Її ім’я було Татьяна

1

Проте чи є документи, які підтверджують, що Сталін залишався Генеральним секретарем і після 1934 року?

Такі документи є. І чимало.

У чому ж річ? Як удається збоченцям нашої історії та фальсифікаторам усіх мастей дурити народ ось уже півстоліття?

Річ у тому, що Сталін був психологом, він розумів значення особистої скромності, тому часто підписував документи просто як секретар ЦК. А в листах до дочки навіть називав себе «секретарішкою».

Однак у вирішальні моменти історії Сталін використовував повний титул — Генеральний секретар ЦК ВКП(б).

Будь-який дослідник може сам у цьому переконатися. Переконливо рекомендую Архів Президента РФ, фонд 93. Якщо немає можливості безпосередньо пробратися за ті броньовані двері, слід користуватися можливостями тих, хто має доступ до таємниць.

Історик — розвідник минулого.

Це моє кредо.

Цю позицію сповідую і відстоюю протягом довгих років. Істориків закликаю вдосконалювати свої розвідувальні навички. Аналіз ситуації важливий, але не менш важливим є агентурне проникнення й агентурне добування. Не потрібно ламати сейфи, у яких містяться таємниці історії, досить подарувати коробку цукерок симпатичній дівчині, у якої є ключ від цього сейфу.

У воєнній стратегічній розвідці це називається вербуванням.

Подаруєте коробку — потрапите в найнедоступніші архіви.

А там таке!

2

Для мене найбільший інтерес становить дата 22 червня 1941 року. Вивченню цього дня — того, що йому передувало і що за ним слідувало, — віддав усе життя.

Ось деякі документи, підписані Сталіним перед цією датою.

Під цілком таємною постановою РНК СРСР і ЦК ВКП(б) № 1724–733цт «Про Ставку Головного командування Збройних сил Союзу РСР» від 23 червня 1941 року стоїть лише один підпис:

Припустімо на мить, що посаду Генерального секретаря скасовано 1934 року і Сталіна з того часу стали називати просто секретарем ЦК.

Після 1937–1938 років, тобто після Великого очищення, особиста влада Сталіна, порівняно з 1934 роком, надзвичайно зміцнилася.

Якщо наше припущення правильне, то до Великого очищення пишний титул Генерального секретаря ЦК відповідав величезній, але все ж обмеженій владі Сталіна.

А скромний титул секретаря ЦК, який Сталін мав під час підготовки та здійснення Великого очищення, а також після нього, відповідав нічим не обмеженій, небувалій в історії владі.

Тепер прикиньмо: навіщо Сталіну 23 червня 1941 року в найстрашніші дні його життя та життя створеної ним імперії підписуватися пишним, давно скасованим титулом, який відповідав порівняно незначній владі, замість того, щоб підписуватися скромним титулом, що відповідав владі нічим не обмеженій?

Цілком таємна постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) «Про Ставку Головного командування Збройних сил Союзу РСР» — це документ надзвичайної ваги. Це рішення Сталіна про те, хто керуватиме війною. Невже 23 червня 1941 року Сталін вирішив підписатися титулом, який з нього знято сім років тому? Невже хотів пожартувати? Якщо я нічого не плутаю, йому на той час було зовсім не до жартів.

Отже, наше припущення неправильне. Ніхто титул Генерального секретаря ЦК 1934 року не скасовував.

Просто Сталін зброєю своєї влади користувався обачно й обережно, не витрачаючи гарматних пострілів на горобців. Головний титул — лише для найголовніших справ, лише в крайньому разі.

3

Того самого дня, 23 червня 1941 року, під цілком таємною постановою РНК СРСР і ЦК ВКП(б) № 1734–743цт «Про введення в дію мобілізаційного плану з боєприпасів» знову один підпис:

Звернімо увагу на те, що номери постанов подвійні. Чому?

А тому, що влада у Радянському Союзі була дубльована.

Ось, наприклад, район. На центральному майдані великого села чи маленького міста — велична будівля. Це виконавчий комітет. Це державна влада, якій усе населення району підпорядковано.

