Її ім’я було Татьяна

1

7 червня 1940 року командувачем військ Київського особливого військового округу було призначено генерала армії Георгія Костянтиновича Жукова.

Призначили його не дарма. Передбачалося чергове визволення. Від Румунії товариш Сталін вирішив відкраяти Бессарабію та перетворити її на Молдавську Радянську Соціалістичну Республіку.

Молдавани і румуни — близнюки-брати. На росіян вони ні за мовою, ні за укладом життя зовсім не схожі. Це не важливо. Бессарабія колись уходила до складу Російської імперії, тому слід було її повернути під рідний дах, виправивши історичну несправедливість. Заодно й Північну Буковину, яка ніколи до складу Російської імперії не входила.

9 червня 1940 року наказом Жукова війська Одеського і Київського військових округів було піднято по бойовій тривозі. Негайно розпочалося зосередження та розгортання військ на кордоні Румунії.

20 червня 1940 року було таємно сформовано Південний фронт. Командувач фронтом — генерал армії Жуков.

У складі Південного фронту:

управління трьох армій (5, 9 і 12-та);

управління 13-ти корпусів (10 — стрілецьких, 3 — кавалерійські);

40 дивізій (32 — стрілецькі, 2 — мотострілецькі, 6 — кавалерійських);

14 бригад (11 — танкових, 3 — повітряно-десантні);

96 артилерійських полків (66 — у складі дивізій, 14 — корпусних, 16 — резерву Головного командування);

45 винищувальних і бомбардувальних авіаційних полків.

Південний фронт — це 460 тисяч бійців і командирів, 12 тисяч гармат і мінометів, 3112 танків, 2168 бойових літаків. Для забезпечення дій приморського флангу Південного фронту долучали частину сил Чорноморського флоту й кораблі Дніпровської флотилії, яких перекинули в гирло Дунаю. Позаду військ Південного фронту розгорталися частини НКВС. Усіх разом — понад півмільйона.

Війська Південного фронту отримали наказ Жукова розгромити армію Румунії в разі, якщо вона буде чинити опір.

Після зосередження військ на кордоні товариш Молотов зажадав від уряду Румунії повернути Бессарабію та Північну Буковину.

Уряд Румунії, розуміючи, що опиратися марно, віддав військам наказ на відступ.

2

Навіщо ж Сталіну і Жукову знадобилися Бессарабія та Північна Буковина?

Ось офіційна радянська відповідь. Її дав академік РАПН, доктор історичних наук, професор, полковник О. С. Орлов:

Я нічого не розумію!

У вересні 1939 року між Радянським Союзом і Німеччиною був підписаний договір «Про дружбу і кордон».

Повторюю: про дружбу!

У червні 1940 року жодних військових планів нападу на Радянський Союз у Німеччини не було. А війська Південного фронту під командуванням генерала армії Жукова аби рушили у Бессарабію, щоб «тримати під загрозою нафтові промисли Румунії, яка була головним постачальником нафти до Німеччини».

Це що за дружба така?

Гітлер Радянському Союзу тоді не загрожував. Навпаки! У червні 1940 року Гітлер воював проти Франції та Британії, тил Німеччини був нічим не захищений.

Не Гітлер погрожував Радянському Союзу. Це Сталін і Жуков приставили пістолет зі зведеним курком до «нафтового серця» Німеччини.

Виробництво синтетичного палива в Німеччині в гідних згадки обсягах було налагоджено лише 1943 року. У червні 1940 року Німеччина, блокована на морях британським флотом, отримувала нафту лише з Румунії та Радянського Союзу.

Тобто удар Червоної Армії в Румунію з одночасним припиненням поставок з Радянського Союзу міг умить зупинити на всіх фронтах одразу всі німецькі танки й бронетранспортери, артилерійські тягачі й автомашини, винищувачі та бомбардувальники, крейсери й лінкори, есмінці та підводні човни.

Простіше кажучи, Південний фронт під командуванням Жукова не просто відірвав від Румунії якісь землі, а створив загрозу для існування Німеччини тоді, коли Німеччина вела війну проти Франції та Великобританії. Дасть товариш Сталін наказ — Червона Армія вдарить по Плоєштах, на чому Друга світова війна завершиться перемогою Радянського Союзу.

