Її ім’я було Татьяна

1

Нині всі ми грамотні. Усі ми розуміємо, що таке особливий ешелон. Але мине ще сто років — і майбутній історик почухає потилицю: а що ж воно таке?

Він відкриє «Радянську військову енциклопедію», яку Військвидав випускав у 1976–80 роках, тобто в часи буйного розквіту культу особи Жукова, але відповіді не знайде. Він знайде значення термінів «особливі відділи», «перший ешелон», «другий ешелон». Але про особливий ешелон він не дізнається нічого.

Тоді історик відкриє «Короткий словник оперативно-тактичних і загальновійськових слів (термінів)». Словник цей підписаний до друку 12 серпня 1957 року, тобто в той час, коли Маршал Радянського Союзу Г. К. Жуков був Міністром оборони СРСР і членом Президії ЦК КПРС. Більше того, він був тоді Переможцем усіх битв за владу і Господарем становища.

Однак і в цьому словнику про особливий ешелон не згадано.

Майбутньому історику не залишиться нічого іншого, як звернутися до мемуарів Жукова. Але й там немає пояснення. Тому що Жуков про особливий ешелон говорив на таємній нараді 1945 року, а мемуари опубліковано 24 роки потому і призначені вони широким народним масам, яким про особливий ешелон повідомляти зовсім не обов’язково.

2

Особливий ешелон — це штрафні роти і батальйони. Створені вони були відповідно до наказу товариша Сталіна № 227 від 28 липня 1942 року. Наказ був такий:

Заставні загони діяли з першого дня війни. Просто влітку 1942 року Сталін відкрито оголосив про їх існування та значно збільшив їх кількість.

На той час у Збройних силах було вже понад сім десятків загальновійськових й ударних армій. Тому кількість загороджувальних загонів рахували сотнями.

Тим-таки наказом у складі загальновійськових й ударних армій створювали штрафні роти, у складі фронтів — штрафні батальйони.

Штрафні роти підпорядковувалися безпосередньо командувачам армій. Кожна армія могла мати до десятка і більше таких рот.

Приклади: 1942 року 54-та армія мала у своєму складі десять штрафних рот.

Того самого року 63-та армія (1 листопада 1942 року перетворена на 1-шу гвардійську армію) у своєму складі мала одинадцять штрафних рот.

Штрафні батальйони спочатку створювали при фронтах і підпорядковувалися командувачам фронтів. Незабаром їх почали створювати і в складі армій. Приклад: 1943 року 56-та армія, крім штрафних рот, мала у своєму складі сім штрафних батальйонів.

Штрафні частини мали постійний і змінний склад.

Постійний склад — це командири взводів, рот, батальйонів та їхні заступники, офіцери штабів, старшини рот, медичний персонал. На командні посади призначали хоробрих, грамотних, вольових офіцерів. Служба важка і ризикована, проте високо цінується і щедро оплачується. Служба в цих особливих частинах — трамплін на високі командні посади.

Командири штрафних підрозділів і частин мали величезну владу Вони були наділені правом застосовувати до підлеглих будь-які заходи впливу, аж до розстрілу на місці за невиконання наказу, скалічення, утечу з поля бою, спробу переходу на бік ворога.

Посадові категорії постійного складу штрафних частин були на щабель вище, ніж у звичайних частинах. Тобто командир взводу — капітан, командир роти — майор, командир батальйону — полковник.

Крім цього, у кожному взводі не один офіцер, а два. Крім командира взводу — ще й заступник. Штатна категорія заступника командира взводу — старший лейтенант.

Усьому постійному складу штрафних частин кожен день служби зараховувався за шість. Відслужи рік — шість запишуть. Якщо живий будеш.

Термін вислуги у званнях для офіцерів скорочувався вдвічі, грошове утримання збільшувалося вдвічі (Червона зірка. — 2007. — 11–17 квітня).

Офіцери постійного складу штрафних рот і батальйонів, завершивши службу у цих особливих частинах, отримували нечуване підвищення. Для командирів штрафних рот наступна посада — командир полку, для командирів штрафних батальйонів — командир дивізії.

Приклад: командир 8-го окремого штрафного батальйону 1-го Білоруського фронту полковник О. Осипов, здавши батальйон, отримав дивізію (Червона зірка. — 2005. — 2 квітня). Це поширена практика.

Воно й слушно. Досвід кривавих битв у таких офіцерів величезний. Діяли вони завжди на найголовніших напрямках, були допущені до планів дуже високого командування. Командири штрафних рот і батальйонів отримували бойові накази безпосередньо від командувачів армій або навіть фронтів.

