретар, таємно вирішує питання про те, хто буде головою колгоспу «Червоний свинопас», а хто — артілі «Даремна праця», потім уже в цьому колгоспі та у артілі влаштовують вибори. Але так улаштовують, щоб народний вибір точнісінько збігся з попереднім таємним вибором Комуністичної партії. Колгоспники своїм вільним волевиявленням можуть обирати собі голову, але вибирати тільки того, хто до шмиги комітету, кого вже таємно обрано комітетом, намічено й затверджено.

Номенклатура — це до того ж іще й список перевірених осіб, що своєю поведінкою, працею та всім життям довели вірність великим ідеям Комуністичної партії.

Ні районний комітет, ані його перший секретар права не мають розставляти на посади тих, хто їм подобається. Є затверджений на верхах список, є особові справи тих, хто потрапив до нього, отже, тільки із цього кола й обирайте директорів, начальників і голів.

Але тільки найнижчого рангу.

Немає в районного комітету влади призначати редактора районної газети, начальника райвідділу міліції чи голови районної ради профспілок. Ці хлопці — номенклатура вищого обласного комітету. Тільки там можуть вирішувати, кого з них можна підвищити, а кого потрібно терміново понизити.

А районний прокурор, суддя, сам перший секретар районного комітету — це номенклатура НЕ обласного комітету, а вищого республіканського або ще вищого — Центрального.

Тільки там, на самому верху, вирішують делікатне питання добору й розстановки кадрів. Там визначають, кому бути першим секретарем обласного комітету на Сахаліні, кому представляти інтереси Радянського Союзу в Гондурасі, кому забивати народові баки релігійним опіумом, кому командувати авіаційною дивізією в районі Будапешта, а кому — стрілецьким корпусом в Хасанському районі Приморського краю.

Центральний комітет вирішує, хто буде керувати ідеологією та політикою, хто командувати армією, флотом, наукою, промисловістю, сільським господарством, культурою, релігією, хто буде судити, хто саджати, хто винищувати неугодних.

Ось творчий союз художників чи композиторів, журналістів, архітекторів або письменників — чисто добровільне об’єднання вільних творчих особистостей. І самі вони обирають главу свого союзу на бурхливому з’їзді. Але обирають, не підозрюючи про це, тільки й виключно того, кого вже таємно вибрав і затвердив ЦК КП.

Усі закордонні розвідники, усі директори великих заводів, усі ієрархи Православної церкви, усі генерали — номенклатура ЦК. Тільки ЦК КП має право вирішувати долю кожного з них. Без рішення ЦК жодного з них не можна ні понизити, ні підвищити, ні перевести з однієї посади на іншу, нехай навіть і рівнозначну.

Ліквідувавши своїм рішенням посади партійних наглядачів, хай поки й не найвищого рангу, які, однак, уходили до номенклатури ЦК, Жуков зазіхнув на нероздільну владу Комуністичної партії та вийшов з-під її контролю.

Нещодавно я чув суперечку двох експертів про те, готував Жуков захоплення влади чи не готував?

Про це сперечатися не треба. Жуков не просто готував, він уже здійснював повзучий переворот у країні. Керівною силою Радянського Союзу була Комуністична партія. Жуков виводив Радянську Армію з-під контролю владної партії, відкрито не підкоряючись її рішенням, руйнуючи створені нею структури контролю, порушуючи встановлені нею порядки.

5

У жовтні 1952 року XIX з’їзд КПРС прийняв новий Статут, відповідно до якого кожен комуніст мав право звертатися до будь-якої партійної інстанції, аж до ЦК. Багато офіцерів були комуністами (інакше ходу нагору не давали). Генерали були комуністами майже всі. Жуков запровадив у Радянській Армії власні порядки. Усупереч Статуту КПРС, він заборонив армійським і флотським комуністам звертатися до ЦК КПРС. На армійських і флотських комуністів права, гарантовані Статутом КПРС, із цього часу не поширювалися (Жуков Георгій. Стенограма жовтневого (1957 р.) пленуму ЦК КПРС та інші документи. — М.: Міжнародний фонд «Демократія», 2001. — С. 446).

Цього було не досить. Жуков заборонив начальнику Головного політичного управління Радянської Армії генерал-полковнику О. С. Желтову інформувати ЦК про все, що відбувається у Збройних силах (Жуков Георгій. Стенограма жовтневого (1957 р.) пленуму ЦК КПРС та інші документи. — М.: Міжнародний фонд «Демократія», 2001. — С. 244).

Головне політичне управління Радянської Армії — це верховний політичний наглядач. Головне політичне управління є водночас одним із відділів ЦК.

Сталося ось що: Жуков заборонив одному з відділів ЦК виконувати свої контрольні функції. У такий спосіб Жуков вивів один із відділів ЦК з підпорядкування Першого секретаря ЦК КПРС товариша Хрущова.

6

Жуков розчищав місця для своїх людей.