На тому ж центральному майдані районного центру височить ще одна будівля. Вона трохи більша, вона трохи краща. Це районний комітет Комуністичної партії. Цей комітет контролює та спрямовує роботу виконавчого комітету, тобто державної влади у цьому районі.

Піднімемося вище. Обласний центр. Картина та сама. Обласний виконавчий комітет, а поруч і над ним — обком. Виконавчий комітет — державна влада у цій області. Але над нею — обласний партійний комітет. Перший секретар обкому командує головою виконкому, тобто державною владою в області, спрямовуючи та контролюючи її.

Так само і в краях: крайові виконавчі комітети, а над ними — крайові комітети партії.

Ще вище республіки. Візьмімо, наприклад, Україну. Керував Україною уряд. А урядом керував ЦК КП України.

І на самому верху так само. На чолі держави стояв уряд — Рада Народних Комісарів, після війни — Рада Міністрів.

Глава уряду до травня 1941 року — товариш Молотов.

Товариш Молотов — друга людина в державі. Країна та її народ підпорядковувалися Раді Народних Комісарів, але уряд перебував під контролем і в повному підпорядкуванні Комуністичної партії. Над товаришем Молотовим — Генеральний секретар ЦК товариш Сталін.

З 5 травня 1941 року товариш Сталін очолив не лише партійну, а й державну владу, обійнявши одночасно й посаду глави уряду.

Державна влада із самого верху спускає наказ про те, що потрібно робити. Одночасно вища партійна влада спускає той-таки наказ усім нижчим партійним структурам: саме так і слід діяти.

Звідси і два номери.

Перший — це номер урядового документа, другий — номер партійного документа. А літери «цт» розшифровки не потребують — тобто «цілком таємно».

Звернімо увагу на різницю номерів двох постанов, підписаних Сталіним в один день — 23 червня 1941 року: 1724–733цт і 1734–743цт.

І урядові, і партійні документи різняться рівно на десять одиниць. Це означає, що 23 червня 1941 року було підписано мінімум десяток спільних постанов Ради Народних Комісарів СРСР і ЦК ВКП(б).

Усім, хто стверджує, що Сталін не був Генеральним секретарем після 1934 року, рекомендую не скупитися й купити коробку цукерок, для дівчини з ключами, потрапити в Архів Президента РФ і почитати документи, номери яких знаходяться між двома мною названими.

Можна задля цікавості погортати й ті, що були підписані Сталіним до 23 червня й після. Тоді суперечка про те, чи був Сталін Генеральним секретарем після 1934 року, чи не був, ущухне сама собою.

Але якщо немає бажання потрапити до Архіву Президента, то можна врешті-решт скористатися відкритими джерелами. Їх цілком достатньо. Вони давно оприлюднені й усім доступні.

Однак чи можливо, що Гітлер завдав удару — і товариш Сталін раптом згадав про свій скасований 1934 року титул?

Ні, це не так. Сталін використовував титул Генерального секретаря і до німецького нападу. Не будемо далеко відходити від нещасливої дати 22 червня 1941 року.

Ось під цілком таємною Постановою РНК СРСР і ЦК ВКП(б) № 1711–724цт «Про маскувальне пофарбування літаків, злітно-посадкових смуг, наметів і аеродромних споруд» від 19 червня 1941 року стоїть підпис:

Однієї цієї постанови достатньо, щоб усю мою теорію, викладену в «Криголамі», уважати доведеною. І навіть не так. Однієї лише назви цього таємного документа та підпису під ним цілком вистачає, щоб завершити всі криголамні дебати.

Два десятки років, до 19 червня 1941 року, нікому на думку не спадало фарбувати літаки, намети та злітно-посадкові смуги маскувальними кольорами. А тут раптом... Центральний комітет постановляє... фарбувати намети. І підпис товариша Сталіна.

З якого дива?

Якщо товаришеві Сталіну не подобався колір наметів, то можна було викликати на сріблястий перський килим Народного комісара оборони Маршала Радянського Союзу Тимошенка й висловити йому своє невдоволення. І нехай він наказ вигадує, коли і як намети фарбувати. Заразом і літаки, аеродромні споруди, злітно-посадкові смуги.