Якщо кожен із них зумів підпорядкувати собі роту штрафників, то з полком цілком міг упоратися. Якщо командував штрафним батальйоном, то, звичайно, міг командувати і дивізією.

3

Змінний склад штрафних батальйонів, які прямо підпорядковувалися командувачам фронтів, — це офіцери Червоної Армії, яких у порядку покарання за помилки, провини та злочини відправляли до штрафбатів спокутувати провину кров’ю. З них знімали військові звання та нагороди, одягали в солдатську одежу, що була у вжитку. Усі вони ставали рядовими. У порядку заохочення могли отримати звання єфрейтора або сержанта.

Офіцерів направляли до штрафних батальйонів за вироками військових трибуналів. Відбув своє — отримай назад офіцерське звання, пригвинчуй на гімнастерку ордени та воюй до перемоги. Строк служби у штрафному батальйоні — від одного до трьох місяців. Або до першої крові.

Якщо сам себе стрельнув або товариша попросив стрельнути в тебе злегка — розстріл на місці обом. Без суду.

Якщо поранили в бою, нехай навіть першого дня, значить, провину спокутував, значить, судимість знято, евакуація до офіцерського шпиталю — ось твої ордени, ось твої погони. Відлежиш своє, на ноги встанеш, повертайся, звідки прибув, і більше до нас не потрапляй.

Однак поранення — мрія. Часто замість поранення — смерть.

Пам’ятаєте в Олександра Галича:

4

У підпорядкуванні командувачів армій перебували штрафні роти та батальйони, які комплектували солдатами й сержантами, що провинилися, а також в’язнями ГУЛАГу НКВС. Порядок той самий — від одного до трьох місяців. Або до першої крові.

Порядок направлення тут був іншим — не тільки за вироками трибуналів.

Командир кожної дивізії, яка знаходилися в тилу, мав право своїм рішенням відправити будь-якого солдата або сержанта на фронт у штрафну частину спокутувати провину.

Командир кожного полку, який воював на фронті, теж отримував таке право. Ні з ким не радячись, ні в кого не питаючи дозволу, уліпив три місяці недбайливому солдатику, а іншим — наука.

Штрафні роти й батальйони використовували на найскладніших і найнебезпечніших ділянках фронту У кожній наступальній операції вони діяли в особливому ешелоні, тобто перед першим ешелоном військ, приймаючи на себе найлютіший вогонь супротивника, розчищаючи шлях першому ешелону, торуючи йому стежки через мінні поля.

Високі військові звання офіцерам постійного складу штрафних частин присвоювали не тільки за особливі умови служби. Була на те ще одна причина — штрафні роти і батальйони були потужними бойовими частинами.

У постійному складі штрафної роти — 16 офіцерів, включаючи одного оперуповноваженого контррозвідки «Смерш» (Червона зірка. — 2007. — 11–17 квітня).

Капітан О. І. Тимофєєв служив у постійному складі штрафної роти з 3 лютого до 10 жовтня 1943 року. Цей строк йому зараховано, як 4 роки і 8 місяців служби. Він описує свою роту: п’ять взводів по сто осіб у кожному, у роті більше п’ятсот бійців. Рота постійно в боях. Поставлено нове бойове завдання. Рота завдання виконала, поранених — у госпіталь, убитих поховали. Відразу наказ, щоб прийняти нове поповнення — 224 особи. Геть усі — урки (Військово-історичний журнал. — 1996. — № 3. — С. 50–54).

5

Співробітник Центрального музею внутрішніх військ МВС РФ майор І. В. Кузьмичов зібрав й опублікував у журналі «Сержант» (№ 1 за 2000 рік) відомості про штрафні батальйони і роти Червоної Армії за період 1942–1945 років. Шановний майоре, прийміть земний уклін.

Отже, під час війни штрафних батальйонів у Червоній Армії було 65. Штрафних рот — 1092.

Я зовсім не впевнений, що список повний. І сам майор Кузьмичов на цьому не наполягає.

Хтось колись пустив чутку, що за час війни через штрафні роти і батальйони Червоної Армії пройшло 427910 штрафників. Зроблено це або помилково, або з лихим наміром. У свій час в одному вельми закритому навчальному закладі мені випало вивчати військову історію. Не ту, яка для широких народних мас. На пам’ять свою ніколи не скаржився. Цифру, мені одного разу повідомлену, засвоїв чітко. Нам її подали майже таку саму. Тільки на кінці ще один нулик був. Незначна різниця.

Цифру нам давали заради того, щоб показати психологічний вплив наказів товариша Сталіна на боєздатність військ.

З одного боку, Сталін підписав наказ № 227, і кожен великий командир отримав у свої роки безкоштовну робочу силу для виконання будь-яких нездійсненних завдань війни.