Для цього треба було гнати з Радянської Армії тих, хто не був готовий сліпо, не вагаючись, виконувати накази Жукова.

15 березня 1956 року подав у відставку перший заступник Міністра оборони СРСР Маршал Радянського Союзу Олександр Михайлович Василевський.

Досить подивитися на дати призначення Василевського на нові посади, дати присвоєння йому військових звань, щоб дійти певних висновків.

Станом на 22 червня 1941 року Василевський — генерал-майор, заступник начальника Оперативного управління Генерального штабу. Липень 1941 року — місяць жахливих поразок Червоної Армії, але 1 серпня 1941 року Сталін призначає Василевського на ключову посаду начальника Оперативного управління Генерального штабу.

Усередині жовтня 1941 року на околиці Москви раптово прорвалися передові загони німецьких військ. Їх стримували спішно кинуті в бій курсанти військових училищ і ненавчені, непридатні до військової служби ополченці. Москва могла впасти будь-якої миті. 16 жовтня 1941 року в Москві здійнялася жахлива паніка, супроводжувана втечею начальників великих і малих рангів. Паніку вдалося придушити, Москву відстояти. 28 жовтня 1941 року Сталін присвоїв Василевському звання генерал-лейтенанта.

Маршал О. М. Василевський на НП (1944)

Травень 1942 року — місяць ще страшніших поразок Червоної Армії.

Спроби прорвати блокаду Ленінграда завершилися катастрофою.

Грандіозний наступ Червоної Армії на південному фланзі, вилився в оточення військ Червоної Армії в районі Харкова.

Кримський фронт готував наступ, але Манштейн раптовим випереджувальним ударом розтрощив його, зім’яв і скинув у море.

21 травня 1942 року Сталін присвоює Василевському звання генерал-полковника.

У червні 1942 року німецькі війська стрімко розвивають наступ, рвуться до Сталінграда, тобто до Волги — нафтової аорти Радянського Союзу, і на Північний Кавказ — до нафтових полів. Тепер уже не тільки Москва, а весь Радянський Союз на межі падіння. У цей час Сталін ставить генерал-полковника Василевського на посаду начальника Генерального штабу.

Дивна ситуація: моторошні катастрофи, Сталін рішуче відсторонює і нещадно карає своїх генералів і маршалів, при цьому Василевський нестримно йде вгору. Про що це свідчить?

Це запізнілі визнання Сталіна після кожної поразки: ми діяли так, як уважали за потрібне, а треба було так, як пропонував Василевський.

Маршал Василевський оглядає гармати (1945)

Під час контрнаступу в районі Сталінграда генерал-полковник Василевський координував дії Донського і Сталінградського фронтів. 18 січня 1943 року Сталін присвоїв йому звання генерала армії, за 29 днів — Маршала Радянського Союзу.

Після війни, 1949 року, Сталін призначає Василевського Міністром Збройних сил (Міністерство оборони декілька разів змінювало свої назви, залишаючись тим самим Міністерством оборони).

Василевський явно не брав участі у змові проти Сталіна. Це зрозуміло з того, що відразу після смерті Сталіна під час розподілу ролей його було зміщено на посаду першого заступника Міністра оборони.

А Жукова, навпаки, повернено із заслання, підвищено на посаду першого заступника Міністра оборони, а потім і на посаду міністра.

Жуков і Василевський — родичі. Син Василевського Юрій одружений на Ері Жуковій. Але відбувається щось дивне.

Березень 1956 року — Василевський і Жуков їдуть у машині.

Жуков: «Чи не думаєш ти, Сашку, що тобі потрібно зайнятися історією війни?»

Василевський: «Як це розуміти? Так розуміти, що настав час іти?»

Жуков: «Так. Було обговорення цього питання, і Хрущов наполягає на твоєму виході у відставку».

Діалог цей опубліковано в журналі «Знамя» (1988. — № 5 — С. 95).

Привертає увагу підла поведінка Жукова.

До маршала Василевського ні в кого претензій не було. Придертися немає до чого. Це один з найталановитіших полководців XX століття.

Жуков грубо натякає Василевському, щоб той добровільно пішов із посади. При цьому Жуков валить на Хрущова: «Не моя ініціатива — Хрущов наполягає».

Але якщо «наполягає Хрущов», то чому Жуков виконує роль хрущовського холуя? Чому капризи пана передає своєму бойовому товаришу?

Якщо «наполягає Хрущов», то нехай сам про це Василевському і скаже. А Міністр оборони СРСР Маршал Радянського Союзу Жуков має стати на захист давнього бойового товари-ша: з якого дива, Микито Сергійовичу, Василевському йти? Чи є в нас полководці рівня Василевського за талантом і досвідом?

Але чомусь на зміщенні «наполягає Хрущов», але фактично Василевського з Радянської Армії витісняє Жуков.

Олександр Михайлович Василевський не став сперечатися, написав рапорт і пішов.

Навіть дверима не грюкнув.