Або можна не турбувати такою дрібницею Наркома оборони. Є начальник Генерального штабу генерал армії Жуков, от йому і заявити, що намети не того кольору.

Чому раптом кольором наметів перейнявся сам товариш Сталін?

Чому постанова не таємна, а цілком таємна?

Можливо, товариш Сталін зрозумів, що зараз нападуть? Та нічого подібного. Не мені доводити, що Сталін не вірив у можливість німецького нападу. Не вірив ні 19 червня, ні 20-го, ні 21-го. І 22 червня, коли німецькі бомби сипалися на радянські аеродроми, коли німецькі танки мотали на гусениці перші кілометри радянської землі, Сталін все одно не вірив. Усе це без мене доведено.

Цілком таємний 19 червня 1941 року Сталіним підписаний наказ маскувати аеродроми й літаки — це війна. Швидка і неминуча.

Але Сталін не вірив, що війну розпочне Німеччина.

Якщо, на думку Сталіна, неминучу війну між Німеччиною та Радянським Союзом, яка має вибухнути найближчими днями, розпочне не Гітлер і його генерали, тоді — хто?

Якщо Гітлер відпадає, то хто залишається?

4

Можливо, комусь мало наведених мною документів. Тоді рекомендую знайти постанову РНК СРСР і ЦК ВКП(б) № 1509–620цт/ов від 6 червня 1941 року. І подивитися, який під тим документом стоїть підпис.

Це ще більш серйозний документ. Гриф «цт/ов» — «цілком таємно особливої важливості». Це «Мобілізаційний план по боєприпасах і патронах», підписаний Головою РНК Союзу РСР, Генеральним секретарем ЦК ВКП(б) товаришем Сталіним.

А чому постанову про боєприпаси від 6 червня 1941 року закрито грифом «цт/ов», а постанову про боєприпаси від 23 червня 1941 року, підписану тією самою особою, яка обіймає ті ж самі посади й має ті самі титули, засекречено всього лише грифом «цт»?

Тому, шановні, що в постанові від 6 червня 1941 року розписано, кому, коли, які боєприпаси і в яких кількостях виробляти. А постанова від 23 червня 1941 року — це всього лише наказ узятися за виконання раніше спущеного плану. Без зайвого уточнення, кому, коли, де і скільки.

І знову привід замислитися. 5 травня 1941 року товариш Сталін навіщось обійняв ще й посаду голови уряду Радянського Союзу. У німецький напад Сталін не вірив, але головний клопіт 6 травня 1941 року — виробництво боєприпасів у воєнний час.

Я спираюся на документи 1941 року лише тому, що вдосталь матеріалів про цей період. Кожен, хто глибше копне інші роки, отримає такий самий результат.

Про те, що Сталін був Генеральним секретарем Комуністичної партії і під час війни, і після неї, свідчить непрямий, але вельми переконливий факт.

У країнах, підкорених Радянським Союзом під час війни, державне будівництво здійснювали за нашим зразком. Отже, там, де до влади після Другої світової війни прийшли комуністи, головний комуніст мав титул Генерального секретаря.

Якби в нас не було такого титулу, то не було б і в них.

Після смерті Сталіна головного комуніста Радянського Союзу стали називати Першим секретарем. З деяким запізненням так стали називати й головних комуністів у підвладних країнах.

Приклад. Румунія до середини 1960-х років була вірним нашим союзником. Усе, що було в нас, румунські брати старанно копіювали. До 1954 року у партії комуністів (у різні часи партія мала різні назви) змінилося сім генеральних секретарів.

З 13 вересня 1953 року головного комуніста Радянського Союзу стали називати Першим секретарем. Відповідно, у Румунії як годиться, з певним запізненням, 20 квітня 1954 року головного комуніста стали називати Першим секретарем. Ним став Георге Апостол.

5

Найважливішим доказом того, що Сталін до жовтня 1952 року був Генеральним секретарем, звичайно, є офіційна біографія Сталіна, видана за його життя.

Перше видання — 1939 рік. Це пік величі Сталіна. Щойно завершилося Велике очищення 1937–38 років. У вересні 1939 року Сталін приєднав до Радянського Союзу території Західної України та Західної Білорусії. А 21 грудня 1939 року Сталіну виповнилося 60 років.