З іншого боку, Сталін підписав наказ слати у штрафні частини недбайливих, проте який виховний вплив на весь інший склад Червоної Армії! Відразу всім просте і ясне повідомлення: ви, хлопці, накази командирів виконуйте. Той, хто завзяття не виявляв, там, в особливому ешелоні, вам шлях до перемоги розчищає. Не приведи Боже — будь-хто туди загриміти може. Так ви вже цеє...

Відомості про те, що реальна цифра рівно на один нулик більша офіційно оголошеної, я нічим підтвердити не можу. Але кожен сам може прикинути.

Перше — в оточеннях побували і вийшли з них сотні тисяч радянських солдатів й офіцерів. Їх пропускали через фільтраційні табори. А потім куди? Правильно. Саме туди.

Друге — у полон потрапили мільйони радянських солдатів. Деяких із них на завершальному етапі війни вдалося звільнити. Куди їх подіти? Правильно. Усіх туди само.

Третє — під час відступу Червоної Армії на початку війни сотні тисяч радянських солдатів кинули зброю, розбрелися селами, й там осіли. Потім Червона Армія пішла в наступ. Усіх осілих загрібали знову в залізні лави. А в які війська? Знову-таки в ті самі.

Четверте — у Червону Армію за час війни було призвано 34 мільйони людей. Ці люди припускалися помилок, мали провини, учиняли злочини. У штрафні частини їх гнали нещадно. Просто за рішенням командира полку. А полків у Червоній Армії була сила-силенна. І з кожного командира полку вимагали наведення ладу й підтримання дисципліни в підпорядкованих частинах і підрозділах. І кожному командиру бойового полку влітку 1942 року товариш Сталін дав право будь-якого солдата чи сержанта, ні в кого дозволу не питаючи, законопатити на пару-трійку місяців у діючу попереду бойових порядків полків і дивізій штрафну роту.

Ви гадаєте, що командири полків товариша Сталіна не поважали? Наданим правом не користувалися?

П’яте — в ГУЛАГу НКВС СРСР (а також — в ГУТЗДС, ГУТШС та інше) сиділи здорові, синіми картинками розмальовані мужики. Скільки їх там було, кожен сам може порахувати. Певна частина від загального числа пройшла через штрафні частини. Думаєте, товариш Сталін цей потенціал не використав на війні?

Усі ці людські маси в число 427910 не вписуються. Той, хто її запустив у науковий обіг, трохи помилився. Усього лише на один нулик.

Цифра 427910 не поєднується з кількістю штрафних батальйонів і рот, які воювали на фронті. Не відповідає ні їх чисельності, ні плинності змінного складу.

Ось іще майже непримітний статистичний факт. За чотири роки війни військовими трибуналами засуджено 2530663 військовослужбовці Червоної Армії. З них:

за контрреволюційні злочини — 471988;

за військові злочини — 792192;

за загальнокримінальні — 1266483.

Ці раніше цілком таємні відомості були вперше опубліковані А. І. Мурановим і В. Є. Звягінцевим (Досьє на маршала. — Москва: Андріївський прапор, 1996. — С. 137).

Муранов Анатолій Іванович — заступник Міністра юстиції, начальник Управління військових судів МЮ РФ, генерал-полковник юстиції, Державний радник юстиції 1-го класу, заслужений юрист РФ.

Звягінцев В’ячеслав Єгорович — начальник відділу судової практики та статистики Управління військових судів Міністерства юстиції РФ, полковник юстиції, Державний радник юстиції 3-го класу.

Відомості — з перших рук.

Це обличчя армії-визволительки з дещо іншого ракурсу: на війні у Червоній Армії було два з половиною мільйони своїх кримінальників, не рахуючи тих, кого пригнали на війну з ГУЛЖДС, ГУАСу, Головгідробуду, ГУЛАГу та інших подібних структур.

У Червоній Армії за чотири роки війни виявлено та засуджено майже півмільйона контрреволюціонерів, не рахуючи тих, хто пішов до німців і воював під прапорами Гітлера.

Припустимо, що півмільйона контриків, виявлених у Червоній Армії за роки війни, перестріляли. Але інших два мільйони засуджених куди дівали?

До штрафних частин, як ми вже з’ясували, засилали не тільки тих, кого засудили на фронті, а й тих, хто сидів у таборах. Крім цього, до штрафників гнали не тільки і не стільки за рішенням трибуналів, скільки за рішеннями командирів полків, бригад і дивізій.

На війні потрібно постійно розкривати систему вогню противника. Кращого (якщо втратами не лічити) способу для викриття системи вогню, ніж розвідка боєм, ніхто поки не придумав.