Наші орденоносні академіки називають мене всілякими нехорошими словами, але відкрито визнають, що дії Червоної Армії проти Румунії в червні 1940 року мали на меті створення загрози нафтоносним районам Румунії, яка була головним постачальником нафти для Німеччини. А в цьому вся суть «Криголама». Шановні академіки, дякую за підтримку!

Сталіну та Жукову було замало створити загрозу Німеччині. Їм для чогось знадобилися ще Північна Буковина, паротяги та вагони з європейською колією. Навіщо ж «використовувати рухомий склад на залізницях Європи», якщо Червона Армія на цю саму Європу нападати не збиралася?

3

Найстрахітливіша й найганебніша військова поразка в усій світовій історії — це розгром Червоної Армії 1941 року. Жодна армія світу ніколи не втрачала стільки танків, гармат і літаків, стільки гвинтівок і кулеметів, стільки патронів і снарядів, не залишала таких значних територій, не здавала ворогові стільки полонених.

Планував бойові дії Червоної Армії Генеральний штаб, яким із січня 1941 року керував генерал армії Жуков. І знаходяться люди, які стверджують, що Жуков не програв жодного бою. А хіба Генеральний штаб і його геніальний начальник за ганьбу 1941 року відповідальності не несуть?

Командувач військами Київського округу генерал армії Георгій Костянтинович Жуков

Провина Жукова за розгром 1941 року не вичерпується злочинною халатністю під час планування бойових дій і самоусуненням від керівництва військами на початку війни. Розгром 1941 року став можливим тому, що роком раніше Південний фронт Жукова створив загрозу безпеці Німеччини. Бессарабію і Північну Буковину Жуков відірвав від Румунії без бою. Але безкровна перемога мала згодом криваві наслідки. Гітлер раптом зрозумів, що зовсім не він господар Європи, що Німеччина вцілому залежить від подальших дій Радянського Союзу.

Дії Червоної Армії в червні 1940 року змусили Гітлера оцінити стратегічну ситуацію зовсім із інших позицій: Німеччина веде війну проти Великобританії, але будь-якої миті армія, авіація і флот Німеччини, а також промисловість і транспорт можуть бути паралізовані, якщо так вирішить Сталін.

Відомий теоретик стратегії Б. Ліддел Гарт уважав, що зловісні дії Червоної Армії влітку 1940 року були тим поштовхом, який змусив Гітлера замислитися над подальшими планами Сталіна й дійти єдного можливого висновку.

Це стало першим кроком до розроблення плану нападу на Радянський Союз. Не заради якогось «життєвого простору», а заради порятунку Німеччини та Європи.

Улітку 1940 року в Гітлера було стільки простору, що він його вже заледь контролював: від Нарвіка до Ліона, від Копенгагена до Праги та Відня, від Варшави до Парижа.

4

1976 року Воєнвидав опублікував зазначену книгу Ліддел Гарта російською мовою з назвою «Друга світова війна». Автором і редактором передмови був відомий борець за правду історії полковник О. І. Ржешевський.

Мабуть, через недогляд із тексту випала наведена вище цитата про причини, які змусили Гітлера розпочати підготовку до війни проти Радянського Союзу.

За цей і подібні дрібні недогляди в підготовці до видання іноземних книг, коли пропускалося найважливіше, через що сенс губився або змінювався на протилежний, Олег Олександрович Ржешевський був удостоєний орденів, посад, учених ступенів і звань, він став президентом Асоціації істориків Другої світової війни, заслуженим діячем науки РРФСР, професором, доктором наук і т.д.

Проте Ржешевський — це лише боєць ідеологічного фронту. А як же сам Жуков оцінював власні дії в червні 1940 року, які підштовхнули Гітлера розпочати підготовку до нападу на Радянський Союз?

Жуков свої дії ніяк не оцінював.

«Червона зірка» від 15 грудня 2009 р. називає мемуари Жукова «безцінною книгою». Однак у «безцінній книзі» видатний полководець забув повідомити своїм захопленим читачам про те, чим же він займався у травні 1940 року. У цей час Гітлер громив Францію, а Жуков перебував у Москві, не обіймаючи жодних посад. Нібито сидів без діла.