До цієї дати й було випущено «Коротку біографію» обсягом 243 сторінки.

Цю книгу Сталін редагував особисто. Вивіряв кожне слово. Викреслював похвали, які йому не подобалися. Уписував нові. І в цій книзі Сталіна названо Генеральним секретарем.

1947 року вийшло друком друге, виправлене і доповнене, видання, яке багато разів передруковували. Я знайшов одну з найостанніших версій. Підписано до друку в день народження Сталіна — 21 грудня 1951 року. Наклад 8375000 примірників.

І друге видання Сталін редагував особисто, викликаючи ночами у свій кабінет увесь авторський колектив. Чернетки біографії з особистою правкою Сталіна давно оприлюднені й доступні будь-якому досліднику. Виправлень і доповнень було зроблено багато, але всі вони в обох виданнях і в мільйонах копій не стосувалися ось цього абзацу:

До речі, ці два речення є й у першому виданні Великої радянської енциклопедії.

Сталін часто підписував документи, використовуючи титул «Секретар ЦК». На цій підставі дехто дійшов висновку, що він припинив бути Генеральним секретарем.

Однак і Хрущов, будучи Першим секретарем ЦК КПРС, теж досить часто використовував саме цей титул — Секретар ЦК. Так він підписував не лише поточні папери, а й документи виняткової важливості.

Із цього зовсім не випливає, що Хрущов припинив бути Першим секретарем ЦК.

6

«Коротку біографію» Сталіна було підготовлено Інститутом Маркса-Енгельса-Леніна при ЦК ВКП(б), друкували в Першій зразковій друкарні ім. Жданова.

Звернімо увагу на склад авторів.

Александров Георгій Федорович — кандидат у члени ЦК ВКП(б), член Оргбюро ЦК, начальник Управління агітації та пропаганди ЦК ВКП(б), доктор філософських наук, професор, академік АН СРСР, лауреат Сталінських премій першого та другого ступенів, після смерті Сталіна — міністр культури СРСР.

Галактіон Михайло Романович — до війни — дивізійний комісар, під час війни — генерал-майор, головний редактор газети «Червона зірка», після війни — начальник військового відділу «Правди».

Кружков Володимир Семенович — доктор філософських наук, професор, член-кореспондент АН СРСР, у 1944–1949 роках директор Інституту Маркса-Енгельса-Леніна при ЦК ВКП(б).

Мітін Марк Борисович — член ЦК ВКП(б), доктор філософських наук, професор, академік АН СРСР, член Президії АН СРСР, лауреат Сталінської премії першого ступеня, у 1939–1944 роках директор Інституту Маркса-Енгельса-Леніна при ЦК ВКП(б).

Мочалов Василь Дмитрович — заступник директора Інституту Маркса-Енгельса-Леніна при ЦК ВКП(б), завідувач сектору Й. В. Сталіна цього інституту.

Поспєлов Петро Миколайович — член ЦК ВКП(б)-КПРС (1939–1971), головний редактор «Правди» (1940–1949), секретар ЦК КПРС (1953–1960), кандидат у члени Президії ЦК КПРС (1957–1961), академік АН СРСР, Герой Соціалістичної Праці, лауреат Сталінської премії першого ступеня.

Невже хтось із цих відповідальних товаришів насмілився б спотворити Велику біографію?

А раптом один із них на це все-таки зважився б, то його тут-таки задушили б соратники, рятуючи власні життя від каральної руки розгніваного пролетаріату.

Та й навіщо їм потрібно підставляти свої голови та інші частини тіла, вигадуючи те, що не відповідає дійсності?

І вже якщо б вони щось вигадали, то Головний редактор їх би виправив.

Усіх одразу.

Він умів.

7

Після смерті Сталіна поважні офіційні джерела повідомляли, коли Сталін був позбавлений звання Генерального секретаря.

«Енциклопедичний словник» (ВРЕ. — Москва, 1955, — Т. 3. — С. 310):

Велика радянська енциклопедія (2-ге вид., 1956. — Т. 40) повідомляє про Сталіна:

У цьому реченні є два моменти виняткової важливості.