Червона Армія наступала всю війну. Із самого першого дня. Коли треба було зустрічати супротивника незламною обороною, все одно наступала! Штрафні частини з літа 1942 року, тобто з моменту їх появи, стали тим знаряддям, яким командири всіх рангів — від Жукова і нижче — постійно на всіх фронтах промацували оборону противника багнетом, а його мінні поля — солдатськими чобітьми.

6

Наші генерали і маршали про штрафників багато не розповідали. Точніше, не розповідали нічого. Було знайдено шляхи уникнення слизької теми.

Штрафні батальйони і роти постійно використовували для ведення розвідки боєм. А коли так, наші багатозіркові мемуаристи у своїх правдивих творах іменували ці батальйони і роти розвідувальними. Приклад про Берлінську операцію:

Це діє Жуков. Лівіше точно так само проводить розвідку боєм Конєв. А правіше — Рокосовський.

Штрафні частини брали участь у всіх штурмах, причому в особливому ешелоні. Точніше, попереду першого ешелону. Якщо так, то в мемуарах вони йменувалися не тільки розвідувальними, а й штурмовими. Воно й за змістом, і за звучанням близько.

Найпростіше взяти й назвати в мемуарах, наприклад, 361-шу окрему штрафну роту 5-ї ударної армії 361-ю окремою штурмовою ротою. Нехай нащадки розбираються. Їм і так не просто буде розібратися, що в документах штрафні частини звичайно йменувалися скорочено — 39 ОШБ, 612 ОШР.

А можна, мемуари пишучи, і не називати номерів. Генерал армії Олександр Васильович Горбатов через 20 років після розгрому Німеччини видав правдиві спогади, у яких серед іншого із захватом розповів про зухвалі дії загону лижників. Ще через сорок років «Червона зірка» (2 квітня 2005 року) делікатно внесла ясність: загін лижників насправді був 8-м окремим штрафним батальйоном.

7

Беручи все зазаначене до уваги, ще раз оцінімо мемуари Жукова.

Ой, чи так!

Наказ про створення штрафних рот і батальйонів підписав особисто Сталін. А положення про штрафні батальйони і роти було оголошено в наказі НКО СРСР від 28 вересня 1942 року № 298. І підписав цей наказ особисто Жуков.

Тобто Народний комісар оборони товариш Сталін (військового звання в нього на той час ще не було) віддав наказ створити.

І все.

А перший заступник Народного комісара оборони генерал армії Жуков вказівку Сталіна доносив як повноцінну інструкцію командирам усіх рангів: кому і кого гнати у штрафні частини, за що та на які строки, які права та привілеї надати постійному складу штрафних частин, як використовувати штрафників тощо.

Жуков був не тільки автором наказу № 298, а й найголовнішим споживачем енергії штрафних частин. Ніхто за всю війну НЕ скалічив і НЕ поклав у землю стільки штрафників, як він.

Через багато років після війни вийшли мемуари Жукова. З кожним новим виданням вони стають дедалі правдивішими. Питання — у якому виданні Жуков розповів про заставні загони? У якому виданні згадано штрафні роти й батальйони? Хоч однією фразою?

А вони ж, починаючи з вересня 1942 року, розчищали шлях першим ешелонам військ у ВСІХ без єдиного винятку наступальних операціях. Жуков особисто планував використання особливих ешелонів, але забув про це розповісти.

І це є та «достовірна військова історія Великої Вітчизняної війни», яку треба вивчати для освіти нового покоління громадян Росії?

Про штрафні роти і батальйони я побіжно згадав тільки заради того, щоб пояснити зміст поняття «особливий ешелон». В одній із безлічі наступальних операцій, на одному тільки фронті, а діючих фронтів на завершальному етапі війни було десять, Жуков використовував 400000 снарядів для підтримки особливого ешелону. Жуков заявив, що 400000 снарядів вагою від 6 до 330 кілограмів кожен — це те, що можна вільно викинути, «нічого при цьому не втрачаючи».

400 тисяч снарядів — це тільки для забезпечення дій особливого ешелону. Чи може хтось уявити кількість боєприпасів, необхідну не тільки для відтяжних дій штрафників, а для повного злому оборони?

Після війни радянські стратеги отримали ядерну зброю. І проблема прориву ворожої оборони враз спростилася. Два-три ядерні удари по передньому краю противника — ось вам «чистий прорив». Головне — швидко цими проломами скористатися. Головне, не дозволити супротивнику ці проломи закрити.

Якщо маси танків, моторизованої піхоти й самохідної артилерії вирвуться на оперативний простір, їх навряд чи хто зможе зупинити. І тоді — вперед до перемоги!

У вересні 1954 року військові навчання «Сніжок» проводили для того, щоб теоретичні припущення перевірити на практиці.