Однак справа в нього була. Він готував війну проти Румунії. Нещодавній досвід Фінляндії засвідчив, що до малих воєн потрібно готуватися так само серйозно, як і до великих. 7 червня 1940 року Жуков прибув до Києва не з порожніми руками, а з уже готовим планом розгрому Румунії в разі, якщо Бессарабію та Північну Буковину не буде віддано без бою. Створення Південного фронту й зосередження військ не вимагали нових зустрічей зі Сталіним для уточнення деталей. Усе вже було вирішено та відпрацьовано. Залишалося тільки готувати війська.

Сам Жуков про все це у своїх мемуарах не згадав і не розмірковував. У першому виданні про Румунію й Південний фронт — ані слова!

Друге видання вийшло вже після смерті Жукова, проте й у ньому жодних згадок про Південний фронт.

З початку 1980-х років я два десятки років часто виступав на британському радіо, переважно в програмі Сєви Новгородцева. І наполегливо довбав в одну точку: Жуков не пам’ятає, що в червні 1940 року існував Південний фронт, що сам Жуков був його командувачем, що дії цього фронту зіграли фатальну роль у долі нашого народу, нашої Батьківщини!

Не знаю, що подіяло: чи мій крик чи якийсь інший чинник, але поступово пам’ять уже мертвого стратега прояснилася і через двадцять років після його смерті в мемуарах нарешті, пролунало зізнання про те, що Південний фронт існував, що він сам цим фронтом командував. Зазначену інформацію було вписано в мемуари, щоправда, з акцентом на якісь комічні моменти, але без заглиблення в серйозні питання.

Шкода, що, згадавши про Південний фронт, стратег не почав розмірковувати про наслідки своїх дій.

5

У мемуарах, численних інтерв’ю та виступах Жуков виставляє себе стратегом, а Сталіна — боягузливим чоловічком, який на військових питаннях не розумівся, принаймні під час першої половини війни. Жуков заявив режисерові Григорію Чухраю:

Чудово!

Якщо Сталін боявся війни, то видатному стратегу слід було в травні 1940 року сказати: «Товаришу Сталіне, ідея зі звільненням Бессарабії та Північної Буковини досить небезпечна. Особливо зараз, коли всі танки, літаки, увесь флот, усі тямущі генерали й майже всі дивізії Гітлера воюють у Франції. Ми ж Гітлера налякаємо. Йому Румунію захищати нічим. Навіщо нам Бессарабія, та ще й у такий час? Нам землі в Радянському Союзі бракує? Прикинь, товаришу Сталіне, що ми ведемо повномасштабну війну проти Японії, що в нас своєї нафти немає, що ми її купуємо в незалежному Азербайджані, який себе від потужного противника захистити не може. І ось поруч із цими життєво важливими для нас районами видобутку нафти хтось зосередив півмільйонну армію з трьома тисячами танків, двома тисячами літаків, із десятком тисяч гармат. Нам же з тобою, товаришу Сталіне, будуть непереливки. Розумієш, як сьогодні себе почуває Гітлер. Адже він на нашу загрозу повинен реагувати. Які в нього варіанти? Відвести загрозу від Румунії Гітлер може лише розгромом Радянського Союзу. Ми ж своїми діями провокуємо Гітлера на удар у відповідь. Ми ж нариваємося на німецький напад. Адже Гітлер заради оборони Німеччини буде змушений розпочати війну проти нас».

Сталін, за словами Жукова, був дурний і боягузливий, сам Жуков — мудрий і хоробрий стратег. Чому ж мудрий і хоробрий не втримав Сталіна від фатальної помилки?

6

У нашій державі було три сили: Партія, Армія і Державна безпека.

Коли говоримо про Партію, то маємо на увазі суміжні та споріднені з нею структури: державний апарат, включно із судами та прокуратурою, комуністичну спілку молоді, пресу (а вона вся була партійною), профспілки.

Коли говоримо про Армію, то маємо на увазі ще й військову промисловість, воєнізовані організації, десятки мільйонів резервістів.

Коли говоримо про Державну безпеку (не проти ночі буде згадана), то беремо до уваги весь каральний апарат пролетарської диктатури: маси стукачів, міліцію, прикордонні та внутрішні війська, тюрми, табори.