Перший — понад 30 років.

30 років на посаді Генерального секретаря — це 3 квітня 1952 року.

Отже, і після цього Сталін ще на посту залишався.

Другий момент — понад 30 років, але не вказано, що до самої смерті.

Чому ж до 1956 року офіційні джерела повідомляли, що Сталіна було знято в жовтні 1952 року, а пізніше це питання просто замовчували?

Тут усе просто. Після смерті Сталін залишався великим, геніальним, безгрішним, вічно живим вождем і вчителем. Ваш покірний слуга юного віку разом з усіма кричав пісні такого змісту:

Це тривало й у 1954-му, й у 1955 роках.

Сталін залишався великим і святим, тому підозр про його неприродну смерть у більшості громадян не виникало. Відтак не було необхідності приховувати, що Сталіна знято з посади в жовтні 1952 року. Тому Велика радянська енциклопедія, яку видавали офіційні органи, повідомляла те, коли саме Сталін припинив бути Генеральним секретарем.

Однак 1956 року Хрущов на XX з’їзді КПРС зобразив Сталіна виплодом пекла, представивши себе головним борцем проти сталінізму. І тоді виник логічний зв’язок: товариш Хрущов та інші товариші ненавиділи Сталіна вже за його життя, боролися з ним, протистояли йому, діяли всупереч йому, а потім зняли його з посади в жовтні 1952 року.

А Сталін незабаром узяв і помер...

У несвідомих громадян виникали логічні запитання: якщо кремлівські вожді вже тоді розуміли злочинну сутність сталінізму, якщо знали про жахливі злодіяння, якщо ненавиділи, якщо пручалися, якщо боролися, якщо зняли з високої посади, — але ж Він, певно, брикався, — то і...

Чому ні?

Саме тут і постала необхідність прибрати сліди вбивства.

Саме тут і слід було припинити розмови про те, що Сталіна знято з посади незадовго до смерті.

Саме тут редакція Великої радянської енциклопедії відправила в забуття свої вчорашні одкровення.

За чверть століття, коли питання престолонаслідування в Сталінській імперії втратило будь-яку гостроту й актуальність, стало можливим сказати правду:

Це офіційне видання Міністерства оборони СРСР. Під цим підписалися Маршал Радянського Союзу М. В. Огарков, Адмірал флоту Радянського Союзу С. Г. Горшков, Головний маршал авіації П. С. Кутахов, вісім генералів армії, три генерал-полковники, три генерал-лейтенанти.

Щоб остаточно розвіяти сумніви, письменник Фелікс Чуєв поставив запитання персональному пенсіонеру В’ячеславу Михайловичу Молотову: «Коли зняли Сталіна з головної посади?».

Молотов відповів: «Сталіна було знято з посади Генерального секретаря ЦК в жовтні 1952 року» (Чуєв Ф. Молотов — напівдержавний володар. — Москва: Олма-Пресс, 2002. — С. 393).

Цілком зрозуміло, чому 1956 року після XX з’їзду КПРС Хрущов створив легенду про те, що посада Генерального секретаря ЦК немовби сама собою зникла ще 1934 року.

Хрущов мав на меті довести, що Сталіна 1952 року із цієї посади не знімали, а отже, і вбивати його не було за що.

Однак складно зрозуміти, чому й сьогодні трапляються люди, які повторюють вигадки Хрущова всупереч оприлюдненим, усім доступним офіційним документам, на яких і після 1934 року вказано найголовнішу посаду Сталіна — Генеральний секретар ЦК ВКП(б).

Запитання: якщо Сталін був Генеральним секретарем ЦК партії напередодні війни і під час війни, то чи міг він втратити це звання після 1941 року?

Відповідь: не міг.

Тому що ні 1941 року, ні у наступні роки до самого жовтня 1952 року, якщо хтось забув, жодних з’їздів партії не збирали. А без з’їзду партії зняти зі Сталіна його головний титул ніхто не міг.

Тільки з’їзд міг вирішити це питання.

Ось чому Сталін був проти скликання з’їздів.

Ось чому його вірні учні, сподвижники й соратники так завзято домагалися скликати з’їзд, поставивши на кін свої життя.