У червні 1940 року в Києві зустрілися три діячі:

Перший секретар Центрального комітету Комуністичної партії України Хрущов — це Партія;

Командувач військами Київського особливого військового округу (і Південного фронту) генерал армії Жуков — це Армія;

Народний комісар внутрішніх справ України, комісар державної безпеки 3-го рангу Сєров — це Держбезпека.

Україна являла собою немовби зменшену копію Радянського Союзу.

Хрущов, Жуков, Сєров — троє борців за народне щастя.

Один за світле майбутнє боровся в Москві, перестрілявши там десятки тисяч людей і аж ніяк не менше в Україні; другий звільняв Польщу, третій — Румунію.

Хрущов, Жуков, Сєров — тріумвірат, троє богатирів, троє мушкетерів, троє танкістів — веселих друзів, які по-братськи розливають на трьох російський народний напій. Вони одразу порозумілися.

У великій і могутній, правдивій та вільній російській мові так багато гарних слів, яскравих і образних висловів. Але для цього випадку не можу дібрати нічого влучнішого. Тут підходить лише одне — «знюхалися».

Незабаром війна розкидала їх безкраїми просторами, проте вони не забували один одного, допомагали чим могли. Упродовж усієї війни та після неї. Фронтові дороги то зводили їх разом, то розкидали на тисячі верст.

7

7 листопада 1943 року член Політбюро ЦК ВКП(б), Перший секретар ЦК КП України генерал-лейтенант Хрущов і заступник Верховного головнокомандувача Маршал Радянського Союзу Жуков доповіли Сталіну, що Київ узято!

Саме в день річниці Жовтневої революції!

Про такі перемоги через багато років напише поет Юрій Леонідович Нестеренко:

Київ у цьому випадку — блискучий приклад. До великої дати. За ціну не постоїмо!

Попереду їх ще багато буде — міст, узятих до ювілеїв. І вінцем усього — Берлін. Його потрібно буде взяти до 1 травня 1945 року, до свята солідарності всіх пролетарів світу.

У листопаді 1943 року Микита Хрущов залишився в Києві відновлювати Україну, а Жуков пішов на Берлін. Услід йому — Сєров.

Після війни доля піднімала то одного, то іншого. Подеколи жбурляла на каміння немилості.

Сталін скинув Хрущова з посади господаря України. А незабаром підняв. Повернув на місце. Потім Сталін поставив Хрущова вже вдруге правити Москвою.

Навесні 1945 року заступником Жукова у справах цивільної адміністрації в Німеччині було призначено комісара державної безпеки 2-го рангу Сєрова.

У розпорядженні Жукова і Сєрова опинилися численні багатства. Повеселилися обидва. Ішлося не лише про скарби німецьких банків, захоплені мішки ніким не порахованих грошей, які ще перебували в обігу, кілометри дорогих тканин, вагони дорогоцінних меблів, а й про картини Дрезденської галереї, золото та діаманти, корону дружини німецького кайзера.

Сталін довідався про широкий розгул знахабнілих мародерів.

Сєров відбувся переляком. Невдовзі навіть підвищення дістав.

Минулося б і Жукову. Але в нього, крім мародерства, крадіжок в особливо великому розмірі, незаконної роздачі орденів й інших кримінальних злочинів, виявилася ще одна вада — нестримна хвалькуватість. Жуков приписував собі перемоги в битвах, у яких участі не брав.

Сталін зняв Жукова з високих посад і відправив командувати Одеським військовим округом, а за два роки — Уральським.

Жуков не втрачав надії. Його друг Хрущов був членом Політбюро, тобто входив до складу першої десятки вождів, які керували Радянським Союзом.

Його друг Герой Радянського Союзу генерал-полковник Сєров був першим заступником Міністра внутрішніх справ СРСР.

Жуков міг розраховувати на те, що одного разу Хрущов поверне його на вершини влади. А Сєров допоможе.

Можливість така з’явилася влітку 1952 року.

Розгортаємо книгу «Історія прикордонної служби Білорусі», яку видав у світ Державний прикордонний комітет Республіки Білорусь (ВВЦ Мінфіну, Мінськ.). На сторінці 251 читаємо:

Ось як!

23 серпня 1939 року в Кремлі між Радянським Союзом і Німеччиною було підписано Договір про ненапад. Підписали товариш Молотов і гер Ріббентроп. Договір увійшов в історію з їхніми іменами.

Договір досить дивний.

Між Радянським Союзом і Німеччиною не було спільного кордону. Між ними була Польща. Тому Німеччина не могла напасти на Радянський Союз, а Радянський Союз — на Німеччину.

Зачекайте! Навіщо підписувати договір про ненапад, якщо напад фізично неможливий?

Усе очевидно: договір про ненапад був насправді договором про напад на Польщу. Домовленість про розподіл Польщі було закріплено додатковим секретним протоколом. Якщо Польщу розділити, то виникне спільний кордон між Радянським Союзом і Німеччиною. Саме на цей випадок і потрібен був договір про ненапад між Радянським Союзом і Німеччиною.

Розподіл Польщі означав, що Великобританія і Франція оголосять війну Німеччині, тобто розпочнеться європейська, отже, Світова війна.

Це розумів Сталін. Цього не розумів Гітлер.

Договір підписали. Гітлер напав на Польщу й розпорчав війну проти Великобританії та Франції, потенційно — проти США й усього світу.

Так товариш Сталін штовхнув Гітлера в Другу світову війну, залишившись осторонь, вичікуючи зручного моменту.

Вожді Радянського Союзу десятиліттями заперечували наявність додаткової домовленості про поділ Польщі. Тобто: Польщу ми з Гітлером не ділили, тож Другу світову війну розпочав хто завгодно, тільки не Сталін.

Сам Молотов категорично заперечував наявність додаткового таємного протоколу. Письменник Фелікс Чуєв провів десятки бесід із Молотовим:

Сам Чуєв схиляється до такої думки. Мовляв, додаткові таємні протоколи опубліковані, але чи не фальшивка це?

Припустімо, що 23 серпня 1939 року між Молотовим і Ріббентропом, тобто між Сталіним і Гітлером, домовленості про розподіл Польщі досягнуто не було й не було жодного додаткового протоколу. У цьому разі запитання повторюю: навіщо ж Ріббентропу і Молотову підписувати договір про ненапад між Радянським Союзом і Німеччиною, якщо такий напад без поділу Польщі неможливий?

Тепер звернімося до цитати з книги, яку опублікувала поважна установа — Державний прикордонний комітет Республіки Білорусь:

Німеччина напала на Польщу 1 вересня 1939 року. Товариш Сталін почекав, що Великобританія і Франція оголосять війну Німеччині, коли Німеччина розтрощить основні сили польської армії. Тоді, Сталін віддав наказ Червоній Армії. 17 вересня 1939 року Червона Армія завдала удару в спину Польщі. Незабаром радянські та німецькі війська, що наступали з обох сторін, зустрілися на лінії розмежування.

Стоп!

Коли і ким цю лінію було встановлено? Припустімо, що не Молотов і Ріббентроп 23 серпня 1939 року в Кремлі розділили Польщу та провели розмежувальну лінію.

Запитання керівництву Державного прикордонного комітету Республіки Білорусь: звідки ж розмежувальна лінія взялася? Хто її провів, погодив, затвердив у Сталіна й Гітлера?

Погодьмося на мить: опубліковані фотокопії таємних додаткових протоколів пакту Молотова-Ріббентропа — це фальшивка, антиросійська підлість. Але якщо не Молотов і Ріббентроп у присутності Сталіна і за згодою Гітлера провели на мапі розмежувальну лінію, то хто, де і коли цю лінію провів?

Ваше слово, товариші прикордонні генерали.

Це перше запитання. А ось друге.

28 вересня 1939 року Ріббентроп ще раз побував у Москві. Лінію кордону між Радянським Союзом і Німеччиною було остаточно узгоджено, після чого підписано «Договір про дружбу і кордон».

Про цей договір мені довелося кілька разів згадати в цій книзі.

Тепер ще раз прочитаємо цитату з книги білоруських прикордонних генералів. Цей договір вони назвали «Про кордон».

Ось, шановні читачі, блискучий зразок фальсифікації історії. З офіційної назви договору між двома великими державами викинуто одне лише слово. А сенс змінений радикально: виходить, не було ніякої дружби з Гітлером.

Ось так генерали-фальсифікатори братньої Білорусії, виховані у прикордонних училищах КДБ СРСР, перекручують нашу спільну історію.